ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 серпня 2026 року Справа №160/15073/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
03 червня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов`язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на косить ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 931 грн. 18 коп. у день з 05.03.2025 по 05.09.2025 у загальній кількості днів 184 у сумі 171 337 грн. 12 коп. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідне до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошової винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що З 04.11.2022. по 04.03.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У період проходження служби Позивачу не здійснювалась виплата в повному обсязі грошового забезпечення за час проходження військової служби. Рішенням Дніпропетровський окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року Справа №160/22476/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , зобовязали військову частину здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 04.11.2022. по 19.05.2023 року. Військова частини НОМЕР_1 на виконання рішення суду 29.04.2026 виплатила позивачу перераховане грошове забезпечення у розмірі- 64590 грн. 41 коп. Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 08.06.2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем 16.06.2026 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що пунктом 40 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України , затвердженого Указом ПУ від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі- Положення) визначено. що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту. Зазначає, що "переміщення на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої" та " звільнення з військової служби не є тотожними визначеннями та військовослужбовець має право на відшкодування середнього заробітку лише в разі звільнення з військової служби. Отже, як видно із витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №63 від 04.03.2025 позивача не було звільнено із військової служби, а переведено до іншої військової частини. Військова частина НОМЕР_1 вказує, що середній заробіток виплачується лише при звільненні та підлягає застосуванню, як міра відповідальності це несвоєчасний розрахунок при звільненні. Документ сформований в системі «Електронний суд» 16.06.2026 3 За таких обставин, Військова частина НОМЕР_1 вважає, що відсутні підстави для визнання протиправними дії щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, як наслідок, і похідна вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2025 року №63 ОСОБА_1 з 04.03.2025 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та вважається таким, що вибув з районну виконання завдань за призначенням до нового місця служби АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 року у справі №160/22476/25 позов ОСОБА_1 задоволено, а саме:
визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 з 04.11.2022 по 19.05.2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 04.11.2022 по 19.05.2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
29.04.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 на рахунок позивача перераховано грошові кошти у розмірі 64 590,41 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку..
29.04.2026 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні.
Листом № 1714/1982 від 19.05.2026 року військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців є діяльністю держави, спрямованою на встановлення системи правових і соціальних гарантій, які забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод військовослужбовців, задоволення їх матеріальних і духовних потреб відповідно до особливого характеру військової служби та їх статусу в суспільстві.
Частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-XII визначено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, пов`язаної із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, який відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Правові засади проходження військової служби визначені також Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, які затверджуються Президентом України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Водночас законодавство розмежовує поняття «звільнення з військової служби» та «виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби».
Так, статтею 26 Закону № 2232-XII урегульовано саме питання звільнення військовослужбовців з військової служби та визначено передбачені законом підстави такого звільнення, зокрема у запас або у відставку. Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у порядку, встановленому відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому відповідним положенням про проходження військової служби.
Разом з тим наведене положення не може застосовуватися ізольовано від інших норм Закону № 2232-XII та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, оскільки саме по собі виключення особи зі списків особового складу однієї військової частини не в усіх випадках означає припинення військової служби як такої. Законодавством передбачені також випадки виключення військовослужбовця зі списків однієї військової частини у зв`язку з його переміщенням та подальшим проходженням військової служби в іншій військовій частині.
Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Пунктами 233, 241, 242, 243 Положення № 1153/2008 урегульовано саме процедуру звільнення військовослужбовця з військової служби.
Зокрема, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді відповідні рапорти та документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання відповідного наказу про звільнення військовослужбовець повинен здати у встановлені строки посаду, підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини та направленню на військовий облік до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. На таке нормативне регулювання звернув увагу і Верховний Суд у постанові від 16.02.2026 у справі № 360/110/24.
Отже, законодавець пов`язує зазначені гарантії повного розрахунку безпосередньо з фактом звільнення військовослужбовця з військової служби, а не з будь-яким випадком його виключення зі списків особового складу окремої військової частини.
Водночас пунктом 40 Положення № 1153/2008 встановлено інше правове регулювання для випадку переміщення військовослужбовця.
Так, у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для подальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Таким чином, законодавство чітко розрізняє звільнення з військової служби, яке має наслідком припинення проходження військової служби та переміщення військовослужбовця до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби, за якого військово-службові правовідносини не припиняються, а продовжуються за новим місцем служби.
Крім того, пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.
Виплата грошового забезпечення у разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за період із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу попередньої військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби після зарахування військовослужбовця на грошове забезпечення цієї військової частини.
Вказане розмежування має вирішальне значення для визначення можливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, здійснюється в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У свою чергу статтею 117 КЗпП України встановлено спеціальну міру відповідальності роботодавця саме за порушення обов`язку з проведення остаточного розрахунку при звільненні.
Після набрання 19.07.2022 чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець зобов`язаний сплатити передбачене цією статтею відшкодування у разі вирішення спору на користь працівника, а якщо спір вирішено частково на користь працівника - розмір такого відшкодування визначає орган, який вирішує спір по суті, але не більш як за період, встановлений частиною першою статті 117 КЗпП України.
Таким чином, буквальний та системний аналіз статей 116 та 117 КЗпП України свідчить, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, є саме звільнення особи та непроведення з нею належного остаточного розрахунку у зв`язку з таким звільненням.
При цьому питання відповідальності за затримку розрахунку саме при звільненні військовослужбовця спеціальним законодавством не врегульовано, у зв`язку з чим до таких правовідносин допустимим є субсидіарне застосування статей 116 та 117 КЗпП України.
Проте така можливість застосування загальних норм трудового законодавства виникає лише тоді, коли спірні правовідносини дійсно пов`язані зі звільненням особи з військової служби.
У постанові від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22 Верховний Суд звернув увагу на те, що положення статей 116 та 117 КЗпП України встановлюють загальне правило, відповідно до якого у разі звільнення особи роботодавець зобов`язаний здійснити всі належні їй виплати, а відповідальність за статтею 117 КЗпП України настає у разі невиплати таких сум саме у зв`язку зі звільненням.
Верховний Суд наголосив, що межі дії частини першої статті 117 КЗпП України визначаються умовами, передбаченими самою цією нормою. До таких умов належать факт звільнення працівника та невиплата йому з вини роботодавця належних сум у строки, встановлені для проведення розрахунку при звільненні.
Внесення Законом № 2352-IX змін до статей 116 та 117 КЗпП України цього принципу не змінило: обмеження відповідальності шестимісячним періодом стосується розміру відповідальності за наявності підстав для її застосування, але не розширює коло правовідносин, на які поширюється стаття 117 КЗпП України.
Це підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23.
Верховний Суд зазначив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути пов`язане з переведенням до іншої військової частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням.
Натомість про завершення проходження військової служби свідчить виключення зі списків особового складу саме у зв`язку із звільненням у запас чи відставку або за іншими передбаченими законом обставинами, що припиняють військову службу.
Верховний Суд установив, що оскільки військовослужбовець після виключення зі списків попередньої військової частини продовжив проходження військової служби за новим місцем служби, фактичні обставини такої справи не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що поширення статті 117 КЗпП України на випадок переміщення військовослужбовця між військовими частинами суперечило б змісту цієї норми, сфері її дії та меті запровадження.
Тобто сам по собі факт того, що попередня військова частина після переміщення військовослужбовця виплатила йому певні суми грошового забезпечення із запізненням, у тому числі на виконання судового рішення, не перетворює факт переміщення на юридичний факт звільнення та не створює підстав для застосування статті 117 КЗпП України.
Наведена правова позиція надалі була послідовно підтверджена Верховним Судом у постановах від 03.02.2026 у справі №400/5149/24, від 16.02.2026 у справі №360/110/24 та від 29.05.2026 у справі №280/758/24.
Визначальним для вирішення питання про наявність права на середній заробіток є не сам факт виключення особи зі списків особового складу конкретної військової частини, а правова підстава такого виключення та подальший статус військовослужбовця.
Якщо виключення зі списків відбулося у зв`язку із звільненням військовослужбовця у запас або у відставку та проходження військової служби припинилося, до правовідносин можуть застосовуватися статті 116 та 117 КЗпП України.
Якщо ж особу виключено зі списків однієї військової частини у зв`язку з її переміщенням до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби, військова служба такої особи не припиняється, а тому відсутня базова передумова для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
У межах спірних правовідносин установлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2025 року №63 ОСОБА_1 з 04.03.2025 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та вважається таким, що вибув з районну виконання завдань за призначенням до нового місця служби м. Київ.
Отже, після виключення зі списків особового складу відповідача військово-службові правовідносини позивача не припинилися. Змінилося лише місце проходження військової служби та військова частина, в якій позивач продовжив виконувати обов`язки військової служби.
За таких обставин виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 свідчить про припинення проходження ним служби в конкретній військовій частині, однак не є звільненням позивача з військової служби як такої.
Тому вказані обставини не відповідають умовам застосування статті 117 КЗпП України.
При цьому факт існування у відповідача обов`язку здійснити позивачу певний перерахунок або доплату грошового забезпечення за період проходження ним служби в цій військовій частині не змінює наведеного висновку.
Так само не змінює правової природи спірних відносин і та обставина, що відповідні суми грошового забезпечення були виплачені відповідачем значно пізніше після переведення позивача, у тому числі на виконання судового рішення.
Виплата заборгованості з грошового забезпечення після переміщення військовослужбовця є виконанням обов`язку щодо належної оплати періоду проходження служби у відповідній військовій частині, однак така виплата не свідчить про те, що між сторонами раніше відбулося звільнення з військової служби.
Інший висновок фактично означав би, що будь-яке виключення військовослужбовця зі списків однієї військової частини та подальша виплата цією частиною заборгованості автоматично прирівнюються до звільнення з військової служби, що не відповідає положенням Закону № 2232-XII, Положення № 1153/2008, Порядку № 260 та сформованій практиці Верховного Суду.
Таким чином, системний аналіз положень Закону № 2232-XII, Закону № 2011-XII, Положення № 1153/2008, Порядку № 260, статей 116 та 117 КЗпП України, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22, від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24, від 16.02.2026 у справі № 360/110/24 та від 29.05.2026 у справі № 280/758/24, дає підстави для висновку, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність застосовується у разі порушення обов`язку з проведення остаточного розрахунку при звільненні особи, а не у випадку її переміщення з однієї військової частини до іншої із продовженням проходження військової служби.
З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали, а якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у справі не стягуються.
Керуючись ст. ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (жилий маси АДРЕСА_3 , ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Е.О. Юрков