УХВАЛА
20 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/624/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (далі - Служба, позивач, скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026,
постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026
у справі за позовом Служби
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль-Експерт» (далі - Товариство, відповідач)
про стягнення коштів у розмірі 16 068,17 грн,
ВСТАНОВИВ:
Служба 14.08.2026 через Електронний суд звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі №910/624/26; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2026 для розгляду справи №910/624/26 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Служба звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 16 068,17 грн.
Позов мотивовано тим, що за результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду, наданих відповідачем за договором про надання послуг зі здійснення технічного нагляду, неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг; внаслідок чого відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 16 068,17 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 07.05.2026 у справі №910/624/26, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 27.07.2026 у справі №910/624/26 залишив без змін, відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що правовідносини з оплати робіт виникли на підставі договору, ціна договору визначена за узгодженням сторін, акти приймання робіт за договором підписані позивачем без заперечень та зауважень, оплата робіт проведена в межах узгодженої ціни, тому виявлені актом ревізії порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть його змінювати.
Додатковим рішенням від 18.05.2026 Господарський суд міста Києва заяву Товариства про ухвалення додатково рішення, задовольнив частково; стягнув з позивача на користь відповідача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині відмовив.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 27.07.2026 у справі №910/624/26 залишив без змін додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Служби в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01.01.2026 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 328 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №910/624/26 є стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 16 068,17 грн, а отже, ціна позову у цій справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (332 800,00 грн), адже справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
У касаційній скарзі Служба викладає обставини справи, зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неможливість стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів виключно з підстав існування між сторонами договірних правовідносин та підписання актів приймання-передачі послуг без зауважень; підставою для касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, відсутній належний правовий висновок Верховного Суду щодо застосування кошторисного законодавства та статті 1212 ЦК України у правовідносинах щодо повернення надмірно сплачених бюджетних коштів за договорами технічного нагляду у випадку неправомірного включення до бази нарахування витрат, які не відносяться до будівельних робіт; касаційна скарга має виняткове значення для скаржника, зазначає, що Служба відновлення забезпечує будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітального ремонту об`єктів, в тому числі, критичної інфраструктури, що в свою чергу зумовлює укладання договорів на здійснення технічного нагляду виконання робіт на визначених об`єктах.
Розглянувши наведені міркування, у контексті наявності / відсутності випадків передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
Стосовно «винятковості значення» справи для учасника та «суспільного інтересу», то в цьому випадку оцінка судом таких випадків може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів. При цьому винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес» є оціночними чинниками, враховуючи статус Верховного Суду, і у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом відхиляються як необґрунтовані.
Верховний Суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу.
Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на приписи частини другої статті 287 ГПК України не є доводами та аргументами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, підтверджують наявність випадку, який дає право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. У свою чергу Суд зауважує, що скаржником не наведено переконливих аргументів щодо різного тлумачення застосування норми права судовими інстанціями та необхідності у формуванні правового висновку Верховного Суду.
Поряд з цим колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Суд взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Колегія суддів виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за нормами Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищевикладені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі №910/624/26, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі №910/624/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов