Справа № 369/2490/25
Провадження №2/369/3006/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2026 року м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченко А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/2490/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 369/2490/25.
Разом з позовом через канцелярію суду надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, в якій позивач просила застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
В обґрунтування заяви позивач зазначила, що як зазначено у позовній заяві ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно та підтверджено наданими до неї доказами, 23 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 720.
Під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали наступне майно: 1. Транспортний засіб Fiat Doblo, 2004 року випуску, VIN НОМЕР_2 , право власності було зареєстроване за Відповідачем (далі по тексту - Автомобіль); 2. Двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - Квартира), право власності зареєстроване за Відповідачем.
Сімейні відносини у сторін не склались. З березня 2024 року сторони припинили спільно проживати. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.07.2024 року в цивільній справі № 369/8568/24 (провадження № 2/369/5698/24), шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано.
Згоди на добровільний поділ спільного майна відповідач не надає, намагається уникнути його поділу, вчиняє дії по відчуженню спільного майна без згоди позивача.
Як було з`ясовано позивачем, 21.11.2023 року, відповідач, знаючи, що позивач планує розірвати шлюб, діючи не в інтересах сім`ї, намагаючись уникнути поділу Автомобіля, вчинив дії по його відчуженню без згоди позивача, продавши його своїй сестрі ОСОБА_3 за 1 000,00 грн, про факт відчуження відповідач позивача не повідомив, коштами отриманими від продажу Автомобіля Відповідач розпорядився на власний розсуд.
При цьому, Автомобіль фактично залишився в його користуванні, тому позивач не здогадувалася про цю угоду, а дізналася про його відчуження вже після початку підготовки позову про поділ спільного майна подружжя.
Враховуючи ці обставини, позивач змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного майнового права.
Отже, предметом позову є позовні вимоги майнового характеру про визнання права власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та у разі задоволення позову рішення суду буде підлягати примусовому виконанню.
Право власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - Квартира), яка є предметом спору, зареєстроване за Відповідачем.
Отже, вказане майно може бути в будь-який час відчужене та перереєстровано на користь третіх осіб, що зробить неможливим або значно ускладнить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь позивача, а відтак й порушить права позивача на судовий захист.
Відповідач вже почав відчужувати спільне майно подружжя, а саме, 21.11.2023 року, відповідач знаючи, що позивач планує розірвати шлюб, діючи не в інтересах сім`ї, намагаючись уникнути поділу Автомобіля, вчинив дії по його відчуженню без згоди позивача, продавши його своїй сестрі ОСОБА_3 за 1 000,00 грн, що не підтверджує те, що у ОСОБА_2 , як одноосібного власника Квартири, наявна можливість вільно розпорядитись нерухомим майном, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Застосування такого заходу не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки це майно залишається в його власності, а можливість відчужувати буде обмежено лише на час розгляду справи.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред?явлення позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву про забезпечення позову слід задовольнити, з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред?явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред?явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов?язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов?язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з?ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв?язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв?язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Тобто, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Отже, ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову представник заявника просила суд застосувати захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно - будинок та земельну ділянку.
З матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав заявника, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову; співмірність обраного заявником виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.
Суд наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб?єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов?язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Враховуючи викладене, наведені у заяві про забезпечення позову факти та обґрунтування, предмет позову, наявність зв?язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, суд дійшов до висновку про необхідність та доцільність вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить заявник, так як застосування таких заходів забезпечення позову зможе забезпечити ефективний захист прав та інтересів заявника, та вважає за можливе заяву заявника про забезпечення позову задовольнити, оскільки зазначений захід до забезпечення позову є адекватним та ефективним способом забезпечення позову, не суперечить вище наведеним положенням процесуального закону, узгоджується з предметом спору.
Враховуючи викладене, заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Заяву задовольнити.
Накласти арешт на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Копію даної ухвали надіслати сторонам.
Ця ухвала відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та може бути пред?явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути оскаржена протягом п?ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, проте її оскарження не припиняє її виконання.
Стягувач: ОСОБА_1 : адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Боржник: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Повна ухвала складена: 19.08.2026 року.
Суддя А.В. Янченко