Справа № 361/9414/26
Провадження № 2-з/361/77/26
20.08.2026
У Х В А Л А
про забезпечення позову
20 серпня 2026 року м. Бровари
Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Гізатуліна Н.М., перевіривши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та відшкодування збитків,
УСТАНОВИЛА:
Адвокат Ялагузян А.В. від імені та в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав зазначений позов та просив суд розірвати договір підряду (надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу), укладений 25 квітня 2026 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 34 550,00 грн як відшкодування збитків за неякісно виконані роботи та матеріали (або на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті кошти).
Ухвалою суду від 20 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху надано строк на усунення недоліків.
Разом з позовною заявою адвокат Ялагузян А.В. подав через систему «Електронний суд» заяву про забезпечення позову.
Заяву мотивував тим, що предметом позову є повернення грошових коштів у розмірі 34 550 грн, які були сплачені позивачем за неякісно виконаний ремонт належного йому автомобіля марки Renault Kangoo (д. н. НОМЕР_1 ), або стягнення вказаної суми на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набутого майна.
У ході збору доказів та досудового врегулювання спору встановлено, що відповідач ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність повністю поза межами правового поля.
Згідно з офіційним листом ГУ ДПС у Київській області від 29 липня 2026 року № 40234/6/10-36-07-07, ОСОБА_2 припинив реєстрацію як фізична особа підприємець ще 31 грудня 2016 року.
23 липня 2026 року податковим органом за наслідками перевірки СТО за адресою: АДРЕСА_1 , було зафіксовано факт незаконного надання послуг з ремонту автомобілів без державної реєстрації та складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 164 КУпАП.
Здійснюючи тіньову господарську діяльність, відповідач розраховується готівкою без використання РРО/ПРРО, не веде офіційного бухгалтерського обліку, ухиляється від відкриття та використання офіційних підприємницьких банківських рахунків і декларування доходів.
У своїй письмовій відповіді від 08 липня 2026 року відповідач категорично заперечив сам факт наявності між сторонами будь-яких правовідносин, стверджуючи про відсутність юридичних зобов`язань та неотримання коштів, незважаючи на виданий ним заказ-наряд № 3234 від 25 квітня 2026 року.
Така позиція свідчить про свідомий намір відповідача ухилитися від цивільно-правової відповідальності, приховати свої фактичні доходи та майно, а також здійснювати дії, спрямовані на відчуження чи приховування власних активів з метою унеможливлення примусового стягнення за виконавчим документом.
Вважає, що захід забезпечення позову - накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову в сумі 34 550 грн: є безпосередньо пов`язаним із предметом позову (майновою вимогою про стягнення 34 550 грн); є співмірним із ціною позову, оскільки обмежується виключно сумою заявлених вимог; не призведе до порушення прав третіх осіб або блокування законної підприємницької діяльності, оскільки відповідач офіційно не має статусу суб`єкта господарювання.
Такий захід забезпечення позову не тягне за собою обов`язкового застосування зустрічного забезпечення, оскільки позивач діє як споживач, чиї права порушено, позовні вимоги є належним чином обґрунтованими та підтвердженими письмовими доказами. Підстави вважати, що вжиття заходів забезпечення може завдати відповідачеві збитків, відсутні.
На підставі викладеного просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , які знаходяться на його банківських рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, а також на все інше рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , у межах суми позовних вимог у розмірі 34 550 грн.
Представник ОСОБА_2 адвокат Бургела О.В. подав заперечення на заяву про забезпечення позову, зазначив, що доводи заяви є необґрунтованими та безпідставними.
Так, дійсно за заявою позивача ГУ ДПС у Київській області за результатами перевірки ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення, разом з тим справа про адміністративне правопорушення № 361/9442/26 судом не розглядалась, призначена до розгляду 09 вересня 2026 року о 09 год. 10 хв.
Відповідач не конкретизував на які саме кошти повинен бути накладений арешт, на яких банківських рахунках і чи є кошти у відповідача взагалі, не конкретизував на яке саме рухоме чи нерухоме майно повинен бути накладений арешт і чи є будь-яке майно у власності відповідача, яке відповідає критеріям позивача.
Вважає, що наведені позивачем доводи щодо необхідності забезпечення позову зводяться до припущення про можливість відчуження відповідачем власного майна та не підтверджені будь-якими доказами, які б свідчили про наявність реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду.
Сам факт наявності фінансових претензій до відповідача та наявність спору щодо стягнення коштів не свідчать про існування реальної загрози відчуження відповідачем свого майна та є недостатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
У порядку автоматизованого розподілу справ раніше визначеному складу суду заяву передано на розгляд судді Гізатуліній Н. М.
Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України розгляд заяви про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Дослідивши заяву про забезпечення позову суддя дійшла такого висновку.
Статтею 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно, що належать відповідачеві (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У Рішенні від 31 травня 2011 року N 4-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини). Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Таким чином, забезпечення позову вживається у випадку якщо позивач має побоювання, які викликані тим, що відповідачем протягом розгляду справи по суті буде вчинено дії, що призведуть до неможливості виконання рішення суду, у разі ухвалення судом рішення про задоволенні позовних вимог.
Вживаються заходи забезпечення позову у всіх видах судочинства - адміністративному, господарському, цивільному та кримінальному. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Різноманітність видів забезпечення позову визначається складністю та численністю правовідносин, до яких вступають учасники судового процесу. Кожен окремий вид забезпечення позову певною мірою відображає специфіку відповідних правовідносин.
Слід вказати на те, що види забезпечення позову нерозривно пов`язані з позовом. Від обґрунтованості та доведеності позовних вимог залежить вжиття або не вжиття судом певного виду забезпечення позову. При цьому питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.».
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має здійснити: 1) оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; 2) забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; 3) з`ясувати зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; 4) ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; 5) запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у зв`язку з вжиттям таких заходів.
При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Разом з тим, у справі № 904/1934/23 Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які зберігаються на його рахунках, так і відчужити майно, яке перебуває у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Враховуючи викладене, у разі звернення з позовом про стягнення коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-14128ав23).
У пунктах 7.14-7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 зазначено, що виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»)».
Верховний Суд у постанові від 6 серпня 2025 року у справі № 759/22148/24 (провадження № 61-5613св25) дійшов висновку про те, що арешт грошових коштів і майна відповідачів у межах суми позову не є подвійним або надмірним його забезпеченням, оскільки грошові кошти - частина майна відповідачів, а не окремий вид забезпечення. Процесуальний закон не забороняє одночасно застосовувати кілька видів забезпечення позову за умови, що вони не перевищують меж забезпечення вимог і не створюють дисбалансу інтересів сторін.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просить розірвати договір підряду (надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу), укладений 25 квітня 2026 року між ним та ОСОБА_2 , а також стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 34 550 грн як відшкодування збитків за неякісно виконані роботи та матеріали (або на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті кошти).
Таким чином, предметом позову у даній справі є зокрема і майнова вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 34 550 грн.
Суддя вважає, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного заявником заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, а також на все інше рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , у межах суми позовних вимог у розмірі 34 550 грн безпосередньо пов`язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти, а також на все інше рухоме та нерухоме майно відповідача виключно у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Відповідачем не спростована недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Враховуючи викладене, суддя дійшла висновку про те, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі у вигляді накладення арешту на грошові кошти а також на все інше рухоме та нерухоме майно відповідача у межах ціни позову, відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, у зв`язку з чим заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
При цьому, суддя зауважує, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки накладення арешту на кошти та майно, які фактично перебувають у володінні власника, обмежують його лише у можливості розпоряджатися ними до ухвалення судового рішення по суті спору та набрання ним законної сили.
Керуючись ст. ст. 149-153, 258-260, 263, 353 ЦПК України, суддя -
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та відшкодування збитків - задовольнити.
Забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, а також на все інше рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), у межах суми позовних вимог у розмірі 34 550 грн.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Копію ухвали суду направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Суддя Н.М. Гізатуліна