КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
20 серпня 2026 року 320/16611/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в місті Києві у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
В провадженні Київського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
19.08.2026 позивачем подана заява про забезпечення позову, у якій він просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони працівникам територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або працівникам поліції вчиняти будь-які дії щодо його призову та мобілізації на військову службу до моменту набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №320/16611/25.
Необхідність забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що в інформаційній системі військового обліку « ІНФОРМАЦІЯ_1 +» / «Оберіг» щодо нього наявний статус «в розшуку» у зв`язку з нібито неявкою за повісткою, яку, за твердженням позивача, він особисто не отримував.
Крім того, позивач зазначає, що у зв`язку з відсутністю остаточного підтвердження його статусу студента з бази ЄДЕБО через технічну помилку існує реальна загроза його примусового затримання органами поліції або представниками ТЦК та СП та негайної примусової мобілізації до закінчення судового процесу.
Також заявник посилається на погіршення стану здоров`я та зазначає, що відповідно до результатів МРТ попереково-крижового відділу хребта від 15.08.2026 у нього виявлено, зокрема, лівобічну форамінальну екструзію диска L4-L5 та правобічну протрузію диска L5-S1.
Відповідно до консультативного висновку лікаря-невропатолога від 17.08.2026, на який посилається позивач, йому встановлено діагноз, пов`язаний із загостренням вертеброгенного попереково-крижового радикуліту, вираженим больовим та м`язово-тонічним синдромом, остеохондрозом та спондилоартрозом попереково-крижового відділу хребта.
На думку позивача, примусове затримання та направлення на примусову мобілізацію до ухвалення рішення суду по суті справи може призвести до неможливості виконання майбутнього рішення суду щодо його права на відстрочку, а також негативно вплинути на його стан здоров`я.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд приходить до висновку, що у задоволенні даної заяви слід відмовити виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням наведеного положення КАС України, розгляд заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до абзацу першого пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 №2 встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України», в якому суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
Відповідно, розгляд заяв про забезпечення позову здійснюється з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд повинен пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У випадку звернення сторони з вимогою про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою вимогою та надати відповідні докази, які б підтверджували факт існування реальної загрози його правам, свободам та інтересам.
Відтак, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Разом з тим, як вбачається із заяви про забезпечення позову, позивач фактично обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову припущеннями щодо можливого вчинення у майбутньому працівниками ТЦК та СП або органами поліції дій, спрямованих на його затримання та мобілізацію.
При цьому сам по собі статус «в розшуку» в інформаційній системі військового обліку, на який посилається позивач, не свідчить про неминучість його затримання, примусового доставлення чи мобілізації та не підтверджує наявності конкретних дій відповідачів, спрямованих на вчинення таких дій до ухвалення рішення судом у цій справі.
Так само посилання позивача на можливість проходження військово-лікарської комісії, вручення мобілізаційних документів або вчинення інших мобілізаційних заходів ґрунтуються на припущеннях щодо можливого розвитку подій у майбутньому та самі по собі не підтверджують існування очевидної та реальної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача.
Суд звертає увагу, що забезпечення позову не може ґрунтуватися виключно на припущеннях щодо можливого вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій у майбутньому. Заявник повинен довести існування конкретних обставин, які свідчать про реальну, а не абстрактну загрозу порушення його прав до ухвалення рішення у справі.
Посилання позивача на стан здоров`я також не свідчать про наявність визначених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову, оскільки надані до заяви медичні документи підтверджують стан здоров`я позивача та необхідність відповідного лікування, однак самі по собі не підтверджують факту вчинення відповідачами конкретних дій щодо його примусової мобілізації або наявності реальної загрози таких дій саме до вирішення спору судом.
При цьому суд зауважує, що питання щодо стану здоров`я позивача, його придатності до військової служби, а також наявності підстав для відстрочки від призову підлягають оцінці у встановленому законодавством порядку та не можуть бути вирішені судом під час розгляду заяви про забезпечення позову шляхом фактичного встановлення відповідних обставин наперед.
Крім того, запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді заборони працівникам ТЦК та СП або працівникам поліції вчиняти будь-які дії щодо призову та мобілізації фактично має надзвичайно широкий характер та не пов`язаний безпосередньо з конкретним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які є предметом спору у справі.
Застосування такого заходу фактично означало б встановлення судом загальної заборони на вчинення уповноваженими органами будь-яких дій щодо позивача у сфері мобілізації на весь час розгляду справи, що виходить за межі мети забезпечення позову та може фактично вирішити спір по суті до ухвалення судового рішення.
При цьому суд на стадії розгляду заяви про забезпечення позову не вправі надавати оцінку правомірності спірних правовідносин у такому обсязі, який фактично підмінятиме розгляд справи по суті.
Таким чином, заявником не наведено достатніх та належних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також про те, що без вжиття заявлених заходів забезпечення позову ефективний захист або поновлення його прав стане неможливим чи потребуватиме значних зусиль та витрат.
Суд також не встановив очевидних ознак протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які були б достатніми для застосування заходів забезпечення позову на підставі частини другої статті 150 КАС України.
Отже, перевіривши зазначені у поданій заяві доводи на предмет їх відповідності вище викладеним нормам та з`ясованим судом обставинам, а також оцінивши додані до неї докази, суд прийшов до висновку про необґрунтованість поданої заяви та, як наслідок, про відсутність підстав для її задоволення.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 241-243, 248 КАС України, суд -
у х в а л и в:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №320/16611/25 - відмовити.
Копію ухвали суду надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Щавінський В.Р.