Справа № 344/4389/26
Провадження № 22-ц/4808/1276/26
Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.
Суддя-доповідач Максюта
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Грици Юрія Юрійовича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Кіндратишин Л.Р. 30 квітня 2026 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 534788-КС-003 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконано та надано позичальнику грошові кошти в розмірі 8000 грн шляхом перерахування на його банківську картку.
В результаті невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, станом на 15.02.2026 року утворилась заборгованість в розмірі 22877,60 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту 7640 грн; суми прострочених платежів по процентах 10 696 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 3 541,60 грн; суми прострочених платежів за комісією 1000 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду:
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2026 року задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 . Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за Договором № 534788-КС-003 про надання кредиту від 08.07.2025 в розмірі 19 336 грн, з якої: 7 640 грн - сума прострочених платежів за тілом кредиту; 10 696 грн - сума прострочених платежів за процентами; 1 000 грн - сума прострочених платежів за комісією. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також суд стягнув з ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 250,24 грн.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:
ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2026 року, подав апеляційну скаргу з мотивів його незаконності та необґрунтованості, ухвалення без повного та всебічного з`ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідач заперечує факт ознайомлення із кредитним договором саме в тій редакції, яка долучена позивачем до матеріалів справи. Зазначив, що не підписував жодного документа, який би підтверджував його згоду на укладення договору на умовах, викладених позивачем, а також не отримував примірника такого договору під час оформлення кредитних правовідносин.
Зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що повний текст договору наданий відповідачу до моменту його укладення, що останній мав можливість ознайомитися з його змістом, усвідомити правові наслідки прийняття відповідних умов та висловити свою згоду саме з такою редакцією договору. Крім того, текст договору, поданий позивачем суду, містить низку положень, які відповідач вважає непрозорими, незрозумілими та такими, що не були предметом погодження між сторонами під час оформлення кредиту. Лише факт подання суду позивачем тексту договору не свідчить про те, що саме цей документ доведений до відома відповідача та погоджений ним у встановленому законом порядку.
Тому вважає, що поданий позивачем текст кредитного договору не може вважатися належним та достатнім доказом існування між сторонами узгоджених договірних правовідносин, оскільки відсутні докази реального волевиявлення відповідача щодо прийняття всіх його умов.
Крім того, позивач не надав суду жодного належного доказу, який би підтверджував, що електронний підпис або одноразовий ідентифікатор, використаний під час укладення договору, належав саме відповідачу та використаний ним особисто. Правова позиція щодо обов`язку кредитора довести належне укладення електронного договору неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 23.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та від 03.04.2019 у справі № 757/16602/17-ц. Так, саме кредитор повинен довести спосіб формування волевиявлення позичальника, відповідність такого волевиявлення вимогам законодавства та належність електронного підпису конкретній особі.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що під час реєстрації в інформаційній системі позивача проведено належну ідентифікацію відповідача, перевірено достовірність його персональних даних та встановлено, що саме він створив відповідний обліковий запис, за допомогою якого надалі укладено спірний кредитний договір. Відсутні докази й того, що саме відповідач особисто вводив свої персональні дані, зокрема прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, реквізити банківської картки та іншу інформацію, яка використовувалася під час оформлення кредиту. Позивач не надав жодних електронних доказів, які могли б підтвердити обставини укладення електронного договору, зокрема: журналів реєстрації подій (лог-файлів), що містили б інформацію про IP-адресу користувача, дату та час входу до системи, дату та час надсилання, отримання і введення одноразового ідентифікатора, а також інформацію про пристрій, браузер та операційну систему, з яких здійснювався доступ до особистого кабінету; підтверджень оператора мобільного зв`язку щодо надсилання та доставки SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором саме на номер телефону, який належить відповідачу; доказів того, що зазначений номер телефону є фінансовим номером відповідача та прив`язаний до банківської картки або іншим способом достовірно ідентифікований як його особистий; будь-яких скріншотів, записів екрану чи інших електронних даних, які б фіксували процес укладення кредитного договору та підтверджували здійснення відповідних дій саме відповідачем.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що під час укладення спірного кредитного договору позивачем проведено належну ідентифікацію та верифікацію відповідача відповідно до вимог чинного законодавства. Позивач не надав жодних документів, які б підтверджували проходження відповідачем процедури верифікації із застосуванням передбачених законом способів, а тому відсутні підстави вважати доведеним факт належного встановлення особи позичальника. Крім того, позивачем не доведено факту реального надання кредитних коштів відповідачу. Єдиним доказом, який покладений судом першої інстанції в основу висновку про видачу кредиту, є підтвердження щодо здійснення переказу коштів, видане директором ТОВ «ПрофітГід» у межах договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-5 від 04.11.2020 року. Водночас зазначений документ не підтверджує фактичного зарахування грошових коштів саме на банківський рахунок відповідача та не є належним доказом отримання ним кредитних коштів.
Відповідно до частини другої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним із моменту передання грошових коштів позичальникові. Отже, саме факт передачі коштів є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення відповідних правовідносин. Проте, позивач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував зарахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача, належність цього рахунку саме відповідачу, а також подальше використання ним отриманих коштів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» факт здійснення господарської операції підтверджується первинними документами, які повинні містити всі передбачені законом обов`язкові реквізити. Отже, належним доказом видачі кредитних коштів можуть бути лише первинні бухгалтерські документи або банківські документи, що підтверджують проведення відповідної фінансової операції. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/2284/16-ц (провадження № 61-4685св19). Водночас, матеріали справи не містять ані первинних бухгалтерських документів, ані банківських виписок, які б підтверджували фактичне зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, а також рух коштів за цим рахунком після їх отримання.
Натомість доданий позивачем розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи, складеним самим позивачем, який не підтверджує факту передачі кредитних коштів позичальнику та не може вважатися належним доказом виникнення кредитної заборгованості. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що належним доказом здійснення банківських операцій є саме виписка з банківського рахунку, яка містить інформацію про рух коштів, дату та зміст проведених операцій і підтверджує фактичне виконання відповідних платіжних операцій. Такі правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 серпня 2023 року у справі № 206/3009/15.
Однак жодної банківської виписки, яка б підтверджувала зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача або їх подальше використання, позивач до матеріалів справи не долучив.
Відтак, апелянт вважає, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами ані факту належної ідентифікації відповідача, ані факту укладення кредитного договору відповідно до вимог закону, ані факту перерахування кредитних коштів саме відповідачу, ані факту виникнення заявленої до стягнення заборгованості.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика».
Позиція інших учасників справи:
ТОВ «Бізнес Позика» подано відзив на апеляційну скаргу у якому зазначено, що між сторонами виникли реальні кредитні правовідносини, а факт укладення кредитного договору та надання відповідачу кредитних коштів підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів.
На підтвердження виконання своїх зобов`язань позивач посилається на інформаційну довідку ТОВ «ПрофітГід» про перерахування кредитних коштів та розрахунок заборгованості. На думку позивача, зазначені документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (Наказ Мінфіну від 24.05.1995 № 88), а тому є належними первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції.
Позивач також наголошує, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості у сумі 3688,00 грн, що, на його переконання, свідчить про визнання існування кредитного договору та боргу, а також виключає можливість вважати договір неукладеним. На підтвердження цього позивач подав квитанції про здійснення відповідачем трьох платежів на загальну суму 3 688,00 грн. Такі дії позивач розцінює як конклюдентні дії, що підтверджують визнання відповідачем факту існування кредитного договору, отримання кредитних коштів та наявності боргу.
Крім того, позивач зазначає, що кредитний договір укладений в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та Цивільного кодексу України. Відповідач самостійно зареєструвався в інформаційній системі кредитодавця, подав заявку на отримання кредиту, зазначив реквізити власної банківської картки, отримав одноразовий ідентифікатор (SMS-код) та підтвердив ним акцепт оферти, у зв`язку з чим договір вважається належним чином укладеним у письмовій (електронній) формі.
Відповідач не виконав свої договірні зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів та комісії, чим порушив вимоги статей 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629 та 1054 ЦК України. На думку позивача, наявні у справі докази підтверджують як факт укладення договору, так і факт виникнення та невиконання відповідачем кредитного зобов`язання.
Таким чином, позивач вважає, що надані ним докази в їх сукупності підтверджують факт укладення кредитного договору, належне надання кредитних коштів відповідачу, існування заборгованості та правомірність заявлених позовних вимог, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, на його думку, не існує. Тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Із матеріалів справи встановлено, що ціна позову в даній справі становить 22877, 60 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн * 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення суду оскаржено лише відповідачем, тому в частині відмови у задоволенні позову апеляційним судом в межах цього апеляційного провадження не перевіряється.
Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Встановлені обставини справи:
Встановлено, що ОСОБА_1 через веб-сайт Кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення логіну Особистого кабінету та паролю Особистого кабінету ввійшов до Особистого кабінету та з Особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подав Заявку на отримання кредиту, де відповідно вказав номер свого поточного (карткового) рахунку.
08.07.2025 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 534788-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма). Того ж дня ОСОБА_1 прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 534788-КС-003 про надання кредиту, на умовах, визначених офертою шляхом направлення через ІТС Одноразового ідентифікатора UA-6966, (направленого Позичальнику на номер телефону вказаного позичальником в Заявці).
Таким чином, 08.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 534788-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» (а.с.14-23).
Відповідно до п.2.1. даного Договору, кредитодавець надає позичальникові грошові кошти у розмірі 8 000 грн., строком на 24 тижні - до 23.12.2025 (п.2.3, 2.8).
Стандартна процентна ставка за кредитом становить 1,00% в день, фіксована. Процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в одностронньому порядку (п.2.4).
Комісія за надання кредиту: 1600 грн. (п.2.5), орієнтована загальна вартість наданого кредиту 19785,72 грн (п.2.9).
Позичальнику здійснюється нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою починаючи з першого дня користування кредитом. Знижена процентна ставка за кредитом у день 1%, фіксована (п.10.2). Позичальник зберігає можливість сплати процентів за зниженою процентною ставкою протягом усього періоду дії договору за умови сплати позичальником своєчасно і у повному обсязі процентів, комісії та частини суми наданого кредиту, в порядку та розмірах, зазначених у графіку платежів, що вказаний в п.4.2.2 та Додатку №1 до Договору. У разі несплати позичальником у повному обсязі платежу, передбаченого графіком платежів та не погашення заборгованості із внесення платежу, передбаченого графіком платежів протягом наступних 7 діб, починаючи з 8 дня прострочення внесення платежу, передбаченого графіком платежів, подальше нарахування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою до закінчення строку кредитування за цим договором. (п. 4.2).
Згідно з п. 4.2.1 кредитного договору у разі якщо погашення кредиту здійснюється відповідно до погодженого сторонами графіку платежів чи у разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана у п. 10.2 договору (п.4.2.1).
Відповідно до підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, виданого директором ТОВ «ПрофітГід», в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, ТОВ «ПрофітГід» здійснено успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача: номер платіжної інструкції 8b33c8e2-5bbd-11f0-b90f-000c29d57ed2_1; платник ТОВ БІЗНЕС ПОЗИКА, код 41084239, дата/час здійснення переказу коштів 08.07.2025 08:36, сума переказу 8000 грн., номер платіжної картки отримувача НОМЕР_1 , призначення переказу перерахування коштiв ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. №534788-КС-003 від 08.07.2025.
Згідно з розрахунком заборгованості за Договором № 534788-КС-003, станом на 16.02.2026 у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 22877,60 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 7640 грн.; суми прострочених платежів по процентах - 10696 грн.; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 3 541,60 грн.; суми прострочених платежів за комісією 1000 грн.
Апеляційним судом витребувана виписка про рух коштів по банківській картці НОМЕР_3 клієнта Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» ОСОБА_1 за період з 08.07.2025 року по 23.12.2025 року, відповідно до якої 08.07.2025 року о 08:36:55 годині на банківський рахунок зараховані кошти в розмірі 8000 грн з деталями операції Business Pozyka LIc за кодом MCC 6012, що у банківській виписці означає «Фінансові установи - торгівля та послуги». Цей код використовується для операцій, пов`язаних із купівлею фінансових продуктів, оплатою комісій, послуг з консультування або погашенням кредитів у фінансових організаціях (а.с. 105-109).
Застосовані норми права:
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч.1 ст.1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з нормою ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами другою, четвертою, шостою статті 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.
Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.
Статтею 1 Закону України «Про Електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію"та спеціальний Закон України "Про захист персональних даних".
Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних"визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
Судом вірно встановлено, що 08.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 534788-КС-003 про надання кредиту у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію».
Доводи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, про те, що позивач не довів факт ознайомлення його із кредитним договором саме в тій редакції, яка долучена до матеріалів справи, а також, що повний текст договору наданий відповідачу до моменту його укладення, що останній мав можливість ознайомитися з його змістом, усвідомити правові наслідки прийняття відповідних умов та висловити свою згоду саме з такою редакцією договору, не приймаються судом апеляційної інстанції.
Так, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач належним чином повідомлявся судом про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі у спосіб направлення копії ухвал суду про відкриття провадження від 12 березня 2026 року та про виправлення описки від 17 березня 2026 року рекомендованим поштовим відправленням за зареєстрованим місцем проживання відповідача ( АДРЕСА_1 ), однак поштова кореспонденція ним не отримана у зв`язку з відсутністю його за місцем проживання. Про ці обставини свідчать деталі трекінгу поштового відправлення R0 6712 6600 590. Крім того, із поданих суду позивачем додатків до матеріалів справи встановлено, що позивачу направлялася копія позовної заяви разом із копіями усіх додатків з описом вкладення за зареєстрованим місцем проживання, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії № 1815 згрупованих відправлень Укрпошта, оплачених квитанцією від 22.02.2026 року, де за порядковим номером 18 означений відповідач, а у описі вкладення до поштового відправлення 0505560796328 вказані його прізвище, ім.»я та по батькові, а також адреса зареєстрованого місця проживання, яка співпадає із адресою, вказаною у матеріалах справи та відомостями, наявними у Єдиному державному демографічному реєстрі.
Таким чином, суд першої інстанції, перевіривши докази надсилання позивачем відповідачу копії позовної заяви і додатків до неї, виконав свій обов`язок щодо вручення відповідачу судових документів, зокрема ухвали про відкриття провадження у справі, у якій роз`яснено право та строки подання відзиву на позовну заяву та доказів, а поштова кореспонденція від суду не була отримана з вини відповідача.
Отже, судом першої інстанції дотримано критеріїв, означених у Постанові КЦС ВС від 29.07.2026 у справі № 753/12634/25 щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження та розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у разі повернення поштової кореспонденції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», виконаний обов`язок суду першої інстанції перевіряти факт вручення позовної заяви, надісланої позивачем на виконання ч. 7 статті 43 ЦПК України, та дотриманий принцип рівності сторін і права на захист, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд у змісті постанов від 28 грудня 2022 року у справі № 553/244/22 , від 15.07.2026 у справі № 367/1666/23 вказав, що оцінюючи заперечення проти електронних доказів, обґрунтовані, як приклад, тим, що особа подає скріншоти повідомлень в електронній формі, тобто копії без надання оригіналу електронного доказу, без заперечення факту відправлення таких повідомлень, потрібно враховувати, що за правилами частини п`ятої статті 100 ЦПК України учасник справи не позбавлений можливості заявити клопотання про огляд оригіналу електронного доказу. Відтак в контексті встановлених під час вирішення спору обставин саме по собі подання доказу на іншому носії інформації не робить такий доказ недопустимим.
Оскільки відповідачем не був поданий відзив на апеляційну скаргу та заперечення щодо тексту договору, поданого позивачем через електронний суд і роздрукованому на паперовому носії, а також не подавалося суду першої інстанції і клопотання про дослідження електронних доказів в оригіналі і таке клопотання не подається і суду апеляційної інстанції, тому апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем не спростована позиція позивача щодо укладення договору в тій редакції, яка подана до матеріалів справи.
Відповідач зазначає також, що текст договору, поданий позивачем суду, містить низку положень, які відповідач вважає непрозорими, незрозумілими, однак жодні положення договору ним не оспорюють ся в судовому порядку.
Посилання відповідача на правові позиції щодо обов`язку кредитора довести належне укладення електронного договору, висловлені Верховним Судом у постановах від 23.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та від 03.04.2019 у справі № 757/16602/17-ц, не дають підстав для відмови у задоволенні цього позову, оскільки позивачем доведено як спосіб формування волевиявлення позичальника, відповідність такого волевиявлення вимогам законодавства та належність електронного підпису відповідачу, його ідентифікацію, а також отримання ним кредитних коштів.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Отже, відповідач, на виконання принципу змагальності, обмежився лише запереченнями щодо допустимості і переконливості доказів, поданих позивачем, не подавши жодного свого доказу і не заявивши про витребування доказів судом, про дослідження їх оригіналів. Така позиція не дає підстав для визнання доказів недопустимими або неналежними, оскільки не спростовує в цілому подані позивачем докази.
Крім того, апеляційним судом перевірені доводи апеляційної скарги щодо доказів перерахунку позивачем на рахунок відповідача кредитних коштів. Ці обставини підтверджені як інформацією АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» про відкриття банківського рахунку на ім`я відповідача, банком було емітовано картку № НОМЕР_4 , на яку у день укладення договору надійшли кредитні кошти в розмірі основної суми, визначеної у кредитному договорі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
Оскільки, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, однак не містять посилань на нові обставини чи докази, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення .
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Грици Юрія Юрійовича залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.О. Максюта
Судді: О.В. Пнівчук
О.О.Томин