Справа № 2а- 520/24509/26
Україна
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
24 серпня 2026 року м. Харків
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Тарасенко І.М., розглянувши адміністративний позов в порядку письмового спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
В проваджені Донецького окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позивач просить суд: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження виплати заборгованості з пенсії трирічним строком; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести нарахування та виплатити всю належну заборгованість з пенсії за період з 01 червня 2016 року до дня фактичного поновлення її виплати без застосування будь-яких строкових обмежень.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року, залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
17 серпня 2026 року позивача надала суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що 01 червня 2016 року виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії було припинено. Рішення про припинення виплати пенсії їй не вручалося, а про конкретні підстави припинення виплати пенсії належним чином не повідомляли.
Тривалий час позивач фактично проживала у місті Донецьку. У зв`язку з воєнними діями, небезпечною обстановкою, блокпостами, обмеженнями пересування та відсутністю реальної і безпечної можливості виїхати на підконтрольну Україні територію вона не мала фактичної можливості своєчасно прибути на підконтрольну Україні територію та звернутися до органів Пенсійного фонду України або суду для захисту своїх прав.
Позивач вказує, що зазначені обставини не залежали від її волі. Вона є особою похилого віку, а тривале перебування в умовах воєнних дій, небезпеки та постійного страху за власне життя і безпеку істотно ускладнювало можливість своєчасно реалізувати право на звернення за захистом своїх прав.
Позивач зазначила, що наявність адреси реєстрації внутрішньо переміщеної особи в місті Ужгороді не свідчить про те, що вона фактично проживала там протягом усього спірного періоду. Фактично вона перебувала у місті Донецьку.
У серпні 2025 року, після появи реальної можливості виїхати з міста Донецька, ОСОБА_1 виїхала на підконтрольну Україні територію.
06 серпня 2025 року позивач особисто звернулася до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про продовження виплати пенсії. Заяву та документи було прийнято та зареєстровано за № 3029, що підтверджується розпискою-повідомленням Пенсійного фонду України.
Після звернення до Пенсійного фонду України ОСОБА_1 виїхала до своєї доньки в Іспанію.
За результатами розгляду звернення виплату пенсії було поновлено. Водночас питання щодо заборгованості за попередній період залишилося невирішеним.
У подальшому позивач продовжувала звертатися до Пенсійного фонду України з метою з`ясування причин припинення виплати пенсії та розміру заборгованості.
18.06.2026 року ОСОБА_1 було подано через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернення щодо моєї пенсійної справи. На це звернення Пенсійний фонд надав відповідь від 24.07.2026 року № 46677-39128/С-02/8-0500/26.
У зазначеній відповіді Пенсійний фонд повідомив, що виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено, до серпня 2025 року вона не зверталася із заявою про поновлення виплати, виплату пенсії поновлено з вересня 2025 року, а у грудні 2025 року здійснено виплату боргу за минулий період.
Разом з тим у відповіді не було надано повної інформації щодо заборгованості за період з 01.06.2016 року по 05.08.2025 року.
У зв`язку з цим 24.07.2026 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Пенсійного фонду України та попросила надати копію рішення, на підставі якого було припинено виплату пенсії з 01.06.2016 року, правове обґрунтування ненарахування та невиплати пенсії, а також детальний розрахунок сум, що підлягали нарахуванню, були фактично нараховані та виплачені, і суми заборгованості, яка залишилася невиплаченою.
Також вона просила повідомити, за який саме період була здійснена виплата боргу у грудні 2025 року, її розмір та розрахунок.
Окремим листом від 03.08.2026 року № 48011-41010/С-02/8-0500/26 Пенсійний фонд підтвердив, що звернення позивача від 18.06.2026 року було розглянуто та що відповідь від 24.07.2026 року була направлена на її електронну адресу.
Крім того, у відповіді Пенсійного фонду від 10.08.2026 року № 49246-42517/С-02/8-0500/26 зазначено, що електронна пенсійна справа не містить документів про припинення виплати пенсії, а паперова пенсійна справа знаходиться на тимчасово окупованій території та недоступна.
Таким чином, позивач вказує, що на даний час їй не надано копії рішення про припинення виплати пенсії від 01.06.2016 року, а питання щодо повного розміру та підстав невиплаченої заборгованості залишається спірним.
Вважає, що зазначені обставини мають істотне значення для оцінки причин пропуску строку звернення до суду.
Розглянувши вказану заяву представник позивача, суд зазначає наступне.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 року по справі № 240/12017/19.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести нарахування та виплатити всю належну заборгованість з пенсії за період з 01 червня 2016 року до дня фактичного поновлення її виплати без застосування будь-яких строкових обмежень
Отже, позивач знала про припинення їй пенсійних виплат з червня 2016 року, з часу коли не отримала пенсійні виплати.
Суд зазначає, що позивачем не виконано вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року про залишення позовної заяви без руху, та не надано суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Суд зазначає, що позивачем не зазначено жодного аргументованого факту поважності пропуску строку звернення до суду, який би був доведений доказами.
Суд критично ставиться до аргументів позивача про неможливість подачі позову, поки він знаходився на окупованій території, оскільки не надано доказів відсутності зв`язку та інтернету.
Більш того, позивач сама вказує про те, що вона в серпні 2025 року виїхала на підконтрольну Україні територію, проте позов до суду був поданий через рік після цього.
Крім того, суд вказує, що позивач на даний момент також не знаходиться на території України, що не завадило їй звернутися до суду із даним позовом, а також до органів Пенсійного фонду.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Таким чином, станом на тепер суд позбавлений можливості поновити позивачу строк звернення до суду через неповідомлення ним обставин, що унеможливили його своєчасне звернення до суду, зокрема, відомості про такі обставини, що тривати б у період пропуску строку звернення до суду та до часу такого звернення.
Безпідставне поновлення строку є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Крім того, суд зазначає, що триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду також не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи Стаббігс та інші проти Великобританії рішення від 21.02.1986 справа, «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980 року, «Голдер проти Сполученого Королівства» рішення від 21.02.1975 року).
На думку Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» (2006) необхідно досліджувати, чи можна вважати перебіг строку прогнозованим з точки зору заявника.
Отже, поновленню підлягають строки, які порушені з поважних причин, а поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка звернулася з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Аналогічний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23.
Аналогічна правова позиція щодо даних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Згідно із частиною першою статті 123 КАС України, якою передбачені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно із частиною 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, зазначені обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
Відповідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, зокрема, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачеві.
При цьому, суд зауважує, що повернення даної позовної заяви не перешкоджає зверненню позивача до адміністративного суду з позовом із позовними вимогами стосовно себе особисто, з відповідною заявою про поновлення строків звернення до суду (у разі пропущення строків звернення до адміністративного суду).
Керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У Х В А Л И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя Тарасенко І.М.