Cправа № 127/15946/26
Провадження № 2-а/127/162/26
ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
17 серпня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Гуменюка К.П.,
за участю секретаря судового засідання Бортнюк А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Чорна Ольга Михайлівна, до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про скасування постанови головного спеціаліста - інспектора з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюка Дениса Максимовича серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки паркування транспортних засобів, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), -
вимоги позивача: скасувати постанову головного спеціаліста - інспектора з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюка Дениса Максимовича серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупини, стоянки паркування транспортних засобів, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, -
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Чорна Ольга Михайлівна, до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про скасування постанови головного спеціаліста - інспектора з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюка Дениса Максимовича серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупини, стоянки паркування транспортних засобів, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).
Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Чорна Ольга Михайлівна, до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про скасування постанови головного спеціаліста - інспектора з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюка Дениса Максимовича серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупини, стоянки паркування транспортних засобів, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження, визначених ст.286 КАС України, без виклику учасників справи на підставі матеріалів справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги мотивовано тим, що в провадженні Департаменту транспорту та міської мобільності перебувають матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП (п. 15.10 (б) ПДР), за результатами розгляду яких прийнято рішення та винесено постанову серії ІВ № 00203605. Про наявність зазначеної постанови Департаменту транспорту та міської мобільності Білошкурському О.В. стало відомо з сервісу «Дія».
З веб-сайту за посиланням з зазначенням номеру транспортного засобу та введення номеру постанови встановлено, що головним спеціалістом - інспектором з паркування відділу паркування Єфременюком Д.М. 06.02.2026 року о 12:11 за адресою: м. Вінниця, вул. Магістратська/Першотравнева, 33 здійснено фотофіксацію легкового автомобіля ТОYОТА, д.н.з. НОМЕР_1 , у зв`язку з, на думку інспектора, порушенням стоянки на тротуарах (крім місць, позначених відповідними знаками, встановленими табличками, яке передбачено п. 15.10 (б) ПДР, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП з визначенням штрафу в сумі 340 гривень, у відповідності до постанови серії ІВ № 00203605. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності серії ІВ № 00203605 ОСОБА_1 не отримувалося і на лобовому склі транспортного засобу розміщено не було. Зображення транспортного засобу в момент вчинення порушення зберігається на веб-сайті https://inspector.vmr.gov.ua/SitePages/fines.aspx.
14.04.2026 ОСОБА_1 через власну електронну пошту на електронну адресу Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради було направлено заяву про ознайомлення із матеріалами справи та надання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Дане звернення відповідачем зареєстровано 14.04.2026. Однак у відповідь на вказану заяву 21.04.2026 позивачем було отримано копію іншої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, яка також ним була оскаржена до суду.
Тож 01.05.2026 Білошкурським О.В. на електронну адресу відповідача повторно направлено заяву про ознайомлення із матеріалами справи та надання копії постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року, яку в результаті отримано 06.05.2026.
З постанови вбачається, що транспортний засіб TOYOTA CH-R HYBRID, д.н.з. НОМЕР_1 06.02.2026 о 12:11 год за адресою: м. Вінниця, вул. Магістратська /Першотравнева, 33, поставлено на стоянку на тротуарі, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими табличками, чим порушено п.15.10 (б) ПДР України та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП. Фотозйомка та /або відеозапис здійснено за допомогою технічного засобу ПАК «Інспектор».
Білошкурсткий О.В. не заперечує, що транспортний засіб TOYOTA CH-R HYBRID, д.н.з. НОМЕР_1 на праві власності належить йому, однак постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності вважає протиправною.
Як зазначає позивач, 06.02.2026 під час паркування автомобіля TOYOTA CH-R HYBRID, д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: м. Вінниця, вул. Магістратська/Першотравнева, 33 на краю тротуару ним було забезпечено дотримання вимог п. 15.10 (в) ПДР України в частині залишення для пішоходів щонайменше 2 метрів. Крім того, за посиланням https://inspector.vmr.gov.ua/SitePages/fines.aspx саме містяться фото, на яких зображено місце розташування транспортного засобу на краю тротуару, можливий рух пішоходів, а також проїзд по тротуару іншого транспортного засобу. Жодних доказів того, що після паркування належного позивачу легкового автомобіля на тротуарі для пішоходів залишилося менше двох метрів, інспектором не зафіксовано.
У зв`язку з наведеним позивач вважає, що постанова серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупини, стоянки паркування транспортних засобів, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), винесена головним спеціалістом - інспектором з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюком Д.М., є необґрунтованою та має бути скасована, а провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності - закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
10 червня 2026 року на адресу Вінницького міського суду Вінницької області надійшли додаткові пояснення Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради, в яких відповідач заперечує щодо заявлених у позовній заяві вимог. Зокрема, відповідач наголошує, що параграф 15 Правил Дорожнього руху України чітко регламентує, де може здійснюватися стоянка транспортних засобів. Пункт 15.1 ПДР, який є загальною нормою параграфу 15 ПДР, передбачає, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися в спеціально відведених місцях чи на узбіччі. З аналізу змісту зазначеної правової норми слідує, що вимогами пункту 15.1 ПДР встановлено дозвіл здійснювати стоянку транспортних засобів лише у спеціально відведених місцях або на узбіччі. Наступні пункти параграфу 15 ПДР уточнюють загальне правило пункту 15.10 ПДР. Зокрема, пунктом 15.2 ПДР передбачено, що у випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливi, вони дозволяються бiля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху). Пункт 15.10 ПДР, знову ж таки, уточнюючи загальне правило п.15.1 ПДР, містить перелік конкретних місць, де стоянка заборонена. Так, відповідно до п.п. «б», «в» п. 15.10 ПДР стоянка забороняється, зокрема, на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Згідно з п. 15.6 ПДР України стоянка всіх транспортних засобів здійснюється у місцях, позначених знаками 5.42.1, 5.43, встановленими з табличками 7.6.2-7.6.6 на тротуарі так, як позначено на табличках 7.6.2.-7.6.6. Таблички 7.6.2-7.6.6 поширюють дію знаків 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки» тільки на легкові автомобілі, мотоцикли і мопеди.
Як зазначає відповідач, в матеріалах справи наявні фотознімки, що підтверджують стоянку належного позивачу транспортного засобу на тротуарі, а з доданих до постанови матеріалів фотофіксації вбачається, що у місці розташування автомобіля позивача немає жодного дорожнього знаку, який дозволяє зупинку на тротуарі та дорожнього знаку, який забороняє зупинку на узбіччі.
У зв`язку з наведеним відповідач у своїх письмових поясненнях зазначає, що постанова серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року є обґрунтованою та винесеною з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
15 липня 2026 року до суду також надійшли додаткові пояснення позивача, в яких він додатково обґрунтовує поважність причин пропуску звернення до суду з даним адміністративним позовом, а також заперечує проти доводів, викладених у письмових поясненнях відповідача. Окрім того, акцентується увага суду на тому, що спеціалістом-інспектором з паркування відділу паркування Єфременюком Д.М. в повідомленні в порушення ч. 4 ст. 279-1, п. 2 ч. 2 ст. 283 КУпАП, не було зазначено відомостей про місце, дату розгляду справи. Таке повідомлення не надано позивачу за його заявою та відсутнє матеріалах справи. Таким чином, на переконання позивача, повідомлення серії ІВ № 00203605 від 06.02.2026 складено неправомірно з недотриманням зазначених норм законодавства, а дії уповноваженої особи є протиправними. Позивач стверджу, що лише з даних підстав розгляд справи і прийняття рішення у формі постанови про накладання адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозаппису) за повідомленням про притягнення до адміністративної відповідальності серії ІВ № 00203605 від 18.02.2026 є незаконним, так як розгляд справи та прийняття рішення відбулося з грубим порушенням процесуальних норм та встановленої законом процедури та з порушенням ст. 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами доказами, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Перевіряючи оскаржувану позивачем постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, суд перевірив її на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Судом встановлено, що відповідно до постанови серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року, винесеної головним спеціалістом - інспектором з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюком Д.М., Білошкурський Олександр Валерійович, на транспортному засобі TOYOTA CH-R HYBRID, д.н.з. НОМЕР_1 , 06.02.2026 о 12:11 год за адресою: м. Вінниця, вул. Магістратська/Першотравнева, 33 здійснено стоянку на тротуарі (крім місць, позначених відповідними знаками, встановленими табличками), чим порушив вимоги п.158.10 (б) ПДР. Фотозйомка та/або відеозапис здійснювався за допомогою технічного засобу ПАК «Інспектор».
Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 (триста сорок) гривень.
Нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ, і організацій незалежно від форм власності та господарювання, є Закон України «Про дорожній рух».
Стаття 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху визначає осіб, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Тож учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог ЗУ «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.3 ПДР України на учасників дорожнього руху покладено обов`язок знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
За змістом п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У відповідності до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Зокрема, розділ 15 Правил дорожнього руху визначає правила здійснення зупинки та стоянки транспортних засобів.
Пункт 15.10 (б) ПДР забороняє стоянку транспортних засобів на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками), а частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил зупинки та стоянки транспортних засобів.
Згідно з положеннями ст.219 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені зокрема частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису) розглядають виконавчі комітети (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад. Від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про такі адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.
Наведене кореспондується з приписами ч.2 ст.6 ЗУ «Про дорожній рух», відповідно до якої до компетенції міських рад та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху також належить серед іншого уповноваження інспекторів з паркування здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів.
Також відповідно до підпункту 7-1 пункту «а» частини 1 статті 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження (власні (самоврядні)) серед іншого щодо уповноваження інспекторів з паркування здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів.
Як встановлено судом, відповідно до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.06.2022 №1297 з 02 серпня 2022 року посадових осіб відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради наділено повноваженнями на здійснення функцій інспекторів з паркування та уповноважено здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122 (у частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису), частинами першою, другою і восьмою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів.
Згідно положень ст.280 КУпАП особливості розгляду справ про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються ст.ст. 279-1 - 279-9 цього Кодексу.
Так відповідно до ч.1 ст.279-1 КУпАП у разі, якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у ч.1 ст.14-2 цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту ч.1 ст.14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Згідно ч.3 ст.279-1 КУпАП, якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у ч. ст.14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
За змістом ст.251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, як передбачено ч.1 ст.283 КУпАП.
У відповідності до ч. 2 та ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справ (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в справі №513/899/16-а.
При цьому варто також звернути увагу на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).
Разом з тим, в даному випадку у спірних правовідносинах застосовуються норми статей 33, 268, 280 КУпАП щодо особливостей розгляду справ про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих в режимі фотозйомки (відеозапису), при розгляді яких та накладенні стягнення зазначені обставини не враховуються.
За змістом ст. 251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.
У разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення (визначені ст. 251 КУпАП), які відповідно до ст. 252 КУпАП повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання таких доказів надалі виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові (постанова КАС ВС від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17).
Аналогічні правові позиції викладені у постановах КАС ВС від 13 березня 2020 року справа №234/6323/17, від 31 жовтня 2019 року справа №398/3566/16-а, від 30 травня 2018 справа №337/3389/16-а.
В даному випадку ОСОБА_1 оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 15.10 (б) ПДР, який забороняє стоянку транспортних засобів на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Однак варто звернути увагу, що за змістом пункту 15.10 ПДР стоянка забороняється:
а) у місцях, де заборонена зупинка;
б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);
в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Тобто за змістом норми підпункту «в» пункту 15.10 ПДР, водії легкових автомобілів та мотоциклів наділяються правом на здійснення стоянки автомобіля (мотоцикла) на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме:
- здійснення стоянки саме легковим автомобілем чи мотоциклом;
- здійснення стоянки на краю тротуару;
- здійснення стоянки таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Вказане є винятком із заборони, встановленої п.15.10 б Правил дорожнього руху.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №750/3679/17, транспортний засіб має бути припаркований на краю тротуару, що примикає до проїзної частини та розташований таким чином, щоб він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху. Отже, однією з умов для застосування винятку щодо заборони стоянки на тротуарі для легкових автомобілів (якщо такі поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2м), є припаркування автомобілю на краю тротуару, який примикає до проїзної частини.
Відповідно, край тротуару, визначений однією з умов підпункту «в» пункту 15.10 Правил дорожнього руху для стоянки легкових автомобілів та мотоциклів - це зовнішній край тротуару, який примикає до проїзної частини.
На підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та винесення оскаржуваної постанови від 18.02.2026 відповідач посилається на матеріали фотофіксації автомобіля TOYOTA CH-R HYBRID, д.н.з. НОМЕР_1 , здійсненої відповідно до вимог примітки до ст.14-2 КУпАП, з врахуванням місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів.
Згідно вказаних матеріалів фотофіксації транспортний засіб TOYOTA CH-R HYBRID, д.н.з. НОМЕР_1 , стоїть на краю тротуару. При цьому, згідно наявних матеріалів справи, вимірювання відстані для руху пішоходів інспектором не здійснювалося.
Доказів того, що легковий автомобіль позивача було розташовано таким чином, що він створював перешкоди для руху пішоходів, відповідачем не надано.
Твердження відповідача стосовно відсутності у місці розташування автомобіля позивача дорожнього знаку, який дозволяє зупинку та тротуарі та дорожнього знаку, який забороняє зупинку на узбіччі, суд в даному випадку не приймає до уваги, оскільки п.15.10 «в» ПДР не містить вимог стосовно обов`язкової наявності будь-яких інформаційно-вказівних дорожніх знаків.
Докази ж на підтвердження розміщення у зазначеному місці відповідних знаків, що забороняють чи обмежують стоянку автомобіля, в матеріалах справи відсутні.
Зважаючи на викладене, за відсутності достовірних та беззаперечних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, суд приходить до висновку про неправомірність винесеної головним спеціалістом - інспектором з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюком Д.М. постанова серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року.
В силу п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що оскаржувана постанова серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки паркування транспортних засобів, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа.
Частинами 1, 2 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до ст. 1 якого судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Зокрема, як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, за подання до Вінницького міського суду Вінницької області даної позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 665 грн. 50 коп., що підтверджується квитанцією ID 5840-2162-5061-5363 від 07.05.2026 (а.с. 4).
Відтак, з огляду на те, що суд дійшов висновку про доцільність задоволення вимог адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір у розмірі 665 грн. 50 коп.
Окрім того, відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Так у своєму клопотанні від 19 червня 2026 року, яке надійшло до Вінницького міського суду Вінницької області 22 червня 2026 року, представник позивача просив долучити до матеріалів справи докази понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн., які в разі задоволення позовних вимог просив стягнути з відповідача на користь позивача.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що, як зазначено вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 640/14930/20.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду:
- копію ордеру надання правничої допомоги серії АВ №1298216 від 01.05.2026;
- копію договору про надання правничої допомоги та представництва №01/805/26 від 01.05.2026;
- звіт №1 від 19.06.2026 про виконану роботу (надану послугу) до договору про надання правничої допомоги та представництва №01/05/26 від 01.05.2026.
Приймаючи до уваги викладене вище в сукупності, беручи до уваги принцип обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на сплату послуг адвоката (правничу допомогу) до предмета спору, суд вважає, що у даному випадку розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню. Справедливим і співмірним відшкодуванням витрат позивача на професійну правничу допомогу, на переконання суду, буде сума у розмірі 3 000 (три тисячі) грн., оскільки розглянута справа не є складною, не потребувала дослідження та підготовки значного обсягу документів, судова практика у спірних правовідносинах є сталою, справа була розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1, 7, 9, 33, 121, 122, 222, 245, 247, 251, 287 КУпАП, ст.ст. 2, 20, 72, 77, 90, 132, 139, 229, 286 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову головного спеціаліста - інспектора з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюка Дениса Максимовича серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки паркування транспортних засобів, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису)- скасувати.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департамент транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 50 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департамент транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).
Відповідач: Департамент транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради (код ЄДРПОУ 34849038, адреса: 21050, Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Соборна, 59).
Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.
Суддя Вінницького міського суду
Вінницької області Костянтин ГУМЕНЮК