Справа № 454/1071/24 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т. В.
Провадження № 22-ц/811/971/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Федчун Н. С.,
з участю - відповідача ОСОБА_1 , прокурора Сеніва О. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 січня 2026 року у справі за позовом виконувача обов`язків керівника Червоноградської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Великомостівської міської ради Львівської області до ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки у власність територіальної громади,
ВСТАНОВИВ:
у березні 2024 року виконувач обов`язків керівника Червоноградської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Великомостівської міської ради Львівської області звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив:
- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353 площею 0, 0152 га від самочинно збудованої споруди та привести її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єкта самочинного будівництва, а саме нежитлового приміщення (магазину) загальною площею 36, 6 кв. м та навісу 13, 3 кв. м по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу об`єкта самочинного будівництва;
- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 01 червня 2020 року, укладений між Великомостівською міською радою та фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353 площею 0, 0152 га;
- скасувати державну реєстрацію речового права оренди за ФОП ОСОБА_1 (номер відомостей про речове право 36832122 від 09 червня 2020 року) на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353 площею 0, 0152 га;
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Великомостівської міської ради земельну ділянку площею 0, 0152 га з кадастровим номером [номер приховано]:10:002:0353, яка знаходиться по АДРЕСА_1 з приведенням її у стан придатний для подальшого використання за цільовим призначенням.
Позов мотивований тим, що рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року у справі № 454/2147/18 визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинне будівництво, а саме: нежитлове приміщення (магазину) загальною площею 36, 6 кв. м та навісу 13,3 кв. м по АДРЕСА_1 . В червні 2019 року заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Великомостівської міської ради, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області подав апеляційну скаргу на вказана рішення суду. Постановою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Великомостівської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво відмовлено. Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокуратури Львівської області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Великомостівської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво відмовлено.
Згідно інформації Великомостівської міської ради Львівської області 16 червня 2019 року на черговій 22 сесії 8 скликання Великомостівської міської ради Львівської області прийнято рішення № 531 «Про затвердження проекту детального плану території для впорядкування забудови в районі будинку АДРЕСА_1 », яким вирішено затвердити проект «Детальний план території для впорядкування забудови в районі будинку АДРЕСА_1 ».
Рішенням 23 сесії 8 скликання Великомостівської міської ради № 605 від 28 травня 2019 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі (магазину) з метою надання в довгострокову оренду ПП ОСОБА_1 » вирішено надати дозвіл ПП ОСОБА_1 , мешканцю АДРЕСА_2 , на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0152 га для обслуговування нежитлової будівлі (магазину) по АДРЕСА_1 з метою надання в довгострокову оренду.
Рішенням 25 сесії 8 скликання Великомостівської міської ради № 680 від 23 липня 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі (магазину) та надання у довгострокову оренду ФОП ОСОБА_1 », вирішено пунктом 1, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0152 га кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353 в АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі (магазину) ФОП ОСОБА_1 мешканцю АДРЕСА_2 . Пунктом 3 рішення, вирішено надати у довгострокову оренду ФОП ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 0152 га кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353 в АДРЕСА_1 , для обслуговування нежитлової будівлі (магазину) терміном на 8 років.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 09 червня 2020 року державним реєстратором зареєстроване право власності територіальної громади в особі Великомостівської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353 площею 0,0152 га. В подальшому, 01 червня 2020 року між Великомостівською міською радою (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353 площею 0,0152 га. Згідно пункту 1 вказаного договору оренди землі, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування нежитлової будівлі (магазину), що знаходиться в АДРЕСА_1 на території Великомостівської міської ради, Сокальського району, Львівської області, кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353. Згідно пункту 2 договору оренди землі, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0, 0152 га, у тому числі під будівлею - 56 кв. м. Пунктом 3 договору зазначено, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна нежитлова будівля, на яку визнано право власності, згідно рішення Сокальського районного суду Львівської області по справі № 454/2147/18 за ОСОБА_1 . Пунктом 4 договору встановлено, що земельна ділянка передається в оренду разом з нежитловими будівлями. Договір укладено на 8 років, тобто до 01 червня 2028 року Земельна ділянка передається в оренду для обслуговування нежитлової будівлі (магазину) (пункт 15 Договору). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 09 червня 2020 року державним реєстратором внесені відомості у вказаний реєстр щодо укладеного договору оренди землі від 01 червня 2020 року між Великомостівською міською радою та ФОП ОСОБА_1 .
Крім цього, зазначає, що в ході розгляду Львівським апеляційним судом апеляційної скарги прокуратури Львівської області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року, представник Великомостівської міської ради подав до суду заяву, в якій просив у задоволенні скарги прокурора відмовити, рішення суду залишити без змін. Таким чином, Великомостівській міській раді Львівської області було відомо про вказані обставини, однак такі факти були проігноровані при укладені спірного договору оренди землі від 01 червня 2020 року.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_1 , жодного нерухомого майна не зареєстровано.
Окрім цього, рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 відмовлено у визнанні права власності на самочинне будівництво за цією адресою.
Відтак, станом на момент укладення договору оренди землі від 01 червня 2020 року між Великомостівською міською радою Львівської області та ФОП ОСОБА_1 , рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинне будівництво, а саме нежитлове приміщення (магазину) загальною площею 36, 6 кв. м та навісу 13, 3 кв. м по АДРЕСА_1 , було скасоване.
Таким чином, Великомостівською міською радою 01 червня 2020 року незаконно укладено спірний договір оренди землі із ФОП ОСОБА_1 . Окрім цього, у вказаному договорі оренди зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0, 0152 га, у тому числі під будівлею - 56 кв. м., та на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна нежитлова будівля, на яку визнано право власності, згідно рішення Сокальського районного суду Львівської області по справі № 454/2147/18 за ОСОБА_1 . Водночас, згідно вказаного рішення Сокальського районного суду Львівської області за ОСОБА_1 визнано право власності на самочинне будівництво, а саме нежитлове приміщення (магазину) загальною площею 36, 6 кв. м та навісу 13, 3 кв. м.
Враховуючи викладене, договір оренди землі від 01 червня 2020 року, укладений між Великомостівською міською радою та ФОП ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка поверненню.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 13 січня 2023 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
Однак, ФОП ОСОБА_1 не міг законно набути право оренди на спірну земельну ділянку, оскільки здійснив самочинне будівництво на землях комунальної власності, натомість, набув таке право оренди в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права оренди ФОП ОСОБА_1 на землю стало можливим через укладення органом місцевого самоврядування договору оренди землі, який порушує закон.
Враховуючи той факт, що апеляційним судом відмовлено ОСОБА_1 у визнанні права власності на самочинне будівництво, відтак правові підстави для укладення договору оренди землі поза конкурентними засадами (земельними торгами) відсутні.
За таких обставин, підлягає повернення у комунальну власність Великомостівської міської ради Львівської області земельна ділянка площею 0,0152 га з кадастровим номером [номер приховано]:10:002:0353, а відновлення становища, яке існувало до передачі у оренду ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0152 га з кадастровим номером [номер приховано]:10:002:0353 можливе шляхом скасування судом державної реєстрації прав та їх обтяжень з номером 36832122 від 09 червня 2020 року.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що власником земельної ділянки (кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353) на якій здійснено самочинне будівництво, на даний час є Великомостівська міська рада.
Таким чином, Великомостівська міська рада є особою, права якої порушено, оскільки з врахуванням вимог Земельного кодексу України остання від імені територіальної громади передає, зокрема, у користування земельні ділянки комунальної власності та наділена повноваженнями щодо розпоряджання цими ділянками.
Зокрема, порушення права власника може бути усунуте шляхом демонтажу споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці.
Такий спосіб судового захисту спрямований на припинення порушення прав осіб, які є власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких здійснено самочинне будівництво, а також відновлює становище, яке існувало до здійснення протиправної забудови.
Тому, у даному випадку наявні правові підстави для звернення Великомостівської міської ради до суду за захистом порушеного права, як власника земельної ділянки, та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 29 січня 2026 року позов виконувача обов`язків керівника Червоноградської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Великомостівської міської ради Львівської області задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353 площею 0, 0152 га від самочинно збудованої споруди та привести її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єкта самочинного будівництва, а саме нежитлового приміщення (магазину) загальною площею 36, 6 кв. м та навісу 13, 3 кв. м по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу об`єкта самочинного будівництва.
Визнано недійсним договір оренди землі від 01 червня 2020 року, укладений між Великомостівською міською радою та ФОП ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353, площею 0,0152 га.
Скасовано державну реєстрацію речового права оренди за ФОП ОСОБА_1 (номер відомостей про речове право 36832122 від 09 червня 2020 року) на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:10:002:0353, площею 0, 0152 га.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Великомостівської міської ради земельну ділянку площею 0, 0152 га з кадастровим номером [номер приховано]:10:002:0353, яка знаходиться по АДРЕСА_1 з приведенням її у стан придатний для подальшого використання за цільовим призначенням.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 9 689 грн 60коп.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в березні 2026 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 січня 2026 року, ухвалити нове про відому в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги про зобов`язання звільнити земельну ділянку від самочинного будівництва, суд першої інстанції не надав оцінки письмовим доказам, які містяться в матеріалах справи, та спростовують ці позовні вимоги, адже задовго до ухвалення оскарженого рішення самочинно збудоване нежитлове приміщення (магазину) було добровільно демонтовано, замість якого на підставі дозвільних документів, виданих позивачем, відповідачем було встановлено тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності. Зазначає також про безпідставне задоволення судом позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, адже прокурор, вимагаючи визнати його недійсним не довів, яким чином оспорюваний договір порушує або загрожує порушенню інтересів держави, зокрема, інтересів територіальної громади. Вказує на те, що оспорюваний договір був укладений у червні 2020 року, у той час як судове рішення, яким скасовано право власності відповідача на самочинно збудоване майно, набрало законної сили лише у вересні 2022 року. Тобто, на момент укладення спірного договору було чинним рішення суду, згідно з яким відповідач вважався власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, яка була передана йому в оренду за оспорюваним договором. Відтак, відсутні підстави для недійсності оспорюваного договору, які би існували на момент його укладення. Щодо інших позовних вимог, так є похідними, тому в їх задоволенні належить відмовити, у зв`язку із відсутністю підстав для задоволення основних вимог. Вказує і на те, що представник позивача - органу місцевого самоврядування жодного разу до суду першої інстанції не з`явився, не прояснив у чому полягає порушення його прав чи інтересів.
В травні 2026 року від Шептицької окружної прокуратури через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та прокурора, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина перша статті 45 ГПК України).
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
За змістом наведених приписів сторонами у господарському процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути також фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли господарські суди не розглядають спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу, зокрема у пунктах 5, 10, 14 частини першої цієї статті.
Тобто з дати набрання чинності ГПК України (15 грудня 2017 року) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» впроваджений підхід щодо розмежування юрисдикції суду залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін, і одним із критеріїв віднесення справ до юрисдикції господарського суду є наявність між сторонами саме господарських правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 (пункти 4.9-4.10)).
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (стаття 2 ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (частина перша статті 3 вказаного кодексу).
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина четверта статті 367, частина друга статті 377 ЦПК України).
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 377 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 березня 2018 року в справі № 461/1930/16-ц вказано, що «господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК».
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 591/5242/18 вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі №922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19)».
Під час визначення юрисдикції справ суди повинні також враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, зміст та юридичну природу обставин у справі (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року в справі № 446/1852/24).
Верховний Суд неодноразово вказував те, що фізична особа, яка має статус підприємця та використовує належне їй майно з метою отримання прибутку, діє як суб`єкт господарювання, а спори, що виникають при цьому (зокрема, щодо нерухомого майна, яке є знаряддям чи засобом такої діяльності), підлягають вирішенню в господарських судах (пункт 76 постанови Верховного Суду від 04 березня 2026 року в справі № 916/547/25).
Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими (постанова Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 464/5445/23).
У постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року в cправі №916/547/25 вказано, що «відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.06.2023 у справі № 125/1216/20, необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у спірних правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання. Водночас скаржник помилково ототожнює поняття суб`єкта права власності з процесуальною правосуб`єктністю сторін спору. Скаржник у касаційній скарзі наполягає на тому, що власником спірного кафе-бару є фізична особа, а не ФОП, посилаючись на правові висновки Верховного Суду (зокрема, у справах № 910/28188/14, № 509/11/17) щодо неможливості розгляду в господарських судах спорів, що стосуються речових прав фізичних осіб. Так, у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №509/11/17, на яку посилається скаржник, зазначено, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійсненні прав користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна (постанова Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 522/14563/18). Наявність права власності фізичних осіб на об`єкти житлової нерухомості, які є складовими частинами спірного житлового будинку, виключає розгляд спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується речових прав фізичних осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/28188/14). Верховний Суд критично оцінює такі доводи та зазначає, що чинне законодавство України не виокремлює такого суб`єкта права власності як ФОП. Зокрема, згідно з частиною першою статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Тобто право власності на нерухоме майно реєструється за фізичною особою незалежно від наявності у неї статусу підприємця. Однак наявність реєстрації права власності за фізичною особою не є безумовною підставою для розгляду справи в порядку цивільного судочинства, якщо спірні правовідносини виникли щодо використання цього майна в господарській діяльності. Згідно зі статтею 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Верховний Суд зазначає, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних процедур не втрачає статусу фізичної особи, а набуває до нього нової ознаки - суб`єкта господарювання. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на правомочності фізичної особи - власника, однак визначальним для встановлення юрисдикції є суть правовідносин та мета використання майна. Таким чином, фізична особа, яка має статус ФОП та використовує належне їй майно з метою отримання прибутку, діє як суб`єкт господарювання, а спори, що виникають при цьому (зокрема, щодо нерухомого майна, яке є знаряддям чи засобом такої діяльності), підлягають вирішенню в господарських судах. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що спір стосується самочинного будівництва об`єкта комерційного призначення - кафе-бару, який використовується відповідачем виключно для підприємницької діяльності».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 263/2359/19 зазначено, що:
«35. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 335/11807/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 486/836/18, від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17, дійшла висновку, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
36. Проте у даній справі суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач у приміщенні № 67 у будинку АДРЕСА_3 здійснює підприємницьку діяльність. Факт здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності у вказаному приміщенні доведенню відповідачем не підлягає, оскільки про це прямо вказано і визнано ним у позовній заяві.
37. Крім того, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності, з 24 березня 2017 року перебуває на обліку у Лівобережній ДПІ Маріупольського управління Головного управління ДФС у Донецькій області. Одним із основних видів господарської діяльності ОСОБА_1 є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого майна. Згідно з актом від 01 квітня 2019 року, складеним юрисконсультом ККП «Маріупольтепломережа» та працівниками Житлово-комунального підприємства «Житло «Центр», у приміщенні № 67 у будинку № АДРЕСА_3 знаходиться магазин одягу «ІНФОРМАЦІЯ_1».
38. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач звернувся до суду як суб`єкт підприємницької діяльності на захист інтересів господарської діяльності, яку він здійснює у приміщенні № 67 у будинку АДРЕСА_3, а відтак, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року в справі № 916/385/19 вказано, що:
«5.17. Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
5.18. Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
5.23. Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
5.26. У справі, що розглядається, ФОП ОСОБА_2, звертаючись до господарського суду з позовом, зазначила, що відповідачі, виконуючи надані їм повноваження з благоустрою площі Старосінної та реалізовуючи комплексну схему розміщення на ній тимчасових споруд, втрутилися у її право власності та демонтували спірний торговельний павільйон як такий, що не увійшов до комплексної схеми.
5.27. Цей торговельний павільйон загальною площею 41, 6 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, площа Старосінна, належав позивачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2005 року, був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, використовувався позивачкою у здійсненні її господарської діяльності на підставі дозволів на роботу торговельного павільйону, наданих ФОП ОСОБА_2 органом державного пожежного нагляду України та санітарно-епідеміологічною службою, а також Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на торговельний павільйон видавалась облікова картка для ФОП.
5.28. Тож спір виник у межах правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної суб`єкту господарювання (позивачу) діями органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу під час здійснення повноважень з регулювання підприємницької діяльності (реалізації схеми розташування споруд для здійснення підприємницької діяльності в місті Одесі).
5.29. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
5.30. За змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським».
У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року в справі №686/29163/21 вказано, що «суди не звернули увагу, що право власності на нерухоме майно реєструється за фізичною особою незалежно від наявності у неї статусу підприємця; фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності; наявність реєстрації права власності за фізичною особою не є безумовною підставою для розгляду справи в порядку цивільного судочинства, якщо спірні правовідносини виникли щодо використання цього майна в господарській діяльності; вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими, тобто визначальним для встановлення юрисдикції є суть правовідносин та мета використання майна; згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець, номер запису про проведення державної реєстрації 2673017[телефон приховано] від 23 лютого 1999року. За таких обставин спір між міською радою та фізичною особою-підприємцем про усунення перешкод і знесення будівлі, яка використовується в господарській діяльності (об`єкт торгівлі), не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства».
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша статті 42 Конституції України).
