Справа № 465/6192/24 Головуючий у 1 інстанції: Баран О.І.
Провадження № 22-ц/811/3997/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2026 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді : Ванівського О.М.,
суддів: Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до ОСОБА_1 , про стягнення недоврахованої електричної енергії, -
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго»звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення недоврахованої електричної енергії.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до ОСОБА_1 , про стягнення недоврахованої електричної енергії передано за підсудністю до Пустомитівського районного суду Львівської області.
Ухвалу суду оскаржило Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго», подавши апеляційну скаргу.
Вважає ухвалу від 10.11.2025 у справі № 465/6192/24 незаконною, постановленою з невідповідністю фактичним обставинам справи, порушенням норм процесуального закону, невірним застосуванням норм матеріального права та нерелевантною судовою практикою Верховного Суду.
Вказує, що предметом позову ПрАТ «Львівобленерго» є визначення обсягу та вартості недоврахованої електричної енергії за актом про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії, складеним у відповідності до Правил роздрібного ринку електричної енергії, обсяг та вартість якої розрахована арифметичним шляхом відповідно до формул та фізичних даних ПРРЕЕ, та , відповідно стягнення 679162,69 грн. заборгованості.
Станом на день звернення в суд заборгованість за порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії в сумі 679 162, 69 грн. не сплачена, що стало підставою для звернення до суду.
Апелянт наголошує, що фактичні обставини справи не стосуються нерухомого майна ОСОБА_2 та спору, що безпосередньо з ним пов`язаний (реєстрація права власності, спори про спадкування, купівля-продаж, оренда, тощо). Предметом позовних вимог ПрАТ «Львівобленерго» не є нерухоме майно, що на праві власності належить відповідачу, а є - стягнення заборгованості за недовраховану електричну енергію, а саме крадіжку електричної енергії, здійсненою споживачем ОСОБА_1 через зірвання, фальсифікацію пломб та пошкодження приладу обліку електричної енергії, що встановлено експертизою.
Тому, вважає оскаржувану ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 10.11.2025 про передачу справи № 465/6192/24 за підсудністю у Пустомитівський районний суд Львівської області незаконною та необгрунтованою, а тому такою, що підлягає скасуванню.
Покликаючись на правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень цивільного процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладених у постанові № 638/1988/17 від 10.04.2019, суд неправомірно вважав, що існує виключна підсудність в цілому щодо спорів про нерухоме майно, незалежно та безвідносно до предмета конкретного спору. Оскільки, на думку суду, приміщення знаходиться у Пустомитівському районі, то справу № 465/6192/24 повинен розглядати Пустомитівський районний суд Львівської області.
Однак, у спорах про стягнення заборгованості за електричну енергію немає виключної підсудності. Відповідно до приписів статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебуванням, якщо інше не встановлено законом.
На думку апелянта, до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна і до яких слід застосовувати правила виключної підсудності, відносяться лише ті спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна.
Просить апеляційну скаргу ПрАТ «Львівобленерго» задоволити, ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 10.11.2025 у справі № 465/6192/24 скасувати, справу скерувати для продовження розгляду по суті до Франківського районного суду міста Львова. Усі судові витрати у справі № 465/6192/24 покласти на відповідача ОСОБА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6 (повернення заяви позивачеві(заявникові)), 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що зважаючи на те, що сума недорахованої електричної енергії згідно доводів позивача виникла в результаті порушення правил роздрібного ринку електричної енергії під час споживання споживачем ОСОБА_1 електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться в межах територіальної юрисдикції Пустомитівського районного суду Львівської області, ця справа підсудна саме зазначеному суду.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до Франківського районного суду м. Львова із позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму недоврахованої електричної енергії у розмірі 679 162,69 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позовна заява подана до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача, встановленим за адресою: АДРЕСА_2 , що відноситься до Франківського району м. Львова.
Судом встановлено, що предметом спору є стягнення із ОСОБА_1 (споживачем), суми неврахованої електричної енергії за місцем знаходження приміщення (об`єкта нерухомого майна) за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Відповідно до ч.1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність справ.
Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної' підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Встановлено, що предметом спору між сторонами є стягнення суми неврахованої електричної енергії за місцем знаходження приміщення (об`єкта нерухомого майна) за адресою: АДРЕСА_1 .
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 Верховний Суд зазначив, що житлово-комунальні послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна, а тому позови про стягнення заборгованості з їх оплати повинні пред`являтися за місцем знаходження цього майна за правилами виключної підсудності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 вказала на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми про виключну підсудність.
Наведене свідчить, що вимоги про стягнення суми неврахованої електричної енергії повинні розглядатись за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна.
Згідно ст.30 ч. 1 ЦК України, якою встановлені правила виключної підсудності, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.
Враховуючи викладене, наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що цей суд допустив порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго»- залишити без задоволення.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року- залишити без змін.
Постанова не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 21серпня 2026 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Копняк С.М.
Цяцяк Р.П.