ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року Справа №160/14436/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/14436/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
28 травня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період 18 грудня 2024 року по 30 квітня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 18 грудня 2024 року по 30 квітня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 25 травня 2022 року по день фактичної виплати додаткової винагороди - 30 квітня 2026 року, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 25 травня 2022 року по день фактичної виплати додаткової винагороди - 30 квітня 2026 року, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стверджує, що наявні підстави для стягнення з відповідача відповідних коштів, адже відповідач остаточний розрахунок при звільненні провів значно пізніше, ніж було звільнено позивача. Також позивач вказує на наявність правових підстав для виплати компенсації втрати частини доходів громадян.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/14436/26, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
17 червня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що правові підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів відсутні.
03 серпня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучено довідку про розмір грошового забезпечення позивача, складену відповідачем.
У відповідності до ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом відповідача від 18.12.2024 року №1072 позивача виключено зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням у запас.
04 травня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату додаткової винагороди за період перебування на лікуванні у зв`язку з пораненням.
30 квітня 2026 року позивачу виплачено 127228,21 грн з призначенням платежу «додаткова винагорода за минулий період».
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрат частини доходів позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне
Строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначено у ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України та складає місяць.
Такий правовий висновок сформовано Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20 та дотепер застосовується Верховним Судом (постанови від 31.10.2023 року у справі №240/15141/22, від 28.09.2023 року у справі №420/5436/22).
Розрахунок з позивачем здійснено 30.04.2026 року, позов подано 26.05.2026 року. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Щодо права позивача на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні категорії осіб, до якої належить позивач, не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Вказаний правовий висновок застосовується до спірних правовідносин за аналогією.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 року у справі №160/171/20.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Оскільки відповідач лише 30.04.2026 року здійснив виплату позивачу суми, яка належала до сплати ще при звільненні 18.12.2024 року, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо розміру відшкодування в цій справі.
Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.
Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2023 року у справі №240/9951/19.
Вказаний правовий висновок застосовується до спірних правовідносин за аналогією.
В цій справі позивача звільнено 18.12.2024 року, остаточний розрахунок проведено 30.04.2026 року. Отже, період затримки розрахунку при звільненні складає з 19.12.2024 року по 29.04.2026 року.
Суд зауважує, що спірні правовідносини повністю врегульовані редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка була чинною з 19.07.2022 року.
Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.
Відповідне правозастосування міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23, від 20.06.2024 року у справі №120/10686/22 (п. 55).
Отже, в наявності період з 19.12.2024 року по 29.04.2026 року, який обмежений шістьма місяцями.
Тривалість такого періоду складає 183 дні, що підтверджується правозастосуванням, яке міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2024 року у справі № 580/9003/23 (п. 27), а також постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23, від 01.10.2025 року у справі №160/1832/25, від 23.09.2025 року у справі №340/7425/24, від 11.06.2025 року у справі №160/31305/24, від 04.06.2025 року у справі №340/5500/24, від 13.05.2025 року у справі №160/31393/24, від 28.04.2025 року у справі №160/7703/24, від 17.04.2025 року у справі №340/1795/24.
Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.
Суд звертає увагу на те, що існує актуальний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду з цього питання, викладений у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.
Серед іншого, зроблено відступ від правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, а також вказано наступне.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Отже, співмірність застосовується і до спірного періоду.
Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.
Відповідач вказував: «Додаткова винагорода за Постановою № 168 має виключно компенсаційну та тимчасову мету. За сталою практикою Верховного Суду, вона повністю виключається з обчислення середньої заробітної плати згідно з Порядком № 100. Оскільки ця винагорода не входить до бази розрахунку середнього грошового забезпечення, її несвоєчасна виплата не може слугувати підставою для нарахування сум відшкодування за ст. 117 КЗпП України».
При визначенні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача додаткова винагорода не враховано, а відповідну величину повідомив сам відповідач.
Водночас, несвоєчасна виплата додаткової винагороди утворює підстави для відшкодування згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України, оскільки ця норма стосується заробітної плати (і поширюється на грошове забезпечення військовослужбовців), а додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення.
Відповідно, ці доводи відповідача є помилковими.
Позивач надав до суду довідку відповідача від 01.07.2026 року №4788/ФЕС, згідно якої розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 694,24 грн.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином: 694,24*183 = 127045,92 грн.
До цього періоду належить застосувати принцип співмірності, що позивачем в його розрахунках залишено поза увагою.
Згідно картки особового рахунку позивача в місці звільнення йому нараховано 90650,88 грн, до яких також належить до дати 9820,58 грн компенсації за невикористані дні відпустки, виплачених пізніше.
Отже, всього позивачу належало при звільненні: 100471,46 (нарахована фактично) + 127228,21 (виплачено після звільнення) = 227699,67 грн.
Як наслідок, протиправно не виплачено: 127228,21/227699,67 = 55,88% від сум, що мали бути виплачені.
Отже, позивачу до виплати за спірний період належить 127045,92*55,88% = 70993,26 грн.
Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а. Тотожне правозастосування здійснено і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.
В т.ч. суд зауважує, що ефективним способом захисту прав в спорах даної категорії є стягнення коштів з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 24.09.2025 року у справі №160/14452/24, від 12.08.2025 року у справі №160/6450/25, від 30.07.2025 року у справі №280/11061/24.
Належним та ефективним способом захисту порушеного права є поновлення прав позивача шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.06.2025 року у справі №160/7947/24.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо компенсації втрати частини доходів громадян.
Відповідно до ст. 1 Закону Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з ст. 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону №2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно ст. 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок) проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р., компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Згідно з п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24 в т.ч. надано правову оцінку природі додаткової винагороди згідно Постанови №168, в т.ч. вказано, що додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону № 2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.
Отже, оскільки приписи Закону №2050-III не поширюються на додаткову винагороду згідно Постанови №168, у задоволенні позовної заяви в цій частині належить відмовити.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.
Щодо розподілу судових витрат.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
У зв`язку з перебуванням судді Боженко Н.В. у відпустці, рішення ухвалено в перший робочий день судді.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 70993,26 (сімдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто три гривні 26 копійок), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювався.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко