У Х В А Л А
Справа № 126/1850/26
Провадження № 2-з/126/6/2026
"21" серпня 2026 р. м. Бершадь
Суддя Бершадського районного суду Вінницької області Рудь О. Г.
розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гришка Івана Івановича про забезпечення позову за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гришко І.І. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову з тих підстав, що в провадженні Бершадського районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики. Позивач вважає, що в даній ситуації існує необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, що пояснюється наступним. 11.01.2026 ОСОБА_3 було надано ОСОБА_2 у позику грошові кошти в сумі 25000 євро та насіння соняшника на загальну суму 761050,39 грн., що підтверджується розпискою від 11.01.2026. Згідно з умовами, викладеними в розписці, позичальник прийняв на себе зобов`язання повернути до 21.01.2026 вказану суму позики а також насіння соняшника на загальну суму 761050,39 грн. до 16.01.2026. Однак у визначений розпискою строк зобов`язання позичальником не було виконано. Відтак наявні підстави для достатньо обґрунтованого сумніву, що відповідач виконає рішення суду щодо стягнення з нього сум грошових коштів, а не скористається проміжком часу поки буде розглядатись справа з метою приховання свого майна з метою уникнення звернення стягнення на нього. На думку позивача, у цій ситуації існує очевидний ризик того, що ОСОБА_2 може у будь-який час реалізувати своє право щодо розпорядження власними грошовими коштами, які знаходяться на його банківських рахунках, шляхом їх зняття або перерахування на рахунки інших осіб, а також відчужити належне йому нерухоме майно на користь третіх осіб. Окрім цього, на даний час в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/480/26 за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Віва капітал" до ФГ "Довгополюк", єдиним засновником (учасником) та керівником якого є ОСОБА_2 , та ОСОБА_2 про стягнення 1719452,64 грн. Таким чином, наявність на розгляді Господарського суду Вінницької області справи № 902/480/26 додатково вказує на існування реальних ризиків для позивача щодо утруднення чи неможливості в майбутньому виконання можливого рішення суду. Просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_2 в межах ціни позову (2051420,39 грн.).
Враховуючи принцип правової визначеності, на забезпечення якого спрямовані процесуальні норми, та зміст ч. 1 ст. 153 ЦПК України, п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанови від 22 грудня 2006 року № 9) заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
При вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або законних інтересів позивача, за захистом яких, він звернувся до суду.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18).
Подібний за змістом висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23, в якій заначено, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений ст. 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови від 22 грудня 2006 року № 9 суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У поданій до суду заяві про забезпечення позову представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гришко І.І. зазначає про можливість вжиття відповідачем заходів щодо реалізації свого права щодо розпорядження власними грошовими коштами, які знаходяться на його банківських рахунках шляхом їх зняття або перерахування на рахунки інших осіб, а також відчужити належне йому нерухоме майно на користь третіх осіб.
Суддею встановлено, що до заяви про забезпечення позову не було додано жодного доказу на підтвердження належності відповідачеві ОСОБА_2 на праві власності будь-якого майна, а також актуальності інформації про наявність такого майна на дату подання до суду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Одним із елементів предмета доказування під час вирішення судом питання про вжиття такого заходу забезпечення позову, як арешт майна, є встановлення фактів наявності самого майна та належності особі (в даному випадку - відповідачеві) визначеного майна з дотриманням розумних строків актуальності наданої суду інформації на підтвердження цих обставин.
Предметом доказування в даному випадку, є як обставина існування самого нерухомого (зокрема, земельні ділянки) та рухомого (зокрема, транспортні засоби) майна, так і обставина суб`єктної належності цього майна - конкретній фізичній або юридичній особі, передання його в комунальну чи державну власність тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закону) дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження (п.п. 1, 2 ч.1 ст. 2 Закону).
За змістом п. 3 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року за №1127 (далі - Порядок), інформація з Державного реєстру прав надається виключно за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у паперовій або електронній формі, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту, що має однакову юридичну силу та містить обов`язкове посилання на Державний реєстр прав.
Інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, обтяження речових прав, наявні в Державному реєстрі прав, а також відповідні відомості з його невід`ємної архівної складової частини або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, обтяжень речових прав (п. 5 Порядку).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
До Державного земельного кадастру, крім іншого, включаються такі відомості про державні ділянки як: кадастровий номер, місце розташування, площа, цільове призначення, нормативна грошова оцінка, інформація про її власників (користувачів) (ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
З урахуванням викладено суддею встановлено, що відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зареєстрованих речових прав (зокрема, права власності) відповідача ОСОБА_2 , сформованих в інформаційну довідку чи витяг, які б відповідали вимогам щодо їх актуальності, повноти та достовірності, до заяви про забезпечення позову додано не було.
Відомостей з Державного земельного кадастру щодо належності відповідачеві земельної ділянки або земельних ділянок позивачем суду також не надано.
Письмові докази наявності та належності відповідачеві будь-якого майна в матеріалах справи відсутні.
Вказане свідчить про те, що представником позивача не була підтверджена достатніми доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність застосування судом зазначених в заяві заходів забезпечення позову, зокрема, обставина належності відповідачеві рухомого та нерухомого майна, а також грошових коштів, щодо яких представник позивача просить суд вжити захід забезпечення позову у виді арешту.
Крім того, відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20, норма ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначає кошти, що складають заробітну плату як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.
Отже, враховуючи законодавчі обмеження щодо накладення арешту на грошові кошти, які є заробітною платою боржника, та відсутність у поданій до суду заяві про забезпечення позову конкретизації (визначення правової природи) грошових коштів, які можуть знаходитись на рахунках відповідача в банківських установах та на які представник позивача просить накласти арешт, суд приходить до висновку про недостатність обґрунтування представником позивача наявності фактичних обставин, підтверджених відповідними доказами, з якими пов`язується можливість застосування даного виду забезпечення позову.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року по справі № 914/1570/20 вказано, що «…важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належить справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріали заяви не містять жодних доказів того, що відповідачем вживаються будь-які заходи щодо відчуження належного йому майна (у разі наявності такого), а саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на можливе вжиття відповідачем таких заходів, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для накладення арешту на майно, оскільки становитиме, на переконання суду, надмірне втручання у право власності відповідача і в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову власник майна буде позбавлений можливості розпоряджатись цим майном без відповідного правового обґрунтування.
Отже, враховуючи, що під час вирішення питання про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість самого позову і розгляд заяви про забезпечення позову не повинен порушувати принципи змагальності і рівності процесуальних прав учасників справи, суддя приходить до висновку про не підтвердження достатніми доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування таких видів забезпечення позову, як арешт майна, що є підставою для відмови в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.149, 150, 153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гришка Івана Івановича про забезпечення позову за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення) апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду.
У разі проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) ухвали, зазначений строк обчислюється з дня складення повної ухвали суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому даної ухвали суду.
Суддя О. Г. Рудь