ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2026 року м. Львів Справа № 380/20720/24 пров. № А/857/2754/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, прийняте суддею Чаплик І.Д. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася з позовом до ГУ ПФУ в Одеській області (надалі також - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення №134450019447 від 06.06.2024 ГУ ПФУ в Одеській області в частині відмови у призначенні (допризначенні) грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) та не зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу ХV Закону №1058-ІV, періоди роботи з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 та з 01.09.1998 по 07.09.1999;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу ХV Закону №1058-ІV, періоди роботи з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 та з 01.09.1998 по 07.09.1999.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 06.06.2024 №134450019447 про відмову в перерахунку пенсії; зобов`язано повторно розглянути заяву про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до п.7-1 №1058-ІV, зарахувавши до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та до страхового стажу, який визначає право на виплату вказаної грошової допомоги, періоди роботи з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 та з 01.09.1998 по 07.09.1999.
Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 968 грн 96 коп. та судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн.
Суд зазначив, що спірним є зарахування спірного стажу роботи до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та спеціального стажу роботи, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, зокрема, з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 на посаді медичної сестри та з 01.09.1998 по 07.09.1999 на посаді асистента кафедри офтальмології.
Суд звернув увагу, що посади асистента та доцента кафедри згідно з Класифікатором професій України (ДК 003:2010) належать до підрозділу «Викладачі». Посада викладача віднесена до посад відповідно до розділу 1 Переліку №909. Таким чином, період роботи на вказаних посадах підлягає зарахуванню до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та до спеціального стажу.
Оскільки посада медичної сестри, яку обіймала позивач станом на момент виконання нею трудових функцій була віднесена до переліку посад, стаж роботи на яких зараховувався до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, у відповідача не було підстав не зараховувати вказаний період роботи до такого стажу та до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги.
Суд зазначив, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що враховуючи те, що посада «асистент», на якій працювала Позивач, не належить до закладів охорони здоров`я, передбачених у розділі ІІ Переліку №909, робота у такому закладі не дає права на призначення пенсії за вислугу років. На підставі вищевикладеного Головним управлінням було прийняте рішення № 134450019447 від 06.06.2024 про відмову у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.
Відтак, оскільки позивач станом на день призначення пенсії не мала необхідного спеціального стажу у розмірі 35 років, Головне управління як орган державної влади не мало права діяти всупереч закону та виплачувати позивачу грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій.
Оскільки позивач не надала до суду жодних допустимих доказів, які б підтверджували факт понесення витрат на професійну правничу допомогу, тому такі вимоги не підлягали задоволенню.
Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з копією трудової книжки НОМЕР_1 позивач має наступний трудовий стаж:
-01.11.1984 прийнята у відділ анестезіології та реанімації молодшою медсестрою з догляду за хворими до 1120 Окружного військового госпіталю, м. Львів;
-02.11.1984 переведена на посаду медичної сестри-анестезиста;
-04.03.1985 звільнена з посади за власним бажанням;
-19.11.1985 прийнята на посаду медсестри до офтальмологічного відділення 1120 військового госпіталю, м. Львів;
-13.03.1986 звільнена з роботи за власним бажанням;
-01.09.1987 зарахована до клінічної ординатури строком на 2 роки на кафедру офтальмології до Центрального ордену Леніна інституту вдосконалення лікарів;
-15.12.1988 відрахована у зв`язку з переведенням до Львівського медичного інституту;
-19.12.1988 прийнята до клінічної ординатури Львівського медичного інституту за спеціальністю «очні хвороби»;
-31.08.1989 відрахована у зв`язку із завершенням навчання;
-13.09.1989 прийнята на посаду лікаря-офтальмолога офтальмологічного відділення до Львівської міської лікарні швидкої медичної допомоги;
-01.12.1994 звільнена з посади у зв`язку із зарахуванням в аспірантуру;
-01.12.1994 зарахована на навчання в аспірантуру з фаху «Офтальмологія» до Львівського медичного інституту;
-01.09.1998 переведена до аспірантури без відриву від виробництва;
-01.09.1998 зарахована на посаду асистента кафедри офтальмології з курсом очних хвороб;
-07.09.1999 звільнена з посади за власним бажанням;
-08.09.1999 прийнята на посаду лікаря-офтальмолога офтальмологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні;
-18.02.2007 призначена в.о. завідувача офтальмологічним відділенням №1;
-16.04.2007 переведена на посаду завідувача офтальмологічним відділенням №1;
-01.01.2019 переведена на посаду лікаря-офтальмолога - завідувача офтальмологічним відділенням №1 у зв`язку з реорганізацією.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
02.04.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про виплату передбаченої Законом №1058-ІV грошової допомоги, яка не оподатковується в розмірі 10 (десяти) місячних пенсій станом на день її призначення.
Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 09.04.2024 №134450019447 відмовлено позивачу в призначенні грошової допомоги, передбаченої п.7-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-ІV згідно з заявою від 02.04.2024, у зв`язку з відсутністю 30 років страхового стажу на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років. У рішенні зазначено, що страховий стаж за вислугою років складає 29 років 8 місяців 13 днів.
29.04.2024 позивач повторно звернулась до ГУ ПФУ у Львівській області із подібною заявою про виплату грошової допомоги
Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Одеській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 06.06.2024 №134450019447 відмовлено позивачу у призначенні грошової допомоги, передбаченої п.7-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-ІV. Рішення мотивоване тим, що відповідно до вказаного пункту «Прикінцевих положень» Закону №1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»- «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків-35 років, для жінок-30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. За результатами розгляду доданих документів встановлено, що посада асистента не передбачена пунктом 2 «Охорони здоров`я» переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 № 909 (далі як і раніше - Постанова №909). Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 134450019447 від 06.06.2024 про відмову в перерахунку пенсії згідно Закону «Прикінцевих положень» Закону №1058-ІV, оскільки зазначена посада не відповідає Постанові №909.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції чинній до внесення до неї змін законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, які визнано неконституційними), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі по тексту - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Пунктом 5 Порядку №1191 встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-ІV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами пункту 6 Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058-ІV .
Пунктом 7 Порядку №1191 встановлено, що виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах й 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі №466/5637/17, від 09.12.2021 по справі №264/6871/16-а, від 15.06.2022 по справі №200/854/19-а.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Така ж норма міститься в п. 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що спірним є зарахування спірного стажу роботи до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та спеціального стажу роботи, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Згідно з положеннями Постанови № 909, пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років і після цієї дати: з 1 квітня 2024 або після цієї дати - не менше 30 років.
Відповідно до положень ст. 3, 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я № 2802-ХІІ, закладом охорони здоров`я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації. Заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).
Згідно з приписами Положення про клінічну ординатуру, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України №12 від 29 січня 1998:
- клінічна ординатура є вищою формою підвищення кваліфікації лікарів спеціалістів з певного фаху, зокрема, у клінічних науково-дослідних інститутах;
- клінічні ординатури в межах робочого часу виконують лікувально-діагностичну роботу в профільних відділеннях, на яких базується клініка, в обсязі 25% від розрахункової норми навантаження лікаря відповідної спеціальності, що передбачається індивідуальними планами їх підготовки;
- термін навчання в клінічній ординатурі зараховується лікарю до його загального трудового стажу роботи за фахом.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 61 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 №1556-VII, клінічний ординатор - це особа, яка має ступінь магістра медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських спеціальностей і навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівня компетентності лікаря - спеціаліста.
Основним завданням клінічної ординатури є поглиблення професійних знань, підвищення рівнів умінь та навичок лікаря-спеціаліста за його лікарським фахом з метою підготовки висококваліфікованого лікаря для самостійної роботи в закладах охорони здоров`я.
Відповідно до пункту «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідачем не було зараховано до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 на посаді медичної сестри та з 01.09.1998 по 07.09.1999 на посаді асистента кафедри офтальмології.
Судом звернуто увагу, що у матеріалах справи наявна довідка Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького від 28.05.2024 №543, з якої випливає, що ОСОБА_1 дійсно працювала у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького на посаді асистента на курсі очних хвороб при кафедрі офтальмології ФПДО (дана кафедра являється клінічною кафедрою) з 01.09.1998 (наказ № 127-к від 02.07.1998) до 07.09.1999 (наказ №923-кз) і отримувала оплату за лікувальну роботу, що підтверджує виконання нею трудових функцій лікаря під час перебування на вказаній посаді. Окрім того, посади асистента та доцента кафедри згідно з Класифікатором професій України (ДК 003:2010) належать до підрозділу «Викладачі». Посада викладача віднесена до посад відповідно до розділу 1 Постанови №909. Таким чином, період роботи на вказаних посадах підлягає зарахуванню до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та до спеціального стажу.
З приводу не зарахування відповідачем до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років спеціального стажу періоду роботи на посаді медичної сестри, колегія судді звертає увагу на наступне.
Згідно з положеннями розділу 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, це посади лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
При цьому, за змістом примітки 3 до Постанови №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Умови та норми призначення пенсії за вислугу років до 01.01.1992 визначались Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства», якою було затверджено Положення про порядок обчислення сим в свою чергу було затверджено Перелік установ, організацій та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Пунктом 1 розділу 2 цього Переліку закріплено, що право на пенсію за вислугу років мали лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікаря, акушери, масажисти, лаборанти та медичні сестри- всі незалежно від найменування посади, дезінфекційні інструктори, які працювали в наступних лікувально-профілактичних закладах, закладах охорони материнства і дитинства, санітарно-профілактичних установах: лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії; амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги та переливання крові, медсанчастини, здоровпункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).
У відповідності з Переліком установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 31.12.1959 №135 та підпункту «а» пункту 1 Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 учителям, лікарям і іншим працівникам освіти та охорони здоров`я до стажу роботи за спеціальністю, зараховується робота у лікарняних установах всіх типів та найменувань незалежно від відомчої приналежності установи і організації та найменування посади.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки посада медичної сестри, яку обіймала позивач станом на момент виконання нею трудових функцій була віднесена до переліку посад, стаж роботи на яких зараховувався до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, у відповідача не було підстав не зараховувати вказаний період роботи до такого стажу та до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія судді зазначає наступне.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів позовної заяви долучено Договір про надання правової допомоги адвоката № 24/11-ц від 24.11.2016; Додаток №24/11-ц-04/10 від 04.10.2024 до договору про надання правової допомоги адвоката № 24/11-ц від 24.11.2016; акт виконаних робіт №24/11-ц-04/10-01 від 17.10.2024; платіжну інструкцію №0.0.3953743714.1 від 21.10.2024 на загальну суму 21801,60 грн..
Згідно частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Колегія суддів вважає, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.
Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд бере до уваги, що дана справа є справою незначної складності.
Колегія суддів, враховуючи надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу та враховуючи складність справи, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумністю їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, дійшов до висновку про зменшення розміру заявлених витрат з 21801,6 грн до 2000 грн.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі №380/20720/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М.А. Пліш