Номер провадження 4-с/754/61/26
Справа № 754/4303/21
У Х В А Л А
Іменем України
12 серпня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Саламон О.Б.
з участю секретаря Михайленко Н.О.
розглянувши у судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: ОСОБА_2 , -
В С Т А Н О В И В :
11 травня 2026 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця.
Прохальна частина скарги містить вимоги:
- визнати дії та бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 такими, що не відповідають вимогам законодавства;
- скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів;
- зобов`язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві провести новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням фактично сплачених коштів на виконання аліментного обов`язку за попередній період, починаючи з грудня 2023 року, з урахуванням наданих доказів фактичної сплати аліментів.
Свої вимоги заявник мотивує тим, що 30.03.2021 Деснянським районним судом м.Києва винесено судовий наказ справі № 754/4303/21 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 19 березня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття. Як зазначає заявник, були складені нотаріальні заяви щодо погашення аліментних зобов`язань, однак державний виконавець їх не враховує при нарахуванні заборгованості. Натомість, на його звернення до державного виконавця, 04.05.2026 було надано відповідь щодо неможливості врахування наданих стягувачу коштів.
Заявник вважає, що наданий державним виконавцем розрахунок виконано з порушенням норм чинного законодавства та без врахування сплачених ним аліментів.
У зв`язку з вищезазначеним, на думку заявника, заборгованість нарахована неправомірно, з огляду на відсутність законодавчих підстав для обрахування заборгованості за цей період.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 20.05.2026 скаргу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.
До суду надійшли письмові пояснення-клопотання стягувача на скаргу, у яких зазначено про те, що скарга має бути залишена без розгляду у відповідності до ст. 449 ЦПК України. Те, що ОСОБА_1 знав про порушення своїх прав, свідчить про звернення з аналогічною скаргою раніше та, відповідно, ст. 265 ЦПК України, залишення скарги без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, встановив наступне.
30 березня 2021 року Деснянським районним судом м. Києва винесено судовий наказ справі № 754/4303/21 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 19 березня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягувач ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві з заявою про примусове виконання судового наказу як виконавчого листа.
02 вересня 2022 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
14 вересня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про скасування заходів примусового виконання, оскільки заборгованість погашена в повному обсязі.
14 грудня 2023 року постановою державного виконавця виконавчий документ повернуто стягувачу, оскільки 30 листопада 2023 року стягувач просила повернути виконавчий документ без виконання.
В подальшому, стягувач повторно звернулась до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві з заявою про примусове виконання судового наказу як виконавчого листа.
20 жовтня 2025 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Таким чином, виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 відкриті на підставі одного і того ж судового наказу від 30 березня 2001 року (справа № 754/4303/21) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання двох дітей.
Як вбачається з наданих документів, долучено дві нотаріально посвідчені заяви від стягувача ОСОБА_2 :
1.Датована 29 листопада 2023 року, де зазначено, що ОСОБА_2 підтверджує про отримання грошових коштів у розмірі 257 350 грн. від ОСОБА_1 , які отримані в якості аліментів на утримання двох дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у період, який починається з 01 грудня 2023 року. Претензій по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 не має.
2.Датована 16 липня 2024 року, де зазначено, що ОСОБА_2 підтверджує про отримання грошових коштів у розмірі 205 000 грн. від ОСОБА_1 , які отримані в якості аліментів на утримання дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у період, який починається з 01 липня 2025 року.
Стало відомо, що кошти у розмірі 257 350 грн. сплачено за виконавчим провадженням № НОМЕР_2, про що також зазначено у нотаріальній заяві щодо відсутності претензій.
Як зазначено вище, стягувач повторно звернулась до ВДВС Шевченківського району у м. Києві з заявою про примусове виконання судового наказу як виконавчого листа та 20 жовтня 2025 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження за № НОМЕР_1 (по одній і тій же справі щодо стягнення аліментів).
При цьому, суд звертає увагу на те, що аліментні зобов`язання виконувалися, що підтверджується нотаріальними заявами ОСОБА_2 (з 01.12.2023 по 01.07.2025 в сумі 257 350 грн. - заява від 29.11.2023) і за період, який починається з 01.07.2025 отримано суму 205 000 грн. (на підтвердження надана заява від 16.07.2025), однак стягувач просив відкрити виконавче провадження з 01.10.2025, оскільки аліменти сплачені до 01.10.2025 (про що зазначено і державним виконавцем у відповіді).
Тобто, стягувач суму у розмірі 205 000 грн. врахувала як аліментні зобов`язання за 3 (три) місяця з 01.07.2025 до 01.10.2025.
