Ухвала № 139184237 у справі № 320/20550/26 від 24.08.2026

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

24 серпня 2026 року м. Київ Справа № 320/20550/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову та доданими до неї документами, подану в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до 1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2. ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у взятті на військовий облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 .

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невнесення даних про результати медичного огляду та виключення з військового обліку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести дані про результати медичного огляду та виключення з військового обліку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 відкрито провадження у справі, суд ухвалив розгляд справи здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) без повідомлення (виклику) учасників справи.

24 серпня 2026 року до відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про взяття на військовий облік ОСОБА_1 .

- заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснювати мобілізаційні заходи щодо ОСОБА_1 (вручати повістки, накладати штрафи, надсилати повідомлення до поліції про розшук в зв`язку з неявкою за повістками, видавати накази та розпорядження та направляти для проходження військової служби).

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від внесення будь яких даних до військового обліку до остаточного рішення суду, крім даних Рішення суду про забезпечення позову.

- дану інформацію внести до реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

В обґрунтування заяви зазначено, що у позивача з`явилися об`єктивні підстави вважати, що рішення суду при задоволенні позову може бути не виконано, таке рішення не буде досягати мети правової визначеності та остаточної мети в захисті прав позивача. Поведінка відповідача прямо цьому загрожує.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.08.2026 заяву розподілено судді Жукової Є.О.

Здійснюючи розгляд заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Положеннями статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Варто зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, при розгляді заяви про забезпечення позову суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Комітет Міністрів Ради Європи у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).

Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що оскільки неявка за повісткою має наслідком накладення адміністративного стягнення, звернення до виконавчої служби та оголошення розшуку, то з`явилися об`єктивні підстави вважати, що рішення суду при задоволенні його позову може бути не виконано, таке рішення не буде досягати мети правової визначеності та остаточної мети в захисті прав позивача.

Оцінюючи обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, та надані на їх підтвердження докази, суд дійшов до наступного висновку.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

В силу пункту 1 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_3, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, ІНФОРМАЦІЯ_3 є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

В подальшому, Указами Президента України воєнний стан та загальна мобілізація продовжувались. На момент розгляду заяви про забезпечення позову воєнний стан та загальна мобілізацію в України триває.

За загальним правилом застосування інститут забезпечення позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними або якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Матеріалами заяви про забезпечення позову підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано ОСОБА_1 повістку №8262981 про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 24.07.2026 о 09:00 годинні для уточнення даних.

Зазначені обставини, як стверджує позивач в заяві про забезпечення позову, вказують на наявність та обґрунтованість вимоги про забезпечення позову.

В контексті викладеного, суд наголошує, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які на переконання позивача свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позиву не є предметом розгляду в адміністративній справі №320/20550/26.

Ба більше, суд відмічає, що самі по собі дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виклику ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних, без належного обґрунтування того, що вказані обставини безпосередньо можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за якими він звернувся до суду, не є беззаперечним доказом для вжиття запропонованих заходів забезпечення адміністративного позову.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

При розгляді цієї заяви, суд також враховує те, що заборона вчиняти дії відповідно Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано у межах розгляду заяви про забезпечення позову.

Отже, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Жукова Є.О.