ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6666/26 Справа № 216/2692/25 Суддя у 1-й інстанції - ГАЙТКО Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року, ухвалене суддею Гайтко Л.А. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,
ВСТАНОВИВ
У квітні 2025 року позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяла адвокат Кафтасьєва Г.В., звернулася до суду з позовом ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання нерухомого майна особистою власністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебувала у шлюбі з відповідачем, зареєстрованому Центрально - Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області 12 листопада 1999 року. Сімейне життя не склалось у сторін не склалось, шлюб був розірваний 01 квітня 2002 року. Спільних дітей у сторін у шлюбі немає. Після розірвання шлюбу, сторони не спілкуються, відносини не підтримують.
В період шлюбу, а саме, 28 березня 2000 року, ОСОБА_1 , за її особисті кошти та її неповнолітній на той час, син ОСОБА_4 набули у власність квартиру, загальною площею 66, 02 кв. м., житловою площею 45, 1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого 28 березня 2000 року державним нотаріусом Першої Криворізької державної нотаріальної контори Черняєвою М.І., за реєстрованим номером 3-883.
За умовами вказаного договору ОСОБА_1 , яка діє за себе та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 придбали вказану квартиру за 9 355, 00 (дев`ять тисяч триста п п`ятдесят п п`ять) гривень. Вказані грошові кошти за продаж квартири продавцями було одержано від покупця ОСОБА_1 до підписання даного договору. Договір зареєстровано в КП ДОР «Криворізьке БТІ», про що позивачем отримане реєстраційне посвідчення від 28 квітня 2000 року, згідно до якого за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано право особистої власності на підставі договору купівлі продажу від 28.03.2000 року за номером 3-883, записаний в реєстровій книзі № 151 П, сторінка № 195.
Позивачка вказує, що під час оформлення договору купівлі - продажу відповідач не був присутній, квартира була придбана за її особисті кошти, отримані від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка була набута нею до укладання шлюбу з відповідачем та є її особистою власністю, належала їй та сину на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18.02.1998 року за номером НОМЕР_1 , на підставі розпорядження УЖКГ № Ц 887 від 28.11. 1997 року. Ціна продажу квартири становила 9000,00 (дев`ять тисяч) гривень. Тобто спірна квартира була придбана позивачем за власні кошти, які були виручені від продажу квартири, яка була отримана в особисту власність до шлюбу.
Також, позивач вказує, що на момент придбання квартири, у шлюбі з відповідачем перебувала лише 4 місяці, ані відповідач ані позивач не мали на той час спільних коштів в сумі 9 355,00 гривень для придбання квартири у спільну власність. Позивач планувала придбання квартири саме за рахунок коштів, які були нею отримані від продажу квартири по АДРЕСА_2 , який відбувся 09 березня 2000 року, позивач разом із сином купила квартиру 28 березня 2000 року, тобто лише після спливу 20 днів.
Також посилається на рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області по справі № 216/5534/ 24, від 20 січня 2025 року, яке набуло законної сили, яким встановлено, що частки ОСОБА_1 та її сина - ОСОБА_4 є рівними та становлять 1 / 2 частку кожному.
Позивач наполягає на тому, що частка в спірній квартирі є її особистою власністю, придбана за її особисті кошти, отримані від продажу майна, - квартири, яка набута нею до укладання шлюбуі належала їй на праві особистої власності. Позивач провела розрахунки за купівлю квартири. Після покупки квартири зареєструвалась за цією адресою. Відповідач ніколи в цій квартирі не був зареєстрований, жодних вимог про поділ квартири, відповідач не заявляв протягом всього часу перебування у шлюбі та після його розірвання.
Натомість, в 2024 році позивач мала намір продати квартиру, але після консультації у нотаріуса їй було повідомлено, що оскільки квартира була придбана під час перебування у шлюбі з колишнім чоловіком, їй слід вирішити питання про те, що квартира є її особистою власністю і сторони можуть вирішити це лише у судовому порядку.
Зазначає, що вона самостійно утримує квартиру, сплачує комунальні платежі та підтримує її стан. Відповідач жодної фінансової участі у придбанні цієї квартири не приймав, квартира була придбана за особисті кошти позивача, відповідач фінансової участі у придбанні даної квартири не приймав.
Посилаючись на вказане, просить визнати за нею право особистої власності на 1/2 частку квартири, розташованої на першоу поверсі двоповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66,02 кв.м., житловою 45,1 кв.м.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю задоволено в повному обсязі.
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частку квартири загальною площею 66,02 кв. м., житловою площею 45,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що придбання трикімнатної квартири відбувалося в період їхнього шлюбу за спільні кошти, оскільки в ОСОБА_1 на той час не хватало коштів на придбання трикімнатної квартири. В позовній заяві стороною позивача навмисно було зазначено продаж своєї квартири за сумою в 9 000,00 грн., що не відповідає долученому договору купівлі-продажу, фактична сума зазначена 8 300,00 грн. Вказане також може свідчити про шахрайські дії з боку позивачки.
Посилається, що на придбання спірної квартири ним було надано особисто позивачу 4 000,00 грн. Це кошти, які він накопив до шлюбу та надала його мати, щоб у нього був свій куток. Також, окрім вартості придбаного майна 9 355,00 грн. ними були потрачені кошти на оформлення документів в нотаріальній конторі та БТВ. Частина коштів наданих ним пішла на ремонт придбаної квартири, заміну сантехніки, покупку строй матеріалів. Ремонт він робив самостійно. При цьому, посилається, що в нотаріальній конторі, як чоловік ОСОБА_1 , він не писав жодних заяв, що остання придбала квартиру за свої особисті кошти та він не має претензій з цього поводу.
З червня 2022 року він перестав спілкуватися з позивачкою. 06 липня 2024 року ОСОБА_1 попоросила його у нотаріуса написати відмову від його частки на її користь. Він їй пояснив, що відпише свою частку тільки через купівлю-продаж його частки, визначивши її вартість в 12 000 доларів.
Також посилається, що отримавши копію оскаржуваного рішення суду, він згадав події квітня 2000 року, коли після продажу квартири в АДРЕСА_2 позивачка разом з ним їздила до АДРЕСА_3 продавався будинок за 2 000 доларів США. При укладенні договору купівлі-продажу він присутнім не був, але цей будинок позивачка купила за гроші, отримані від продажу 2-х кімнатної квартири, і туди вона відправила проживати свою матір.
Вважає, що позивачка не довела той факт, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти.
Як на порушення норм процесуального права посилається, що оскаржуване рішення прийняте на підставі неналежних доказів - простроченій оцінці майна спірної квартири.Звіт складений 19.07.2024 року, його дійсність складає 6 місяців, цей строк сплинув 19.01.2025 року. При подачі позову 21.04.2025 року позивач застосувала прострочену оцінку, яка не відповідала дійсній оцінці і була в рази нижчою від фактичної оцінки, внаслідок чого сплатила судовий збір у значно меншому розмірі, що є процесуальним порушенням.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Кафстафьєва Г.В., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволенн, рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року залишити без змін. Посилається, що спірна квартира була придбана позивачем та її сином за її особисті кошти, отримані від продажу квартири, яка належала їй до укладаня шлюбу з відповідачем, позивач провела розрахунки за квартиру самостійно, після покупки квартири зареєструвалася за цією адресою. Звертає увагу, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається.
Відповідачем ОСОБА_2 подана відповідь на відзив, в якій він наводить доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та просить задовольнити його апеляційну скаргу.
В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи.
Представником позивача адвокатом Кафтасьєвою Г.В. подана заява, в якій заявник просить проводити судове засідання без її участі, апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.
Як встановлено судом та підтверджено письмовими доказами наявними в матеріалах справи, 12 листопада 1999 року укладено шлюб між позивачкою та відповідачем, після укладання шлюбу, позивач прізвище не змінювала, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану.
