УХВАЛА
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа №320/3022/22
адміністративне провадження №К/990/37397/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року про закриття провадження у справі та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 320/3022/22 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської обласної державної адміністрації, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 8-вс від 14 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 9-вс від 18 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 38-к від 24 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» та поновити ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Кіровоградської обласної державної адміністрації, рішення в цій частині допустити до негайного виконання;
- стягнути з Кіровоградської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 25 лютого 2022 року до дня поновлення на роботі, рішення в цій частині допустити до негайного виконання.
Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без проведення судового засідання.
У зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду справу було передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року, на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 320/3022/22 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасовано, а справу № 320/3022/22 направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) спочатку.
29 жовтня 2025 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач заявив такі вимоги:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 25 березня 2025 року № 68-к «Про упорядкування трудових відносин» в частині: пункту 2 поновлення на посаді керівника апарату Кіровоградської ОДА з 26 лютого 2022 року; пункту 3 вважати звільненим з 28 грудня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської ОДА: від 14 лютого 2022 року № 8-вс; від 18 лютого 2022 року № 9-вс; від 24 лютого 2022 року № 38-к «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення»;
- поновити на посаді керівника апарату Кіровоградської обласної державної адміністрації з 25 лютого 2022 року (дата незаконного звільнення за № 38-к);
- стягнути з Кіровоградської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 лютого 2022 року по день фактичного поновлення на роботі (включно), з урахуванням індексації відповідно до статей 235, 236 Кодексу законів про працю України;
- зобов`язати Кіровоградську ОДА: видати нове розпорядження про поновлення з 25 лютого 2022 року; внести відповідні записи до трудової книжки; забезпечити фактичний допуск до роботи; виплатити компенсацію протягом 3 робочих днів з дня набрання рішенням сили.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки заяви про уточнення позовних вимог шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 29 жовтня 2025 року повернуто позивачу. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову від 18 листопада 2025 року повернуто без розгляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 у справі № 320/3022/22 скасовано, а справу направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 8-вс від 14 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»; визнання протиправним та скасування розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 9-вс від 18 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»; визнання протиправним та скасування розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 38-к від 24 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» та поновленні на посаді керівника апарату Кіровоградської обласної державної адміністрації.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 10 червня 2026 року та від 09 липня 2026 року раніше подані позивачем касаційні скарги на зазначені судові рішення повернуто особі, яка їх подала.
ОСОБА_1 втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що скаржник, посилаючись на пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України, не навів належного обґрунтування визначених ним підстав касаційного оскарження та не розмежував їх щодо кожного з оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Оскільки, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, скаржнику необхідно чітко вказати підставу касаційного оскарження, яка обов`язково має наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Частиною 2 статті 328 КАС України передбачено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до пунктів 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини 1 статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; залишення позову (заяви) без розгляду; закриття провадження у справі; відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним.
Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються:
- підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4);
- у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування.
Водночас порушення норм права може виявлятися у:
- застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;
- незастосуванні норми, яку належало застосувати;
- наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.
Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Суд звертає увагу, що скаржник оскаржує різні за своїм змістом та процесуальними наслідками судові рішення, а саме ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та рішення цього ж суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишені без змін постановою суду апеляційної інстанції. За таких обставин підстави касаційного оскарження мають бути наведені щодо кожного із судових рішень, про скасування яких заявлено вимоги у касаційній скарзі, з урахуванням предмета вирішеного ними процесуального чи матеріально-правового питання.
Водночас, заявляючи вимогу про скасування ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання протиправними відповідних розпоряджень та поновлення на посаді, скаржник не наводить обґрунтування неправильності висновків судів у цій частині, не зазначає, яку саме норму процесуального права судами застосовано неправильно чи порушено при вирішенні питання про закриття провадження та в чому конкретно полягає така помилка. Наведені у касаційній скарзі доводи переважно стосуються вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку та обставин фактичного поновлення позивача на роботі, а тому самі по собі не обґрунтовують вимогу про скасування ухвали про закриття провадження.
Обґрунтовуючи касаційне оскарження рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні середнього заробітку посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України у правовідносинах, коли роботодавець видав розпорядження про поновлення працівника, однак, за твердженням останнього, не забезпечив його фактичного допуску до роботи та не виплатив середнього заробітку.
Разом із тим саме лише посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатнім обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник має зазначити, у чому полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій, яким чином ця норма, на його переконання, повинна застосовуватися у спірних правовідносинах та який саме правовий висновок щодо її застосування потребує формування Верховним Судом.
Натомість у касаційній скарзі скаржник, посилаючись на статтю 235 КЗпП України та стверджуючи про формальний характер свого поновлення на роботі, не розкриває, у чому саме полягає неправильне застосування цієї норми судами попередніх інстанцій з огляду на встановлені ними обставини справи, не наводить способу її правильного, на його думку, застосування та не формулює висновку щодо застосування цієї норми права, який, на його переконання, має бути сформований Верховним Судом. Фактично доводи скаржника у цій частині зводяться до незгоди з висновками судів щодо обставин його поновлення на роботі та наслідків видання відповідного розпорядження, що не є належним обґрунтуванням підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України мотивоване тим, що суди не дослідили окремі докази щодо ведення табеля обліку робочого часу, виплати заробітної плати та середнього заробітку. Однак відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України недослідження судом зібраних у справі доказів може бути підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Оскільки скаржником належним чином не обґрунтовано заявлену ним підставу, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, наведені доводи щодо недослідження судами доказів не можуть самостійно обґрунтовувати касаційне оскарження судових рішень з наведеної підстави.
Суд також ураховує, що скаржник не вперше звертається до Верховного Суду з касаційними скаргами на судові рішення, ухвалені у цій справі, а вимоги процесуального закону щодо належного викладення підстав касаційного оскарження неодноразово та детально роз`яснювалися йому судом касаційної інстанції.
Зокрема, Верховний Суд уже звертав увагу скаржника на те, що у разі посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо лише констатувати відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права у подібних правовідносинах. Скаржник повинен зазначити конкретну норму права, яку, на його думку, неправильно застосували суди попередніх інстанцій, обґрунтувати, у чому саме полягає помилка судів при її застосуванні, пояснити, як відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах, та належним чином обґрунтувати, який висновок необхідно сформувати.
При цьому під час попереднього звернення скаржника з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції про відмову у стягненні середнього заробітку Верховний Суд уже надавав оцінку аналогічному посиланню на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та статтю 235 КЗпП України. Скаржнику було роз`яснено, що наведення доводів щодо необхідності розмежування формального та фактичного поновлення на роботі без належного обґрунтування помилки судів у застосуванні відповідної норми права не є достатнім для належного викладення цієї підстави касаційного оскарження.
Так само під час попереднього касаційного оскарження ухвали про закриття провадження у цій справі Верховний Суд звертав увагу скаржника на необхідність обґрунтувати незаконність саме цього судового рішення, зокрема зазначити, у чому полягає неправильне застосування судами положень пункту 8 частини першої статті 238 КАС України та яке порушення норм процесуального права було допущено судами при вирішенні питання про наявність підстав для закриття провадження. Скаржнику також було роз`яснено, що доводи щодо відсутності фактичного допуску до роботи, невиплати заробітної плати та наслідків видання розпорядження № 68-к, які стосуються суті спірних трудових правовідносин, самі по собі не становлять обґрунтування незаконності процесуального рішення про закриття провадження у справі.
Однак, повторно звертаючись до Верховного Суду, скаржник наведених роз`яснень належним чином не врахував. Об`єднавши в одній касаційній скарзі вимоги про скасування ухвали про закриття провадження та рішення про відмову у стягненні середнього заробітку, скаржник не розмежував підстави касаційного оскарження цих різних за своїм змістом та процесуальними наслідками судових рішень.
Зокрема, щодо ухвали про закриття провадження скаржник знову не навів належного обґрунтування неправильного застосування судами норм процесуального права, які стали підставою для закриття провадження, тоді як щодо рішення про відмову у стягненні середнього заробітку, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та статтю 235 КЗпП України, не зазначив належним чином, у чому конкретно полягає помилка судів при застосуванні цієї норми, як вона повинна бути застосована у спірних правовідносинах та який саме висновок щодо її застосування потребує формування Верховним Судом.
Отже, чергове звернення скаржника до суду касаційної інстанції фактично містить ті самі недоліки щодо викладення підстав касаційного оскарження, на які Верховний Суд уже звертав його увагу під час попередніх звернень у цій справі. Саме по собі повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не звільняє особу від обов`язку привести таку скаргу у відповідність до вимог процесуального закону та врахувати роз`яснення суду щодо недоліків попередньо поданих касаційних скарг.
Наведене також підлягає врахуванню Судом при оцінці доводів скаржника про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, які він пов`язує, зокрема, з необхідністю підготовки нової, належним чином обґрунтованої касаційної скарги після повернення раніше поданих скарг. Адже, попри неодноразове роз`яснення Верховним Судом вимог процесуального закону щодо належного викладення підстав касаційного оскарження, у чергово поданій касаційній скарзі відповідні недоліки скаржником не усунуто.
Крім того, за змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.
Передбачений зазначеною статтею строк касаційного оскарження пропущено, оскільки оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції ухвалені 06 травня 2026 року в порядку письмового провадження та в повному обсязі складені того ж дня, а з касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду через «Електронний суд» 09 серпня 2026 року.
Водночас разом з касаційною скаргою скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в обґрунтування якого останній зазначає про те, що вже звертався до суду з касаційною скаргою, однак її було повернуто ухвалою від 09 липня 2026 року. Вказує, що діяв добросовісно і в найкоротший строк усунув усі вказані недоліки, пропуск строку відбувся з поважних причин неодноразове повернення скарги та необхідність підготовки нової касаційної скарги.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що пропущений строк касаційного оскарження може бути поновлений судом, якщо за результатами оцінки та перевірки наведених заявником у відповідній заяві підстав пропуску такого строку, суд дійде висновку про їх поважність.
Для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених заявником в обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно убачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.
При вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги, Єдиного державного реєстру судових рішень та згідно відомостей з Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», скаржник вже реалізовував своє право на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі. Однак ухвалами Верховного Суду від 10 червня 2026 року та 09 липня 2026 року касаційні скарги повернуто як такі, що не містили обов`язкових підстав касаційного оскарження.
Як установлено судом відповідно до відомостей Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», копію ухвали Верховного Суду від 09 липня 2026 року скаржником отримано 09 липня 2026 року о 19:00, що підтверджується довідкою про доставлення електронного листа.
Водночас з цією касаційною скаргою позивач звернувся лише 09 серпня 2026 року.
В ухвалах про повернення раніше поданих касаційних скарг Верховний Суд неодноразово надавав роз`яснення скаржнику щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Водночас невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення її останньому, не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судового рішення.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Крім того, вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі N 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Висновок Верховного Суду у справі № 200/3692/21 є актуальним і щодо вирішення питання поновлення строків на касаційне оскарження.
Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків.
Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому, виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Так, скаржником звертаючись з повторною касаційною скаргою, повторно належним чином не обґрунтовує передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
Так, звертаючись із повторною касаційною скаргою, скаржник повторно належним чином не обґрунтовує передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.
Водночас твердження скаржника про те, що після повернення попередньо поданої касаційної скарги він діяв добросовісно та у найкоротший строк усунув зазначені Верховним Судом недоліки, не узгоджується зі змістом чергово поданої касаційної скарги. Як установлено вище, звертаючись до Верховного Суду повторно, скаржник знову належним чином не обґрунтував передбачених статтею 328 КАС України підстав касаційного оскарження, хоча відповідні вимоги процесуального закону та недоліки раніше поданих ним касаційних скарг неодноразово йому роз`яснювалися.
Водночас скаржник не навів обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому повторно звернутися з належно оформленою касаційною скаргою у розумний строк після отримання копії ухвали Верховного Суду від 09 липня 2026 року.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Інших поважних причин неможливості звернення до суду касаційної інстанції у строк, встановлений статтею 329 КАС України, скаржником не зазначено.
Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, скаржнику необхідно звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, із зазначенням поважних причин пропуску такого строку, та надати відповідні докази.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду: уточненої касаційної скарги, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог; заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,
постановив:
Визнати неповажними зазначені ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року про закриття провадження у справі та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 320/3022/22 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині, а також у разі, якщо наведені скаржником підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані судом неповажними, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
У разі невиконання вимог цієї ухвали в іншій частині в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов