ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року Справа №160/20324/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 8 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
14.07.2026 ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 8 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 12 березня 2018 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 19 червня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов`язати 8 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 12 березня 2018 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 19 червня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 19 червня 2026 року за весь час затримки виплати;
- зобов`язати 8 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 19 червня 2026 року за весь час затримки виплати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона проходила службу у 8 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та 12.03.2018 була звільнена зі зняттям з усіх видів грошового забезпечення.
Позивач зазначає, що за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення їй не нараховувалась та не виплачувалась, а тому остаточний розрахунок при звільненні у повному обсязі проведено не було.
Позивач вказує, що спір щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення вирішено на її користь, і лише 19.06.2026 відповідач перерахував їй суму індексації.
Позивач наголошує, що середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні відповідач їй не нарахував і не виплатив, а компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації не нарахував і не виплатив також.
Позивач зауважує, що її представник звернувся до відповідача з адвокатським запитом про надання довідки про середній заробіток за останні два місяці перед звільненням, проте відповіді не отримав, а обчислення середнього заробітку належить до повноважень відповідача.
На думку позивача, така бездіяльність відповідача є протиправною, порушує її право на своєчасне одержання винагороди за працю та є підставою для покладення на відповідача обов`язку нарахувати і виплатити відповідні суми.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 14.08.2026 за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов, а позивачу - строк для подання відповіді на відзив.
Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти позову заперечує. У відзиві на позовну заяву від 23.07.2026 зазначає, що спеціальне законодавство, яке регулює проходження служби, не встановлює порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою зі служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Відповідач вказує, що після звільнення позивача та зняття її з усіх видів забезпечення претензій до відповідача щодо складових та розміру належних при звільненні сум позивач не заявляла, а відповідний спір ініціювала лише у березні 2025 року.
Відповідач наголошує, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду відразу після виплати цих сум чи ознайомлення з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки, і з посиланням на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та від 25.11.2022 у справі № 380/693/20 вважає, що підстави для застосування ч. 2 ст. 117 КЗпП України відсутні.
Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів відповідач зазначає, що компенсація проводиться виключно на грошові доходи, перелік яких визначено законом, і що індексація грошового забезпечення у цьому переліку відсутня.
Відповідач також вказує, що законодавцем передбачене обов`язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання відповідної заяви до уповноваженого органу, і лише відмову у виплаті особа може оскаржити у судовому порядку. Оскільки позивач із такою заявою до відповідача не зверталася, відповідач вважає позовні вимоги передчасними.
За наведених мотивів відповідач просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відповіді на відзив позивач не подала.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 з 04.09.1998 по 12.03.2018 проходила службу, зокрема у 8 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, та звільнена зі служби 12.03.2018, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (запис № 11, внесений на підставі наказу Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області від 21.02.2018 № 66).
Згідно з довідками 8 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про нараховані та виплачені доходи молодшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 за 2016, 2017 та 2018 роки індексація грошового забезпечення позивачу у цих періодах не нараховувалась: відповідна графа довідок не заповнена.
Спір щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 вирішено на користь позивача рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 160/9107/25. Ця обставина визнається обома сторонами: про неї зазначено як у позовній заяві, так і у відзиві відповідача.
На виконання зазначеного судового рішення 19.06.2026 на банківський рахунок позивача відповідачем перераховано 64 391,43 грн, що підтверджується витягом з банківського рахунку позивача, у якому призначення платежу визначено як перерахування виплат, перерахунок індексації ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , згідно з рішенням суду № 160/9107/25 від 03.09.2025 по розрахунку виплат з 01.01.2016 по 28.02.2018.
29.06.2026 представник позивача - адвокат Єрьоміна В.А. звернулася до відповідача з адвокатським запитом про надання копії довідки про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням, що підтверджується копією адвокатського запиту від 29.06.2026. Доказів надання відповідачем такої довідки матеріали справи не містять.
Доказів нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідачем суду не надано.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо вимог про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відносини щодо соціального і правового захисту осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, який, однак, не визначає порядку та наслідків затримки остаточного розрахунку з особою, звільненою зі служби.
З огляду на це до спірних правовідносин у цій частині підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми застосовуються за умови неврегульованості відповідних відносин нормами спеціального законодавства. Сторони спору щодо застосовності КЗпП України не мають.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 813/356/16.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Обмеження строку виплати шістьма місяцями запроваджено Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022. До набрання ним чинності ст. 117 КЗпП України діяла в редакції, що такого обмеження не встановлювала.
Верховний Суд у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 виснував, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього; перший період регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України без обмеження строком у шість місяців, другий - чинною редакцією з обмеженням виплати шістьма місяцями.
Суд встановив, що позивача звільнено 12.03.2018, проте у день звільнення розрахунок з нею у повному обсязі проведено не було: індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 їй не нараховувалась і не виплачувалась.
Спір про розмір належних позивачу при звільненні сум вирішено на її користь рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 160/9107/25, а фактичний розрахунок проведено 19.06.2026 шляхом перерахування 64 391,43 грн.
Отже, у цій справі наявні всі елементи, з якими ч. 2 ст. 117 КЗпП України пов`язує обов`язок роботодавця сплатити відшкодування: невиплата належних звільненому працівникові сум у день звільнення, спір про їх розмір та вирішення цього спору на користь працівника.
Доводи відповідача про те, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум має бути виявлена відразу після їх виплати або принаймні у достатньо стислі строки, а тому підстави для застосування ч. 2 ст. 117 КЗпП України відсутні, суд відхиляє.
Верховний Суд у п. 51 постанови від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 прямо зазначив, що жодною нормою права не обмежено строка, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром.
Цей висновок ґрунтується на змісті ст. 116, 117 КЗпП України, які не пов`язують право звільненого працівника на відшкодування з тим, як швидко він заявив про свою незгоду з розміром виплачених сум. Натомість критерій «достатньо стислих строків», на якому наполягає відповідач, нормативного закріплення не має. За таких обставин суд відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України керується висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23.
Тривалість періоду, що минув з моменту порушення права позивача до її звернення з відповідними вимогами, має значення не для встановлення підстав відповідальності роботодавця, а для визначення розміру відшкодування.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 виснувала, що суд, визначаючи розмір відшкодування за ст. 117 КЗпП України, враховує: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 додатково виснувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності; розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, а розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог.
Обчислення середнього заробітку здійснюється за Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати, зокрема матеріальна допомога.
Верховний Суд у постанові від 25.11.2020 у справі № 160/2867/19 виснував, що одноденний розмір грошового забезпечення обчислюється виходячи з кількості календарних, а не робочих днів.
Позивача звільнено 12.03.2018, тому розрахунковим періодом є січень та лютий 2018 року.
Першим днем затримки розрахунку є 13.03.2018 - день, наступний за днем звільнення, останнім - 19.06.2026 - день фактичного розрахунку.
Оцінюючи співмірність заявленого позивачем обсягу відшкодування, суд враховує таке.
Розмір простроченої заборгованості відповідача становить 64 391,43 грн і охоплює індексацію грошового забезпечення за 26 місяців (з 01.01.2016 по 28.02.2018).
Період затримки розрахунку триває з 13.03.2018 по 19.06.2026, тобто понад вісім років. Обчислений за весь заявлений позивачем період розмір середнього заробітку багаторазово перевищив би розмір простроченої заборгованості.
Водночас тривалість цього періоду значною мірою зумовлена поведінкою самої позивача: після звільнення 12.03.2018 вона не порушувала перед відповідачем питання про неповноту остаточного розрахунку і вперше ініціювала відповідний спір лише у 2025 році, тобто через сім років. До моменту виникнення спору відповідач не був обізнаний з наявністю у позивача заперечень щодо розміру виплачених їй при звільненні сум.
Ймовірні майнові втрати позивача, пов`язані із затримкою розрахунку, полягають у знеціненні несвоєчасно виплачених коштів. Ці втрати відшкодовуються компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яку присуджено цим рішенням, а тому вони не залишаються без відшкодування.
Суд також враховує, що відповідач виконав рішення суду у справі № 160/9107/25 і виплатив позивачу суму індексації.
За таких обставин заявлений позивачем обсяг відшкодування - середній заробіток за період з 12.03.2018 по 18.07.2022 у повному обсязі та додатково не більш як за шість місяців за період з 19.07.2022 по 19.06.2026 - багаторазово перевищує розмір простроченої заборгованості та ймовірний розмір майнових втрат позивача і не є співмірним.
Керуючись наведеними критеріями та зважаючи на компенсаційний характер заходів відповідальності, суд вважає співмірним, розумним і справедливим зменшення розміру відшкодування до розміру середнього заробітку за шість місяців, обчисленого відповідно до Порядку № 100. Саме шість місяців визначено законодавцем як максимальну межу відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, і застосування цієї межі до всього спірного періоду забезпечує справедливий баланс інтересів сторін.
Оскільки обчислення середнього заробітку здійснюється роботодавцем, який володіє даними про нараховане позивачу грошове забезпечення, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити зазначене відшкодування.
Суд також враховує, що позивач визначила початок періоду затримки з 12.03.2018, тобто з дня звільнення. Проте за змістом ст. 116, 117 КЗпП України розрахунок провадиться у день звільнення, а відповідальність за його затримку настає з наступного дня. Тому періодом затримки розрахунку є період з 13.03.2018 по 19.06.2026.
З урахуванням наведеного позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таке відшкодування підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів. Правовідносини щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2050-III компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Частиною 2 ст. 2 Закону № 2050-III визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Статтею 4 Закону № 2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні положення закріплено у п. 1-4 Порядку № 159.
Доводи відповідача про те, що індексація грошового забезпечення не належить до переліку доходів, які підлягають компенсації, спростовуються самим текстом ч. 2 ст. 2 Закону № 2050-III, який прямо відносить до таких доходів суму індексації грошових доходів громадян.
Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 виснував, що за наявності факту невиплати особі сум індексації грошового забезпечення така особа має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Доводи відповідача про обов`язковість досудового врегулювання спору шляхом подання позивачем заяви про виплату компенсації суд відхиляє з таких підстав.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 виснувала, що норми Закону № 2050-III і Порядку № 159 не покладають на особу обов`язку додатково звертатися до органу із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, оскільки такий орган зобов`язаний нарахувати та виплатити компенсацію у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Цією ж постановою судова палата відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20 та від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, на які по суті й спирається позиція відповідача.
Хоча зазначена справа стосувалася органу Пенсійного фонду України, наведений висновок ґрунтується на ст. 4 Закону № 2050-III, дія якої відповідно до ст. 1 цього Закону поширюється на підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання, а отже, є застосовним і до спірних правовідносин.
Посилання відповідача на ч. 4 ст. 169 КАС України є безпідставним, оскільки ця норма визначає підстави повернення позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження і не може бути підставою для відмови у позові по суті спору.
Суд встановив, що заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 виплачена позивачу 19.06.2026. Отже, у червні 2026 року відповідач був зобов`язаний одночасно з виплатою заборгованості нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Цього обов`язку відповідач не виконав, доказів протилежного суду не надав.
Бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу такої компенсації є протиправною, а вимоги про визнання її протиправною та про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію є обґрунтованими.
Оскільки днем фактичної виплати індексації є 19.06.2026, компенсація підлягає нарахуванню на суми невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2026.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
За подання цього позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 01.07.2026 № 2065-6439-1296-6842.
Усі заявлені позивачем вимоги є вимогами немайнового характеру і визнані судом обґрунтованими по суті, а часткове задоволення позову зумовлене виключно визначенням судом розміру відшкодування за ч. 2 ст. 117 КЗпП України, що є повноваженням суду, а не наслідком безпідставності вимог. За таких обставин сплачений судовий збір у розмірі 1 331,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 8 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 8 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 13.03.2018 по 19.06.2026.
Зобов`язати 8 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відшкодування за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі середнього заробітку за шість місяців, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Визнати протиправною бездіяльність 8 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2026.
Зобов`язати 8 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2026 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань 8 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38299914, місцезнаходження: 49041, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 23) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез