УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №295/11636/25 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О.С.
Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.
суддів: Григорусь Н.Й.,
Панкеєвої В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Житомирі цивільну справу №295/11636/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сікорської Ірини Станіславівни,
на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 30 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С., у місті Житомирі,
в с т а н о в и в :
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 червня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір №813232852, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у сумі 29 999 грн строком на 126 днів.
Позивач зазначав, що право вимоги за вказаним кредитним договором у подальшому послідовно перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а від останнього - до ТОВ «Юніт Капітал» на підставі відповідних договорів факторингу та реєстрів прав вимоги.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з неї 64 229,05 грн заборгованості, з яких 29 999 грн - заборгованість за тілом кредиту та 34 230,05 грн - заборгованість за процентами, а також судові витрати.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №813232852 від 03 червня 2021 року у розмірі 64 229,05 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Сікорська І.С. подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів підписання ОСОБА_1 кредитного договору та погодження нею його істотних умов, зокрема суми кредиту, строку його повернення та розміру процентів. Вказує на відсутність доказів реєстрації відповідачки в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, подання нею заявки на отримання кредиту, направлення та отримання одноразового ідентифікатора і його використання для підписання договору. Звертає увагу, що паспорт споживчого кредиту та Правила надання кредиту не містять власноручного підпису ОСОБА_1 .
Також апелянт посилається на відсутність належних первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б фактичне надання відповідачці кредитних коштів, та вважає, що надані позивачем документи не можуть підтверджувати факт видачі кредиту.
Крім того, заперечує перехід до позивача права вимоги за кредитним договором, посилаючись на ненадання належних доказів виконання договорів факторингу та оплати за ними.
Вважає безпідставним стягнення 34 230,05 грн процентів, посилаючись, зокрема, на правові висновки Верховного Суду щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу строку кредитування, а також на несправедливість умов договору щодо розміру процентної ставки.
Зазначає також, що ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця, у зв`язку із чим, на її думку, на неї поширюються положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо ненарахування процентів за користування кредитом.
Окремо заперечує обґрунтованість стягнення з відповідачки 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Юніт Капітал» заперечує проти її задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 виникли договірні кредитні правовідносини, кредитні кошти відповідачкою отримані, зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів належним чином не виконані, а ТОВ «Юніт Капітал» набуло право вимоги за кредитним договором у встановленому законом порядку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Згідно зі статтею 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною.
Статтею 12 цього Закону передбачено можливість підписання електронного правочину, зокрема електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
З матеріалів справи вбачається, що 03 червня 2021 року від імені ОСОБА_1 сформовано заявку на отримання кредиту за договором №813232852 у сумі 29 999 грн строком на 126 днів.
У заявці зазначені персональні дані відповідачки: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, паспортні дані, РНОКПП, номер мобільного телефону, адреса електронної пошти, адреса місця проживання та номер банківської картки НОМЕР_1 .
Матеріали справи містять кредитний договір №813232852 від 03 червня 2021 року, паспорт споживчого кредиту, Правила надання грошових коштів у позику та графік платежів, який є невід`ємною частиною кредитного договору та містить відомості про накладення ОСОБА_1 електронного підпису одноразовим ідентифікатором із зазначенням номера кредитного договору, суми кредиту та строку кредитування.
Умовами договору передбачено використання для його укладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію».
Наведені докази узгоджуються між собою та у своїй сукупності підтверджують вчинення дій, спрямованих на укладення ОСОБА_1 кредитного договору №813232852 від 03 червня 2021 року та погодження його істотних умов.
Відсутність власноручного підпису відповідачки на паперових копіях електронного договору, паспорта споживчого кредиту чи Правил не свідчить про неукладеність договору, оскільки законодавством передбачено можливість укладення та підписання правочину в електронній формі.
У постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, а договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі.
Тому доводи апеляційної скарги про недоведеність укладення кредитного договору є необґрунтованими.
Твердження апеляційної скарги про відсутність належних доказів фактичного отримання ОСОБА_1 кредитних коштів також спростовуються матеріалами справи.
Із заявки на отримання кредиту вбачається, що відповідачка зазначила номер банківської картки НОМЕР_2 як картки для отримання кредитних коштів.
На виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» надано інформацію та виписку за рахунком ОСОБА_1 , з якої вбачається зарахування 03 червня 2021 року на картку № НОМЕР_3 грошових коштів у сумі 29 999 грн.
Отже, відомості банку безпосередньо узгоджуються з даними, зазначеними відповідачкою при оформленні заявки, як щодо номера платіжної картки, так і щодо суми та дати кредитування.
Крім того, факт отримання кредиту підтверджується також іншими матеріалами справи, які узгоджуються між собою.
Також, з розрахунку заборгованості вбачається здійснення платежу в сумі 257 грн у рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором.
Таким чином, оцінені у сукупності докази підтверджують як укладення кредитного договору, так і фактичне отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 29 999 грн.
Посилання апелянта на неналежність окремих документів фінансової установи цього висновку не спростовують, оскільки факт надання кредиту встановлено судом не на підставі одного документа кредитодавця, а за сукупністю доказів, серед яких є банківська виписка за рахунком відповідачки, яка безпосередньо відображає рух коштів за її картковим рахунком та є належним і допустимим доказом фактичного надання кредитних коштів.
Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 березня 2018 року у справі №654/4006/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі №554/12083/15 та від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, відповідно до яких виписки з банківських рахунків можуть бути належними та допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.
Згідно зі статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
За змістом статті 1077 ЦК України у редакції, чинній на час укладення договорів факторингу, за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи.
Матеріалами справи підтверджується послідовний перехід права вимоги за кредитним договором №813232852 від первісного кредитора до ТОВ «Юніт Капітал».
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, умовами якого передбачена передача, у тому числі, прав вимоги, які виникнуть у майбутньому. Право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 після його виникнення було включене до відповідного реєстру прав вимоги.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 у подальшому передано ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», що підтверджується відповідним реєстром.
04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю.
У реєстрі боржників до цього договору зазначено ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , кредитний договір №813232852 від 03 червня 2021 року та загальну суму заборгованості 64 229,05 грн, з яких 29 999 грн - основна заборгованість та 34 230,05 грн - проценти.
Перехід права вимоги підтверджується також відповідними актами приймання-передачі та іншими документами, наявними у матеріалах справи.
Отже, договори факторингу, реєстри прав вимоги, акти приймання-передачі та інші наявні у матеріалах справи документи у своїй сукупності підтверджують безперервний перехід права вимоги за кредитним договором №813232852 до ТОВ «Юніт Капітал». Суд першої інстанції дослідив зазначені докази у їх сукупності та надав їм належну правову оцінку, з якою погоджується колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги про те, що окремі договори факторингу були укладені до укладення спірного кредитного договору, наведеного висновку не спростовують.
Відповідно до частин першої, другої статті 1078 ЦК України у редакції, чинній на час укладення відповідних договорів факторингу, предметом договору факторингу може бути як наявна грошова вимога, строк платежу за якою настав, так і право вимоги, яке виникне в майбутньому. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 (провадження №61-13862св25), щодо можливості відступлення за договором факторингу права грошової вимоги, яке виникне в майбутньому.
Відтак факт укладення окремих договорів факторингу раніше від спірного кредитного договору не свідчить про відсутність у позивача права вимоги за цим договором та не спростовує установленого матеріалами справи безперервного переходу такого права до ТОВ «Юніт Капітал».
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ТОВ «Юніт Капітал» є належним кредитором у спірному зобов`язанні.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За кредитним договором №813232852 ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 29 999 грн строком на 126 днів.
Умовами договору визначені дисконтна та базова процентні ставки, а також порядок їх застосування залежно від належного виконання позичальником графіка платежів.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заявлені до стягнення проценти у сумі 34 230,05 грн нараховані за період, який не виходить за межі погодженого сторонами 126-денного строку кредитування.
Тому посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду про припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти після спливу визначеного договором строку кредитування не свідчить про неправильність рішення суду першої інстанції, оскільки у цій справі проценти, заявлені до стягнення, нараховані в межах строку кредитування.
Доводи апеляційної скарги про несправедливість умов договору щодо процентної ставки також не дають підстав для висновку про необґрунтованість стягнення процентів.
Розмір процентної ставки, порядок її застосування, строк кредитування та графік платежів визначені умовами договору і паспорта споживчого кредиту.
При цьому заявлені до стягнення 34 230,05 грн є процентами за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування, а не штрафом чи пенею за порушення зобов`язання.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення розміру процентів висновків суду першої інстанції не спростовують.
Не є підставою для зміни чи скасування рішення суду й посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця, у зв`язку із чим на неї мають поширюватися положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
До апеляційної скарги на підтвердження зазначених доводів додано документи щодо сімейного стану відповідачки та проходження її чоловіком військової служби.
Разом із тим наведені апелянтом обставини та подані на їх підтвердження документи не свідчать про неправильність висновків суду першої інстанції.
Із самих документів, на які посилається апелянт, вбачається, що чоловік ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією 05 травня 2022 року.
Натомість кредитний договір укладено 03 червня 2021 року, а заборгованість за процентами, яка є предметом цього спору, сформувалася за період користування кредитом у межах установленого договором 126-денного строку кредитування у 2021 році.
Отже, обставини, з якими апелянт пов`язує застосування передбачених законом гарантій, виникли вже після періоду, за який нараховані спірні проценти.
Крім того, редакція пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яку посилається апелянт у контексті поширення відповідної пільги на членів сім`ї військовослужбовця, не дає підстав для висновку про неправомірність процентів, які були нараховані за користування кредитними коштами у 2021 році.
Таким чином, зазначений довід апеляційної скарги правильності висновку суду першої інстанції не спростовує.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу також є необґрунтованими.
Відповідно до статей 133, 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано, зокрема, договір про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05 червня 2025 року, додаткову угоду до нього, протокол погодження вартості послуг, а також акт приймання-передачі наданих послуг від 25 червня 2025 року, якими визначено обсяг наданої адвокатом правничої допомоги та її вартість. Загальний розмір заявлених позивачем витрат становив 7 000 грн.
Зазначені докази були досліджені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Довід апеляційної скарги про відсутність доказів фактичної оплати всієї суми гонорару висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки за змістом частини другої статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат враховуються витрати на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.
Визначаючи розмір витрат, які підлягають стягненню з відповідачки, суд першої інстанції врахував характер і складність справи, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, ціну позову, а також критерії реальності, розумності та співмірності таких витрат, і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів не вбачає підстав вважати такий розмір неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.
Підстав для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з оцінкою доказів та висновками суду першої інстанції, не спростовують установлених судом обставин справи та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Згідно з частиною п`ятою статті 268, статтею 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Справа є малозначною в розумінні частини шостої статті 19 ЦПК України, у зв`язку з чим відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сікорської Ірини Станіславівни, залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 21 серпня 2026 року.
Головуючий
Судді: