Справа № 344/16281/26
Провадження № 2-о/344/436/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого - судді Домбровської Г.В.,
секретаря с/з Петришин Р.Р.,
заявника ОСОБА_1 ,
заінтересованої особи ОСОБА_2 ,
представника заінтересованої особи адвоката Фединяка Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , яким просить видати обмежувальний припис відносно заінтересованої особи та визначити наступні тимчасові обмеженням прав ОСОБА_2 та покладення на нього обов`язків на 6 місяців:
1) Заборонити ОСОБА_2 перебувати за фактичним місцем проживання постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а також за місцем роботи: Військова частина НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
2) Заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 м до місця фактичного проживання постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та до місця роботи: Військова частина НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2
3) Заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
4) Заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_2 , який є чоловіком заявниці, систематично вчиняє психологічне та фізичне насильство щодо неї, ОСОБА_1 .
Відповідно до приписів ч. ч. 1 ст. 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.
Заявник в судовому засіданні вимоги заяви підтримала, просила її задовольнити.
Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні проти вимог заяви заперечили, зазначив про те, що бажає зберегти свою сім`ю, шкодує про суперечки, які відбувалися між ним та дружиною, здійснює спроби примирення з нею.
Заслухавши пояснення заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 1996 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у сторін є двоє повнолітніх дітей.
Зі змісту заяви випливає, що сторони проживали разом за адресою: АДРЕСА_3 .
Наразі заявниця проживає разом з повнолітньою донькою за адресою: АДРЕСА_1 .
У поданій до суду заяві заявник посилається на те, що під час спільного проживання заявниці з ОСОБА_2 останній систематично застосовував до неї фізичне та психологічне насильство.
03.08.2026 року нею було викликано поліцію, працівниками якої постановлено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 продовжує застосовувати домашнє насильство, заявниця звернулася до суду з даною заявою.
Розділом IV глави 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.
Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Основним нормативно-правовим актом, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII).
Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Згідно пункту 14 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2020 року винесеній за результатами розгляду справи № 754/11171/19.
Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 року винесеній у справі №754/6995/19 зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 (провадження № 61-21337св19) зроблено висновок, що «відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18(провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).
Отже, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22
Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).
Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Так, особисті пояснення заявниці щодо вчинення відносно неї домашнього насильства, про які йдеться у поданій до суду заяві, не підтверджуються належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами, які нею мали бути додані до заяви.
Сам ОСОБА_2 заперечує факт саме систематичного вчинення домашнього насильства по відношенню до заявниці; покликається на те, що між сторонами дійсно іноді мали місце конфліктні ситуації, однак він бажає примиритися з дружиною.
У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23) зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
Крім того, зі змісту пояснень обох сторін заяви Судом встановлено, що фактично між ними існує спір щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де наразі проживає заявниця та куди, на її думку, не повинен з`являтися її чоловік ОСОБА_2 .
За відсутності такого, що набрало законної сили рішення про визнання придбаного у шлюбі майна особистою приватною власністю одного із подружжя, слід виходити із закріпленої сімейним законодавством презумпції спільності майна подружжя.
Сторони не позбавлені права вирішити майнові питання у встановленому законом порядку, тобто як добровільно, так і шляхом подання до суду позовної заяви про поділ майна подружжя.
В рамках розгляду даної заяви Суд враховує наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанов про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності (справи №344/1633/15-п, 2015 рік, №344/20971/21, 2021 рік, №344/11084/26, 2026 рік), однак, вважає, що за умов спірних правовідносинах, таке не повною мірою відповідає критерію систематичності.
Принагідно, Суд також виходить із того, що протягом тривалого періоду часу, протягом якого, зі слів заявниці ОСОБА_1 , мало місце домашнє насильство з боку ОСОБА_2 , вона продовжує перебувати у зареєстрованому шлюбі з ним, тобто вважає за можливе збереження сім`ї.
Факт перебування у шлюбі покладає на обох членів подружжя, в тому числі, і обов`язки по відношенню одне до одного.
Так, як пояснив ОСОБА_2 в судовому засіданні, він є військовослужбовцем ЗСУ, учасником бойових дій (посвідчення серія НОМЕР_2 від 08.11.2023 року).
З 2022 року ОСОБА_2 проходив військову службу у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( НОМЕР_3 ОГШБр) та брав участь у безпосередніх активних бойових діях на передовій.
Наразі у зв`язку зі станом здоров`я ОСОБА_2 проходить військово-лікарську комісію.
А тому Суд при аналізі причин та підстав, які повинні бути встановлені в рамках справи про видачу обмежувального припису, зауважує, що можливій підвищеній емоційності заінтересованої особи, його неспокійній поведінці, роздратованості, яку заявниця трактує як домашнє насильство, сприяла тривала військова служба ОСОБА_2 у гірсько-штурмовій бригаді та участь у безпосередніх бойових діях.
Крім того, зі змісту пояснень обох сторін випливає, що самому виникненню конфліктів між сторонами сприяє поведінка заявниці, яка не впускає ОСОБА_2 до спільного житла шляхом заміни дверних замків у квартирі (що не заперечила в судовому засіданні заявниця) та вважає, що він не повинен туди приходити. Саме такі випадки провокують конфліктні ситуації між сторонами.
Але, як вже неодноразово зауважував Верховний Суд при вирішенні аналогічних заяв, слід розмежовувати домашнє насильство та конфліктні ситуації між сторонами. Домашнє насильство, яке вчиняється кривдником, повинно супроводжуватися наявністю у нього умислу на вчинення саме таких дій, незалежно від існування інших зовнішніх чинників.
Зважаючи на зазначене вище, Суд не знаходить підстав для задоволення заяви, у зв`язку з недоведеністю заявником обставин, викладених у змісті поданої нею заяви та не доведеності того, що ОСОБА_2 внаслідок вчинення ним умисних активних насильницьких дій підпадає під ознаку кривдника відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Заявниця, посилаючись на вчинення ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства, не надала об`єктивних і переконливих доказів про те, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису існує імовірність вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у подальшому із невчиненням щодо ОСОБА_2 обмежувального припису.
В даному випадку Суд також враховує стан здоров`я ОСОБА_2 та його фізичний стан станом на час розгляду заяви (в судовому засіданні перебував стоячи на милицях), який, на думку суду, спростовує існування ризиків, які повинні встановлюватися при розгляді даної категорії справ.
Крім того, задоволення заяви про заборону ОСОБА_2 з`являтися за місцем проживання заявниці порушуватиме гарантоване національним та міжнародним законодавством право власності заінтересованої особи.
Отже, Судом не встановлено правових підстав для видачі обмежувального припису, оскільки заявником не надано беззаперечних доказів на підтвердження вчинення заінтересованою особою постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні вищевказаних положень закону, що має наслідком відмови в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Заявницею не доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .
Аналогічного висновку за частково аналогічних обставин під час розгляду заяви про видачу обмежувального припису щодо заінтересованої особи-військовослужбовця дійшов Верховний Суд у постанові від 19 травня 2026 року у справі № 569/211/26, провадження № 61-4622св26
Положеннями ст. 350-6 ЦПК України визначено, що розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи та наведені норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви про видачу обмежувального припису.
В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
На підставі Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 350-1, 350-6 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В :
В задоволенні заяви про видачу обмежувального припису - відмовити.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Копії рішення суду вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні у судовому засіданні, копія рішення суду надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення негайно, але не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 24.08.2026 року.
Суддя Домбровська Г.В.