ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7186/26 Справа № 212/14226/25 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Ігор Олександрович, на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року, ухвалене суддею Борис О.Н. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 13 квітня 2026 року,
ВСТАНОВИВ
У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сидоренко І.О., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання шлюбу недійсним
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_3 є сином позивача ОСОБА_1
02 вересня 2017 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений шлюб.
Позивач вважає, що шлюб між відповідачами має фіктивний характер, оскільки вони були друзями із дитинства, шлюбних відносин між ними ніколи не було, спільно не проживали та не мали бюджету, спільне господарство не вели. Між відповідачами була домовленість про розірвання шлюбу вразі виникнення наміру укласти інший шлюб. Відповідач ОСОБА_3 19.07.2023 зник безвісті під час участі в бойових діях по забезпеченню здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі збройної агресії РФ, в населеному пункті Лиман Перший Харківської області.
Позивач стверджує, що подальше існування фіктивного шлюбу, укладеного відповідачами, порушує права позивача як спадкоємця відповідача ОСОБА_3 .
У зв`язку із викладеним, він вимушений звернутися до суду із даним позовом та просить визнати недійсним шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 02.09.2017 у Центрально-Міському районному у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №140.
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 залишений без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сидоренко І.О., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками срави, не пдлягають доказуванню. У своїй заяві по суті позову відпоаідач ОСОБА_2 визнала обставини, які були підставмии позову. Отже, на думку заявника, сумівів щоо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання у суду не було.Тому посилання суду на недоведеність позовних вимог та їх необгрунтоваінсть є хибними.
Як на порушення норм процесуального права, посилається, що разом з визнанням обставин, на які посзивач послався як на підставу своїх вимог, у своїй заяві по суті вимог, відзиві на позовну заяву відповідач Світлична визнала позов, інші учасниким справи проти позову не заперечували. Натомість, в порушення ч. 4 ст. 206 ЦПК України, суд першої інстанції не постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем озову, не вказав, якому закону суперечить визнання позову відповідачем, чиї права, свободи та інтереси порушує це визнання. Тому висновки суду не відповідають процесуальнму закону.
Зазначає, що в порушення норм процесуального права суд зобов`язав позивача надати суду докази. Також вважає незаконним залишення без руху його позовної заяви в частині зобов`язання позивача залучити до участі у справі в якості третьої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки таке залучення за наявності для цього підстав здійснює суд, а не сторона по справі.
Зазначає, що висновки суду грунтуються на припущеннях та внутрішньому небажанні такий позов задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бориславський В.А., не заперечувала проти апеляційної скарги позивача, оскільки вона є обгрунтваною, у зв`язку з чим підлягає задоволенню. Посилається, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції по суті пред`явлених позовних вимог вищевказаним вимогам закону відповідає.
Як встановлено судом та підтверджено письмовими доказами наявними в матеріалах справи, позивач ОСОБА_1 є рідним батьком відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 23 квітня 2025 року (видане повторно).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрували шлюб 02 вересня 2017 року, про що складений відповідний актовий запис Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №722 від 02.09.2017, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 (а.с.9).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_4 08.04.2022 року, командир штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 , 19.07.2023 під час участі в бойових діях по забезпечені здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі збройної агресії російської федерації, в н.п. Лиман Перший Харківської області, зник безвісті, що вбачається із сповіщення начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 адресованого матері ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , а також Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин №20250521-4813 від 21.05.2025 року.
Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 вказував на те, що шлюб його сина із відповідачкою було укладено без наміру створення сім`ї, набуття обов`язків подружжя.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог належними та допустимими доказами, їх необгрунтованості. При цьому суд не взяв до уваги визнання відповідачкою позову, оскільки під час судового розгляду позивачем не доведено належними доказами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідомо не мали наміру створити сум`ю на`момент укладення шлюбу.
Колегія суддів апеляційного суду з висноками суду першої інстанції погоджується та виходить з наступного.
У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.
Відповідно частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.
Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.
При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило, вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо.
У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.
Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (ч. 1 ст. 43 СК України).
Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16 (провадження № 61-558св18) та від 23 січня 2020 року у справі № 521/9042/15 (провадження № 61-28513св18) зроблено висновок, що «окреме проживання подружжя та непроведення святкової церемонії укладання шлюбу самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним)».
Крім того, за відсутності належних і допустимих доказів у подружжя реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя самі по собі доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача було отримання спадкового майна, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним з підстав фіктивності (постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 591/1860/16-ц (провадження № 61-12414св18)).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У справі, яка переглядається судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що реєстрація шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відбулася без їх реального наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя.
Матеріали справи не містять будь - яких належних або допустимих доказів, які б підтверджували викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності у його сина волевиявлення під час укладення шлюбу з відповідачкою, та що такий шлюб було зареєстровано з відповідачкою з метою підвищення його соціального статусу, підвищення можливостей для успішного працевлаштування, виїзду за кордон.
Враховуючи, що позивач не надав доказів на підтвердження обставин реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 та відповідачкою без їх реального наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя, підстави для визнання шлюбу фіктивним з урахуванням наведених у позовній заяві ОСОБА_1 обставин відсутні.
Колегія суддів вважає, що окреме проживання подружжя не вказують на фіктивність шлюбу. На підтвердження визнання шлюбу недійсним позивач не надав беззаперечних доказів відсутності у сторін наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати про обгрунтованість заявлених позивачем вимог, що могло б бути підставою для скасування судового рішення.
Разом з тим, ухвалюючи рішення у даній справі, суд не прийняв визнання відповідачки позову, зазначивши в рішенні, що під час судового розгляду позивачем не доведений належними, достатніми та допустимими доказами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідомо не мали наміру створити сім`ю на момент укладення шлюбу.
Із матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву від 23 січня 2026 року відповідачка ОСОБА_2 визнала заявлений до неї позов, посилаючись на його обгрунтованість, просила врахувати визання позову та задовольнити позов.
Відповідно до вимог статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).
Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Однак, у справі, яка переглядається колегією суддів встановлено, що визнання відповідачем позову суперечить наведеним вище вимогам закону, так як сторони не довели суду та не підтвердили належними та допустимими доказами того, що подружжя не мало наміру укладати шлюб, бажання створювати сім`ю, набувати прав та обов`язків подружжя.
Жодних доказів на підтвердження того, що шлюб сторонами було укладено без їх волевиявлення, матеріали справи не містять.
Оскільки повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні, тому у суду були відсутні законні підстави для прийняття заяви ОСОБА_2 про визнання позову.
Проте продовживши судовий розгляд, всупереч вимогам ч. 4 ст. 206 ЦПК України, суд , у порушення вимог процесуального закону, не постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачкою позову.
З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає за необхідне відмовими ОСОБА_2 у прийнятті визнання нею позову.
Європейський судз правлюдини вказавщо пункт1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене, та встановлені обставини по справі, колегія суддів вважає, що рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови та доповнити резолютивну частину рішення першим абзацом наступного змісту - відмовити ОСОБА_2 у прийнятті визнання позову. В іншій частині рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року підлягає залишенню без змін.
Згідно з частиною 13 статті 141, пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог-частина 2 статті 141 ЦПК України.
Оскільки суд апеляційної інстанції, змінює рішення суду лише у його мотивувальній частині та доповнює резолютивну частину рішення відмовою відповідачу ОСОБА_2 у прийнятті визнання позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги апеляційний суд залишає за позивачем.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від іменті та в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Ігор Олександрович, задовольнити частково.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови та доповнити резолютивну частину рішення першим абзацом наступного змісту.
Відмовити ОСОБА_2 у прийнятті визнання позову.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.
Головуючий:
Судді: