УХВАЛА
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 160/30572/24
адміністративне провадження № К/990/35979/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі №160/30572/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24 лютого 2022 року до 30 липня 2023 року включно відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3953 гривні 64 копійки в місяць за період з 24 лютого 2022 року до 30 липня 2023 року включно у загальній сумі 67 790 гривень 35 копійок відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2026 року, відмовлено у задоволені позову.
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, представник позивача звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі №160/30572/24 повернуто особі, яка її подала.
31 липня 2026 року представник позивача повторно звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки викладені Верховним Судом у постановах 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22, від 09 травня 2023 року у справі №120/2234/22-а, від 09 травня 2023 року у справі №400/12702/21, від 09 травня 2023 року у справі №560/538/22, від 09 травня 2023 року у справі №580/8769/21, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 27 липня 2023 року у справі №160/12028/22, від 03 серпня 2023 року у справі №420/23183/21, від 15 серпня 2023 року у справі №580/9339/21, від 15 серпня 2023 року у справі №400/3784/22, від 15 серпня 2023 року у справі №520/1800/22, від 17 серпня 2023 року у справі №160/4155/22, від 17 серпня 2023 року у справі №580/3967/22, від 28 серпня 2023 року у справі №420/17338/22, від 07 вересня 2023 року у справі №480/5766/22, від 07 вересня 2023 року у справі №160/16084/22, від 07 вересня 2023 року у справі №420/12787/22, від 26 вересня 2023 року у справі №200/4531/22, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 02 листопада 2023 року у справі №420/21528/21, від 09 листопада 2023 року у справі №420/4325/23, від 09 листопада 2023 року у справі №420/3131/22, від 29 листопада 2023 року у справі №480/13752/21, від 29 листопада 2023 року у справі №420/14978/22, від 30 листопада 2023 року у справі №420/616/23, від 06 грудня 2023 року у справі №160/16075/22, від 07 грудня 2023 року у справі №360/381/23, від 21 грудня 2023 року у справі №420/10945/22, від 18 січня 2024 року у справі №580/1056/22, від 24 січня 2024 року у справі №200/11549/21, від 24 січня 2024 року у справі №400/8139/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/15395/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 31 січня 2024 року у справі №320/12968/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/9152/21, від 05 лютого 2024 року у справі №360/383/23, від 21 березня 2024 року у справі №160/13277/22, від 03 квітня 2024 року у справі №420/8465/23, від 04 квітня 2024 року у справі №160/4155/22, від 10 квітня 2024 року у справі №200/564/23, від 11 квітня 2024 року у справі №160/11742/22, від 11 квітня 2024 року у справі №420/14952/22, від 18 квітня 2024 року у справі №280/4812/23, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 14 травня 2024 року у справі №420/4659/23, від 23 травня 2024 року у справі №160/15411/23, від 28 травня 2024 року у справі №160/14683/23, від 30 травня 2024 року у справі №200/2737/21-а, від 06 червня 2024 року у справі №280/4745/23, від 11 червня 2024 року у справі №420/16902/22, від 12 червня 2024 року у справі №140/1601/23, від 26 червня 2024 року у справі №520/16852/21, від 27 червня 2024 року у справі №440/1497/22, від 27 червня 2024 року у справі №580/602/22, від 28 червня 2024 року у справі №200/2319/23, від 02 липня 2024 року у справі №420/14105/20, від 02 липня 2024 року у справі №520/9896/2020, від 10 липня 2024 року у справі №380/21613/21, від 10 липня 2024 року у справі №360/727/23, від 25 липня 2024 року у справі №280/5666/22, від 31 липня 2024 року у справі №200/4613/22, від 15 серпня 2024 року у справі №620/7524/23, від 19 вересня 2024 року у справі №400/7201/21, від 19 вересня 2024 року у справі №400/2015/22, від 10 жовтня 2024 року у справі №360/1086/23, від 24 жовтня 2024 року у справі №580/3369/22, від 24 жовтня 2024 року у справі №560/16954/21, від 24 жовтня 2024 року у справі №420/13056/21, від 24 жовтня 2024 року у справі №320/14116/21, від 31 жовтня 2024 року у справі №420/21242/21, від 08 листопада 2024 року у справі №420/24634/21, від 08 листопада 2024 року у справі №200/5940/23, від 08 листопада 2024 року у справі №420/24642/21, від 08 листопада 2024 року у справі №200/16532/21, від 15 листопада 2024 року у справі №200/11548/21, від 19 грудня 2024 року у справі №420/11410/23, від 06 лютого 2025 року у справі №620/7282/22, від 19 лютого 2025 року у справі №420/2653/24, від 11 квітня 2025 року у справі №620/7745/23, від 11 квітня 2025 року у справі №620/13468/23, від 03 червня 2025 року у справі №600/1889/24-а, від 24 липня 2025 року у справі №320/12984/21, від 11 вересня 2025 року у справі №420/3133/22, від 24 вересня 2025 року у справі №120/2235/22-а, від 25 вересня 2025 року у справі №320/15393/21 та від 29 грудня 2025 року у справі №560/12915/23, від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Верховний Суд звертає увагу, що сама по собі тотожність суб`єктного складу, предмета спору та норми права, що підлягає застосуванню, не є достатньою для висновку про подібність правовідносин. Подібність визначається з урахуванням, зокрема, умов застосування правових норм, часу, місця, підстав виникнення, зміни та припинення відповідних правовідносин, а також конкретних обставин справи.
У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 27 лютого 2017 року до 14 серпня 2018 року та з 24 лютого 2022 року до 30 липня 2023 року. При цьому з 15 серпня 2018 року до 23 лютого 2022 року позивач у цій військовій частині військову службу не проходив.
Також судами встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2022 року у справі №440/9802/21 Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2018 року, а на виконання цього судового рішення 15 грудня 2022 року позивачу виплачено індексацію-різницю у розмірі 3953,64 грн щомісяця саме за цей період.
Водночас у цій справі позивач просить виплатити йому ту саму суму індексації-різниці за інший період - з 24 лютого 2022 року до 30 липня 2023 року, посилаючись на те, що зазначена сума мала бути перенесена до його грошового атестата при повторному зарахуванні до списків особового складу військової частини.
Саме на зазначену обставину - перерву у проходженні військової служби - суди попередніх інстанцій поклали в основу своїх висновків.
Так, апеляційний суд зазначив, що фіксована величина 3953,63 грн була розрахована у справі №440/9802/21 за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2018 року, тоді як предметом спору у цій справі є інший період - з 24 лютого 2022 року до 30 липня 2023 року. При цьому суд окремо звернув увагу на те, що служба позивача у військовій частині переривалася з 15 серпня 2018 року до 23 лютого 2022 року.
Апеляційний суд також прямо зазначив, що посилання позивача на правові позиції Верховного Суду у справах щодо нарахування та виплати індексації-різниці за період з березня 2018 року є необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини у цій справі відрізняються від правовідносин у наведених позивачем справах саме через перерву у проходженні ним служби у військовій частині.
Однак, наводячи обґрунтування касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник належним чином цієї відмінності не спростовує.
Навпаки, у пункті 2.4 касаційної скарги скаржник зазначає, що подібність правовідносин визначається тотожністю суб`єктного складу, об`єкта, предмета правового регулювання, часу, місця та підстав виникнення правовідносин. При цьому він стверджує, що у цій справі та у справах, на які він посилається, період, за який не виплачувалася індексація у фіксованій величині, починається з 01 березня 2018 року та закінчується звільненням з військової служби.
Проте наведене твердження не відповідає встановленим судами обставинам цієї справи, оскільки заявлений позивачем період, за який він просить виплатити індексацію-різницю, починається не з 01 березня 2018 року, а з 24 лютого 2022 року, після понад трирічної перерви у проходженні ним служби у відповідній військовій частині.
Таким чином, наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду не підтверджують наявності подібних правовідносин безпосередньо у тій частині, яка має визначальне значення для вирішення спору.
Зокрема, посилаючись на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №200/564/23 та від 19 лютого 2025 року у справі №420/2653/24, скаржник виходить із того, що індексація-різниця, визначена у березні 2018 року, має продовжувати виплачуватися військовослужбовцю після його переведення до іншої військової частини. Водночас у цій справі суди встановили не переведення позивача з однієї військової частини до іншої із безперервним проходженням військової служби, а припинення проходження ним служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 15 серпня 2018 року до 23 лютого 2022 року та його подальше повторне зарахування до цієї військової частини.
Зазначену істотну відмінність скаржник у касаційній скарзі фактично не аналізує та не наводить обґрунтування, чому висновки Верховного Суду, зроблені за інших фактичних обставин, підлягали застосуванню судами попередніх інстанцій саме до спірних правовідносин.
При цьому посилання скаржника на загальний висновок щодо виплати індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) саме по собі не свідчить про наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки така підстава передбачає застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах, а не лише однакове нормативне регулювання.
Крім того, скаржник наводить значну кількість судових рішень у справах щодо індексації грошового забезпечення, однак переважна частина наведеного обґрунтування стосується загального питання права військовослужбовців на індексацію-різницю з 01 березня 2018 року, тоді як безпосереднім предметом спору у цій справі є питання можливості виплати раніше визначеної суми індексації-різниці після припинення та подальшого поновлення проходження військової служби у тій самій військовій частині.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник знову вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Так, обґрунтовуючи фундаментальне значення питання права, скаржник фактично посилається на вже сформовану Верховним Судом практику щодо індексації-різниці грошового забезпечення військовослужбовців та на необхідність забезпечення її однакового застосування.
Водночас наявність значної кількості судових спорів щодо індексації грошового забезпечення сама по собі не свідчить про те, що саме поставлене у цій справі питання - щодо наслідків перерви у проходженні військової служби для раніше визначеної індексації-різниці - має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Тому, Судом не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Посилання на те, що позивач позбавлений можливості спростувати встановлені судами обставини у новій справі, також не містить обґрунтування передбаченої підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виключної обставини, а фактично зводиться до твердження про неможливість повторного звернення до суду з тотожними позовними вимогами.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справ.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд уже зазначав у своїй ухвалі від 08 червня 2026 року, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі №160/30572/24 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов