ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року м. Львів Справа № 344/7808/26 пров. № А/857/33524/26
Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі: судді-доповідача Сала П.І., суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2026 року (суддя Мелещенко Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), у якому просила скасувати постанову інспектора взводу № 1 роти № 1 УПП батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Ковалюк Т.Я. серії ЕНА № 7013653 від 12.04.2026 про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України.
Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю оскаржуваної постанови внаслідок недотримання порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, недопустимості відеозапису як доказу у справі, порушення процедури його дослідження.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.06.2026 у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове про повне задоволення позовних вимог, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з`ясування обставин справи.
Зазначає, що суд проігнорував те, що наданий поліцією відеозапис не є безперервним та цілісним і наданий з двох різних джерел зйомки, які не були повністю ідентифіковані, як і самі назви файлів відеозапису не дають чіткої змоги ідентифікувати, на що вони були зняті. Водночас, надавши суду відривчастий відеозапис, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не виконав свого обов`язку щодо надання цілісного електронного доказу, а суд, своєю чергою, всупереч презумпції невинуватості безпідставно витлумачив усі сумніви не на користь водія.
Крім того, в мотивувальній частині рішення суд вказав, що "...досліджені відеозаписи відображають відомості про вчинення водієм правопорушення... передбаченого ч. 2 ст. 122 Кримінального процесуального кодексу України". Отже, на думку позивачки, суд фактично визнав її винною за нормою закону, що регулює порядок кримінального розслідування, а не дорожній рух.
Також в апеляційній скарзі йдеться про те, що суд не дав належної оцінки тому, що під час зупинки автомобіля розгляд справи та демонстрацію відео здійснював не інспектор ОСОБА_2 особисто, а інша особа чоловічої статі у форменому одязі, процесуальний статус якої в матеріалах справи не визначений. Це, як вважає позивачка, є грубим порушенням статей 279, 280 КУпАП, згідно з якими розгляд справи та безпосереднє дослідження доказів має здійснювати виключно та посадова особа, яка уповноважена приймати рішення у справі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає здійсненню апеляційного перегляду відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України.
Належно повідомлені сторони у судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) про відкладення апеляційного розгляду справи через причини, які можуть визнаватися поважними не подали.
Водночас від позивачки надійшла заява про розгляд справи без її участі. Підтримує вимоги за апеляційною скаргою та просить її задовольнити.
За приписами ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Норма аналогічного змісту міститься у ч. 3 ст. 268 КАС України, якою встановлено особливості повідомлення учасників справи в окремих категоріях термінових адміністративних справ, зокрема передбачених статтею 286 КАС України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене та враховуючи можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
При цьому суд застосовує положення ч. 3 ст. 243 КАС України щодо строків складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши доводи апелянта, колегія суддів виходить з наступного.
Відмова суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 вмотивовна тим, що постановою серії ЕНА № 7013653 від 12.04.2026 позивачку правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки вона допустила порушення правил дорожнього руху, проїхавши регульоване перехрестя на вимкнену додаткову секцію світлофора, що підтверджується наданими відповідачем відеозаписами. Наведені позивачкою доводи факту правопорушення не спростовують та не можуть звільняти її від відповідальності за вчинене. Водночас істотних процедурних порушень, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності судом не встановлено.
Зазначені висновки, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам справи та нормам права і є правильними.
Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з п. 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально (п. 8.7 ПДР України).
Відповідно до п. 8.7.3 ПДР України сигнали світлофора мають такі значення:
а) зелений дозволяє рух;
б) зелений у вигляді стрілки (стрілок) на чорному фоні дозволяє рух у зазначеному напрямку (напрямках). Таке саме значення має сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій секції світлофора.
Сигнал у вигляді стрілки, що дозволяє поворот ліворуч, дозволяє й розворот, якщо він не заборонений дорожніми знаками.
Сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції, увімкнений разом із зеленим сигналом світлофора, інформує водія про те, що він має перевагу в зазначеному стрілкою (стрілками) напрямку (напрямках) руху перед транспортними засобами, що рухаються з інших напрямків.
За приписами пп. "з" п. 8.7.3 ПДР України вимкнений сигнал додаткової секції забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою (стрілками)..
Водночас пунктом 8.10 ПДР України передбачено, що у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Отже, за діючими нині правилами дорожнього руху, вимкнений сигнал додаткової секції світлофора забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою, незалежно від сигналів основного світлофора. Відсутність зеленого сигналу у додатковій секції прирівнюється до червоного (заборонного) сигналу для відповідного маневру. Тому дії водія, який здійснив рух у напрямку вимкненої додаткової секції, охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки проаналізовані вище норми права вимагають безумовної зупинки транспортного засобу перед перехрестям до моменту увімкнення дозволеного сигналу у цій секції. Штраф за вчинення відповідного правопорушення становить 510 грн безальтернативно.
Матеріалами справи підтверджується, що 12.04.2026 о 19:15:13 год інспектором взводу № 1 роти № 1 УПП батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Ковалюк Т.Я. розглянуто справу про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та за наслідками її розгляду винесено постанову серії ЕНА № 7013653 про накладення на позивачку адміністративного стягнення - штрафу у розмірі 510 грн, за частиною другою статті 122 КУпАП.
Підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 12.04.2026 о 19:09:04 год ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки "VOLKSWAGEN GOLF", державний номерний знак НОМЕР_1 , проїхала перехрестя вул. Незалежності та вул. Лепкого в м. Івано-Франківську на вимкнену додаткову секцію світлофора, чим порушила вимоги п. 8.7.3 "з" ПДР України.
У пункті 7 постанови зазначено, що до неї додається відео з нагрудної камери 474356 та реєстратора службового автомобіля.
Як встановлено судом першої інстанції з відеофіксації адміністративного правопорушення, яку також досліджено колегією суддів, водій "VOLKSWAGEN GOLF" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), за яким безпосередньо позаду рухався автомобіль патрульної поліції, на перехресті доріг в м. Івано-Франківську повернув праворуч при вимкненому сигналі у вигляді зеленої стрілки в додатковій секції світлофора, яка дозволяє рух у відповідному напрямку.
Крім того, з відеозапису з нагрудної камери поліцейського можливо побачити, що одразу після виявлення правопорушення зазначений автомобіль на вимогу поліції здійснює зупинку, інспектор ОСОБА_2 підходить до транспортного засобу, представляється водієві (яким, як згодом з'ясувалося, була позивачка ОСОБА_1 ), називає свою посаду та прізвище, повідомляє про причину зупинки, а також здійснення відеофіксації розмови.
Далі, на вимогу водія інший поліцейський, який був у складі екіпажу автопатруля, демонструє відео з автомобільного реєстратора, на якому зафіксовано порушення правил дорожнього руху. У зв'язку з притягненням до адміністративної відповідальності, водієві роз'яснюються права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП. Також, враховуючи факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, поліцейський на місці виносить постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Примірник постанови вручається водієві з роз'ясненням строку на оскарження прийнятого рішення.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вина позивачки у вчиненні даного правопорушення доводиться зібраними й дослідженими судом доказами і, насамперед, відеофіксацією виявленого правопорушення, з якої беззаперечно вбачається факт проїзду позивачкою, всупереч вимогам п. 8.7.3 "з" ПДР України, перехрестя на вимкнену додаткову секцію світлофора.
Також суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивачки щодо неналежності та недопустимості наданих відповідачем доказів (відеозаписів). Адже Закон України "Про Національну поліцію" (ст.ст. 31, 40) дозволяє поліції використовувати фото-, кіно- та відеотехніку для фіксації правопорушень та здійснення превентивних заходів. Крім того, Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. 251) чітко визначає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, встановлені зокрема "показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху". Верховний Суд також неодноразово підтверджував, що відеозапис із бодікамер або реєстраторів є належним й допустимим доказом, якщо він зафіксував саму суть порушення та процедуру складання матеріалів.
При цьому суд першої інстанції слушно врахував, що посилання на відповідні докази та їх джерело міститься в оскаржуваній постанові.
Щодо тверджень скаржника (позивачки) про те, що наданий відповідачем відеозапис є "відривчастим" та нецілісним, то такі, на думку колегії суддів, є безпідставними і спростовуються фактичними обставинами справи з огляду на таке.
Оскільки відео фіксувалося нагрудною камерою поліцейського та камерою із службового автомобіля, відповідні докази закономірно надано відповідачем у вигляді двох окремих відеофайлів, а не як один змонтований. На першому з них відображено дорожню обстановку, рух автомобіля правопорушника та сам момент вчинення адміністративного правопорушення, тоді як на іншому - процес підходу поліцейських до водія, спілкування з водієм, роз`яснення прав, розгляд справи та винесення постанови.
Суд вважає, що наявність двох джерел підвищує об`єктивність, а не нівелює її. Записи з реєстратора та бодікамери за своєю технічною природою є автономними. Наявність ракурсів з двох різних точок зйомки не свідчить про "перерваність", а навпаки - забезпечує максимальну повноту, всебічність та об`єктивність дослідження обставин, що повністю відповідає вимогам статті 252 КУпАП. Вони доповнюють один одного часовими проміжками та зафіксованими подіями, створюючи цілісну картину правопорушення.
Кожен із наданих відеофайлів є безперервним у межах фіксації конкретної події, не містить ознак монтажу, видалення кадрів, склеювання чи стороннього втручання. Сама по собі назва цифрового файлу на носії (яка формується автоматично програмним забезпеченням або комп`ютером при копіюванні) не впливає на внутрішній зміст відеозапису, якщо на самому відео чітко відображено дату, точний час, хронологію подій та діючих осіб. Будь-яких підстав ставити під сумнів автентичність та цілісність зафіксованих на цих файлах відеозаписів у суду немає.
Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням оцінив надані відповідачем докази і не тлумачив сумніви проти водія, як стверджує позивачка, оскільки жодних обґрунтованих сумнівів щодо належності, допустимості та достовірності відповідного доказу не існувало. Суд виконав свій обов`язок - безпосередньо дослідив два взаємопов`язані електронні докази, переконався в їхній автентичності та встановив чітку відповідність між зафіксованими на відео діями водія та прийнятою постановою, визнавши, що вони доводять вчинення позивачкою адміністративного правопорушення та підтверджують процесуальну послідовність винесення оскаржуваної постанови.
Відтак твердження апелянта про упереджений підхід суду до оцінки наявних у справі доказів є безпідставними та колегією суддів до уваги не беруться.
В апеляційній скарзі позивачка також вказує на те, що суд першої інстанції начебто визнав її винною у вчиненні кримінального (а не адміністративного) правопорушення, зазначивши наступне формулювання: "...досліджені відеозаписи відображають відомості про вчинення водієм правопорушення... передбаченого ч. 2 ст. 122 Кримінального процесуального кодексу України".
Втім, колегія суддів зауважує, що помилкове зазначення в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції назви Кримінального процесуального кодексу замість Кодексу України про адміністративні правопорушення є нічим іншим, як опискою у судовому рішенні, яка може бути виправлена у процесуальний спосіб, в тому числі за ініціативою самої позивачки.
Поряд з цим, є очевидним, що справа розглядалася в порядку адміністративного судочинства (КАС України), предмет спору стосувався виключно оскарження постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а санкція (штраф) передбачена саме частиною другою статті 122 КУпАП.
Відповідно до статті 253 КАС України суд, який ухвалив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи виправити допущені в судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.
Тобто, відповідна описка в судовому рішенні може бути усунута судом в порядку, встановленому законом, однак її наявність не свідчить про незаконність чи необґрунтованість рішення суду по суті та не є підставою для його скасування.
Крім того, вказана описка в назві кодексу жодним чином не нівелює того факту, що суд першої інстанції безпосередньо дослідив відеозаписи, встановив наявність у діях позивачки складу адміністративного правопорушення та дав їм належну правову оцінку. Об`єктивно в КПК України взагалі відсутня стаття 122, яка б містила частини із визначенням складу будь-якого злочину (адже стаття 122 КПК регулює питання повноважень прокурора), що додатково підтверджує суто механічний характер помилки суду (переплутано назви кодексів, тоді як номер статті та характер правопорушення зазначено правильно - порушення пп. "з" п. 8.7.3 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що допущена судом описка не має самостійного правового значення для оцінки законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, не змінює правової природи спору, не створює для позивачки жодних негативних юридичних наслідків і може бути виправлена судом у порядку, визначеному статтею 253 КАС України.
Крім того, безпідставним є довід апелянта про порушення відповідачем вимог статей 279, 280 КУпАП через те, що відеозапис на екрані технічного пристрою їй фізично демонстрував інший поліцейський, а не інспектор Ковалюк Т.Я., яка здійснювала розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесла оскаржувану постанову.
Суд враховує, що з відеоматеріалів можливо чітко встановити, що поліцейські діяли у складі єдиного службового патрульного екіпажу. Особа у форменому одязі, яка продемонструвала відео водію є напарником інспектора Ковалюк Т.Я. та входила до складу того ж патрульного екіпажу. Відповідно до норм чинного законодавства, які регулюють діяльність поліції, патрулювання та реагування на правопорушення здійснюється нарядами поліції. Тобто напарник не був "сторонньою особою", як помилково стверджує позивачка, а виконував свої безпосередні службові обов`язки у складі екіпажу.
Як встановлено судом під час розгляду, вчинене позивачкою адміністративне правопорушення було виявлене патрульними поліцейськими, у тому числі інспектором ОСОБА_2 , шляхом візуального спостереження. Також це правопорушення було зафіксовано на реєстратор службового автомобіля, відео з якого на вимогу водія досліджувалося у його присутності та присутності інспектора. Водночас сам процес "відтворення" відео чи фізичне тримання засобу відтворення в руках є технічною (допоміжною) дією. Напарник інспектора лише технічно забезпечив реалізацію права водія на ознайомлення з матеріалами, поки сам інспектор безпосередньо здійснював розгляд справи: аналізував докази, заслуховував пояснення водія та заповнював бланки необхідних документів. На думку колегії суддів, ключовим у цьому питанні є те, що оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення склав, підписав та оголосив саме той інспектор поліції, який безпосередньо проводив розгляд справи та мав на це відповідні повноваження. Тобто суб'єктом прийняття оскаржуваного рішення виступив саме уповноважений інспектор. При цьому відеозапис позивачці було фактично продемонстровано, тим самим забезпечено її право на ознайомлення з доказами. Той факт, що трансляція відео здійснювалася з рук іншого члену екіпажу жодним чином не вплинуло на об`єктивність розгляду справи та не порушило процесуальних прав водія.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною, зокрема, у постанові від 24.12.2019 у справі № 459/1801/17, основною та обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення є протиправне діяння, факт вчинення якого підтверджено відеоматеріалами, відсутність якого б виключала склад наведеного адміністративного правопорушення. Формальні недоліки фіксації правопорушення (описки, помилки технічного характеру), за загальним правилом, не можуть бути підставою для скасування відповідного рішення та звільнення особи від відповідальності за скоєне.
Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вина водія ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху поза розумним сумнівом доводиться наявними у справі доказами, а відповідач виконав свій обов'язок щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваної постанови серії ЕНА № 7013653 від 12.04.2026 про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України.
Доводи апелянта окремо або у сукупності зазначеного висновку суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведені вище мотиви, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на положення ч. 6 ст. 139 КАС України судові витрати не розподіляються, оскільки рішення суду першої інстанції не змінюється/не скасовується.
Відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах цієї категорії не можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст. 286, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2026 року у справі № 344/7808/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.
Повний текст постанови складено та підписано 24.08.2026.
Суддя-доповідач П. І. Сало
судді Т. М. Димарчук
Р. М. Москаль