Справа № 521/13745/26
Номер провадження № 2-о/521/441/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року місто Одеса
Суддя Хаджибейського районного суду міста Одеси Шевчук Н.О. розглянувши заяву ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 30 Б, ЄДРПОУ: 37947454) про встановлення факту родинних відносин
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Хаджибейського районного суду міста Одеси, заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту родинних відносин, в якій заявник просить суд: встановити факт родинних відносин між ним та матір`ю ОСОБА_2 .
Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.
06.08.2026 року цивільна справа №521/13745/26 надійшла у провадження судді Шевчук Н.О.
06.08.2026 року судом направлено запит до Департаменту надання адміністративних послуг ОМР, щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 .
06.08.2026 року судом направлено запит до Відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області, щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 .
13.08.2026 року (вх.№59280) від Департаменту надання адміністративних послуг ОМР надійшла відповідь №6320елС/01-23, з якої вбачається, що ОСОБА_2 не зареєстрована на території міста Одеси.
19.08.2026 року від Відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області надійшла відповідь №5188/33795, з якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Перевіривши заяву ОСОБА_1 , суд вважає, що вона не підсудна Хаджибейському районному суду міста Одеси з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно п. 5 ч. 2 даної статті передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
З п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зі змінами убачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно приписів ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У кожному разі суддя зобов`язаний перевірити підвідомчість заяви відповідному суду.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Відповідно до абз. 2 п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
В п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» передбачено, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
В п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема розділом IV - щодо справ окремого провадження.
Відповідно до п. 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» - виключну підсудність встановлено для деяких справ окремого провадження.
Статтею 316 ЦПК України визначена підсудність зазначеної категорії справ.
Згідно з ч.1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Так, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Правовідносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання, випадки їх обмеження регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
В ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV, визначені наступні терміни: - місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги (абзац п`ятий статті 3 в редакції Законів від 15.08.2022 року N 2518-IX).
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.
Аналізуючи зазначені вище положення чинного законодавства, слідує, що дана категорія справ розглядається за місцем реєстрації заявника.
Порядок реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів, на момент звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення юридичного факту встановлені Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (далі - Правила).
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (п. 7 Правил).
В абз. 1 п. 9 Правил встановлено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
В п. 18 Правил наведений перелік документів, які подає особа або її представник для реєстрації місця проживання. Зокрема, документами, що підтверджують право на проживання в житлі, можуть бути: ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи.
Зняття з реєстрації місяця проживання передбачено п. 26 Правил, яким, крім іншого, визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, й інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів) (абзац 8 пункту 26 Правил).
Аналогічні положення визначені і Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265, який набрав чинності 14.03.2022 року.
У п. 4 вказаного Порядку в чинній редакції передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.06.2024 року у справі №554/7669/21 вказав, що в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
А тому, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Визначаючи підсудність за Хаджибейським районним судом міста Одеси заявник до заяви додає довідку Голови правління ОСББ «І.Рабіна-55» від 04.08.2026 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 з червня 2024 року по теперішній час.
Водночас, з відповіді Відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області надійшла відповідь №5188/33795 судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; статусу внутрішньо переміщеної особи не має.
Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що довідка Голови правління ОСББ «І.Рабіна-55» від 04.08.2026 року, за якою ОСОБА_1 проживає за вказаною ним у заяві про встановлення факту родинних відносин адресою по - перше, не належить до переліку документів, до якого вноситься інформація про зареєстроване місце проживання/перебування особи, а по - друге, для визначення підсудності даної справи не має правового значення.
Відповідно до положень ч. 9 ст. 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК України підсудністю з підстави, передбаченої п.1 ч. 1 цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст. 378 ч. 1 ЦПК України).
Отже, суд повинен суворо дотримуватися правил підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.
Враховуючи, що заявник має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , суд виснує, що наявні підстави для передачі цивільної справи №521/13745/26 за підсудністю до Кілійського районного суду Одеської області.
Справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 32 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи викладене, підстави для розгляду цивільної справи Хаджибейським районним судом міста Одеси відсутні, а справа підлягає передачі за підсудністю, на розгляд до територіальної юрисдикції Кілійського районного суду Одеської області (вул. Миру, 19, м. Кілія, Ізмаїльський район, Одеська область, 68300).
На підставі викладеного та керуючись ст. 31, 187, 258-261, 315-316, 353-355 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси
УХВАЛИВ:
Цивільну справу №521/13745/2626 за заявою ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 30 Б, ЄДРПОУ: 37947454) про встановлення факту родинних відносин передати за підсудністю до Кілійського районного суду Одеської області (68300, Одеська область, Ізмаїльський район, м. Кілія, вул. Миру, 19).
Копію ухвали про передачу справи за підсудністю направити позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її проголошення, з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України.
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою підсудністю з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвала складена та підписана 20.08.2026 року.
Суддя Н.О. Шевчук