Згідно розрахунку заборгованості по аліментам заявник має заборгованість станом на 29.04.2026 зі сплати аліментів за період з жовтня 2025 року по березень 2025 року в розмірі 27 707,39 грн.
При зверненні ОСОБА_1 до державного виконавця Шевченківського ВДВС щодо врахування сплати аліментних зобов`язань, 04 травня 2026 року в.о. начальника відділу Н. Андросович надано відповідь, у якій зазначено про відсутність підстав для зарахування суми 257 350 грн. до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № НОМЕР_1, так як вказані кошти сплачено по виконавчому провадженню № НОМЕР_2. Кошти в розмірі 205 000 грн. також не можуть бути враховані як сплата аліментів по виконавчому провадженню № НОМЕР_1, оскільки згідно заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження, аліменти сплачені до 01.10.2025.
Заявник просить задовольнити його вимоги та зобов`язати державного виконавця виконати розрахунок заборгованості по аліментам з урахуванням сплачених ним сум, підтверджених нотаріальними заявами стягувача.
Суд вважає, що доводи заявника знайшли свою часткове підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч.3 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Згідно зі ст. 18 вказаного закону, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У відповідності до ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей
Крім того, за положеннями ч.ч. 3, 4, 8 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Ч.3 ст. 195 СК України визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору судом.
Згідно п. 4 розділу ХVІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
Як вбачається з матеріалів справи, заявником державному виконавцю надано нотаріальні заяви від стягувача ОСОБА_2 .
Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 29.04.2026 жодна з нотаріальних заяв не врахована.
Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги скарги про зобов`язання державного виконавця виконати розрахунок заборгованості по аліментам у виконавчому провадженні з урахуванням сплачених ним сум.
Що ж стосується заяви стягувача про пропущення боржником строку звернення до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця, то вона не може бути врахована судом, з огляду на таке.
Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
У пункті 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що передбачений законом строк звернення до суду є процесуальним, може бути поновленим за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
У пункті 17 наведеної вище постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судам роз`яснено, що справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 ЦПК України (2004 року), наразі стаття 450 ЦПК України.
У даній заяві стягувач посилається на пропуск заявником строку звернення до суду із заявою про оскарження бездіяльності державного виконавця, а тому просить відмовити в задоволенні скарги.
Проте, суд зауважує, що строк звернення до суду є процесуальним строком, а не позовною давністю, і правовим наслідком пропуску такого строку відповідно до вимог статей 126, 449 ЦПК України, роз`яснень наведеної вище постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ є залишення скарги без розгляду і заборона вирішувати скаргу по суті. Такі висновки викладені також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від: 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19, провадження № 61-16974св19; 03 листопада 2021 року у справі № 2608/20647/12, провадження № 61-5702св21 та багатьох інших.
Крім того, судом не встановлено пропуску строку заявником, оскільки суд вважає, що такий строк має обчислюватись з моменту надання відповіді на заяву боржника про проведення перерахунку від 04.05.2026.
Відтак, оскільки з даною скаргою заявник звернувся 11.05.2026, то строк звернення до суду ним не пропущено.
Суд звертає увагу і на те, що суб`єкт оскарження, будучи достовірно обізнаним про розгляд скарги в суді, жодних письмових пояснень чи доказів не надав, доводів скарги не спростував, хоча мав достатньо часу та можливостей для реалізації своїх процесуальних прав та обов`язків.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2014 №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» у разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог скарги, оскільки судом встановлено порушення прав заявника шляхом неврахування сплати аліментів при обчисленні розміру заборгованості з їх сплати.
Відтак, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню в частині зобов`язання державного виконавця виконати розрахунок заборгованості по аліментам у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з урахуванням сплачених ним сум у розмірі 205 000 грн. за період, який починається з 01.07.2025, підтверджених нотаріальною заявою від 16.07.2024. В решті вимог скарги належить відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 447-451 ЦПК України, ЗУ «Про виконавче провадження», суд, -
У Х В А Л И В :
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) під час здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_1, яка виразилась у неприйнятті рішення щодо неврахування сплачених сум у виконавчому провадженні.
Зобов`язати державного виконавця № НОМЕР_1 прийняти рішення щодо врахування сплачених ОСОБА_1 коштів як виконання аліментного зобов`язання за період, який починається з 01.07.2025.
У задоволенні інших вимог скарги - відмовити.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст ухвали складено 19.08.2026.
Суддя О.Б. Саламон