Постанова № 139130431 у справі № 640/18156/20 від 19.08.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/18156/20 Суддя (судді) першої інстанції: Зеленов А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Златіна С.В.,

суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д.,

при секретарі: Сосницькій В.П.,

за участі: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Лучинович І.В.,

представників відповідача-1 - Терещенко Я.Є., Гнатюка М.І.,

представника відповідача-2 - Чернишової В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Десятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом Київської обласної прокуратури (далі - відповідач-1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2; ОГП), Десятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-3), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Десятої кадрової комісії від 08.07.2020 року про не успішне проходження прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за підсумками проведення співбесіди;

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області №438 к від 12.08.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області з 17.08.2020 року;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури з 17.08.2020 року;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальною управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область Київської обласної прокуратури або на рівнозначну посаду Київської обласної прокуратури з 17.08.2020 року;

- стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 17.08.2020 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Десятою кадровою комісією Офісу Генерального прокурора (також - кадрова комісія, комісія) протиправно прийнято рішення від 08.07.2020 року про неуспішне проходження атестації позивачем.

Позивач вважає рішення кадрової комісії протиправним, оскільки, на переконання останнього, кадрову комісію не наділено повноваженнями проводити атестацію прокурорів та робити висновки про проходження атестації або неуспішне проходження атестації прокурорами; члени кадрової комісії не відповідають кваліфікаційним вимогам, встановленим пунктом 3 Порядку роботи кадрових комісій щодо політичної нейтральності, бездоганної репутації, високої професійної та моральної репутації, суспільного авторитету, затвердженим наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 року №233.

Крім того, позивач вважає необґрунтованим по суті рішення комісії. Також позивач вважає протиправним наказ про його звільнення, оскільки наказ прийнято на підставі протиправного рішення комісії, при звільненні його з посади порушено приписи статті 40 Кодексу законів про працю України.

Звертає увагу на відсутність факту ліквідації чи реорганізації прокуратури Київської області під час його звільнення та відсутності підстав для звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року позов задоволено частково:

- Визнано протиправним та скасовано рішення Десятої кадрової комісії від 08.07.2020 року №11 про неуспішне проходження прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за підсумками проведення співбесіди;

- визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Київської області від 12.08.2020 року №438к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області з 17.08.2020 року;

- поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури па посаді прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальною управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області з 17.08.2020 року;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 128062, 95 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення:

- визнано протиправним та скасовано рішення Десятої кадрової комісії від 08.07.2020 року №11 про неуспішне проходження прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за підсумками проведення співбесіди;

- визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Київської області від 12.08.2020 року №438к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області з 17.08.2020 року;

- поновлено ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді з 18.08.2020 року;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 126866,10 грн.

Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року у цій справі скасовано, а справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що:

- кадровою комісією з атестації прокурорів прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації на тій підставі, що під час проведення співбесіди комісією з`ясовано обставини, які, на думку її членів, свідчать про невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності;

- підставою для висновку кадрової комісії стосовно невідповідності позивача цим вимогам слугували з`ясовані обставини: на постановлені запитання Комісії щодо порядку повідомлення про підозру, порядку обрання запобіжного заходу та оголошення в міжнародний розшук ОСОБА_1 надані неправильні відповіді. Крім того, позивачем не надав чітких та обґрунтованих пояснень щодо підстав і причин фактичного підтримання ним клопотання адвоката про зміну запобіжного заходу ОСОБА_2 у справі щодо вбивства журналіста ОСОБА_3 , мотивуючи свої дії наявною інформацією щодо загрози життю і здоров`ю підозрюваного. Позивач не проявляє принциповості і послідовності. Так, на багаточисленні публікації ганебного змісту, зокрема, «Кровавый дружинник Шкаф и его покровители из АП, прокуратуры и полиции» (как отмазывали ОСОБА_4 в Генпрокуратуре), розміщеній у відомому інтернет-виданні ОРД (Человек не терпит насилия!), він не звернувся до суду з позовними заявами про захист честі, гідності та ділової репутації. Існують обґрунтовані сумніви щодо доброчесності прокурора у частині невідповідності його рівня життя наявним у позивача та членів його сім`ї майна і доходів. Оскільки, під час співбесіди ним не було надано аргументованих пояснень чи документального підтвердження (у тому числі фіскальними документами) природи походження значних готівкових коштів (близько 400 тис. доларів США) накопичених ним та членами сім`ї. Крім того, ні у письмових відповідях до запитальника, який був отриманий ним, ні під час безпосередньо співбесіди, прокурором не було надано належної інформації щодо обставин його персональної відповідальності за результатами проведеного (у т.ч. стосовно нього) службового розслідування за фактом привласнення речових доказів. У зв`язку з цим, прокурор другого відділу управління організації та процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію;

- у разі наявності у членів кадрових комісій обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності прокурора критеріям, йому надається можливість довести протилежне до прийняття остаточного рішення за результатами атестації;

- на відміну від кримінального провадження, у процесі оцінки прокурора під час атестації не існує презумпції невинуватості. Кадрова комісія не зобов`язана доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо було встановлено обґрунтований сумнів і прокурор не зміг переконливо спростувати його, даних чинників може бути достатньо для того, щоб кадрова комісія визнала прокурора таким, що неуспішно пройшов атестацію з огляду на серйозність наявності певного одного фактору або з огляду на наявність сукупності факторів;

- кадрова комісія не зобов`язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв;

- обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено;

- рішення кадрової комісії стосовно позивача містить мотиви його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень;

- у матеріалах справи мається опитувальник, який необхідний для надання оцінки спірному рішенню Кадрової комісії, що передбачено пунктом 11 розділу ІV Порядку №221;

- хоча позивач надав комісії документи, що підтверджують факт реєстрації батька приватним підприємцем, будь-яку інформацію щодо доходів батька від такої діяльності він не підтвердив, бажання чи наміри спробувати зібрати відповідну інформацію також не підтвердив та у підсумку заявив, що підтвердження доходів відсутнє (про що йдеться у відеозаписі співбесіди з ОСОБА_1 (відеофайл - S1750013.MP4 наявний у матеріалах цієї справи). Позивачем не надано жодних документів, які підтверджують походження коштів на придбання зазначеного вище майна. Таким чином, у зв`язку з викладеним, на переконання суду, у кадрової комісії був обґрунтований сумнів у відповідності позивачу критеріям професійної етики та доброчесності прокурора;

- позивач не надав суду доказів, які б спростували висновок кадрової комісії про наявність сумніву щодо його професійної компетентності та доброчесності.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що:

- суд першої інстанції вийшов за межі мотивування рішення кадрової комісії; єдиним мотивом сумніву у доброчесності позивача не надано пояснень та і підтвердження походження готівкових заощаджень у розмірі приблизно 400 тис. дол. США; комісія не висловлювала сумнівів у доброчесності позивача з підстав користування ним автомобілями Ауді, які позивачу не належать, чи наявності у батька позивача квартири на праві власності, якою позивач не користувався; натомість такі мотиви навів суд першої інстанції у своєму рішенні; суд не повинен виходити за межі мотивації рішення суб`єкта владних повноважень;

- позивач ніколи не декларував готівкових заощаджень у розмірі 400 000 доларів США;

- вжите в оскаржуваному рішенні комісії «члени сім`ї» не розкрито у рішенні комісії;

- повне перекладання на позивача тягаря доказування протиправності рішення суб`єкта владних повноважень; за змістом КАС України саме суб`єкт владних повноважень повинен довести правомірність свого рішення;

- не виконання вказівок Верховного Суду під час нового розгляду справи;

- не враховано рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року № 1-р (ІІ)2023;

- також суд першої інстанції без відповідних правових підстав розглянув дану справу у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року (суддя-доповідач Бєлова Л.В. та судді Аліменко В.О., Безименна Н.В.) відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Представник Київської обласної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

27 жовтня 2025 року представник ОГП подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року (суддя-доповідач Бєлова Л.В. та судді Аліменко В.О., Безименна Н.В.) призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження та продовжено строк розгляду апеляційної скарги на розумний строк, достатній для всебічного і повного розгляду справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року прийнято до провадження справу № 640/18156/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Десятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Десятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 червня 2026 року о 12:00 годин.

17 червня 2026 року представник ОСОБА_1 подав клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) відомості про розмір доходів фізичних осіб-підприємців ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 2013 по 2016; про розмір доходів ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в період з 1996р. по 2015 роки та систему оподаткування, на якій перебували вказані платники податків.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року частково задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі №640/18156/20: зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві (адреса: вул. Шолуденка, 33/19, Київ, 04116; ЄДРПОУ: 44116011) та ДПС України (адреса: 04053, м. Київ, Львівська пл., 8; ЄДРПОУ: 37472277) у строк до 05 серпня 2026 року надати відомості про розмір доходів фізичних осіб-підприємців ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в період з 2013 по 2016; про розмір доходів ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) в період з 1996 по 2015 роки та систему оподаткування, на якій перебували вказані платники податків.

ГУ ДПС у місті Києві, на виконання ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року, надано інформацію про доходи, отримані ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_6

10 серпня 2026 року представник ОГП подав додаткові пояснення у справі, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

11 серпня 2026 року представник ОСОБА_1 подав клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження витрати на правничу допомогу, в яких просив стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом у загальному розмірі 20 000 гривень у рівних частках по 10 000 грн. з кожного відповідача.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та призначено судове засідання у справі №640/18156/20 в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

17 серпня 2026 року представник ОСОБА_1 подав додаткові пояснення у справі, в яких, зокрема зазначив, що наполягає на задоволенні поданої апеляційної скарги.

19 серпня 2026 року представник ОГП подав заяву, в якій просив відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат повністю.

Представник позивача та позивач у судовому засіданні просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доводи учасників справи, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що позивач працював в органах прокуратури.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX, який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено процедуру атестації прокурорів, як передумову переведення на посаду прокурорів в обласні прокуратури.

На виконання вимог пунктів 9 та 10 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX позивачем подана заява за встановленою формою Генеральному прокурору про переведення його на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

На засіданні Кадрової комісії №10 08.07.2020 року прийнято рішення №11 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Наказом Прокурора Прокуратури Київської області від 12.08.2020 року №438к, на підставі рішення №11 Кадрової комісії №10 від 08.07.2020 року, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено позивача з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури з 17.08.2020 року.

Позивач, вважаючи рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказ про звільнення з посади протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону № 1697-VII «Про прокуратуру» встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25 вересня 2019 року, далі - Закон № 113-IX) до Закону № 1697-VII були внесені зміни.

Зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно із пунктом 11 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Пунктом 14 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

На виконання вимог Закону №113-IX, наказом Генерального прокурора №221 від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).

За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Пунктами 6-8 розділу I Порядку № 221 визначено, що атестація включає в себе три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 11 Порядку №221, особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

Згідно з пунктом 7 Порядку №221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

Відповідно до пункту 1, 2, 4 розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп`ютерної техніки.

Пунктами 8-11 розділу IV Порядку № 221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів:

1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;

2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

В силу приписів підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Крім того, пунктом 6 розділу V Порядку № 221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту також ЄСПЛ).

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року №1906-IV «Про міжнародні договори України» (із змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Колегія суддів зазначає, що предметом оскарження у цій справі є прийняте кадровою комісією рішення про неуспішне проходження позивачем атестації та наказ про звільнення позивача з посади.

Цей наказ та рішення Кадрової комісії оскаржуються позивачем, оскільки, на його думку, є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують його права.

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування приписів Закону № 113-ІХ, Порядку № 221 та Порядку № 233, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року у справах № 160/6204/20 та 200/5038/20-а, від 24 вересня 2021 року у справі № 160/6596/20, 11 листопада 2021 року у справі № 580/1859/20 тощо, які підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції.

У вказаних справах Верховний Суд підкреслив, що з огляду на зміст включеної до Конституції України Законом № 1401-VIII статті 131-1 Основного Закону, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

При цьому, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

Дослідження змісту Закону № 1401-VIII, а також пояснювальної записки до відповідного законопроекту, вказує на те, що його метою є удосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права, яке повинно забезпечуватися, зокрема, і шляхом належного функціонування прокуратури як органу, уповноважено виконувати функції з підтримання публічного обвинувачення в суді; процесуального керівництва досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.

Верховний Суд взяв до уваги, що згідно з частиною другою статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон № 1697-VII. Водночас, стаття 4 цього ж Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону № 113-ІХ.

Цим Законом внесені зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Передбачена Законом № 113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до проекту цього Закону, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Реалізація «кадрового перезавантаження» органів прокуратури передбачає, крім іншого, приведення кількісного складу прокурорів у відповідність до вимог статті 14 Закону № 1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ, шляхом атестації прокурорів.

Тож проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та за своєю суттю є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Колегія суддів вважає ці висновки застосовними і у цій справі, позаяк правовідносини у цих справах є подібними.

Суд апеляційної інстанції також ураховує, що така атестація передбачає чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, що здійснюється на підставі відповідних рішень кадрових комісій.

Так, атестація прокурорів проводиться відповідними кадровими комісіями та включає в себе три етапи, у тому числі, складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону.

У свою чергу, зі змісту пункту 19 Закону № 113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що:

по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1- 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації;

по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.

Отже, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1- 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Колегією суддів встановлено, що кадровою комісією прийняте рішення про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.

Підставою для прийняття такого рішення комісія вказала, що комісією з`ясовано обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам доброчесності.

Однією з таких обставин Комісією вказано: «… не надав чітких та обґрунтованих пояснень щодо підстав і причин фактичного підтримання ним клопотання адвоката про зміну запобіжного заходу особі у справі щодо вбивства журналіста, мотивуючи свої дії наявною інформацією щодо загрози життю і здоров`ю підозрюваного. Водночас, прокурор під час засідання на запитання члена Комісії погодився про доцільність застосування в цьому випадку альтернативних заходів з метою забезпечення безпеки підозрюваного, не змінюючи при цьому запобіжний захід.

Також Комісія зазначила, що прокурор не проявляє принциповості і послідовності. Так, на численні публікації ганебного змісту, зокрема, «Кровавый «дружинник» Шкаф и его покровители из АП, прокуратури и полиции» (как отмазывали Крысина в Генпрокуратуре), розміщеній у відомому інтернет-виданні ОРД (Человек не терпит насилия!), він не звернувся до суду з позовними заявами про захист честі, гідності та ділової репутації. Така поведінка. на думку Коімісії, узгоджувалася б з вимогами до прокурора, визначеними Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів».

Стосовно даних доводів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 36 Кримінального процесуального кодексу України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

Згідно з частиною другою статті 45 Закону №1697 рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Відповідно до статті 307 Кримінального процесуального кодексу України рішення за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування приймає слідчий суддя.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону № 1697 в редакції до 19.09.2019 року, питання щодо дисциплінарної відповідальності вирішується Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

Суд встановив, що у матеріалах справи відсутні належні докази порушення позивачем як прокурором у зазначеному Комісією кримінальному провадженні, прав, зокрема, підозрюваного щодо його безпеки. Крім того, суду не надано доказів заміни позивача як прокурора іншим в цьому кримінальному провадженні або наявності відповідної ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на дії прокурора, як і не надано доказів існування дисциплінарного провадження стосовно позивача та рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів з вказаних Комісією підстав.

Щодо твердження Комісії про не проявлення позивачем як прокурором принциповості і послідовності, оскільки останній не звернувся до суду з позовними заявами про захист честі, гідності та ділової репутації внаслідок «публікацій ганебного змісту» про нього, що не узгоджується із вимогами до прокурора, визначеними Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, суди враховує наступне.

Відповідно до статті 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів від 27.04.2017 року, професійна діяльність прокурорів ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина, недопущення дискримінації; незалежності та самостійності; політичної нейтральності; презумпції невинуватості; справедливості, неупередженості та об`єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; прозорості службової діяльності, конфіденційності; утримання від виконання незаконних наказів та вказівок; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; доброчесності, зразковості поведінки та дисциплінованості; поваги до незалежності суддів.

Зазначені принципи одночасно є вимогами до прокурора, зміст яких розкрито у розділі ІІ цього Кодексу.

Водночас, суд встановив, що Комісією в оскаржуваному рішенні не вказано яку саме з вимог до професійної діяльності прокурора не дотримано не зверненням останнім до суду щодо захисту своєї честі і гідності, які, на переконання Комісії, порушено публікаціями в Інтернет-виданні.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України, у справі № 1-2/2002 від 09.07.2002 року наголошено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

За цих обставин суд зауважує, що висновок Комісії щодо невідповідності компетентності позивача як прокурора вимогам Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів є безпідставним.

Крім того, в оскаржуваному рішенні Комісією вказано, що існують обґрунтовані сумніви щодо професійної компетентності прокурора. На поставлені запитання Комісії щодо порядку повідомлення про підозру, порядку обрання запобіжного заходу та оголошення в міжнародний розшук ним надані неправильні відповіді.

Відповідно до пунктів 2, 3, 6, 7 розділу IV Порядку №221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Кадрові комісії можуть використовувати декілька варіантів практичних завдань. Перелік варіантів практичних завдань затверджується Генеральним прокурором, а зразок практичного завдання оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) в день першого оприлюднення графіка проведення співбесід.

Якщо практичне завдання передбачає застосування норм законодавства, то прокурорам дозволяється користуватися паперовими текстами норм відповідних законодавчих актів. Комісія не зобов`язана надавати прокурорам тексти норм законодавчих актів.

На виконання практичного завдання прокурору надається 45 хвилин. Виконання практичного завдання після завершення наданого часу забороняється. Після виконання завдання прокурор здає комісії написане ним вирішення завдання на аркуші (аркушах) з відміткою комісії.

Зі змісту оскаржуваного рішення Комісії суд установив, що останньою не зазначено зауважень по суті виконаного практичного завдання позивачем щодо його письмової відповіді.

Разом з тим, дослідивши зміст протоколу засідання комісії №6 від 08.07.2020 року та зміст оскаржуваного рішення комісії від 08.07.2020 року №11, які за своїм змістом є тотожними, суд установив відсутність зазначення Комісією переліку питань з порядку повідомлення про підозру, порядку обрання запобіжного заходу та оголошення в міжнародний розшук, на які позивачем не надано правильні відповіді, в той час як зазначений Комісією в цій частині висновок є загальним, та не містить конкретних підстав невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності.

Відсутність зазначення як в протоколі так і в оскаржуваному рішенні Комісією запитуваних позивача питань позбавляє суд можливості співставити їх із відповідями позивача на останні, оскільки чіткість сформульованого запитання ставить в залежність прокурора від можливого вибору варіантів відповіді.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про невмотивованість рішення Комісії в цій частині, що не відповідає вимогам до такого рішення, встановленим абзацом 3 пункту 12 Порядку №233.

Щодо твердження Комісії про те, що прокурором не надано належної інформації щодо обставин його персональної відповідальності за результатами проведеного (у тому числі стосовно нього) службового розслідування за фактом привласнення речових доказів, суд зазначає про наступне.

З матеріалів справи, а саме, долученої до відзиву відповідачем 2 Інформації про прокурора, судами встановлено, що за висновком цього службового розслідування «факти звинувачення стосовно прокурора виявилися безпідставними та не знайшли своє підтвердження».

Водночас представником відповідача не зазначено обґрунтованих пояснень щодо доцільності та необхідності надання пояснень прокурором обставин його персональної відповідальності за результатами проведеного розслідування за фактом привласнення речових доказів, за наявності позитивного висновку службового розслідування стосовно позивача.

За цих обставин суд доходить висновку про те, що Кадровою комісією протиправно в основу своїх висновків про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності покладено події та факти, які у передбаченому законом порядку вже були предметом перевірки уповноважених на те державних органів (посадових осіб) і за результатами яких не встановлено будь-яких незаконних (неправомірних) діянь позивача.

Колегія суддів зазначає, що з вказаними вище обставинами протиправності висновків Кадрової комісії в цій частині погодився Верховний Суд у постанові від 20.10.2022 року у даній справі.

З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованим спірне рішення Комісії у вказаній частині.

Крім цього, у спірному рішенні як підстава його прийняття міститься твердження Комісії про наявність обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності рівня життя позивача наявним у нього та членів його сім`ї майна і доходів, оскільки під час співбесіди ним не надано аргументованих пояснень чи документального підтвердження (у тому числі фіскальними документами) природи походження значних готівкових коштів (близько 400 тис. доларів США), накопичених ним та членами його сім`ї, варто зазначити наступне.

Колегія суддів зазначає, що хоча проведення атестації є дискреційними повноваженнями кадрової комісії, проте обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і має підлягати зовнішньому/публічному контролю. Процес та результат атестації має бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цього процесу, серед яких і сам прокурору, так і суспільству загалом. Оскільки йдеться про формування нового якісного прокурорського корпусу, якому довіряло б суспільство, то обґрунтованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього передумовою та гарантією.

Оскільки рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно Закону №113-IX є рішенням суб`єкта владних повноважень, тому суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що вказане рішення повинно відповідати критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, тобто не просто містило мотивувальну частину, а щоб така мотивувальна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

У п.70 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

З цих підстав колегія суддів зазначає, що обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія, чинними нормативно-правовими актами не визначено і голосуючи за те чи інше рішення члени комісії діють за внутрішнім переконанням та на власний розсуд.

Водночас суд зауважує, що невиконання уповноваженим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Колегія суддів наголошує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів прийняття.

Верховний Суд уже роз`яснював, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (наприклад, постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18, від 02 грудня 2021 року у справі № 280/5176/20).

Реагуючи на доводи відповідачів про те, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку рішень кадрових комісій за результатами атестації, зокрема на предмет дотримання прокурором правил професійної етики, доброчесності та рівня його професійної компетентності, Верховний Суд зазначає таке.

Кадрова комісія є уповноваженим суб`єктом з питань проведення атестації прокурорів та прийняття рішення за її результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Разом з тим, межі дискреції кадрової комісії щодо проведення добору або атестації прокурорів не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес добору чи атестації, як і рішення в результаті цих процесів, мають бути зрозумілим як учасникам цих відносин, зокрема кандидатам, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

Відтак, ураховуючи завдання адміністративного судочинства та юрисдикцію адміністративних судів під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень не лише на предмет його відповідності статті 19 Конституції України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено у частині другій статті 2 КАС України.

Судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другої статті 2 КАС України критеріями.

