ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/10373/26
провадження № 2-а/753/208/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2026 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Шаповалова К.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ВСТАНОВИВ:
07 травня 2026 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
У своїй заяві позивач просить суд скасувати постанову № R261306 від 18 грудня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210 КУпАП.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 753/10373/26 між суддями від 07 травня 2026 року головуючим суддею обрано Шаповалову К.В.
Ухвалою суду від 19 травня 2026 року позов було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.
26 травня 2026 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 1 червня 2026 року визнано поважними причини пропуску строку на подання позову до суду, поновлено позивачу строк на звернення до суду з позовом прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного документу, відповідачі отримали ухвалу суду про відкриття провадження у справі 4 червня 2026 року, проте станом на 21 серпня 2026 року від них до суду не надійшли відзиви на позовну заяву, чи будь-яких інші заяви з процесуальних питань.
Враховуючи строки визначені для розгляду вказаної категорії справ, а також наявність достатньо часу у відповідачів для подання своїх заперечень, з урахуванням підтвердження дат отримання ними позовної заяви з додатками, суд ухвалив провести розгляд справи за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши доводи позовної заяви, докази, надані на її обґрунтування, повно, всебічно та об`єктивно оцінивши зібрані у справі докази, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що постановою № R261306 від 18 грудня 2025 року позивача ОСОБА_1 , 1984 року народження притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП, оскільки за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервісті встановлено, що ОСОБА_1 не став на військовий облік як ВПО, чим допустив порушення правил військового обліку.
За вказане порушення до позивача застосовано штраф у розмірі 17000 грн.
Не погоджуючись із такою постановою, позивач звернувся із позовом до суду та вказав, що позивач перебував на військовому обліку з 01 листопада 2001 року по 28 травня 2020 року у ІНФОРМАЦІЯ_5 . 28 травня 2020 року виключено з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проте, з невідомих підстав станом на сьогодні до цих пір перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Крім того, відповідно до записів у п. 13 Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 виданого 29 травня 2020 року позивача 01 листопада 2001 року взято на військовий облік та 28 травня 2020 року виключено з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 . Позивач не являється військовозобов`язаним, він не зобов`язаний після виключення з військового обліку оновлювати військовообліковий документ до новітнього зразка, та повторно вставати на облік, оскільки, статус «виключений з військового обліку» - це не зворотній процес, жодним нормативно правовим актом не передбачено поновлення даного статусу. Також вказав, що в оскаржуваній постанові не зазначено дату, час та місце вчинення правопорушення, а також чітку норму порушеного закону. Таким чином, у оскаржуваній постанові не викладено фактичних даних, які б давали можливість з`ясувати зміст правопорушення та вирішити питання про наявність або відсутність у діях або бездіяльності позивача складу адміністративного правопорушення. Зауважив, що станом на 13 червня 2022 року (кінцевий семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - 06 червня 2022 року) ст. 210 КУпАП не містила частини 3 (третьої) та передбачала відповідальність за ч. 1 ст. 210 КУпАП за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку. Отже позивача не можна вважати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, оскільки станом на 13 червня 2022 року адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП не існувало, тобто не було передбачено відповідальності за порушення військовозобов`язаними правил військового обліку вчиненими в особливий період (відсутня визначена частиною третьою об`єктивна сторона такого адміністративного правопорушення). Вирішити питання щодо строку притягнення позивача до адміністративної відповідальності також не вбачається можливим, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_6 не зазначено дату скоєння інкримінованого позивачу правопорушення. Враховуючи викладене, просив оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити. Стягнути з відповідача 2 судовий збір та витрати на правову допомогу.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та іншими документами.
Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно із статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як визначено статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень КУпАП вищевказані обставини встановлюються на підставі доказів.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок) .
Відповідно до пункту 4 Порядку, завданнями військового обліку є, зокрема, своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов`язаних та резервістів; забезпечення контролю за станом військового обліку в державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях; забезпечення контролю за дотриманням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами правил військового обліку; забезпечення громадян України інформацією щодо виконання ними військового обов`язку.
За змістом пункту 14 Порядку, військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов`язані та резервісти працюють (навчаються).
Відповідно до пункту 20 Порядку, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Відповідно до пункту 16 Порядку, військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з урахуванням обсягу та деталізації - на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів.
Персонально-первинний військовий облік передбачає облік відомостей стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. У селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, ведення такого обліку покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
Персональний військовий облік передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи (служби) або навчання та покладається на керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.
Відповідно до пункту 3 Порядку призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.
Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.
Судом встановлено, що позивач з 1 листопада 2001 року перебував на військову обліку ІНФОРМАЦІЯ_8 . Відповідно до довідки ВПО від 6 червня 2022 року позивач зареєстрував своє фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з пункту 7 тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , 1984 року народження непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст 52-а гр 2, наказу МОУ № 402 від 2008 р ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 - 28 травня 2020 року протокол № 85. Крім того, відповідно до пункту 14 вказаного посвідчення ОСОБА_1 28 травня 2020 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 згідно п.3 ч.6 ст 37 ЗУ «ПВОіВС». Вказане посвідчення містить підпис військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 та печатку.
Відповідно до правової позиції, викладеної у пунктах 37-39 постанови Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24, законодавець виокремлює поняття зняття з військового обліку та виключення з військового обліку. При знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.
Отже, враховуючи те, що позивач був ще у 2020 році виключений з військового обліку, з огляду на зазначену позицію ВС, позивач не є військовозобов`язаним, а отже при зміні місця проживання, не повинен був повторно ставати на військовий облік.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні дані та такі не були надіслані суду відповідачем, про те, що позивач повідомлявся про день та час розгляду щодо нього справи про адміністративне правопорушення та був ознайомлений із оскаржуваною постановою в день її ухвалення.
Крім того, у випадку належного та своєчасного повідомлення позивача про розгляд справи, уповноважена особа відповідача могла б отримати від позивача відповідну інформацію з підтверджуючими документами щодо виключення позивача з військового обліку та, відповідно, надати їм оцінку при ухваленні оскаржуваної постанови. Проте вказаної процедури відповідачами дотримано не було.
Також суд наголошує на тому, що оскаржувана постанова не містить дати та часу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а враховуючи те, що у постанові вказано, що позивач мав стати на облік як ВПО, враховуючи норми чинного законодавства щодо строку встановлення на обліку, а також те, що позивач зареєструвався як ВПО 6 червня 2022 року, суд визначає, що з точки зору відповідача позивач порушив правила військового обліку 13 червня 2022 року.
Статтею 210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.
19 травня 2024 року набув чинності Закон №3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст.210 КУпАП доповнено частиною 3, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Отже, до 19 травня 2024 року норми частини третьої статті 210 КУпАП не існувало.
Тобто, з 19 травня 2024 року встановлено 60-денний строк уточнити громадянам України свої дані щодо виконання військового обов`язку, що включає виконання правил військового обліку, і одночасно введено норму, яка передбачає сувору адміністративну відповідальність за невиконання цих правил в умовах особливого періоду.
Згідно статті 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Варто зазначити, що на час вчинення правопорушення (13 червня 2022 року), про яке зазначено у постанові про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення №1220 від 12.07.2024, частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не існувало.
Крім того, з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» було посилено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.
Згідно зі статтею 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Закріплення вказаного принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Застосовування ІНФОРМАЦІЯ_10 , що діяв на час розгляду справи відносно позивача, а не Закону, що діяв під час вчинення правопорушення, у даному випадку, погіршило становище позивача, оскільки такими діями була посилена його відповідальність, що, відповідно до статті 8 КУпАП, є неприпустимим.
Серед іншого суд зазначає, що згідно з ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених ст. 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. День вчинення правопорушення - це день, коли відповідне правопорушення було вчинено особою. За обставин цієї справи таким днем є 13 червня 2022 року - кінцевий семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - 06 червня 2022 року, який чітко визначений ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Отже, саме від 14 червня 2022 року відраховується один рік, протягом якого територіальні центри комплектування та соціальної підтримки мали право накласти штраф на Позивача за не своєчасне взяття на військовий облік. В той же час такий штраф було накладено 18 грудня 2025 року. Поряд з цим, в оскаржувані постанові не зазначено коли саме відповідачем було виявлено факт порушення позивачем правил військового обліку, що позбавляє суд, в свою чергу можливості встановити чи дотримано відповідачем 3 місячного строку накладення адміністративного стягнення на позивача.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі статтею 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Презумпція вини покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Відповідачем у справі не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною третьою статі 210 КУпАП.
За наведених обставин, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення позивачем ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», однак, зазначена постанова є предметом спору між сторонами та не може розглядатись як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові, оскільки суперечить стандартам доказування «поза розумним сумнівом», (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), оскільки відомості, зазначені в постанові, не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011.
Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупність, суд вважає за необхідне скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 18 грудня 2025 року № R261306 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210 КУпАП, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до висновку про застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 (провадження № 11-1287апп18), у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Розмір судового збору за подання позовної заяви складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи зазначене, з відповідача - 2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 665,60 грн.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача - 2 витрати, понесені ним на отримання правничої допомоги.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 КАС України одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно з частинами першої-сьомої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат, які має понести позивач на отримання професійної правничої допомоги до суду позивачем надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги) № 19/12-25-ГЕ від 19 грудня 2025 року, відповідно до якого адвокат Резник К.О. надає правову допомогу позивачу, зокрема щодо скасування рішень суб`єкта владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, представництво інтересів клієнта в суді. Відповідно до пункту 4.2 договору гонорар адвоката становить 8000 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 22 грудня 2025 року позивачем сплачено кошти адвокату Резнік К.О. у розмірі 8000 грн згідно договору № 19/12-25-ГЕ про надання правничої допомоги від 19 грудня 2025 року.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
При визначені розміру витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню на користь позивача судом враховується зміст позовної заяви, те, що така заява подається вдруге позивачем, розгляд справи відбувався без виклику учасників справи, а також критерії розумності, співрозмірності витрат та їх необхідності та суд доходить висновку, що така вимога позивача підлягає частковому задоволенню у розмірі 5000 грн.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
УХВАЛИВ:
позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення- задовольнити частково.
Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 18 грудня 2025 року № R261306 про притягнення ОСОБА_1 , 1984 року народження до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.
Закрити провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на підставі пунктом 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 665,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
В іншій частині вимог щодо витрат на правову допомогу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Шаповалова