13.08.2026 Справа № 363/6045/25
РІШЕННЯ
Іменем України
ЗАОЧНЕ
13 серпня 2026 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого - судді Свєтушкіної Д.А., за участі секретаря судового засідання Галай О.О., позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Лупейка О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, Публічного акціонерного товариство «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» про відшкодування моральної шкоди, спричиненою збройною агресією Російської Федерації проти України,-
УСТАНОВИВ:
13.10.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Вишгородського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, Публічного акціонерного товариство «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» про відшкодування моральної шкоди, спричиненою збройною агресією Російської Федерації проти України. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала військову агресію проти України, вчинивши терористичний широкомасштабний збройний напад, який триває до сьогодні. На території України йде війна із застосуванням сучасних систем озброєння, країною агресором здійснюється терор мирного населення, відбувається масове знищення інфраструктури. Із-за військової агресії значні території України виявилися окупованими іноземним російським військом. По неокупованим територіям ведуться постійні обстріли, ракетами та дронами-камікадзе. Тривають важкі бої безпосередньо по лініям зіткнення. Лінія фронту складає понад 1000 км. Вчинена військова агресія Російської Федерації є загальновідомим фактом та не підлягає окремому доведенню. Військова збройна агресія Російської Федерації, беззаперечно, спричинила тяжкі наслідки, як для держави у цілому, так і громадян України. Позивач зазначила, що спричинені такі тяжкі наслідки і безпосередньо для неї. Вказала, що є громадянкою України, села Гута-Межигірська Вишгородського району Київської області, одружена та від шлюбу має дорослих синів. З 1975 по 1981 рік їхня родина проживала у гуртожитку, а в 1982 році отримали 2-х кімнатну квартиру у місті Києві за адресою: АДРЕСА_1 . У 1993 році її батько, ОСОБА_2 , допоміг їм оформити документи на земельну ділянку під будівництво. Отже, вони з чоловіком вирішили збирати кошти на будівництво маєтку, адже, діти росли і потрібно було вирішувати житлове питання. У 2002 році вони закінчили будівництво будинку своєї мрії, який розташований у АДРЕСА_2 . Життя йшло, вони виховували дітей, працювали, господарювали, подорожували, спілкувались з друзями та будували плани на майбутнє. У 2009 році, вони з чоловіком вийшли на пенсію і вирішили мешкати у с. Гута Межигірська, а в квартиру, яка знаходиться у м. Києві переїхав їхній молодший син, ОСОБА_3 , зі своєю родиною. Вся сім`я збиралась у вихідні дні у їхньому будинку: працювали на подвір`ї, обробляли грядки, облаштовували подвір`я, ходили на рибалку та в ліс по гриби. Це були гарні, мирні часи з стабільністю та впевненістю у завтрашньому дні. Але, 24.02.2022 року Російська Федерація своїм підступним нападом забрала у неї не тільки щасливе життя та роки кропіткої праці, але і спогади. Російські загарбники наступали на Україну з багатьох напрямків, у тому числі на Київщину. У перший же день і Київ, і Київська область були обстріляні ракетами. Над їхніми головами летіли військові літаки, гелікоптери, йшла військова техніка, скрізь лунали вибухи. 25.02.2022 року у їхнє село зайшли Збройні Сили України котрі намагалися відбити напад агресора. Постріли не стихали. Вони вимушені були майже весь час ховатися у сирому, запліснявілому підвалі аби зберегти своє життя. Біля їхнього будинку були окопи з солдатами, котрі ціною власного життя стримували ворога. Позивач чула нелюдськи крики, та бачила багато смертей. Все це відклало величезний відбиток на її психоемоційному стані. На початку березня сусідні села вже були окуповані і щоб перекрити проїзд до міста Києва, ЗСУ підірвали дамбу на р. Ірпінь. Відтак, почала прибувати вода, котра все ближче підходила до їхнього будинку. Перебуваючи у страху та паніці її охоплював відчай та почуття безвиході. Внаслідок такого стресу у неї з`явились панічні атаки і їй потрібно було терміново звернутися за медичною допомогою, але не було можливості, адже лікарня та аптеки взагалі відсутні у їхньому селі. 07.03.2022 року її племінниця, ризикуючи власним життям допомогла виїхати до Києва, де вона на протязі місяця мешкала разом з родиною молодшого сина та проходила лікування. Її чоловік, ОСОБА_4 , категорично відмовився виїжджати з села. Зазначила, що 13.03.2022 року був сильний обстріл, який спричинив руйнування їхнього будинку у с. Гута Межигірська. Зруйновано було майже все: дах, стіни, вікна, двері у дворі було вісім вирв від вибухів. Чоловік у цей час перебував з сусідом у підвалі, від вибухів вони отримали контузію. Тероборона надала їм першу медичну допомогу та намагалися гасити пожежу в будинку до приїзду пожежників. Два тижні ні з чоловіком, ні з сусідами зв`язку взагалі не було. Їй здавалось, що ці 14 днів були довжиною в життя. Вони із синами не знаходила собі місця, здригалися по кожному телефонному дзвінку. Також зазначила, що весь цей час вона перебувала на заспокійливих, а коли пігулки втрачали свою дію, у неї починалися приступи істерики. Потім сусіди, що виїхали, повідомили їм, що її чоловік живий і перебуває у її родича на іншому кінці села. У рідне село позивач повернулась 07 квітня 2022 року. Те що вона побачила, важко описати словами. Все заради чого вони так важко працювали, і те, чого вони так прагнули Російська Федерація знищила. Не було нічого, лише ями (під 1,5 метри в глиб) та фрагменти будинку. У зв`язку з чим вона звернулась через додаток «Дія» з заявою на компенсацію пошкодженого майна. Однак, виплата не надходила понад рік, а тому вони з чоловіком змушені були за власні кошти почати відновлення маєтку. Було дуже важко на пенсію відновлювати майже знищений будинок. Відтак, позивач повторно звернулась через застосунок «Дія» з заявою №20231225-3253 та повідомленням про пошкоджене майно. На підставі повторного звернення Петрівською сільською радою замовлено Звіт технічного стану №06-29.1/22-ЗТС, відповідно до якого сума компенсації склала лише 260 038,80 грн з урахуванням того руйнування, яке завдала їм країна-агресор. Після усіх перелічених подій її стан здоров`я дедалі погіршувався. У червні на зупинці вона втратила свідомість та потрапила в лікарню де був поставлений наступний діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст., 2 ст., ризик 4; дисфузійний кардіосклероз; атеросклероз аорти, коронарних судин; СН ІІ-А ст.; дисциркуляторна атеросклеротична гіпертонічна енцефалопотія ІІ ст.; кіста правої нирки; пієлонефрит ст. реміссії. Згодом, вона знову потрапила в лікарню. Як зазначає позивач, що вона людина домашня, тому її житло для неї є фортецею, її осередком сімейного затишку та комфорту. Вона намагалась у своєму житлі усе зробити найкращим (ремонт, меблі, технік, посуд, текстиль і тд). У цьому будинку більшість було зроблено власноруч з її чоловіком, тому це були не просто стіни та дах. Війна яка почалась у 2014 році та перетворилась на повномасштабну 24.02.2022 року, коли Російська Федерація підступно, віроломно здійснила напад на нашу країну триває й до досі та не відомо коли закінчиться. Завдаючи важких втрат кожній українській родині включаючи її. Позивач разом з чоловіком будували їхнє житло, купували гарний посуд, створювали затишок та красу, вона роками обробляла кожен сантиметр землі своїми руками. У цій садибі пройшли найкращі роки її життя. Наразі, замість того, щоб насолоджуватись життям у своєму будинку вони з чоловіком мусять збирати копійки зі своєї пенсії для того, щоб його відбудувати. Її мрії на проведення старості у затишній садибі, яку вони так дбайливо облаштовували протягом багатьох років, були зруйновані вщент країною-агресором. Усе це безумовно наклало відбиток на її психологічному стані. Крім того, зауважила, що її постійно переслідують панічні атаки та безсоння. Заспокійливі вже не допомагають, відчуває відчай, розчарування та апатію до життя. Постійно перебуває в стані тривожності та втраті концентрації. Її психіка є виснаженою, почувається психотравмованою. Вважає, що в її психологічних стражданнях винна саме Російська Федерація, яка вчинила військовий збройний напад на Україну та намагається здійснити геноцид українського народу. Стверджує, що військовою агресією Російська Федерація спричинила їй моральну шкоду, яку оцінює в 25 000 000,00 млн. грн. Моральну шкоду у зазначеному розмірі вона вимагає до стягнення з Російської Федерації та супутніх відповідачів. Позивач заявляє, що спричинена їй моральна шкода підпадає під всі вище зазначені пункти ч. 2 ст. 23 ЦК України: вона зазнала фізичного болю та страждань, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, як прямо так і опосередковано у проекції через «інше ушкодження здоров`я», а саме через ушкодження морального здоров`я, яке є різновидом загального здоров`я людини вона зазнала душевних страждань через протиправну агресію Російської Федерації як щодо себе, так і близьких, зазнала душевних страждань у зв`язку із знищенням і пошкодженням у збройну агресію її майна, через війну на лікування витрачені заощадження, знищено особисте майно під час ракетних ударів, постраждали її честь і гідність, як громадянки України. Внаслідок зазначеного, якнею описувалось вище, пережито різноманітний спектр негативних емоцій. Тому позивач просить суд солідарно стягнути із Російської Федерації (за рахунок її коштів, майна і активів) та із Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал», Міжнародної Компанії товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» на її моральну шкоду у розмірі 25 000 000,00 грн (еквіваленти: 607 681,09 дол. США або 518 779,83 Євро) спричинену через військову збройну агресію проти України.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20.10.2025року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання та викликом сторін.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
Позивач у судовому засідання позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просили про їх задоволення з викладених позовній заяві підстав.
У порядку ст. 234 ЦПК України позивач ОСОБА_1 була за її клопотанням допитана, як свідок згідно із статтями 230-232 ЦПК України, оскільки факти, які мають значення для справи, їй відомі особисто.
Так, допитана ОСОБА_1 , як свідок пояснила, що з 24.02.2022 року вона разом із своїм чоловіком перебувала у заміському будинку який розташований у с. Гута Межигірська Вишгородського району Київської області. Цей будинок перебуває у її у власності, будувався він приблизно з 1996 по 2000 роки. Проживати в ньому вона із чоловіком почала на постійній основі у 2016 році коли вийшла на пенсію, до цього часу вони жили у Києві. Під час повномаштабного вторгнення вона з чоловіком перебувала у цьому будинку. Зазначила, що 24.02.2022 року вона бачила колону техніки яка йшла на Київ, згодом того ж дня вона бачила як вертоліт спускає десант над Гостомелем, цей вертоліт летів через Димер та Демидів, а повертався до Білорусії вже через них. В ніч на 25.02.2022 року вона вийшла до сусідки за її проханням погодувати собаку, побачила поруч з її будином українських військових. Також, 25.02.2022 року, коли окупанти не змогли потрапити до Києва через Гостомель почали йти через річку. 03.03.2022 - 04.03.2022 почав літати літак та бомбардувати яр біля будинку сусідки, де як раз перебували наші військові, літак літав дуже низько, снаряди падали і по території села, городах, будинках. У цей же період часу в неї вилетіли вікна і ще один снаряд впав у їй город. Зауважила, що були постійні обстріли, також літав вертоліт, який скидав щось, що все займалось та палало. В цей період вони жили в суцільному страху за своє життя та життя близьких, більшість часу проводячи у підвалі. 07.03.2022 року її племінниця забрала її до Києва, а чоловік залишився вдома. Найбільший обстріл відбувася з 12.03.2022 року по 17.03.2022 року, на тей час дамба, яка тримала Київське водосховище була зруйнована. З чоловіком вона зв`язку не мала, але сусідка її набрала коли виїхала з села та повідомила про влучання в будинок, сказала, що її чоловік був у дуже поганому стані та пішов до брата у підвал, ще сусідка повідомила, що будинок ОСОБА_1 було зруйновано. На той час звязку не було, в село потрапити було неможливо, тож дуже нерувавала та переживала за чоловіка. У село ОСОБА_1 змогла повернутись 07.04.2022 року. Приїхавши побачила вщент зруйнований будинок. Все заради чого вони з чоловіком так важко працювали, і те, чого вони так прагнули знищила Російська Федерація. Згодом після приїзду додому вона поїхала у справах до Києва, і повертаючись додому їй стало зле, після чого втратила свідомість, приїхала швидка допомога та її госпіталізували, в неї був інстульт, в лікарні вона пролежала приблизно 11 днів, все це сталося на фоні пережитого стресу. Також лежала у лікарні з грижею, яка зявилась через те, що частину робіт з відбудовування будинку вони з чоловіком робили самостійно. Зауважила, що ночами вона досі спить дуже погано, відчуває душевний біль та тривогу, їй було призначено антидепресанти, і вони перший час допомогали, але після звістки проте, що її син зник безвісті, вони перестали допомогати. Наразі нічого про долю сина, який приймав участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України їй не відомо.
Представник позивача адвокат Лупейко О.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, позов просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві.
24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022р. та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022 р.).
01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22 грудня 2022 року Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року Закон набрав чинності.
Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (стаття 2).
Також у відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв`язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти Російської Федерації, у т.ч. в особі Посольства Російської в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в Російській Федерації передати до Міністерства закордонних справ Російської Федерації ноту МЗС з питання отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти Російської Федерації.
Разом із тим, у зв`язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації також не здійснюється.
Окрім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 року на офіційному вебсайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.
У зв`язку із чим, інформацію про дату, час та місце розгляду зазначеної справи було повідомлено відповідачам через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Також в ухвалі суду про відкриття провадження судом розяснено позивачу, як стороні яка ініціювала вирішення судом справи та може бути зацікавленою у подальшому виконанні судового рішення у разі задоволення позову, право (можливість) самостійно інформувати державу-відповідача в особі її органів державної влади та відповідні юридичні особи про провадження у справі в українському суді (шляхом надсилання на відомі електронні адреси органів влади Російської Федерації та юридичних осіб, які зазначені відповідачами у справі, або на офіційні сторінки цих органів та юридичних осіб у соціальних мережах повідомлення щодо провадження у справі з відповідними додатками, починаючи з ухвали про відкриття провадження і позовної заяви, та долучення до матеріалів справи доказів такого повідомлення.
Після чого, представником позивача неодноразово були долучені до матеріалів справи документи, які фіксують повідомлення стороною позивача Російської Федерації та супутніх відповідачів про судовий процес, зокрема про надсилання на їх електронні поштові адреси копій ухвал суду та судових повісток про виклик.
Судом було вжито усіх можливих процесуальних заходів задля належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та створення учасникам процесу належних умов для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надано сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив.
Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися про місце, час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином, заяви про розгляд справи за їх відсутністю до суду не надходило, своїм правом на подання відзиву не скористалися, а тому суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у справі доказів без участі відповідачів (ухвалити заочне рішення).
Заслухавши пояснення позивача та її представника, свідка та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта, наявного у справі.
ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .
Як вбачається з копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-КВ № 046577, ОСОБА_1 на підставі рішення Лютізької сільської ради народних депутатів від 27.01.2000 р. № 8 є власником земельної ділянки площею 0,2494 га, яка розташована у АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування.
Із копії свідоцтва на право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , убачається, що він належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
З копії виписки з історії хвороб ОСОБА_1 № 4754 від 14.06.2022 року, убачається, що у період з 07.06.2022 року по 14.06.2022 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні, діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст., 2 ст., ризик 4; дисфузійний кардіосклероз; атеросклероз аорти, коронарних судин; СН ІІ-А ст.; дисциркуляторна атеросклеротична гіпертонічна енцефалопотія ІІ ст.; кіста правої нирки; пієлонефрит ст. реміссії.
Також, з копії виписки з історії хвороб ОСОБА_1 № 16386 від 06.11.2024 року, убачається, що у період з 06.11.2024 року по 10.11.2024 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні, діагноз: защемлена грижа, ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз; атеросклероз аорти та вінцевих судин; гіпертонічна хвороба ІІ ст., ст. 2, ризик 3, СН І ст. Стан після екстрипації матки з придатками (2000 р.). Кіста правої нирки.
Відповідно до звіту за результатами проведеного обстеження та оцінки технічного стану конкретних конструкцій об`єкту за адресою: Київська область, Вишгородський район, Гута- Межигірська по вул. Силкіна, 101 № 06-29.1/22-ЗТС затвердженого директором ТОВ «МегаБП» Подтинним Є.О. замовником, якого є Петрівська сільська рада, після обстрілів з боку збройних сил Російської Федерації, відбулося руйнування/пошкоджених вибуховою хвилею та/або уражаючою бойовою частиною боєприпасу зовнішніх несучих огороджуючих конструкцій (стіни, крокв`яна система покрівлі), вікон і дверей, покрівлі, опорядження будівлі, технічний стан будівлі, згідно Методики обстеження будівель та споруд, пошкоджених внаслідок надзвичайних ситуацій, бойових дій та терористичних актів затвердженої Наказом Міністра розвитку громад та територій України від 28.04.2022 року №65, додаток 3 (Класифікаційні ознаки категорії пошкоджень об`єкта) будівля відноситься до 2 категорії пошкоджень. Рекомендовано виконання робіт з відновлення шляхом капітального ремонту.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 27.08.2025 року про проведення психологічного дослідження, психологом та лікарем-психотерапевтом, ОСОБА_5 27.08.2025 року було проведено психологічне дослідження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на предмет психотравмування та визначення розміру моральної шкоди, спричиненої її у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, за результатами яких видано висновок спеціаліста-психолога від 01.09.2025 року.
Так, згідно із вказаним висновком: 1. Досліджена ситуація, пов`язана зі впливом на життя і здоров`я ОСОБА_1 збройної агресії Російської Федерації на Україну, є беззаперечно, психотравмуючою для неї. 2. Глибина інтенсивності, протяжність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 , за обставинами, що були піддані дослідженню, є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для їхнього фізичного і психологічного здоров`я. 3. За обставин, які розглянуті у дослідженні, заявнику ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. 4. Між спричиненою заявнику ОСОБА_1 моральною шкодою та психотравмуючими факторами, вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок. 5. Визначений самостійно ОСОБА_1 розмір морального відшкодування за завдану моральну шкоду є адекватним психотравмуючій ситуації. Розумний розмір морального відшкодування ОСОБА_1 за даними психологічного дослідження встановлюється у 25 000 000 (двадцять п`ять мільйонів) гривень, у т.ч. з урахуванням фактору, що сама ОСОБА_1 вважає таку суму мінімально адекватною для можливого часткового відновлення морального (психологічного) здоров`я.
Як встановлено зі сповіщення сім`ї № 4280 від 14.05.2026 року, направленого ОСОБА_1 , сповіщено про те, що її син, кулеметник 3 відділення 3 штурмового взводу 3 штурмової роти НОМЕР_1 штурмогово батальйону в/ч НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийнятий на військову службу 18.11.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти 10.05.2026 року близько 10:25 виконуючи бойове завдання в районні населеного пункту Степове Синельниківського району Дніпропетровської області під час штурмових дій у складі ШГр «Пастер».
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, Публічного акціонерного товариство «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» про відшкодування моральної шкоди, спричиненою збройною агресією Російської Федерації проти України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, суд врахував, те що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").
У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК України).
Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, що передбачено п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Водночас, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до п. 9 вищезазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
У пункті 10 зазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12та ст.81 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії Російської Федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями. Проте це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Позивач просить стягнути солідарно з Російської Федерації, Публічного акціонерного товариство «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» на їх користь, моральну шкоду в розмірі 25 000 000 гривень, що на день заявлення позовних вимог еквівалентно складає 607 681,09 дол. США або 518 779,83 Євро.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачами спосіб стягнення моральної шкоди у виді одноразової суми, яка покриває порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно них.
За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги характер страждань позивача, обсяг заподіяної її шкоди та обставини за яких така шкода була заподіяна, а також те, що позивач була вимушена жити під обстілами та боятись за своє життя та життя близьких людей, відновлювати зруйнований в результаті обстілу будинок, який належить їй на праві власності та був збудований за рахунок сил та коштів позивача та її чоловіка, та який був місцем їх постійного проживання, а зараз повинна жити у невідомості про долю свого сина, який зник безвісти захищаючи свою країну від військової агресії Російської Федерації, суд доходить висновку про необхідність стягнення з держави Російської Федерації (за рахунок її коштів, майна і активів) на користь ОСОБА_1 8 000 000 (вісім мільйонів) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, що на дату звернення до суду з позовом (13.10.2025 року) складає в еквіваленті 192 307 (сто дев`яносто дві тисячі триста сім) доларів США 70 центів, або 166 320 (сто шістдесят шість тисяч триста двадцять) Євро 17 центів.
Указаний розмір відшкодування суд вважає таким, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і у повній мірі відшкодує завдану позивачам моральну шкоду.
Водночас висновки спеціаліста-психолога від 01.09.2025 року в частині завдання моральної шкоди в розмірі 25 000 000 грн суд вважає завищеним, що не може вважатися співмірним із змістом порушених прав та їх обсягів, виходячи з підстав обґрунтованих у позові. Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо солідарного з Російською Федерацією обов`язку інших відповідачів - Публічного акціонерного товариство «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», залучених до участі у справі позивачем, з відшкодування моральної шкоди, слід зазначити, що, у даному випадку, позивачем не доведено, що ці компанії фінансували бойові дії, були виконавцями чи бенефіціарами наказів, через які позивач отримав поранення, надавали озброєння та були сторонами, що заподіяли конкретну шкоду саме позивачу.
Так, до позовної заяви долучено російською мовою «Устав Публичного акціонерного общества «Газпром автоматизація», «Устав общества с ограниченной ответственностью «Газпром капитал» та рішення суду першої інстанції - господарського суду Запорізької області від 27.08.2024 у справі №908/1955/22 (908/1654/24).
Однак, наданих матеріалів не достатньо і судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діяльністю зазначених відповідачів - юридичних осіб та шкодою немайнового характеру, яку зазнавав позивач, а також, у даному випадку, суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22.07.2022 у справі №910/4210/20 (справа «Промінвестбанку»), враховуючи відмінність застосування норм права до правовідносин, що вирішуються у цій справі та вирішувалися у господарській справі на стадії виконання судового рішення.
Зважаючи на ті обставини, що цивільне право вимагає, щоб відповідальність несла та особа, яка вчинила неправомірні дії, а в даному випадку Російська Федерація є джерелом загрози, яка призвела до встановленої судом шкоди, а тому суд покладає відповідальність саме на державу агресора.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Враховуючи викладене, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору з відповідача Російської Федерації на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140 гривень 00 копійок.
На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, Публічного акціонерного товариство «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» про відшкодування моральної шкоди, спричиненою збройною агресією Російської Федерації проти України - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російської Федерації (за рахунок її коштів, майна і активів) на користь ОСОБА_1 8 000 000 (вісім мільйонів) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, що на дату звернення до суду з позовом (13.10.2025 року) складає в еквіваленті 192 307 (сто дев`яносто дві тисячі триста сім) доларів США 70 центів, або 166 320 (сто шістдесят шість тисяч триста двадцять) Євро 17 центів.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з держави Російської Федерації (за рахунок її коштів, майна і активів) на користь держави судовий збір в розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
Повне судове рішення складено 21 серпня 2026 року.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вишгородського районного суду Київської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач 1: Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, адреса: м. Москва, вул. Краснопресненська Набережна, 2.
Відповідач 2: Публічне акціонерне товариство «Газпром», адреса: 197229, Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, просп. Лахтинський, буд. 2 коп. 3.
Відповідач 3: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», адреса: 195277, Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, внутрішньо міська територія, муніципальний округ міста Сампсонієвське, Великий Сампсонієвський просп., буд. 28/2, літ. «Д», приміщення 43-н, приміщення 58.
Відповідач 4: Міжнародна компанія Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», адреса: 236006, Російська Федерація, Калінінградська обл., міський округ міста Калінінград, м. Калінінград, б-р Сонячний, буд. 3, оф. 4.
Суддя Д.А. Свєтушкіна