ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/29479/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Компанієць І.Д., Кузьмишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва до Північного офісу Держаудитслужби про визнання протиправною та скасування вимоги
В С Т А Н О В И В :
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва (далі також КП УЗН Печерського району, підприємство, позивач) до Північного офісу Держаудитслужби (далі також відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати вимоги, що викладені в пунктах 2, 3, 5, 8, 9 резолютивної частини листа Північного офісу Держаудитслужби від 11 липня 2023 року №262608-14/5056-2023 «Щодо усунення порушень законодавства».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у задоволенні позову Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва до Північного офісу Держаудитслужби про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги пунктів 2, 3, 5, 8, 9 резолютивної частини листа-вимоги Північного офісу Держаудитслужби від 11.07.2023 № 262608-14/5056-2023 є законними та обґрунтованими, оскільки КП УЗН Печерського району допустило виплату заробітної плати та винагороди за договорами підряду й цивільно-правового характеру за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету без відновлення касових видатків на загальну суму 1 085 746,07 грн, неправомірно нарахувало та виплатило двом працівникам надбавку за виконання функцій уповноважених осіб із закупівель у сумі 82 008,53 грн за відсутності підстав у колективному договорі, необґрунтовано оплатило послуги стороннього виконавця з вивезення та утилізації опалого листя на суму 598 500 грн. за наявності власної техніки й статутних повноважень для виконання цих робіт, а також допустило перевищення видатків на аудиторські послуги понад показники фінансового плану. При цьому суд визнав, що оскаржувана вимога як індивідуально-правовий акт відповідає критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, а доводи позивача не спростовують встановлених ревізією порушень бюджетного, трудового законодавства та законодавства про оплату праці.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги Апелянт, зокрема, зазначає, що:
1) суд першої інстанції не оцінив належним чином аргументи Підприємства щодо різного функціонального призначення операцій із вивезення опалого листя власними силами (тимчасове складування) та послуг з утилізації опалого листя, наданих ТОВ «Крамар Еко» за договором від 20 грудня 2022 року № 20/12/2022/1, а покладення обов`язку доказування правомірності Вимоги лежить на відповідачі (частина 2 статті 77 КАС України), який цього обов`язку не виконав;
2) виплата винагороди за цивільно-правовими договорами у березні 2022 року здійснювалася в умовах воєнного стану, під час оборони м. Києва, а відповідні роботи були пов`язані з облаштуванням оборонних споруд, що, на думку Апелянта, виключає протиправність дій Підприємства;
3) виплати двом працівникам кошторисно-договірного відділу є доплатою за суміщення посад (стаття 105 Кодексу законів про працю України, стаття 11 Закону України «Про публічні закупівлі»), а не надбавкою, і ґрунтуються на наказі Підприємства від 27 травня 2020 року № 74, виданому відповідно до Положення про преміювання - додатку до Колективного договору;
4) пункт 3 розпорядження КМДА від 1 листопада 2001 року № 2323 не є нормативно-правовим актом у розумінні статті 4 Цивільного кодексу України, а тому перевищення видатків на аудиторські послуги не може кваліфікуватися як «порушення законодавства»;
5) суд першої інстанції не визначив, яким саме нормативним актом Держаудитслужба уповноважена «встановлювати порушення на суму», та не розмежував поняття «порушення, що призвели до втрат» і «порушення фінансової дисципліни без втрат».
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1.2.5.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на І квартал 2023 року, посадовими особами відповідача проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КП УЗН Печерського району за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2022 року, за результатами якої складено акт ревізії від 29 травня 2023 року № 08-30/225 (далі також акт ревізії).
Акт ревізії підписано 01 червня 2023 року із запереченнями, на які надіслано обґрунтовані висновки.
З метою усунення встановлених в акті ревізії порушень та попередження їх виникнення в подальшому, Північним офісом Держаудитслужби було направлено позивачу вимогу від 11 липня 2023 року №262608-14/5056-2023 «Щодо усунення порушень законодавства», в якій викладено суть та суми порушень, час на їх усунення та роз`яснено наслідки їх невиконання.
З вимоги від 11 липня 2023 року № 262608-14/5056-2023 «Щодо усунення порушень законодавства» вбачається, що загалом ревізією встановлено порушень на загальну суму 2 189 762, 95 грн., в тому числі тих, що призвели до витрат фінансових (матеріальних) ресурсів 2 041 563, 22 грн., інших порушень фінансової дисципліни на суму 148 199, 73 грн., з яких:
1) в порушення частини 4 статті 20 Бюджетного кодексу України (далі також БК України), пунктів 7, 9 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (далі також Порядок № 228), підприємством здійснено нарахування та виплату заробітної плати працівникам, які виконували роботи згідно договорів підряду чи договорів надання послуг іншим суб`єктам господарювання, за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету, отриманих як фінансування на забезпечення виконання своїх функцій згідно бюджетної програми по КПКВ 4516030 «Організація благоустрою населених пунктів» (загальний фонд) за КЕКВ 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» без відновлення касових видатків, що призвело до покриття за рахунок бюджетних коштів витрат підприємства на госпрозрахункову діяльність на загальну суму 879 566,07 грн, та, як наслідок, до втрати коштів місцевим бюджетам на вказану суму;
2) в порушення вимог пунктів 9, 20, 22, 29 Порядку № 228 підприємством завищено потребу в бюджетних асигнуваннях, яку профінансовано, та отримані кошти в сумі 598 500,0 грн перераховано ТОВ «КРАМАР ЕКО» у якості оплати вартості послуг з вивезення та утилізації опалого листя, в той час як такі послуги на закріпленій території та при наявності власної техніки здійснює КП УЗН Печорського району. Зазначене призвело до втрати коштів загального фонду місцевого бюджету на суму 598 500, 00 грн;
3) в порушення частини 4 статті 20 БК України, пунктів 7, 9 Порядку № 228, підприємством здійснено виплату винагороди по договорах цивільно-правового характеру у березні 2022 року за рахунок коштів місцевого бюджету без відновлення касових видатків загальної фонду кошторису по КПКВК 4516030 «Організація благоустрою населених пунктів», що призвело до покриття за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету витрат підприємства, пов`язаних з госпрозрахунковою діяльністю, на загальну суму 206 180, 00 грн, та, як наслідок, до втрати коштів загального фонду місцевого бюджету на вказану суму;
4) в порушення статті 15 Закону України «Про оплату праці», статті 98 Кодексу законів про працю України, статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 № 3356 та пункту 2.6.22 Колективного договору, у березні 2020 року виплату премії працівникам до Дня працівників ЖКГ здійснено не за рахунок коштів підприємства, а за рахунок бюджетних коштів, без відновлення касових видатків загального фонду кошторису по КПКВК 4516030 «Організація благоустрою населених пунктів», що призвело до покриття за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету витрат підприємства на виплату премії працівникам до професійного свята (з урахуванням ЄСВ) на загальну суму 184 600, 00 грн, та, як наслідок, до втрат загального фонду місцевого бюджету на вказану суму;
5) в порушення статті 15 Закону України «Про оплату праці», статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 № 3356 пункту 19 Методичних рекомендацій щодо організації матеріального стимулювання праці працівників підприємств і організацій, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 2003 року № 23, в період з червня 2020 року по січень 2021 року двом працівникам кошторисно-договірного відділу нараховано та виплачено надбавку за виконання функцій уповноважених осіб, відповідальних за організацію та проведення процедур закупівель, що не передбачено умовами Колективного договору, на загальну суму 67 220, 11 грн, та, відповідно, зайво перераховано єдиного соціального внеску на суму 14 788, 42 грн, що призвело до втрат фінансових ресурсів місцевим бюджетом, з якого здійснювалось фінансування видатків на оплату праці (КПКВК 4516030 «Організація благоустрою населених пунктів» за КЕКВ 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам») на загальну суму 82 008, 53 гривень;
6) в порушення пункту 33 П(С)БО 7 та пункту 3 розділу II Наказу від 22.11.2007 № 200 «Про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики» станом на 31 грудня 2022 року на балансі підприємства обліковуються об`єкти основних засобів, які не відповідають критеріям визнання активом та не придатні для використання у господарській діяльності, що призвело до завищення балансової вартості основних засобів підприємства на загальну суму 141 199, 73 гривень;
7) в порушення пункту 3 Положення про порядок складання річного фінансового плану підприємством, організацією, установою, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, та господарським товариством, у якому є частка майна комунальної громади м. Києва в розмірі не менше 30%, затвердженого Розпорядженням КМДА від 01.11.2001 № 2323, фактично підприємством протягом 2021 року та 2022 року здійснено витрати на аудиторські послуги понад обсяги, затверджені фінансовими планами в загальній сумі 7,0 тис. грн, що призвело до незаконних видатків, які не призвели до втрат.
Враховуючи викладене, Північний офіс Держаудитслужби вимагає у позивача:
1. Розглянути результати ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників КП УЗН Печерського району, які допустили встановлені ревізією порушення (позивачем не оскаржується вказана вимога).
2. Забезпечити поновлення касових видатків за рахунок власних коштів підприємства на суму 879 566, 07 грн та/або повернення на рахунок місцевого бюджету використаних коштів, в порядку відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності виконання державного та місцевих бюджетів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Держказначейства від 28 листопада 2000 року №119.
3. Забезпечити поновлення касових видатків за рахунок власних коштів підприємства на суму 206 180, 00 грн та/або повернення на рахунок місцевого бюджету використаних коштів, в порядку відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності виконання державного та місцевих бюджетів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Держказначейства від 28 листопада 2000 року №119.
4. Забезпечити поновлення касових видатків за рахунок власних коштів підприємства на суму 184 600, 00 грн та/або повернення на рахунок місцевого бюджету використаних коштів, в порядку відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності виконання державного та місцевих бюджетів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Держказначейства від 28 листопада 2000 року №119 (позивачем не оскаржується вказана вимога).
5. Забезпечити відшкодування на користь підприємства втрат фінансових ресурсів на загальну суму 82 008, 53 грн, заподіяних внаслідок виплати працівникам КП УЗН Печерського району надбавки за виконання функцій уповноважених осіб відповідальних за організацію та проведення процедур закупівель, всупереч умовам Колективного договору, відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України.
6. Забезпечити повернення до місцевого бюджету сум зайво нарахованої заробітної плати в сумі 70,41 тис. грн, відшкодованих в ході ревізії шляхом утримання із заробітної плати працівників (позивачем не оскаржується вказана вимога).
7. Вжити вичерпних заходів відповідно до пункту 8 Порядку списання об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 27 вересня 2018 року № 1536/5600 щодо отримання погодження на списання не придатних для використання транспортних засобів в кількості 7 од. загальною вартістю 141 199, 73 гривень (позивачем не оскаржується вказана вимога).
8. З метою недопущення у подальшому втрати коштів місцевого бюджету та отримання фінансування у завищеному розмірі, забезпечити обґрунтований розрахунок потреби в бюджетних асигнуваннях на виконання функцій, передбачених бюджетною програмою за відповідними КПКВ, КЕКВ.
9. З метою недопущення в подальшому перевищення витрат на аудиторські послуги понад визначені фінансовим планом, витрати проводити на підставі економічно-обґрунтованих розрахунків та виключно в межах затвердженого фінансового плану підприємства, а також забезпечити своєчасне внесення змін до фінпланів.
На переконання позивача встановлені в ході ревізії порушення є надуманими та такими, що не відповідають дійсності з огляду на дотримання підприємством вимог чинного законодавства, а тому спірна вимога в частині пунктів 2, 3, 5, 8, 9 резолютивної частини підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 № 2939-XII (далі - Закон № 2939-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Отже, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі - Положення).
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закон № 2939-XII та підп. 2 п. 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль у міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно.
Відповідно до п. 1, п. 3 Положення про Північний офіс Держаудитслужби, затвердженого Наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 №23 Північний офіс Держаудитслужби (далі - Офіс) підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Вінницької, Житомирської, Київської, Черкаської, Чернігівської областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників та в місті Києві.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (частина 2 статті 2 Закону №2939-XII).
Згідно частини 1 статті 4 Закону №2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Згідно статті 11 Закону №2939-XII плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.
Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного фінансового контролю не частіше одного разу на календарний рік.
Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550).
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивачем оскаржується вимога лише в частині щодо пунктів 2, 3, 5, 8, 9 резолютивної частини Вимоги, то інші пукти вимоги також не є предметом апеляційного перегляду.
Колегія суддів також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16, згідно з якою письмова вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом, що породжує права та обов`язки для свого адресата, а тому може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції правильно виходив з обов`язковості такої вимоги для підконтрольної установи в силу частини 2 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII), і в цій частині колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Колегія суддів також враховує сталу й послідовну практику Верховного Суду зокрема, постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі №260/1293/24 щодо розмежування вимоги про усунення порушень законодавства, спрямованої на приведення діяльності підконтрольної установи у відповідність із вимогами законодавства, та вимоги про відшкодування збитків, яке за загальним правилом здійснюється у добровільному порядку або за результатами звернення органу державного фінансового контролю до суду з окремим позовом про стягнення, у межах якого перевіряється правильність обчислення та фактична наявність збитків. Із матеріалів справи вбачається, що пункти 2, 3, 8, 9 оскаржуваної Вимоги за своїм змістом є вимогами саме про усунення порушень, а не про примусове стягнення збитків, а тому вказана практика не виключає компетенції суду цієї справи перевірити обґрунтованість таких вимог по суті.
Щодо пункту 2 Вимоги: забезпечити поновлення касових видатків за рахунок власних коштів підприємства на суму 879 566, 07 грн та/або повернення на рахунок місцевого бюджету використаних коштів, в порядку відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності виконання державного та місцевих бюджетів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Держказначейства від 28 листопада 2000 року №119.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність цього порушення з огляду на наступне.
Відповідно до частини 4 статті 20 Бюджетного кодексу України та пунктів 7, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (далі - Порядок № 228), бюджетні кошти, отримані одержувачем на виконання бюджетної програми, а саме КПКВК 4516030 «Організація благоустрою населених пунктів», КЕКВ 2610, мають витрачатися виключно на цілі, визначені цією програмою. У випадку, коли працівники Підприємства виконували роботи за договорами підряду чи надання послуг іншим суб`єктам господарювання, тобто в межах госпрозрахункової, а не бюджетної діяльності, оплата праці таких працівників має здійснюватися за рахунок власних надходжень підприємства з обов`язковим відновленням касових видатків загального фонду кошторису.
Матеріалами справи підтверджено, що такого відновлення Підприємством здійснено не було, а апеляційна скарга не містить конкретних доводів, спрямованих на спростування цього висновку по суті. Загальні посилання на статутну діяльність Підприємства та джерела формування його майна не спростовують встановленого ревізією факту використання бюджетних, а не власних коштів. Колегія суддів також враховує наведені у відзиві на позовну заяву відомості про те, що упродовж 2021 року Підприємство здійснювало поповнення депозитного рахунку в АТ КБ «Приватбанк» на загальну суму 2 393,69 тис. грн. (з них 1 500,0 тис. грн - у грудні 2021 року) за рахунок коштів поточного рахунку, тобто мало у своєму розпорядженні вільні власні кошти, які могли й мали бути спрямовані на відновлення касових видатків загального фонду, чого Підприємством зроблено не було. За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам частин 1, 2 статті 90, статті 242 КАС України і підлягає залишенню без змін.
Щодо пункту 3 Вимоги - забезпечити поновлення касових видатків за рахунок власних коштів підприємства на суму 206 180, 00 грн та/або повернення на рахунок місцевого бюджету використаних коштів, в порядку відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності виконання державного та місцевих бюджетів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Держказначейства від 28 листопада 2000 року №119.
Апелянт не заперечує самого факту здійснення виплат за рахунок бюджетних коштів без наступного відновлення касових видатків, а обґрунтовує правомірність цих дій виключними обставинами воєнного стану та суспільною значущістю робіт з облаштування оборонних споруд у березні 2022 року.