Шлюб між сторонами по справі 01 квітня 2002 року розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу.
09 березня 2000 року на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої Криворізької Державної нотаріальної контори, Черняєвою М.І за реєстровим номером 3-363, позивач та третя особа, її син, здійснює продаж належної їм квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка була набута нею до укладання шлюбу на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18.02.1998 року за номером НОМЕР_1 , на підставі розпорядження УЖКГ № Ц 887 від 28.11. 1997 року, ціна продажу квартири становила 9000, 00 гривень.
28 березня 2000 позивачка та ОСОБА_4 набули у власність квартиру, загальною площею 66,02 кв. м., житловою площею 45, 1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого 28 березня 2000 року державним нотаріусом Першої Криворізької державної нотаріальної контори Черняєвою М.І., за реєстрованим номером 3-883, згідно до договору, продаж вчинено за 9 355,00 гривень, що підтверджується копією договору купівлі - продажу.
Квартира зареєстрована КП ДОР «Криворізьке БТІ», що підтверджується реєстраційним посвідченням. Позивач зареєстрована у спірній квартирі.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області по справі № 216/5534/24 від 20 січня 2025 року, яке набуло законної сили, встановлено, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , є рівними та становлять 1/2 частку кожному.
Звертаючись до суду з позовом про визнання нерухомого майна особистою власністю позивачки, ОСОБА_1 просила визнати за нею право особистої приватної власності на 1/ 2 частку спірної квартири, надавши докази, придбання вказаної квартири за кошти, які були отримані нею в результаті продажу іншого нерухомого майна, придбаного до шлюбу з відповідачем, в незначний проміжок часу (19 днів), за майже ідентичну суму від продажу квартири.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, встановивши, що спірна квартира хоча й була придбана під час шлюбу сторін, але за особисті кошти позивача, дійшов висноку по наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки та визнання за нею права особистої приватної власності на спірну квартиру. При цьому, суд критично віднісся до тверджень відповідача, про те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти, оскільки відповідачем не наведено жодних належних доказів на підтвердження його посилань.
Колегія суддів апеляційного суду з висноками суду першої інстанції погоджується та виходить з наступного.
Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц ( провадження № 14 -114цс20), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного майна на певний об`єкт, у тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Згідно ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування, або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 2, 3 частини першої статті 57 СК України).
Відповідно роз`яснень, наданих у п. 24 Постанови Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте під час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що позивачка надала докази придбання нею квартири за адресою: АДРЕСА_1 за кошти, отримані нею від продажу іншого нерухомого майна, яке належало їй до шлюбу з відповідачем, майже за ідентичну суму, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивачкою у належний спосіб спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на це майно.
При цьому, апеляційним судом не приймаються твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаному. Також із вказаних підстав не приймаються посилання відповідача на його участь у витратах по оформленню спірної квартири, заміні сантехніки та інш.
Як на порушення норм процесуального права відповідач посилається на те, що суд проігнорував його доводи про те, що позивачка умисно зазначила продаж квартири за сумою 9 000,00 грн., замість суми, яка зазначена в договору 8 300,00 грн.
Колегія суддів вважає вказане твердження недоречним, оскільки згідно долученої копії договора купівлі-продажу від 09 березня 2020 року ціна продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 становила 9 000,00 грн. і вказане було вірно встановлено судом першої інстанції.
Також не приймаються колегією суддів посилання відповідача на ймовірне придбання позивачкою в 2000 році будинку у Вінницькій облаті, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач про наявність вказаних обставин не заявляв, це не було предметом дослідження в суді першої інстанції і відповідних доказів на підтвердження зазначеного відповідач не подавав.
Відповідно ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанціх переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
З урахуванням вищенаведених обставин, позивачка належними доказами довела, що для придбання спірної квартири вона внесла власні кошти, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги відповідача не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір в межах доводів апеляційної скарги відповідача, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Оскільки апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.
Головуючий:
Судді: