ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року Справа № 280/2761/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича (Абонентська скринька №13, м. Запоріжжя, 69126), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
31.03.2026 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича, до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 НГУ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942;
зобов`язати відповідача здійснити виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942.
стягнути з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що абзац 2 та 4 пункту 4 Постанови КМУ №153, встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень. У випадку ОСОБА_1 , останній підпадає під всі вимоги передбачені Постановою №153, а тому має повне право на отримання спірної грошової винагороди. Проте листом від 10.03.2026 під №3/33/12-С-71-Аз відповідачем було повідомлено про відсутність підстав для виплати нагороди, передбаченою Постановою №153. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 02.04.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без виклику (повідомлення сторін).
14.04.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов. В обґрунтування відзиву відповідач посилається на положення Постанови № 153, якими визначено вимоги щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. гривень. Відповідач наголошує на тому, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених цією Постановою вимог, які мають існувати в сукупності. Вважає, що оскільки позивач проходив строкову військову службу з 09.04.2021, тому останній не відповідає вимогам абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153, відповідно, норма, викладена в абзаці 3 пункту 4 Постанови № 153 також не може до нього застосовуватись. Таким чином, відповідач вважає, що строк перебування позивача в зоні бойових дій необхідно рахувати з моменту укладення контракту - 31.03.2023, тому загальний строк становить 86 днів, що не відповідає вимогам пункту 4 Постанови №153. В задоволенні позовних вимог просить суд відмовити.
15.04.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив. В обґрунтування відповіді на відзив, позивач зазначає, що наразі не передбачено обов`язку чи необхідності розмежування періоду безпосередньої участі особи у бойових діях залежно від виду проходження військової служби (строкова служба чи служба за контрактом). Таким чином, період участі у бойових діях має обчислюватися сумарно, незалежно від правового статусу проходження військової служби на відповідному етапі, а розділення такого періоду не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та суперечить змісту Постанови № 153. Позовні вимоги просить задовольнити.
16.04.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. В обґрунтування заперечень відповідач наводить аналогічні аргументи, що були викладені у відзиві. В задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
З 09.04.2021 по теперішній час позивач перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 НГУ, що підтверджується довідкою відповідача від 06.03.2026 за №598.
В період з 09.04.2021 по 31.03.2023 позивач проходив строкову військову службу.
31.03.2023 між позивачем, громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з одного боку, та Міністерством внутрішніх справ України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України полковника ОСОБА_2 з іншого, був укладений контракт про проходження громадянином України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу.
На момент укладення контракту вік позивача становив повні 22 роки.
Наразі, ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді командира інженерного відділення взводу забезпечення 3 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України починаючи з 13.02.2025 (підтверджується копією витягу з послужного списку).
Станом на 06.03.2026 року, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в сукупному розмірі 266 днів, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 НГУ від 06.03.2026 за №598.
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 НГУ від 06.03.2026 за №598 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України позивач брав участь в бойових діях в періоди: 25 лютого 2022 року, 14 березня 2022 року, з 22 по 30 червня 2022 року, з 01 по 31 липня 2022 року, з 01 по 31 серпня 2022 року, з 01 по 30 вересня 2022 року, з 01 по 30 жовтня 2022 року, 18-31 грудня 2022 року, 01-18 січня 2023 року, 04-17 березня 2023 року, 27-31 січня 2024 року, 01-29 лютого 2024 року, 01-12 березня 2024 року, 01-17, 22-31 липня 2024 року, 01-07 серпня 2024 року, 08-14 серпня 2024 року.
Станом на 08.03.2026 у в/ч НОМЕР_1 НГУ відсутні відомості щодо притягнення позивача до адміністративної або кримінальної відповідальності під час проходження служби, що підтверджується відповідною довідкою відповідача.
04.03.2026 представником позивача на адресу в/ч НОМЕР_1 НГУ було направлено адвокатський запит щодо отримання інформації стосовно нарахування та виплати винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Листом-відповіддю за 10.03.2026 під №3/33/12-С-71-Аз, відповідач повідомив представника позивача про наступне: «Щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою №153, повідомляємо, що ОСОБА_3 не відповідає вимогам Постанови № 153, через те, що загальний строк його безпосередньої участі в бойових діях до набрання чинності Постановою № 153 становить 87 днів».
Вважаючи такі дії (бездіяльність) відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжувався та діє на момент розгляду даної справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон України № 2232-ХІІ).
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)).
За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України 11.02.2025 прийнято постанову № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", яка набрала чинності 13.02.2025 (далі - Постанова № 153).
Згідно положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі експериментальний проект) (пункт 1 Постанови №153).
Підпунктом 1 пункту 3 постанови КМУ №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до п. 4 постанови КМУ №153 в редакції станом на 08.04.2025 та на 07.08.2025 установлено, що:
особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
В подальшому, 07.08.2025 до Постанови № 153 внесено зміни згідно Постанови КМУ № 942 від 30.07.2025, та викладено пункт 4 в наступній редакції:
"Установити, що:
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання."
Аналізуючи вищевказані положення пункту 4 Постанови № 153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням вищевказаних змін), суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані такі умови:
громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні»;
така особа проходить військову службу (станом на момент набрання чинності вказаною постановою) та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;
вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується;
- відсутності притягнення до відповідальності два або більше разів за сукупністю дисциплінарних стягнень строку дії яких не закінчився.
При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:
якщо такий строк сукупно становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. гривень;
якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. гривень;
якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Зважаючи на внесені Постановою № 942 зміни до Постанови №153, суд наголошує, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.
Позаяк, інше тлумачення приписів Постанови №153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.
Як було встановлено судом, позивач в період дії воєнного стану перебував на строковій військовій службі, брав безпосередню участь у бойових діях в період 25 лютого 2022 року, 14 березня 2022 року, з 22 по 30 червня 2022 року, з 01 по 31 липня 2022 року, з 01 по 31 серпня 2022 року, з 01 по 30 вересня 2022 року, з 01 по 30 жовтня 2022 року, 18-31 грудня 2022 року, 01-18 січня 2023 року, 04-17 березня 2023 року. 31.03.2023 уклав контракт та продовжив брати безпосередню участь у бойових діях в період 27-31 січня 2024 року, 01-29 лютого 2024 року, 01-12 березня 2024 року, 01-17, 22-31 липня 2024 року, 01-07 серпня 2024 року, 08-14 серпня 2024 року.
При цьому, судом враховується, що Постановою №153 в редакції Постанови № 942 від 30.07.2025 не встановлено обов`язкової умови, що безпосередня участь у бойових діях в районі ведення воєнних (бойових) дій має бути саме після укладання контракту про проходження військової служби під час воєнного стану. В тому числі, вищезазначені положення не виключають можливості врахування факту безпосередньої участі у бойових діях під час проходження строкової військової служби.
Щодо довідки в/ч НОМЕР_1 НГУ від 06.03.2026 за №598 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України.
Суд наголошує, що вищезазначену довідку позивачем було отримано на адвокатський запит від 04.03.2026, як довідку про безпосередню участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора.
Відповідач в своєму відзиві зазначив, що згідно наданої довідки участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій становить 87 днів, оскільки відповідач рахував в період з 31.03.2023.
Таким чином, відповідачем визнається, що довідка від 06.03.2026 за №598 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України визначає безпосередню участь позивача саме у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій у відповідні періоди.
Отже, враховуючи той факт, що позивач не досяг 25 років станом на день укладання контракту про проходження військової служби, контракт було укладено у період дії на території України воєнного стану, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком більше шести місяців (266 днів) станом на дату набрання чинності Постановою №153 позивач має право на виплату винагороду в повному обсязі відповідно до пункту 4 Постанови №153.
Таким чином, дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн відповідно до Постанови №153 суд вважає протиправними.
Належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн, передбаченої пунктом 4 Постанови №153.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо розподілу заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу судом враховано наступне.
З доданих до позову документів вбачається, що на підтвердження витрат на правничу допомогу до позову додані договір про надання правничої допомоги від 16.02.2026 та додаткова угода № 1 від 16.02.2026 до зазначеного договору, акт виконаних робіт від 30.03.2023 на суму 6 000,00 грн.
Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 30 Закону №5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, від 13.05.2022 у справі №320/11366/20 та інших.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять інформації про витрачений адвокатом час на надання послуг за договором від 16.02.2026.
Отже, враховуючи те, що дана справа є справою незначної складності та не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви, розумним розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню, є 2000,00 грн.
У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат в цій частині на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича, до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
У задоволенні решти вимоги про стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «20» серпня 2026 року.
Суддя Р.В. Кисіль