Справа № 127/4562/26
Провадження 6/127/1144/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Горбатюка В.В.,
за участю секретаря судового засідання Соушко Ю.О.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника ОСОБА_2 ,
стягувача ОСОБА_3 ,
представника стягувача Сахарової М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа - судового наказу таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
Вінницький міський суд Вінницької області 23 лютого 2026 року у справі №127/4562/26 видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 11 лютого 2026 року.
30 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання цього судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Заявник посилається на те, що син ОСОБА_4 зареєстрований та фактично проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на його утриманні, а ОСОБА_3 з 2023 року проходить військову службу та разом із сином не проживає. На думку заявника, право на отримання аліментів має той із батьків, з ким фактично проживає дитина, тому його обов`язок сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 відсутній.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надав свідоцтво про народження сина та довідку ПП «Добробуд-Він» № 28 від 26.03.2026, у якій підприємство зазначило, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявник також посилається на постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, у якій Верховний Суд звернув увагу, що аліменти спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку і можуть стягуватися на користь того з батьків, з ким дитина проживає та хто бере активнішу участь у її вихованні.
Стягувач ОСОБА_3 через представника - адвоката Сахарову Марію Андріївну подала заперечення та просила відмовити у задоволенні заяви.
У запереченнях сторона стягувача зазначила, що на розгляді Вінницького міського суду Вінницької області перебуває цивільна справа № 127/17812/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів з батька та стягнення аліментів з матері на його користь. Представник стягувача вважає, що саме в позовному провадженні суд має вирішити спір про зміну обставин, пов`язаних із фактичним проживанням та утриманням дитини.
Сторона стягувача заперечила твердження заявника про постійне проживання сина з батьком. На підтвердження своєї позиції представник надала довідку МКП «Управляюча компанія «Територія комфорту» № 461 від 22.05.2026, відповідно до якої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Також сторона стягувача пояснила, що раніше дитина перебувала за адресою реєстрації батька разом із бабусею у періоди вимушених тривалих відряджень матері, яка проходить військову службу. Представник наголосила, що ОСОБА_1 у цей період фактично проживав за іншою адресою.
На підтвердження повернення ОСОБА_3 з відрядження та проходження нею служби у м. Вінниці представник стягувача надала витяг із наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону № 140 від 07.05.2026 та довідку цього центру № 535 від 05.08.2026.
У судовому засіданні ОСОБА_1 заяву підтримав та просив її задовольнити. Він посилався на обставини, викладені у заяві, однак підтвердив, що з середини травня 2026 року син проживає з матір`ю - ОСОБА_3 .
Представник заявника - адвокат Шиманський Віталій Миколайович - підтримав заяву та доводи ОСОБА_1 , просив визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню.
Стягувач ОСОБА_3 проти задоволення заяви заперечувала. Вона пояснила, що син проживає разом із нею, вона утримує його, забезпечує повсякденні потреби та бере участь у вихованні, а її попередню відсутність зумовлювали службові відрядження у зв`язку з проходженням військової служби.
Представник стягувача - адвокат Сахарова Марія Андріївна - підтримала письмові заперечення та просила відмовити у задоволенні заяви. Вона посилалася на надані стягувачем докази фактичного проживання дитини разом із матір`ю, повернення ОСОБА_3 з відрядження, проходження нею військової служби у м. Вінниці та наявність окремого позовного провадження щодо припинення стягнення аліментів.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали заяви та надані сторонами докази, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Пункт 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України передбачає, що судовий наказ містить повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Згідно з ч. 8 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» характеризує наказне провадження як самостійний і спрощений вид судового провадження, у якому суд у передбачених законом випадках без судового засідання і виклику стягувача та боржника видає судовий наказ на основі доданих до заяви документів. У пункті 9 цієї постанови Пленум звернув увагу, що питання про наявність спору про право суддя вирішує у кожному конкретному випадку з огляду на характер та обґрунтованість матеріально-правової вимоги і надані документи. Ці загальні роз`яснення узгоджуються з чинними положеннями статей 19, 160, 168 ЦПК України щодо правової природи наказного провадження.
Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити чи розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Частина перша ст. 432 ЦПК України передбачає, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, ст. 432 ЦПК України передбачає такі підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню: процесуально-правові - обставини, які свідчать про помилкову видачу виконавчого документа, та матеріально-правові - обставини, які свідчать про відсутність або припинення обов`язку боржника.
У постанові від 05 червня 2024 року у справі № 711/9608/15-ц Верховний Суд до процесуально-правових підстав відніс, зокрема, видачу виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили, видачу документа за рішенням, яке не підлягає примусовому виконанню, видачу документа після скасування судового рішення, повторну видачу виконавчого документа з одного й того самого питання та інші обставини, що свідчать саме про помилку під час його видачі. До матеріально-правових підстав Верховний Суд відніс обставини, які підтверджують припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.
У постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 824/82/23 Верховний Суд наголосив, що процедура визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не призначена для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, та втручання у принцип остаточності судового рішення. Верховний Суд також звернув увагу, що вжите у ч. 2 ст. 432 ЦПК України словосполучення «з інших причин» означає, що перелік матеріально-правових підстав не є вичерпним, однак така причина має свідчити саме про відсутність матеріального обов`язку боржника.
Судовий наказ від 23 лютого 2026 року у справі № 127/4562/26 суд видав за вимогою, передбаченою п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Наказ набрав законної сили з моменту його винесення. Матеріали справи не містять даних про скасування цього судового наказу, повторну видачу виконавчого документа, видачу його за судовим рішенням, яке не підлягає виконанню, або іншу процесуальну обставину, яка свідчила б про помилковість його видачі.
Доводи заявника про те, що суд під час видачі наказу виходив із неправильного уявлення про фактичне місце проживання дитини, стосується обґрунтованості матеріальної вимоги про стягнення аліментів, а не процесуальної помилки під час оформлення чи видачі виконавчого документа. Закон прямо визначає, що у наказному провадженні суд не досліджує обґрунтованість заявленої вимоги по суті.
Сам факт виникнення або виявлення після видачі судового наказу спору між батьками щодо фактичного місця проживання дитини не перетворює виданий судовий наказ на помилково виданий виконавчий документ у розумінні ст. 432 ЦПК України.
Заявник також не посилається на добровільне виконання судового наказу як на підставу припинення свого обов`язку та не надав доказів, які підтверджують повне або часткове припинення цього обов`язку внаслідок виконання чи з іншої безспірної матеріально-правової підстави.
Водночас ОСОБА_1 фактично пов`язує відсутність свого обов`язку з твердженням про постійне проживання сина разом із ним і перебування дитини на його утриманні.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина третя ст. 181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц Верховний Суд зазначив, що аліменти спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть стягуватися на користь того з батьків, з ким дитина проживає та хто бере активнішу участь у її вихованні. Для припинення стягнення аліментів у зв`язку зі зміною місця проживання дитини має значення саме постійне, а не тимчасове проживання дитини з платником аліментів.
Докази, на які посилається ОСОБА_1 , не підтверджують постійного проживання ОСОБА_5 виключно разом із батьком та повного припинення участі матері в утриманні дитини.
Довідка ПП «Добробуд-Він» № 28 від 26.03.2026 містить відомості про реєстрацію та проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Однак цій довідці суперечить довідка МКП «Управляюча компанія «Територія комфорту» № 461 від 22.05.2026, у якій підприємство зазначило, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Реєстрація місця проживання дитини разом із батьком сама по собі не доводить фактичного постійного проживання дитини саме з ним, особливо за наявності інших доказів, які підтверджують інше фактичне місце проживання.
Витяг із наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону № 140 від 07.05.2026 підтверджує повернення ОСОБА_3 з відрядження з клініки мобільної хірургічної групи сил і засобів Медичних сил « ІНФОРМАЦІЯ_2 » угруповання Медичних сил Збройних Сил України, Запорізька область. Довідка Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону № 535 від 05.08.2026 підтверджує проходження ОСОБА_3 військової служби по мобілізації у цьому центрі в м. Вінниці.
Ці документи спростовують доводи заявника про триваючу відсутність матері за місцем проживання через проходження військової служби. Тимчасова відсутність матері у зв`язку зі службовими відрядженнями також не доводить постійної зміни місця проживання дитини та припинення права матері отримувати аліменти на її утримання.
Пояснення ОСОБА_3 у судовому засіданні про проживання ОСОБА_6 разом із нею та здійснення нею утримання дитини узгоджуються з довідкою МКП «Управляюча компанія «Територія комфорту» та документами про її повернення з відрядження і проходження служби у м. Вінниці.
Таким чином, сукупність досліджених доказів не підтверджує головну матеріально-правову підставу заяви ОСОБА_1 - постійне проживання сина разом із ним та відсутність у зв`язку з цим його обов`язку сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 зазначив, що наявність рішення про стягнення аліментів не перешкоджає вирішенню нового спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, оскільки новий спір виникає саме у зв`язку зі зміною обставин, які існували на момент ухвалення попереднього судового рішення.
У цьому випадку ОСОБА_1 уже реалізував такий спосіб захисту: Вінницький міський суд Вінницької області розглядає цивільну справу № 127/17812/26 за його позовом до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів з батька та стягнення аліментів з матері на його користь.
Наявність окремого позову сама по собі не виключає можливості застосування ст. 432 ЦПК України, якщо заявник доведе передбачені цією статтею підстави. Однак у цій справі заявник таких підстав не навів. Натомість між сторонами існує спір про фактичне місце проживання дитини, характер і тривалість зміни відповідних обставин та особу, яка здійснює її основне утримання. Саме ці питання суд має вирішувати в позовному провадженні на підставі повного дослідження доказів сторін.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Суд також враховує принцип найкращих інтересів дитини. У спорах щодо припинення стягнення аліментів визначальним є не формальне місце реєстрації дитини і не інтерес одного з батьків уникнути стягнення, а фактичні обставини проживання та утримання дитини, які забезпечують реалізацію її права на належне матеріальне забезпечення.
Отже, суд не має підстав вважати судовий наказ від 23 лютого 2026 року помилково виданим. Матеріали справи також не підтверджують припинення обов`язку ОСОБА_1 у зв`язку з добровільним виконанням або з інших матеріально-правових причин. Надані докази не підтверджують твердження заявника про постійне проживання дитини з ним як обставину, яка могла б свідчити про відсутність його обов`язку перед стягувачем.
За таких обставин суд відмовляє у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року у справі № 127/4562/26 таким, що не підлягає виконанню.
Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. 18, 160, 161, 168, 170, 173, 273, 353, 354, 432 ЦПК України, ст. 180, 181, 183 СК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа - судового наказу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року у справі № 127/4562/26 таким, що не підлягає виконанню, - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повна ухвала складена 20 серпня 2026 року.
Суддя В. В. Горбатюк