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває нову ознаку - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикцію суду залежить від того, чи є фізична особа-сторона відповідних правовідносин суб`єктом господарювання, та чи є ці відносини господарськими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі № 916/1261/18 (пункт 30)).
Однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18).
Спір юридичної особи із фізичною особою може бути пов`язаним із господарською діяльністю останньої та належати до юрисдикції господарського суду навіть тоді, якщо ця фізична особа підписала договір із юридичною особою не як підприємець, але за змістом цього договору він розрахований на застосування саме у господарських відносинах сторін, і оплату за договором зазначена фізична особа вносила як підприємець (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 335/11807/16-ц (пункти 1-2, 8-9, 10-11, 39)).
Якщо юридична особа звернулася до суду з вимогою до фізичної особи, з якою як із підприємцем раніше уклала господарський договір, але на час звернення до суду фізична особа вже припинила підприємницьку діяльність (не мала статусу підприємця), такий спір теж належить до юрисдикції господарського суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 (пункти 1.1, 2.1-2.3, 4.22-4.23)).
У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Тобто з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункти 70, 72-73)).
Близький за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року в справі № 127/23144/18.
У справі, що переглядається:
- аналіз як позовної заяви, разом з доданими до неї документами, так і матеріалів справи свідчить, що договір оренди землі, який позивач просить визнати недійсним, а також державна реєстрація речового права оренди на підставі цього договору, укладеного з ФОП ОСОБА_1 , яку просить скасувати позивач, проведена також за ним як підприємцем;
- на земельній ділянці, яка є комунальною власністю та яку просить звільнити позивач у спосіб знесення (демонтажу) відповідачем самочинного будівництва, знаходиться нежитлове приміщення (магазин), який використовується останнім для здійснення підприємницької діяльності;
- під час апеляційного розгляду дана обставина знайшла своє підтвердження, що убачається з таких доказів: паспорт прив`язки тимчасової споруди (торговий павільйон для здійснення комерційної діяльності), виданий 21 травня 2025 року Великомостівською міською радою Львівської області, довідкою цієї ж ради про те, що ОСОБА_1 встановив тимчасову споруду за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до згаданого паспорта прив`язки ТС;
- тобто, земельна ділянка, яку також позивач просить повернути відповідача територіальній громаді, використовується останнім у господарській (комерційній) діяльності;
- суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, не звернув увагу, що визначена позивачем як відповідач фізична особа ОСОБА_1 , яка отримала дозвіл на розміщення тимчасової споруди, використовує його для здійснення господарської діяльності; вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП, у тому числі діяльність якого припинена, залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими;
- згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 13 січня 2023 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
- однак, виходячи з наведених вище правових висновків, дати припинення підприємницької діяльності відповідача, а також дати подання позову, наведене не змінює характер правовідносин, які виникли між сторонами до дати подання позову, як господарських;
- за таких обставин в цій справі, незважаючи на визначення відповідачем ОСОБА_1 , як фізичної особи, реальний спір виник щодо майна, яке використовується останнім саме в господарській діяльності, підтвердженням чого є, як мета передачі земельної ділянки в оренду відповідачу (для обслуговування нежитлового приміщення (магазину), так і те, що така тимчасова споруда використовується для здійснення комерційної діяльності. Відтак, такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Тому рішення суду належить скасувати і закрити провадження у справі.
Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а її доводи щодо неправильного, на думку особи, яка її подала, вирішення спору по суті, враховуючи наведені вище мотиви суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження у справі, не аналізуються.
Відповідно до частини четвертої статті 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Оскільки провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України суд апеляційної інстанції роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року в справі № 760/30077/19 викладено такий висновок:
«При закритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету.
У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Отже, подання позивачем зави (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки Верховний Суд у цій справі не прийняв рішення по суті її розгляду, а закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України і направив справу для продовження її розгляду, то в такому випадку повернення судового збору здійснюється судом, який ухвалює кінцеве рішення по суті».
З урахуванням наведено висновку, колегія суддів не убачає, на даний час можливим вирішити питання розподілу судових витрат, за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 377, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 січня 2026 року скасувати.
Провадження у справі за позовом виконувача обов`язків керівника Червоноградської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Великомостівської міської ради Львівської області до ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки у власність територіальної громади закрити.
Повідомити Червоноградську окружну прокуратуру Львівської області та Великомостівську міську раду Львівської області, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
Роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич