ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
19 серпня 2026 р. Справа №160/25161/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобинт» - адвоката Бєлкіної Маріанни Олегівни про забезпечення позову у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобинт» до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобинт» (далі - позивач, заявник) до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (далі - відповідач,), в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 30 липня 2026 року № 1220-26 в частині виключення інформації щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобинт» з Реєстру осіб, відповідальних за введення медичних виробів, активних медичних виробів, які імплантують, та медичних виробів для діагностики in vitro в обіг щодо медичних виробів: №№ з/п 1744, 3444, 11850, 1649;
- зобов`язати Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками поновити в Реєстрі осіб, відповідальних за введення медичних виробів, активних медичних виробів, які імплантують, та медичних виробів для діагностики in vitro в обіг, інформацію щодо ТОВ «Екобинт» та зазначених медичних виробів.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 30 липня 2026 року № 1220-26 в частині виключення інформації щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобинт» з Реєстру осіб, відповідальних за введення медичних виробів, активних медичних виробів, які імплантують, та медичних виробів для діагностики in vitro в обіг стосовно медичних виробів: №№ з/п 1744, 3444, 11850, 1649 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
В обґрунтування цього клопотання представник позивача вказує, що заходи забезпечення позову не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, а лише тимчасово зберігають існуючий стан правовідносин до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Зупинення дії наказу не порушує прав відповідача чи інших осіб, оскільки медичні вироби позивача мають чинні декларації про відповідність, а процедуру їх оцінки було проведено у встановленому законом порядку. З урахуванням вказаного, заявник просить задовольнити заяву про забезпечення позову.
Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Пунктом 2 частини першої статті 153 КАС України передбачено, що одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Вказане свідчить, що забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності обставин визначених частиною другою статті 150 КАС України, які підлягають доведенню позивачем і встановленню судом у разі вжиття таких заходів.
Крім того, розглядати заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому що існує реальна загроза істотного ускладнення виконання чи невиконання рішення суду або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Застосований судом захід забезпечення позову має відповідати вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Так, представник позивача в обґрунтування поданої заяви вказує, що на сьогоднішній день оскаржуваний наказ вже діє та створює перешкоди в господарській діяльності товариства. Також зазначено, що позивач є постачальником медичних марлей до багатьох підприємств України, у тому числі і до державних лікарень, а тому дія наказу може негативно вплинути на контрагентів через зрив поставок товарів. З огляду на вказане, представник позивача просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу відповідача від 30 липня 2026 року № 1220-26 в частині виключення інформації щодо позивача з Реєстру осіб, відповідальних за введення медичних виробів, активних медичних виробів, які імплантують, та медичних виробів для діагностики in vitro в обіг стосовно медичних виробів: №№ з/п 1744, 3444, 11850, 1649 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Суд, дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову, дійшов висновку про недоведеність існування, визначених у статті 150 КАС України обставин, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову.
Для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами (в даному випадку такі відсутні).
При цьому, позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17.
При цьому, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 320/17940/24.
Одночасно, слід звернути увагу, що товариство було виключено із Реєстру з підстав надання недостовірної інформації, які у свою чергу будуть досліджуватися по суті спору.
У статті 1 Закону України від 07 лютого 1991 року № 698-XII «Про підприємництво» визначено, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик підприємця. Отже, підприємство приймає на себе будь-які наслідки підприємницької діяльності як позитивні так і негативні. Перекладання відповідальності за ведення власної діяльності та інших суб`єктів є недопустимим.
Отже, позивачем не доведено необхідність вжиття заходу забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, оскільки застосований захід є таким, що суперечить положенням частини другої статті 151 КАС України.
З огляду на вказане, суд виходить із того, що кінцевою метою позивача, за результатом розгляду справи по суті, є скасування оскаржуваного наказу і відновлення (включення) товариства у вищевказаний Реєстр.
Вказане свідчить, що забезпечивши цей позов шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу будуть мати правові наслідки аналогічні тим, що могли б настати у разі задоволення позову.
Отже, задоволення заяви товариства вказуватиме на те, що судом фактично буде ухвалено рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню в установленому законом порядку. У цьому випадку висновок щодо очевидності протиправності оскаржуваного наказу може бути зроблений судом лише за результатами розгляду справи по суті.
А тому, у контексті наведеного треба відмітити, що забезпечення позову шляхом вказаним позивачем у поданій заяві, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Відповідно до роз`яснень, наданих судам у постановах Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» і від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з пунктом 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Суд звертає увагу на те, що застосування такого заходу забезпечення позову, який просить позивач, є неможливим без дослідження усіх обставин справи по суті розгляду, що в свою чергу, входить до предмету доказування.
Отже, підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Водночас використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.
Враховуючи співвідношення інтересу заявника із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб, суд дійшов висновку, що обрані ним заходи забезпечення позову не є співмірними із вимогами, які висуває до відповідача.
Доводи позивача не доведені належними та допустимими доказами у спірних правовідносинах.
З урахуванням вказаного, суд вважає, що наявність ознак протиправності прийнятого наказу відповідача може бути виявлена тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, під час розгляду справи по суті, у разі подання до суду позовної заяви.
Тобто, висновок суду про правомірність чи протиправність дій відповідача, може бути викладено тільки у рішенні, ухваленому за наслідками розгляду справи.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову.
Таким чином, підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову немає.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 157, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобинт» - адвокату Бєлкіній Маріанні Олегівні у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобинт» до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у забезпеченні позову невідкладно надіслати позивачу до електронного кабінету за допомогою підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Кисіль