Колегія суддів з розумінням ставиться до обставин, у яких Підприємство здійснювало свою діяльність у березні 2022 року, однак зазначає, що мотиви й суспільна значущість видатків не звільняють розпорядника (одержувача) бюджетних коштів від обов`язку дотримуватися встановленого бюджетним законодавством порядку витрачання коштів за цільовим призначенням, визначеним відповідною бюджетною програмою (частина 4 статті 20 Бюджетного кодексу України).
Судом першої інстанції встановлено і не спростовано в апеляційній скарзі, що територія, на якій виконувались роботи за спірними договорами цивільно-правового характеру (Центральний парк культури і відпочинку м. Києва, «Хрещатий парк», «Маріїнський парк», «Міський сад»), не належить до об`єктів благоустрою, закріплених за КП УЗН Печерського району, а послуги з комплексного прибирання цієї території надавались на договірних засадах за окрему плату, яку Центральний парк культури і відпочинку сплатив Підприємству в повному обсязі 1 516 046,51 грн. Відтак джерелом оплати праці виконавців за спірними договорами ЦПХ мали бути кошти, одержані Підприємством від цієї госпрозрахункової діяльності, а не бюджетні кошти, виділені на виконання Підприємством його статутних (бюджетних) функцій. Невідновлення касових видатків після отримання доходу за Договором від 7 лютого 2022 року № 1-07.02 є самостійним, документально підтвердженим порушенням, яке доводи апеляційної скарги по суті не спростовує. Рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим.
Щодо пункту 5 Вимоги - забезпечити відшкодування на користь підприємства втрат фінансових ресурсів на загальну суму 82 008, 53 грн., заподіяних внаслідок виплати працівникам КП УЗН Печерського району надбавки за виконання функцій уповноважених осіб відповідальних за організацію та проведення процедур закупівель, всупереч умовам Колективного договору, відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України, колегія суддів зазначає.
Ключовий довід апеляційної скарги в цій частині зводиться до термінологічного розмежування «надбавки» та «доплати за суміщення професій (посад)» у розумінні статті 105 Кодексу законів про працю України та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 804/3583/17.
Колегія суддів звертає увагу, що поставлене питання не має вирішального значення для результату розгляду цієї частини спору. Незалежно від того, як саме кваліфікувати спірну виплату - як надбавку чи як доплату за суміщення (виконання додаткових функцій уповноваженої особи в межах основної посади без заміщення вакантної штатної одиниці, що радше відповідає ознакам надбавки, а не суміщення професій у класичному розумінні статті 105 КЗпП України, оскільки посада «уповноваженої особи» не є самостійною штатною одиницею), - визначальним є те, що відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про оплату праці» та статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» форми і системи оплати праці, умови запровадження та розміри доплат, надбавок, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємством самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.
Судом першої інстанції встановлено, і Апелянтом не спростовано, що протягом періоду з червня 2020 року по 16 грудня 2020 року включно Колективний договір на 2017- 2019 роки, який продовжував діяти, не передбачав відповідної виплати, а положення, що встановлює доплату (надбавку) в розмірі до 50 % посадового окладу за виконання функцій уповноваженої особи, з`явилося лише зі змінами до Колективного договору на 2020- 2022 роки, зареєстрованими 17 грудня 2020 року. Отже, до реєстрації відповідних змін відповідна виплата не мала підстави в колективно-договірному регулюванні Підприємства, а видання наказу від 27 травня 2020 року № 74 самостійною правовою підставою для такої виплати бути не може, оскільки згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про оплату праці» умови встановлення доплат і надбавок мають визначатися саме колективним договором.
