УХВАЛА
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа №160/29928/25
адміністративне провадження № К/990/32611/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 160/29928/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
16 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, у якому просила:
- визнати протиправною та скасувати відповідь Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1264-2843/000235-25 від 07 серпня 2025 року про припинення розгляду заяви-анкети №12001398 від 17 липня 2025 року та тимчасову відмову в оформленні паспорта громадянина України в формі ID-картки на підставі підпункту 1 пункту 100 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відновити розгляд заяви-анкети № 12001398 від 17 липня 2025 року, оформити та видати паспорт громадянина України в формі ID-картки на підставі обміну паспорта серії НОМЕР_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, позов задоволено.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
До Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 160/29928/25.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статей 329 та 330 КАС України та надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, скаржником надіслано заяву про поновлення строку та клопотання про відстрочення сплати судового збору.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник зазначає, що вперше звернувся з касаційною скаргою 05 червня 2026 року, тобто в межах установленого частиною першою статті 329 КАС України тридцятиденного строку, однак ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року касаційну скаргу було повернуто. Вказує, що зазначену ухвалу доставлено до його Електронного кабінету 10 червня 2026 року, після чого 10 липня 2026 року він повторно звернувся до Верховного Суду з уточненою касаційною скаргою. Посилаючись на своєчасність первинного звернення з касаційною скаргою та право на повторне звернення до суду касаційної інстанції після її повернення, скаржник вважає, що наведені обставини свідчать про наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Розглянувши зазначену заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке.
За змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.
Передбачений зазначеною статтею строк касаційного оскарження пропущено, оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалено 06 травня 2026 року у порядку письмового провадження, а з касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду 10 липня 2026 року.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним Кодексом строк.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги, Єдиного державного реєстру судових рішень та відомостей Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», скаржник уже реалізовував право на касаційне оскарження судових рішень у цій справі. Однак ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року касаційну скаргу повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України у зв`язку з неналежним викладенням підстав касаційного оскарження.
Як встановлено судом з відомостей КП «ДСС», копію ухвали Верховного Суду від 10 червня 2026 року скаржник отримав 10 червня 2026 року о 18:20, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Водночас з цією касаційною скаргою скаржник звернувся лише 10 липня 2026 року.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Так, невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Для приведення касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України у скаржника було достатньо часу, а строк, що сплинув на момент подання касаційної скарги після постановлення ухвали суду апеляційної інстанції і виготовлення її повного тексту, не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на касаційне оскарження судових рішень.
Верховний Суд повторно звертає увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Повернення касаційної скарги (з причин неналежного її оформлення) не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу та не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.
Невиконання та неврахування вимог ухвали про повернення касаційної скарги не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Висновок Верховного Суду у справі № 200/3692/21 є актуальним і щодо вирішення питання поновлення строків на касаційне оскарження.
Водночас доводи скаржника про те, що повторну касаційну скаргу, подану 10 липня 2026 року, подано в межах тридцятиденного строку, встановленого частиною першою статті 329 КАС України, є помилковими. Визначений цією нормою строк обчислюється з дня проголошення судового рішення, а у випадках, передбачених абзацом другим частини першої статті 329 КАС України, - з дня складення повного судового рішення, та не починає свій перебіг заново у зв`язку з поверненням раніше поданої касаційної скарги. Повернення касаційної скарги не зупиняє і не перериває перебігу строку касаційного оскарження та не встановлює нового тридцятиденного строку для повторного звернення до суду касаційної інстанції. Отже, враховуючи, що тридцятиденний строк касаційного оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року закінчився 05 червня 2026 року, повторне звернення з касаційною скаргою 10 липня 2026 року відбулося поза межами строку, встановленого частиною першою статті 329 КАС України. При цьому своєчасне первинне звернення з касаційною скаргою та її подальше повернення можуть враховуватися судом під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, однак самі по собі не свідчать про дотримання такого строку при повторному зверненні та не звільняють скаржника від обов`язку обґрунтувати поважність причин його пропуску.
Водночас після отримання 10 червня 2026 року ухвали Верховного Суду про повернення первинно поданої касаційної скарги скаржник повторно звернувся з касаційною скаргою лише 10 липня 2026 року, тобто через місяць після її повернення.
При цьому скаржник не зазначає жодних обставин, які об`єктивно перешкоджали йому після повернення первинної касаційної скарги без невиправданих зволікань усунути недоліки, що стали підставою для її повернення, та повторно звернутися до суду касаційної інстанції, а також не наводить причин, які б пояснювали тривалість такого проміжку часу. Отже, посилання лише на своєчасність первинного звернення та право повторного подання касаційної скарги не підтверджує існування об`єктивних і непереборних обставин, які зумовили пропуск установленого законом строку касаційного оскарження.
Водночас значний проміжок часу між моментом отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги без наведення об`єктивних причин такого зволікання свідчить про відсутність підстав вважати цей строк розумним.
Наведені скаржником обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та не є об`єктивними істотними перешкодами для своєчасної реалізації процесуальних прав.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»)
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого е право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (N°32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Отже, наведені скаржником на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 03 серпня 2026 року обставини не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Ураховуючи те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Оскільки Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, заявлене скаржником клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги вирішенню не підлягає.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України,
постановив:
У задоволенні клопотання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 160/29928/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов