П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/3796/25
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
24 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Віятик Н.В. у м. Вінниці) від 26 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року позов задоволено частково.
Так, рішенням суду:
визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 № 221350006469 від 22 вересня 2025 року;
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21 вересня 1985 року по 22 серпня 1989 року, а також період роботи на території Крайньої Півночі з 18 серпня 1987 року по 31 грудня 1990 року в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17 січня 2025 року.
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що наведені в оскаржуваному рішенні пенсійного органу підстави для незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 21 вересня 1985 року по 22 серпня 1989 року (такими є великий проміжок часу між датою звільнення та датою наказу про звільнення) є безпідставними, а тому такий період має бути зарахований до страхового стажу.
Крім того, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача, що обов`язковою умовою для надання пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі - один рік роботи за один рік 6 місяців - є наявність письмового трудового договору про роботу у вказаній місцевості, оскільки з огляду на приписи пункту 5 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону від 26 липня 2006 року № 32-V) пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі або трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи ОСОБА_1 в районах Крайньої Півночі підлягає зарахуванню в пільговому обчисленні (один рік роботи за один рік і шість місяців).
Водночас суд першої інстанції підкреслив, що ані в Тимчасовій угоді між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року, ані в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі й у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Відтак підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01 січня 1991 року у районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності у ОСОБА_1 права на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 21 вересня 1985 року по 22 серпня 1989 року, оскільки між датою звільнення з роботи (22 серпня 1989 року) та датою видачі наказу про звільнення (17 травня 1989 року) великий проміжок часу.
Стислий виклад встановлених обставин
17 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, за результатами розгляду якої 24 січня 2025 року прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 025350012390.
Зі змісту такого рішення слідує, що вік заявниці становить 60 років, страховий стаж - 23 роки 01 місяць 24 дні, страховий стаж для визначення права на пенсію за віком з урахуванням положень пункту 3-1 Закону - 23 роки 01 місяць 25 днів. При цьому до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період трудової діяльності відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 з 21 вересня 1985 року по 22 серпня 1989 року, оскільки між датою звільнення з роботи (22 серпня 1989 року) та датою видачі наказу про звільнення (17 травня 1989 року) пройшов великий проміжок часу.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки скаржник апелює рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, що стосуються зарахування періоду роботи з 21 вересня 1985 року по 22 серпня 1989 року до страхового стажу ОСОБА_1 , а в іншій частині рішення суду першої інстанції під сумнів не ставить, тому апеляційний суд з урахуванням приписів статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України переглядатиме оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Так, на момент заповнення трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення - 01 серпня 1979 року) чинною була Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Така Інструкція втратила чинність 29 липня 1993 року у зв`язку з набранням чинності Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 1.1 Інструкції № 162 передбачалося, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У пункті 1.4 Інструкції № 162 йшлося про те, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Подібні за змістом приписи містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (надалі Інструкція № 58).
Так, відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз наведених положень як Інструкції № 162, так і Інструкції № 58 дають підстави дійти обґрунтованого висновку, що обов`язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії з підстав незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 21 вересня 1985 року по 22 серпня 1989 року є протиправним.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.
Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.