Колегія суддів також враховує наведене відповідачем у відзиві на позовну заяву роз`яснення Державної фіскальної служби України від 02 червня 2015 року № 11415/6/99-95-42-0216, згідно з яким обов`язковою передумовою суміщення професій (посад) у розумінні статті 105 КЗпП України є наявність вакантної штатної одиниці, яку суміщує працівник; за відсутності такої вакансії встановлення доплати за суміщення посад є неможливим. Оскільки посада «уповноваженої особи, відповідальної за організацію та проведення процедур закупівель» не є самостійною штатною одиницею у штатному розписі Підприємства, а є додатковою функцією, покладеною на працівників кошторисно-договірного відділу без вивільнення від основних обов`язків, кваліфікація спірної виплати як доплати за суміщення професій (посад) у значенні статті 105 КЗпП України є юридично помилковою, що додатково підтверджує правильність висновків суду першої інстанції та ревізії про класифікацію цієї виплати як надбавки.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на те, що визначена ревізією сума порушення (67 220,11 грн. виплаченої надбавки/доплати та 14 788,42 грн. зайво нарахованого єдиного соціального внеску) охоплює весь період з червня 2020 року по січень 2021 року, тобто включає і час після 17 грудня 2020 року, коли відповідне положення вже діяло в оновленій редакції Колективного договору. Проте, оскільки апеляційна скарга не містить розрахунку сум, виплачених до і після 17 грудня 2020 року, та не подано доказів, які б дозволили відокремити правомірну частину виплат (за період з 17 грудня 2020 року по січень 2021 року) від неправомірної, колегія суддів, з огляду на принцип диспозитивності адміністративного судочинства (стаття 9 КАС України) та відсутність відповідного клопотання чи доказів з боку позивача, не має процесуальних підстав для часткового задоволення позову в цій частині за власною ініціативою. Рішення суду першої інстанції в частині пункту 5 Вимоги підлягає залишенню без змін, однак з наведеним уточненням мотивів.
Щодо пункту 8 Вимоги - з метою недопущення у подальшому втрати коштів місцевого бюджету та отримання фінансування у завищеному розмірі, забезпечити обґрунтований розрахунок потреби в бюджетних асигнуваннях на виконання функцій, передбачених бюджетною програмою за відповідними КПКВ, КЕКВ.
Оцінюючи цю частину апеляційної скарги, колегія суддів надає визначальне значення змісту відзиву відповідача на позовну заяву та долученим до нього доказам, а саме Договору з ТОВ «Крамар Еко» від 20 грудня 2022 року № 20/12/2022/1, Кошторису - додатку до Договору, Акта надання послуг від 26 грудня 2022 року № 3926, які підтверджують правильність висновків суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. Разом з тим цей обов`язок є виконаним, якщо відповідач подав суду докази, які в сукупності дають підстави для об`єктивного висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення; у такому разі процесуальний обов`язок спростування цих доказів переходить до позивача (частина 1 статті 77, частина 1 статті 9 КАС України), який не звільняється від доказування обставин, на яких ґрунтує власні заперечення проти доказів відповідача.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом Договору з ТОВ «Крамар Еко» за кодом ДК 021:2015 90510000-5 «Утилізація/видалення сміття та поводження зі сміттям» безпосередньо визначено «Послуги з вивозу опалого листя гілля». Кошторис, що є додатком до Договору, так само визначає предмет закупівлі як «кількість послуг з утилізації та вивезення опалого листя» - тобто вивезення прямо охоплюється предметом спірної закупівлі, а не є відмінною від неї операцією. Акт надання послуг від 26 грудня 2022 року № 3926, підписаний і затверджений сторонами без зауважень, підтверджує виконання ТОВ «Крамар Еко» комплексної послуги - «утилізація та вивезення опалого листя» - в обсязі 1 330 куб. м. Отже, всупереч доводам апеляційної скарги про нібито чітке функціональне розмежування «вивезення до місця тимчасового зберігання власними силами» та «утилізації стороннім виконавцем», сам предмет Договору, погоджений і підписаний Підприємством, не відокремлює компонент вивезення від решти послуги і не містить будь-яких умов, які б відрізняли придбану послугу від операції з вивезення опалого листя, що її Підприємство в цей самий період (серпень-грудень 2022 року) виконувало власними силами в обсязі 1 840 куб. м.
Відповідач навів достатню сукупність доказів на підтвердження свого висновку про необґрунтованість додаткового залучення стороннього виконавця: відомості про статутні функції Підприємства, про наявність власної спеціалізованої техніки та про фактично вивезений власними силами обсяг опалого листя за той самий період, коли надавались послуги за спірним Договором. Ця сукупність доказів, оцінена в сукупності з умовами Договору та Акта надання послуг, які прямо визначають предмет закупівлі через поняття «вивезення», є достатньою для формування обґрунтованого висновку про наявність функціонального дублювання та, відповідно, для виконання відповідачем покладеного на нього процесуального обов`язку доказування.
Натомість ні в позовній заяві, ні у відповіді на відзив позивач не навів жодного доказу на спростування наведених відповідачем обставин - зокрема, не подано документів про наявність у ТОВ «Крамар Еко» спеціальних технічних потужностей чи дозвільних документів на утилізацію (перероблення, компостування) відходів, відмінних від їх транспортування, не подано доказів на підтвердження твердження про те, що вивезення опалого листя власними силами Підприємства здійснювалося виключно до місця тимчасового зберігання, а не було тотожним предмету спірного Договору.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що висновок суду першої інстанції про доведеність порушення в частині пункту 8 Вимоги відповідає наявним у справі доказам та критерію обґрунтованості, встановленому пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України. Рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню без змін, а відповідна частина апеляційної скарги - залишенню без задоволення.
Щодо пункту 9 Вимоги - з метою недопущення в подальшому перевищення витрат на аудиторські послуги понад визначені фінансовим планом, витрати проводити на підставі економічно-обґрунтованих розрахунків та виключно в межах затвердженого фінансового плану підприємства, а також забезпечити своєчасне внесення змін до фінпланів.
Довід апеляційної скарги про те, що розпорядження КМДА від 1 листопада 2001 року № 2323 не є актом законодавства у розумінні статті 4 Цивільного кодексу України, колегія суддів відхиляє як такий, що ґрунтується на помилковому ототожненні понять «законодавство» в цивільно-правовому значенні (для цілей регулювання цивільних відносин) та «законодавство», дотримання якого перевіряється органом державного фінансового контролю відповідно до Закону № 2939-XII. Пункт 1 статті 8 Закону № 2939-XII прямо відносить до предмета державного фінансового контролю дотримання підконтрольними установами затверджених ними фінансових планів, а обов`язок спрямовувати діяльність комунальних підприємств на виконання річних фінансових планів визначено безпосередньо розпорядженням органу, уповноваженого управляти відповідним комунальним майном (стаття 78 Господарського кодексу України, Положення про порядок складання річного фінансового плану, затверджене розпорядженням КМДА від 1 листопада 2001 року № 2323, є обов`язковим для підприємств комунальної власності територіальної громади м. Києва, включно з Апелянтом). Факт перевищення видатків на аудиторські послуги понад показники, затверджені фінансовим планом на 2021 та 2022 роки, Апелянтом по суті не заперечується, що не спростовує самого факту порушення встановленого порядку витрачання коштів. Рішення суду першої інстанції в цій частині є правильним.
Щодо інших процесуальних доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає.
Доводи Апелянта про те, що суд першої інстанції не розмежував поняття «порушення, що призвели до втрат» та «порушення фінансової дисципліни» без втрат, не є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки предметом розгляду в цій справі є не стягнення відповідних сум, а перевірка обґрунтованості вимоги про усунення порушень, тобто спонукання Підприємства до приведення власної діяльності у відповідність із вимогами бюджетного та трудового законодавства. Питання щодо стягнення (чи невизнання) конкретних сум збитків, за наявності відповідних підстав, підлягає вирішенню в порядку, визначеному пунктом 10 статті 10 Закону № 2939-XII, шляхом звернення органу державного фінансового контролю з окремим позовом, у межах якого й підлягає доведенню фактичний розмір збитків. Аналогічний підхід послідовно застосовується Верховним Судом, зокрема в постанові від 15 січня 2026 року у справі № 260/1293/24.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги пунктів 2, 3, 5, 8, 9 резолютивної частини листа-вимоги Північного офісу Держаудитслужби від 11.07.2023 № 262608-14/5056-2023 є законними та обґрунтованими.
Щодо інших доводів апелянта колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Разом з тим, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені позивачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва до Північного офісу Держаудитслужби про визнання протиправною та скасування вимоги - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
І.Д. Компанієць
О.М. Кузьмишина