УХВАЛА
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа №360/307/26
адміністративне провадження № К/990/38758/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року й постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач, скаржник), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу в періоди з 12.03.2020 до 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 до 27.01.2026 включно грошового забезпечення, а також виплачених за вказані періоди грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 01.01.2026, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за періоди з 12.03.2020 до 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 до 27.01.2026 включно, а також виплачених за вказані періоди грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з утриманням військового збору в розмірі 1,5%.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період із 12.03.2020 до 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 до 27.01.2026 включно, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2025 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов`язано В/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період із 12.03.2020 до 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 до 27.01.2026 включно, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2025 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач і відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2026 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 змінено, унаслідок чого абзац третій резолютивної частини доповнено висловом: «та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44».
В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, В/ч НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» подала касаційну скаргу до Верховного Суду (далі - Суд).
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження в справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції керується наведеним нижче.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення в справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, установлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж наявності значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти а, в пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виняткових випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Покликання на кожен із підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Суд зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Суд керується тим, що відповідне правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки можуть бути визначені предметом спору, значущістю для держави й суспільства в цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для відповідної практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Судом впливатиме на широкий спектр спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на зазначене, колегія суддів не може взяти до уваги покликання на існування обставин, визначених підпунктом а пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував, у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
У разі наявності «виняткового значення» справи для учасника справи оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена лише на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. У зв`язку з цим особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Суд ураховує, що для кожної зі сторін справа, у якій він є учасником, має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що сформувалися, потребують судового втручання.
Водночас скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Ужите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для всього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого в ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення й зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України, тощо.
Однак скаржник не навів обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділив особливо рідкісних, унікальних вимог, які дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Ідеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом із метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й указували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Отже, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження в справі незначної складності.
Поряд із цим зазначення в касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із покликанням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження в справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права лише в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою й третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень відповідач указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування сталої розрахункової величини в розмірі 1762 грн.
Обов`язковими умовами під час оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення в касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосували суди попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформулював Верховний Суд, у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої немає висновку Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування бути предметом розгляду в судах попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, із точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки в судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України випливає, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише покликання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права в подібних правовідносинах за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень із підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку в подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми тощо), а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому покликання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник, покликаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі, якого висновку водночас немає в рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв`язку з покликанням на обставини справи, які, можливо, на думку скаржника, мають певну своєрідність.
Окрім цього, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби в такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами - натомість по суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
З огляду на викладене, Суд уважає необґрунтованими покликання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження - такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане лише особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги випливає, що скаржник не продемонстрував наявності виняткових обставин, які, за положеннями КАС України, могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, ухвалені в справі, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження в цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження в справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року й постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами скерувати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк