П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/4105/26
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
24 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року (постановлена суддею Окис Т.О. у м. Житомирі) у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Звягельської міської ради про визнання протиправною відмови у взятті на квартирний облік, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст ухваленого судового рішення
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив визнати протиправною та скасувати відмову виконавчого комітету Звягельської міської ради у взятті на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, у складі 2 осіб та зобов`язання прийняти відповідне рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що має статус учасника бойових дій та є особою з інвалідністю 2 групи, що встановлена у зв`язку з пораненням, що пов`язане із захистом Батьківщини.
Також позивач забезпечений житловою площею нижче за рівень, що встановлений Житловим кодексом України.
Враховуючи те, що він не має власного житла, мешкає разом із дружиною, яка є внутрішньо переміщеною особою, зареєстрований у квартирі, яка на праві власності належить іншій особі, тому вважає, що з огляду на положення пункту 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" наявні всі підстави для постановки його на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, разом із його дружиною.
За результатами поданого позивачем позову Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 13 квітня 2026 року закрив провадження у справі, посилаючись на те, що спір у цій справі фактично пов`язаний з реалізацією цивільних (житлових) прав позивача, а тому компетентним судом для вирішення спору, що виник, є відповідний суд цивільної юрисдикції.
Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на таку скаргу
Не погодившись із постановленою судом першої інстанції ухвалою, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити постанову, якою справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та особою з інвалідністю 2 групи, а тому має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, зокрема й в частині забезпечення жилою площею.
Апелянт стверджує, що спори стосовно оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження такими особами військової служби як різновиду служби публічної, а тому такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
Відтак, на думку скаржника, висновок суду першої інстанції про те, що зазначений спір повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 161/7432/22, є помилковим.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить таку скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Стислий виклад встановлених обставин
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 08 лютого 2024 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
17 квітня 2023 року ОСОБА_1 видано посвідчення особи з інвалідністю 2 групи серії НОМЕР_2 .
08 вересня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 1823-5003582003 від 16 січня 2025 року.
Як слідує із витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 241/25/889/В від 14 квітня 2025 року ОСОБА_1 з 18 березня 2025 року безстроково встановлено другу групу інвалідності у зв`язку з пораненням, що пов`язане із захистом Батьківщини.
05 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Звягельської міської ради із заявою, у якій просив поставити його на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, при разом із дружиною. У поданій заяві позивач просив включити його та дружину до позачергової черги як учасника бойових дій, особи з інвалідністю 2 групи у зв`язку з пораненням, що пов`язане із захистом Батьківщини.
Листом від 09 січня 2026 року виконавчий комітет Звягельської міської ради повідомив заявника про відсутність правових підстав для постановки позивача та його дружини на квартирний облік при виконавчому комітеті Звягельської міської ради.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, враховує наступне.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Під суб`єктом владних повноважень у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим. Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер), що є визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції.
Для з`ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за своїм змістом є приватноправовий спір, однією з ознак якого є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника такого спору. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Окремо слід звернути увагу на приписи частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, якою передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року та ряду інших вказав, що словосполучення "суд, встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "... поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Відтак суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України закріплено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернувся до виконавчого органу Звягельської міської ради щодо взяття на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, вважаючи, що чинним законодавством йому як колишньому військовослужбовцю, учаснику бойових дій та особі з інвалідністю внаслідок війни гарантовано право на отримання житлової площі в межах визначених норм.
Проте суб`єкт владних повноважень відмовив заявнику у постановці на такий облік.
На переконання колегії суддів, зміст спірних у цій справі правовідносин свідчить про їх публічно-правовий характер.
Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Водночас військова служба як державна служба особливого характеру належить до публічної служби.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Особливої уваги заслуговує абзац другий пункту 3 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого особам, звільненим з військової служби і визнаним особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов`язків військової служби, або захворювання, одержаного під час проходження військової служби, жилі приміщення в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку, надаються позачергово за рахунок військових формувань або органів виконавчої влади, в яких вони перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Окрім того, пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасникам бойових дій надається зокрема пільга з першочергового забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Отже, законодавцем гарантовано надання пільги із першочергового (позачергового) забезпечення жилою площею не лише діючих військовослужбовців та учасників бойових дій, але й тих осіб, що вже звільнені з військової служби і визнані особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов`язків військової служби, або захворювання, одержаного під час проходження військової служби.
При цьому зміст наведених вище положень нормативних актів свідчить про те, що можливість реалізації такої гарантії безпосередньо пов`язана із постановкою (взяттям) особи на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, що ведеться або органами виконавчої влади, або військовими формуваннями.
Тобто для того аби претендувати на отримання житлової площі потрібно перебувати на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
Саме з метою реалізації свого права на отримання житла позивач і звертався до виконавчого органу Звягельської міської ради із заявою про постановку (взяття) його та його дружини на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
Таким чином, доводи апелянта про те, що спір, що виник між ОСОБА_1 та виконавчим органом Звягельської міської ради, має публічно-правовий характер є цілком обгрунтованими.
Слушними слід визнати посилання апелянта на судову практику Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 за позовом особи, звільненої з військової служби, до квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні житловим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання житлове приміщення та про зобов`язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
Такі висновки повністю відповідають й тим, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, в якій зазначено, що спори стосовно оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 752/5881/15, де позов пред`явлено звільненим у запас військовослужбовцем про визнання протиправним і скасування рішення житлово-побутової комісії про зняття з квартирного обліку та поновлення на квартирному обліку для отримання житла позачергово. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори, які стосуються реалізації військовослужбовцями соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, належать до юрисдикції адміністративних судів.
На переконання колегії суддів, наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду застосовні і в цій справі, незважаючи на те, що відповідачами у таких справах виступали військові формування, до компетенції яких віднесено питання забезпечення житлом військовослужбовців.
Окрім того, суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що викладені у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 140/3997/22. У цьому судовому рішенні касаційний суд зазначив, що спір, пов`язаний із постановкою (взяттям) військовослужбовця на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, виключенням з такого обліку, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. При цьому як і в справі, що переглядається апеляційним судом, так і в справі № 140/3997/22 спір виник у зв`язку з відмовою виконавчого комітету органу місцевого самоврядування поставити на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
Підсумовуючи, слід констатувати про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що спір, який виник між ОСОБА_1 та виконавчим комітетом Звягельської міської ради, не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а тому безпідставно закрив провадження в адміністративній справі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На переконання колегії суддів, ухвала суду першої інстанції, що оскаржується, не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги є цілком обгрунтованими, тому оскаржувану ухвалу слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, адже така ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Оскільки апелянт звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Звягельської міської ради про визнання протиправною відмови у взятті на квартирний облік, зобов`язання вчинити дії.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.