Суд наголошує, що обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише дискреційністю повноважень та виключною компетенцією кадрової комісії не може вважатися достатнім, оскільки рішення, наслідком якого є звільнення прокурора з посади, повинно бути, насамперед, об`єктивним та має повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо професійної компетентності прокурора, а також щодо відповідності прокурора критеріям професійної етики та доброчесності.

Процес та результат атестації повинні бути зрозумілими як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати професійний прокурорський корпус, якому довіряло б суспільство, то обґрунтованість/умотивованість та зрозумілість рішення щодо відповідності прокурора вимогам професійності та доброчесності є необхідною для цього умовою та гарантією. Лише у разі наведення кадровою комісією обґрунтованих мотивів можливо перевірити правомірність процедури атестації та ухваленого рішення (як форми зовнішнього вираження дискреційних повноважень державного органу). Саме у такий спосіб може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

З огляду на наведені правові норми, а також міжнародні стандарти, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2021 року (справа № 640/154/20).

Суд звертає увагу, що порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора врегульовано розділом ІV Порядку.

Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо перевірки дискреції кадрової комісії під час проведення співбесіди на третьому етапі атестації прокурорів, процедура проведення якого визначено Пунктом 9 розділу IV Порядку №221, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 27 квітня 2021 року в справі №640/419/20, від 05 листопада 2021 року у справі №640/537/20.

Пунктом 9 розділу IV Порядку №221 визначено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Згідно з пунктом 10 розділу ІV Порядку №221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку №221).

Відповідно до пункту 12 розділу IV Порядку №221 cпівбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Тобто відомості, які містяться в декларації, поданій прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, поряд з іншими відомостями, які отримано кадровою комісією відповідно до положень Порядку №221, є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації.

За вказаних обставин, колегія суддів зазначає про відсутність необхідності проведення в межах спірних правовідносин моніторингу способу життя позивача або ж повної перевірки його декларації НАЗК, як необхідної умови реалізацією кадровою комісією наданих їй законодавством повноважень із виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.

Виходячи з суті спірних правовідносин у цій справі, суд повинен під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження вказаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства, дослідити пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо фактів встановлених цією комісією під час проведення співбесіди та з`ясувати, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення.

У матеріалах справи мається опитувальник, з якого вбачається наступна інформація стосовно позивача:

Запитання №2: «У 2016 Ви отримали право користування автомобілем марки Ауді А5 2013 р.в., який, відповідно до поданої декларації, належить Вашому батьку. Чи придбав Ваш батько вказаний автомобіль за власні кошти? - Якщо «так», поясніть джерело їх походження та надайте підтверджуючі документи:».

Відповідь за запитання №2: «Вказаний автомобіль мій батько придбав за власні заощадження та заощадження моєї нині покійної матері.

Мій батько з 1996 року по 2015 рік був зареєстрований фізичною особою-підприємцем (скановані копії документів додаються). Протягом усього часу у приватному порядку (самостійно) займався підприємницькою діяльністю (торгівля овочами), а також надавав послуги з вантажних перевезень по території України та у такі країни, як Греція, Болгарія, Румунія, Молдова, Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія. Після 2015 року по даний час продовжує займатися торгівлею овочами на овочевому ринку «Троєщина», у приватному порядку надає послуги з вантажних перевезень на власному вантажному автомобілі марки «DAF» (сканована копія техпаспорта додається).

Для здійснення своєї діяльності батько у 1994 році придбав вантажний автомобіль марки «ГАЗ», у подальшому, після продажу автомобіля «ГАЗ», у 2000-х роках придбав по черзі два автомобіля марки «Камаз», а у 2013 році, після продажу останнього автомобіля марки «Камаз», придбав вантажний автомобіль марки «DAF», яким користується по даний час.

Крім того, моя мати, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (сканована копія свідоцтва про смерть додається) з 2013 року була зареєстрована фізичною особою-підприємцем (скановані копії документів додаються), надавала послуги з міжнародних та внутрішніх вантажних перевезень. Займаючись підприємницькою діяльністю вона заощадила готівкові кошти у валюті на суму 140 тис. доларів США. Батько від підприємницької діяльності заощадив загалом готівкових грошових коштів у валюті на загальну суму 220 тис. доларів США. Крім того, я приблизно з 2010 - 2011 років до 2014 - 2015 року періодично обмінював кошти із заробітної плати на готівкові долари США та віддавав їх батькові, які він теж витрачав разом із своїми коштами. Усього мною таким чином було передано батькові приблизно 30 тис. доларів США. Загальна сума отриманої мною заробітної плати за час роботи в органах прокуратури з 2001 по 2019 рік включно склала у перерахунку у валюту 188 тис. доларів США (розрахунок заробітної плати додається).

Скановані копії документів (закордонні паспорти з відмітками про перетин батьком кордону, виписки з ЄДРЮОФОП батька та матері, техпаспорт на автомобіль «DAF», довідка РСЦ про вантажні авто, які перебували у власності батька - ОСОБА_6 ), додаються до листа.

Примітка: у зв`язку з тим, що база автотранспорту РСЦ ведеться лише з 2003 року, автомобіль ГАЗ помилково у довідці РСЦ зазначається у власності батька з 30.01.2003, а не з 1994 року, як це було у дійсності.

Автомобіль Ауді А5 батьком продано у 2019 році приватній особі за суму, еквівалентну 12500 доларів США.».

Запитання №3: « 22.05.2018 Ви отримали право користування автомобілем марки Ауді А6 2014 р.в., який, відповідно до поданої декларації, належить Вашому батьку. Чи придбав Ваш батько вказаний автомобіль за власні кошти? - Якщо «так», поясніть джерело їх походження та надайте підтверджуючі документи:».

Відповідь за запитання №3: «Вказаний автомобіль мій батько придбав за власні заощадження та заощадження моєї нині покійної матері.

Мій батько з 1996 року по 2015 рік був зареєстрований фізичною особою-підприємцем (скановані копії документів додаються). Протягом усього часу у приватному порядку (самостійно) займався підприємницькою діяльністю (торгівля овочами), а також надавав послуги з вантажних перевезень по території України та у такі країни, як Греція, Болгарія, Румунія, Молдова, Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія. Після 2015 року по даний час продовжує займатися торгівлею овочами на овочевому ринку «Троєщина», у приватному порядку надає послуги з вантажних перевезень на власному вантажному автомобілі марки «DAF» (сканована копія техпаспорта додається).

Для здійснення своєї діяльності батько у 1994 році придбав вантажний автомобіль марки «ГАЗ», у подальшому, після продажу автомобіля «ГАЗ», у 2000-х роках придбав по черзі два автомобіля марки «Камаз», а у 2013 році, після продажу останнього автомобіля марки «Камаз», придбав вантажний автомобіль марки «DAF», яким користується по даний час.

Крім того, моя мати, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (сканована копія свідоцтва про смерть додається) з 2013 року була зареєстрована фізичною особою-підприємцем (скановані копії документів додаються), надавала послуги з міжнародних та внутрішніх вантажних перевезень. Займаючись підприємницькою діяльністю вона заощадила готівкові кошти у валюті на суму 140 тис. доларів США. Батько від підприємницької діяльності заощадив загалом готівкових грошових коштів у валюті на загальну суму 220 тис. доларів США. Крім того, я приблизно з 2010 - 2011 років до 2014 - 2015 року періодично обмінював кошти із заробітної плати на готівкові долари США та віддавав їх батькові, які він теж витрачав разом із своїми коштами. Усього мною таким чином було передано батькові приблизно 30 тис. доларів США. Загальна сума отриманої мною заробітної плати за час роботи в органах прокуратури з 2001 по 2019 рік включно склала у перерахунку у валюту 188 тис. доларів США(розрахунок заробітної плати додається).

Скановані копії документів (закордонні паспорти з відмітками про перетин батьком кордону, виписки з ЄДРЮОФОП батька та матері, техпаспорт на автомобіль «DAF», довідка РСЦ про вантажні авто, які перебували у власності батька - ОСОБА_6 ), додаються до листа.

Примітка: у зв`язку з тим, що база автотранспорту РСЦ ведеться лише з 2003 року, автомобіль ГАЗ помилково у довідці РСЦ зазначається у власності з 30.01.2003, а не з 1994 року, як це було у дійсності.

Автомобіль Ауді А5 батьком продано у 2019 році приватній особі за суму, еквівалентну 12500 доларів США.».

Запитання №4: « 24.09.2019 Ваш батько ( ОСОБА_6 ) набув у власність квартиру у АДРЕСА_1 ) за договором купівлі-продажу-48.6 кв.м. Повідомите вартість набуття даної квартири. Надайте підтверджуючі документи. Вартість набуття квартири згідно з договором купівлі-продажу становить 1509795 грн. 84 коп. (сканкопія договору додається до листа). Чи придбав Ваш батько вказане житло за власні кошти?».

Відповідь за запитання №3: «- Якщо «так», поясніть джерело їх походження та надайте підтверджуючі документи:

Вказану квартиру мій батько придбав за власні заощадження та заощадження моєї нині покійної матері.

Мій батько з 1996 року по 2015 рік був зареєстрований фізичною особою-підприємцем (скановані копії документів додаються). Протягом усього часу у приватному порядку (самостійно) займався підприємницькою діяльністю (торгівля овочами), а також надавав послуги з вантажних перевезень по території України та у такі країни, як Греція, Болгарія, Румунія, Молдова, Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія. Після 2015 року по даний час продовжує займатися торгівлею овочами на овочевому ринку «Троєщина», у приватному порядку надає послуги з вантажних перевезень на власному вантажному автомобілі марки «DAF» (сканована копія техпаспорта додається).

Для здійснення своєї діяльності батько у 1994 році придбав вантажний автомобіль марки «ГАЗ», у подальшому, після продажу автомобіля «ГАЗ», у 2000-х роках придбав по черзі два автомобіля марки «Камаз», а у 2013 році, після продажу останнього автомобіля марки «Камаз», придбав вантажний автомобіль марки «DAF», яким користується по даний час.

Крім того, моя мати, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (сканована копія свідоцтва про смерть додається) з 2013 року була зареєстрована фізичною особою-підприємцем (скановані копії документів додаються), надавала послуги з міжнародних та внутрішніх вантажних перевезень. Займаючись підприємницькою діяльністю вона заощадила готівкові кошти у валюті на суму 140 тис. доларів США. Батько від підприємницької діяльності заощадив загалом готівкових грошових коштів у валюті на загальну суму 220 тис. доларів США. Крім того, я приблизно з 2010 - 2011 років до 2014 - 2015 року періодично обмінював кошти із заробітної плати на готівкові долари США та віддавав їх батькові, які він теж витрачав разом із своїми коштами. Усього мною таким чином було передано батькові приблизно 30 тис. доларів США. Загальна сума отриманої мною заробітної плати за час роботи в органах прокуратури з 2001 по 2019 рік включно склала у перерахунку у валюту 188 тис. доларів США (розрахунок заробітної плати додається).

Скановані копії документів (закордонні паспорти з відмітками про перетин батьком кордону, виписки з ЄДРЮОФОП батька та матері, техпаспорт на автомобіль «DAF», довідка РСЦ про вантажні авто, які перебували у власності батька - ОСОБА_6 ), додаються до листа.

Примітка: у зв`язку з тим, що база автотранспорту РСЦ ведеться лише з 2003 року, автомобіль ГАЗ помилково у довідці РСЦ зазначається у власності з 30.01.2003, а не з 1994 року, як це було у дійсності.

Автомобіль Ауді А5 батьком продано у 2019 році приватній особі за суму, еквівалентну 12500 доларів США.».

Тобто до матеріалів атестаційної справи позивачем було фактично додано (в розрізі вище вказаних запитань):

- закордонні паспорти з відмітками про перетин батьком кордону,

- виписки з ЄДРЮОФОП батька та матері позивача,

- техпаспорт на автомобіль «DAF»,

- довідка РСЦ про вантажні авто, які перебували у власності батька - ОСОБА_6 ,

- повідомлення про припинення підприємницької діяльності ФОП (з якого вбачається, що батько позивача припинив свою діяльність з 03.12.2015),

- договір про набуття у власність квартири батько позивача у м. Києві (вул. Деміївська, 18) за договором купівлі-продажу - 48.6 кв.м.,

- розрахунок заробітної плати позивача.

Однак в оскаржуваному рішенні кадрової комісії чітко визначено, що у комісії лише наявні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності рівня життя позивача наявним у нього та членів його сім`ї майна і доходів, оскільки під час співбесіди ним не надано аргументованих пояснень чи документального підтвердження (у тому числі фіскальними документами) природи походження значних готівкових коштів (близько 400 тис. доларів США), накопичених ним та членами його сім`ї. Стосовно інших пояснень (доводів) позивача щодо його та членів його сім`ї майна та активів у комісії сумнівів не виникло.

Враховуючи те, що предметом оскарження є саме рішення Десятої кадрової комісії від 08.07.2020 року про не успішне проходження прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за підсумками проведення співбесіди, то суд повинен надавати оцінку саме доводам комісії, які відображені в оскаржуваному рішенні.

Верховний Суд за результатами касаційного перегляду справи №640/408/20 у постанові від 18 квітня 2022 року зазначив, що належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Суд констатував, що оскаржуване рішення кадрової комісії мотивів та доказів невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності не містить, а комісія лише обмежилася посиланням на наявність сумнівів, а отже обставини, що могли вплинути на його прийняття, належним чином досліджені та перевірені відповідачем не були; наявність/відсутність таких обставин не була підтверджена жодними належними та допустимими доказами в розумінні статей 73 та 74 КАС України.

Із цих міркувань Верховний Суд вважав, що зазначені кадровою комісією в її рішенні висновки про невідповідність позивача вимогам доброчесності є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції, зокрема щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї задекларованим доходам, декларування ним недостовірних відомостей, наявності ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості набутих активів.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що кадрова комісія, пославшись на «обґрунтований сумнів», не навела жодних мотивів стосовно того, яким чином природа походження готівкових коштів (близько 400 тис. доларів США) накопичених позивачем та членами його сім`ї, свідчить про порушенням ним правил професійної етики та доброчесності прокурора в частині невідповідності його рівня життя наявних у позивача та членів його сім`ї майна і доходів, знижує авторитет прокуратури у суспільстві, як ці обставини здатні вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати звання прокурора.

Отже, попри висновки Верховного Суду у справі №640/408/20 щодо обов`язку кадрової комісії належно мотивувати рішення (як форми зовнішнього вираження дискреційних повноважень), зміст оскаржуваного рішення Комісії, містить виключно висновок про наявність у Комісії "обґрунтованого сумніву", який зводиться до самої лише згадки про факт наявності готівкових коштів (близько 400 тис. доларів США) накопичених позивачем та членами його сім`ї, водночас у ньому не зазначено жодних фактів та обставин, оцінки доводів і аргументів прокурора, не наведено належної та достатньої для будь-якого аналізу деталізації причин, на основі яких комісія дійшла висновку про невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, а також посилань на перелік документів чи зібраних матеріалів, які підтверджують викладене у рішенні.

Кадрова комісія в оскаржуваному рішенні також не зазначає того, хто відноситься до членів сім`ї позивача у даному випадку: лише дружина та діти, тобто особи, які відображені у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які подані позивачем, або також і батьки позивача, які згадуються позивачем у опитувальнику, який надавався кадровій комісії та міститься у матеріалах справи.

Колегією суддів під час розгляду справи встановлено, що у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які подані позивачем, за періоди 2015 -2019 роки не відображено готівкові кошти (близько 400 тис. доларів США) накопичених позивачем та членами його сім`ї.

Колегією суддів під час розгляду справи встановлено, що позивач лише у декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік вказані грошові активи у вигляді готівкових коштів у розмірів 115 000 доларів США, 22 000 Євро та 400 000 грн., які перебувають у власності дружини позивача - ОСОБА_7 . Однак вказана декларація у рішенні кадрової комісії не згадується. Також суду не надано доказів того, що зазначена вище декларація позивача досліджувалась кадровою комісією.

Колегія суддів зазначає, що мотивація рішення кадрової комісії залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Спірне рішення Кадрової комісії в частині наявності «обгрунтованого сумніву» про факт наявності готівкових коштів (близько 400 тис. доларів США) накопичених позивачем та членами його сім`ї цим висновкам Верховного Суду у справі №640/408/20 не відповідає, оскільки хоч у ньому викладено обставини, які були предметом обговорення, однак немає жодної їх оцінки, як власне і оцінки доводів/пояснень прокурора та наданих ним доказів, тобто мотивів ухвалення цього рішення, якими керувалася Комісія, стверджуючи про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності та, як наслідок, неуспішне проходження ним атестації.

Оскаржуване рішення Кадрової комісії не містить жодних розрахунків з посиланням на заробітки позивача та членів його сім`ї та посилань на інформацію від податкового органу, які б свідчили про відсутність можливості у членів сім`ї позивача, зокрема, ОСОБА_7 , накопичити готівкові кошти близько 400 тис. доларів США.

Таким чином, колегія суддів констатує про необґрунтованість оспорюваного рішення Кадрової комісії та його невідповідність критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно позивача відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.

Таким чином позовна вимога: визнати протиправним та скасувати рішення Десятої кадрової комісії від 08.07.2020 року про не успішне проходження прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за підсумками проведення співбесіди, підлягає задоволенню.

Враховуючи встановлену судом протиправність рішення Десятої кадрової комісії від 08.07.2020 року №11, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу Прокурора Київської області від 12.08.2020 року №438к, як похідної позовної вимоги.

Щодо поновлення позивача в органах прокуратури та на посаді прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області або на рівнозначну посаду Київської обласної прокуратури з 17.08.2020 року, суд зазначає наступне.

Колегія суддів вважає невірним визначення дня, з якого розпочинається вимушений прогул, з огляду на наступне.

Так, положеннями ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що Закон України Про прокуратуру визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, в той час як преамбула КЗпП України закріплює, що він визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Як зазначалось вище, 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року №113-ІХ.

Згідно з розділом І Закону №113-ІХ внесено зміни, в тому числі, до статті 32 КЗпП України, яку доповнено частиною п`ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус , статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус , отже інші норми КЗпП України залишились без змін (в контексті спірних правовідносин) та повинні бути застосовані, в тому числі щодо порядку поновлення незаконно звільненого працівника на посаді.

Як зазначалось вище, прокуратурою Київської області 12.08.2020 року видано наказ № 438 к про звільнення позивача з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури з 17 серпня 2020 року.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 2.27. Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників , затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, прямо вказано, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, відповідно до п. 2.27 вказаної вище Інструкції, останнім днем роботи позивача є 17.08.2020 року, тому датою початку вимушеного прогулу позивача є 18.08.2020 року.

Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи (пункт 32 Пленуму).

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом з п. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки період вимушеного прогулу позивача з 18.08.2020 року по 19.08.2026 року становить 1550 робочих днів, а розмір середньоденної заробітної плати останнього 1 196,85 грн. (згідно довідки Київської обласної прокуратури), середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь становить 1 855 117,50 грн. (сума визначена без утримання податків і обов`язкових платежів) (1196,85 грн. х 1545 (кількість робочих днів).

Відповідно до змісту частини другою статті 40 та частини першої статті 235 КЗпП України передбачено можливість поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, яку він займав, та в органі, з якого його звільнено.

Отже, позовні вимоги в частині поновлення позивача на рівнозначній посаді задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що колегією суддів встановлено протиправність протиправним наказу прокурора Київської області №438 к від 12.08.2020 року про звільнення позивача, ефективним способом захисту порушеного права є поновлення позивача в органах прокуратури на посаді прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальною управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області з 18.08.2020 року.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)2023 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (щодо гарантій незалежності прокурора), оскільки пункт 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнаний неконституційним, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 01.03.2023 року, а спірні правовідносини винили між сторонами у серпні 2020 року.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог, оскільки він зроблений у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стосовно витрат на правничу допомогу позивача.

У відповідності до ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч.3 ст. 134 КАС України). Натомість положеннями п. 2 ч.1 ст. 134 КАС України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію стосовно можливості відшкодування витрат на оплату правничої допомоги за відсутності документу про їх оплату на час розгляду справи, у разі якщо у договорі про надання правничої допомоги міститься умова стосовно оплати витрат протягом певного часу після ухвалення рішення суду, займає Верховний Суд у постановах від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 та від 26.06.2019 року у справі № 813/481/18.

У Практичній рекомендації «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов`язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов`язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 200/7763/19-а, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).

Згідно п.10 ч.3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

У матеріалах справи містяться наступні документи, які підтверджують факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20000 грн. : копія договору про надання правничої допомоги від 16.09.2025 року, який укладено позивачем з адвокатом Лучинович Інною Віталіївною, копія додаткової угоди № 1 від 16.09.2025 року до вказаного договору, у якому сторони погодили вартість послуг адвоката стосовно звернення з апеляційної скаргою на рішення суду першої інстанції у даній справі у розмірі 20000 грн., копія рахунку - фактури № 1 від 16.09.2025 року, копія платіжної інструкції від 22.09.2025 року на суму 20000 грн., копія акту приймання - передачі послуг № 1 від 11.08.2026 року, у якому сторони визначили послуги, які надані адвокатом позивача та їх вартість, копія детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 11.08.2026 року.

19 серпня 2026 року представник Офісу Генерального прокурора подав заяву, в якій заперечував проти задоволення заяви, вказуючи, що витрати є неспівмірними зі складністю справи та надмірними.

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що дана справа є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, з огляду на те, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між позивачем та адвокатом, і є обов`язковими до виконання, а також те, що угода про надання правничої допомоги є дійсною, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, однак приймаючи до уваги принципи добросовісності, розумності та справедливості, а також те, що підготовка позову та інших процесуальних документів не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу лише у розмірі 10000 грн. з відповідачів пропорційно.

Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Десятої кадрової комісії від 08.07.2020 року №11 про неуспішне проходження прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за підсумками проведення співбесіди.

Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області від 12.08.2020 року №438к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області з 17.08.2020 року.

Поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальною управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області з 18.08.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 855 117,50 грн. (сума визначена без утримання податків і обов`язкових платежів).

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної прокуратури витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді з 18.08.2020 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 25 373,22 грн. (двадцять п`ять тисяч триста сімдесят три гривні 22 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 19 серпня 2026 року.