Справа №592/1423/26
Номер провадження 22-ц/816/2670/26
Категорія - 39
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Черних О.М., Худика А.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 березня 2026 року в складі судді Бичкова І.Г., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 18 березня 2026 року)
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в :
12.01.2026 ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 21.04.2020 між ТОВ «Авентус Україна» і відповідачем було укладено кредитний договір №2298570, відповідно до умов якого остання отримала в кредит 12000 грн, за що зобов`язалася сплачувати проценти. 26.02.2021 між ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Авентус Україна», у тому числі й до ОСОБА_1 . Вказувало, що відповідачка не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 12.01.2026 у неї утворилася заборгованість у розмірі 39260 грн, з яких: 12000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 27260 грн - заборгованість за відсотками.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.03.2026 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 39260 грн заборгованості за кредитним договором від 21.04.2020 №2298570, 2622 грн 40 коп. судового збору, 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний у матеріалах справи договір кредиту (у вигляді паперової копії) було створено в порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа.
Наголошує, що не укладала договір про споживчий кредит у редакції, яку долучає представник позивача в якості копії до позовної заяви, відповідно не погоджувала ні кредитну ставку, ні інші кабальні умови кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не підтверджує, що саме цю редакцію договору вона розуміла та узгодила з позивачем.
Вказує, що матеріали справи не містять жодного доказу належності саме відповідачці вказаного «одноразового ідентифікатора», доказів направлення його та використання саме нею цього способу підписання документа. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення, підтвердження пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення договору в формі електронного правочину тощо.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору. Наведене вказує на неукладеність договору про споживчий кредит від 21.04.2020 №2298570, у тому числі в електронній формі, що свідчить про відсутність погодження відповідачкою вказаної процентної ставки.
Звертає увагу, що первісний кредитор - ТОВ «Авентус Україна» пропонує своїм споживачам послуги «мікропозики» - надання короткострокових споживчих кредитів (зазвичай строк 15-60 календарних днів). Саме і тільки протягом цього терміну кредитування кредитор може нараховувати проценти за користування коштами. При цьому жодних посилань на докази того, що відповідачкою як позичальником вчинено певні дії, які б об`єктивно свідчили б про волю і бажання здійснити пролонгацію кредиту (підписана додаткова угода, додатковий договір, звернення про пролонгацію тощо), разом з позовом не надано.
Зазначає, що споживач розраховує тільки на проценти протягом базового строку кредитування, що відповідає правовій природі та економічному сенсу мікропозики, основною ознакою якої є короткостроковість. Тому укладаючи договір неможливо було передбачити, що позивач буде нараховувати проценти після закінчення визначеного договором строку кредитування.
Звертає увагу, що позивачем не надано належних доказів, які підтверджують перехід до позивача права вимоги в сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу.
Вважає, що позивач не надав належних доказів переходу права вимоги до нього за кредитним договором, а саме: реєстр прав вимоги не містить достатніх даних, що підтверджують обсяг та зміст переданих прав, зокрема інформації про залишок заборгованості, підстави її нарахування, дату на яку розраховано розмір заборгованості та відомостей про передачу кредитної справи; витяг з реєстру (сторінка з даними про відповідача) не має підписів та печаток, що робить його неналежним доказом згідно зі ст. 76 ЦПК України, оскільки неможливо встановити, чи дійсно дана сторінка є частиною реєстру; позивач не надав доказів сплати за договором факторингу, що є обов`язковим для підтвердження реального переходу прав. Позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підтвердження сплати позивачем як новим кредитором коштів первісному кредитору за передачу права грошової вимоги та зарахування їх на рахунок первісного кредитора саме за кредитну заборгованість відповідача. Водночас до матеріалів справи долучено лише витяг з реєстру боржників, на якому відсутні підписи сторін договору факторингу.
Зазначає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 27260 грн не є співрозмірною сумі кредиту у сумі 12000 грн, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості) за користування коштами.
Зазначає, що позивач мав право заявити дострокову вимогу простроченої заборгованості за кредитом вже після першого базового періоду, не чекаючи повного узгодженого періоду кредитування в 365 днів, що підтверджує той факт, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, навмисно призвів до нарахування максимально передбаченої суми відсотків за договором, розрахованої протягом усього додаткового строку кредитування.
Крім того, на підтвердження обставин перерахування грошових коштів за спірним кредитним договором та наявності боргу за договором позивач надає тільки розрахунки заборгованості. Наголошує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Натомість позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б факт зменшення активів первісного кредитора (перерахування саме з його банківських рахунків або видачу готівки з каси, яка належала первісному кредитору) та зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідача.
Вказує, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення кредитного договору на умовах, що вказані в наданих копіях сторінок договору, не довів перерахування відповідачу тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та правомірність процентів, які він просить стягнути, а тому суд першої інстанції задовольнив позовну заяву повністю без достатніх на те правових підстав.
Також зазначає, що з наявних у матеріалах справи документів (акти, рахунки, договори), не вбачається, що гонорар у сумі 8000 грн взагалі стосується надання правової допомоги в справі щодо стягнення заборгованості конкретно з неї, вважає, що обсяг виконаних робіт адвокатом не співмірний фактичним витратам, необхідним для розгляду даної справи, оскільки всі документи адвоката по цій справі мають шаблонний (типовий) характер, заповнення яких не вимагає ні значних трудовитрат, ні часу, ні інтелектуального навантаження з боку адвоката.
Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.
Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21.04.2020 між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 було укладено договір №2298570 про надання споживчого кредиту, на підставі якого відповідачці надано 12000 грн на 30 днів з датою повернення позики 21.05.2020, з можливістю продовження строку кредиту в порядку та на умовах, визначених у розділі 4 цього договору. Тип процентної ставки - фіксована.
Стандартна процентна ставка становить 1,9% у день. Знижена процентна ставка 1,81% у день. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою 18840 грн, 18498 грн - за зниженою ставкою.
Відповідно до п. 1.6 договору мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
Згідно з п. 2.1 договору кредитні кошти надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Даний договорі підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором С375357 (а. с. 7 - 8).
Крім того, електронним підписом одноразовим ідентифікатором С375357 відповідачкою були підписані паспорт споживчого кредиту та графік платежів до договору про надання споживчого кредиту від 21.04.2020 №2298570 (а. с. 6, 8 зв.).
Згідно з довідкою про ідентифікацію договір зі сторони клієнта ОСОБА_1 було підписано електронним підписом, створеним шляхом використання клієнтом одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично на вебсайті товариства та направлено клієнту на її номер мобільного телефону НОМЕР_2 , який повідомлений клієнткою в ІКС товариства та вказаний у договорі (а. с. 8 зв.).
Відповідно до довідки ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 16.12.2025 на підставі договору від 20.04.2017 ВП-200417-1 за дорученням ТОВ «Авентус Україна» 21.04.2020 товариством було здійснено успішний переказ коштів на карту клієнта на суму 12000 грн, маска картки НОМЕР_3 , код авторизації 333810 (а. с. 9).
Згідно з розрахунком заборгованості за договором від 21.04.2020 №2298570 ОСОБА_1 має 39260 грн заборгованості за вказаним договором, яка складається з основного боргу - 12000 грн, проценти за стандартною ставкою - 27360 грн (а. с. 9 зв. - 12 зв.).
26.02.2021 ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги №ККАУ - 26022021, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» передало, а ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 39260 грн (а. с. 12 зв. - 15).
Відповідно до витягу з реєстру боржників заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.04.2020 №2298570 становить 39260 грн (а. с. 14 зв.).
12.01.2026 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» направило ОСОБА_1 досудову вимогу за вих. №20533601, в якій повідомило про набуття товариством права вимоги за кредитним договором від 21.04.2020 №2298570 та надав реквізити для оплати заборгованості в сумі 39260 грн (а. с. 15 зв.).
Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість у сумі 39260 грн.
Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).
Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.
У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
У даній справі відповідачка оспорює факт укладення кредитного договору та отримання коштів у сумі 12000 грн.
Колегія суддів вважає доводи відповідачки, про те, що товариством не надано доказів укладення кредитного договору та отримання коштів безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення електронного договору про надання споживчого кредиту від 21.04.2020 №2298570 позивач надав довідку про ідентифікацію, відповідно до якої 21.04.2020 о 15:54:48 на номер телефону НОМЕР_2 було відправлено одноразовий ідентифікатор С375357, яким у подальшому був підписаний договір (а. с. 7 - 8 зв.).
Вказані обставини відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами.
За встановленими в цій справі обставинами кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «Авентус Україна» відповідачка подала заявку на отримання кредиту та підтвердила умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого ТОВ «Авентус Україна» надіслало останній за допомогою засобів зв`язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.
Ідентифікація ОСОБА_1 на вебсайті здійснена відповідно до вимог чинного законодавства з використанням її особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номерів телефону НОМЕР_2 , НОМЕР_4 , адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 При цьому колегія суддів звертає увагу, що номер телефону НОМЕР_4 та адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка також вказує в своїй апеляційній скарзі як засіб зв`язку (а. с. 47).
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію».
Враховуючи, що без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариством і відповідачкою не був би укладений, апеляційний суд доходить висновку, що кредитний договір в електронній формі був укладений відповідачкою згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. До таких висновків у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.
Крім того, згідно з розрахунком за договором про надання споживчого кредиту від 21.04.2020 №2298570 ОСОБА_1 один раз 15.08.2020 здійснила оплату процентів за користування кредитом (а. с. 9 - 12).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №526/405/13 тривале невчинення будь-яких дій, спрямованих на розірвання кредитного договору або визнання його недійсним, а також користування кредитними коштами та здійснення відповідачем платежів у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, свідчать про визнання такого кредитного договору укладеним.
Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем доведено факт укладання кредитного договору. Подані товариством докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором про надання споживчого кредиту від 21.04.2020 №2298570.
Крім того, факт отримання відповідачкою кредитних коштів у сумі 12000 грн підтверджується довідкою ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 16.12.2025, відповідно до якої на підставі договору від 20.04.2017 ВП-200417-1 за дорученням ТОВ «Авентус Україна» 21.04.2020 товариством було здійснено успішний переказ коштів на карту клієнта на суму 12000 грн, маска картки НОМЕР_3 , код авторизації 333810 (а. с. 9). Саме цей номер карти було зазначено в п. 2.1 договору про надання споживчого кредиту від 21.04.2020 №2298570 для перерахування кредиту (а. с. 7).
Доказів протилежного Самбур Л.О. суду не надала.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не укладала кредитний договір у редакції, наданій позивачем, є необґрунтованими. Доказів на підтвердження цих своїх доводів та редакції договору, яку нібито підписувала ОСОБА_1 , остання не надала.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Колегія суддів також відхиляє посилання заявниці на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №758/14925/23. У цій постанові Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке впливає на правильність вирішення спору, оскільки всі висновки в справі ґрунтуються на підставі дослідження копій доказів, які, на думку позивача, доводять факт укладення кредитного договору між сторонами та фактичного перерахування коштів відповідачу, яка ставила під сумнів надані позивачем докази, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Жоден з судів не виконав вимог статті 95 ЦПК України та не витребував у позивача оригіналів електронних доказів, незважаючи на клопотання відповідача, що є порушенням принципу змагальності сторін.
Всупереч зазначеному в справі, що переглядається, відповідачка клопотання про витребування оригіналів електронних доказів не заявляла.
А тому, враховуючи, що в наведеній для порівняння справі №758/14925/23 встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не витребував оригінал кредитного договору, є необґрунтованими, оскільки згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. А з огляду на положення ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як вже зазначалося вище, відповідачка не зверталася до суду з клопотанням про витребування оригіналів доказів.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів переходу до нього права вимоги від ТОВ «Авентус Україна», колегія суддів також вважає безпідставними.
Позивачем надано договір відступлення прав вимоги від 26.02.2021 №ККАУ-26022021, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» передало, а ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 39260 грн (а. с. 12 зв. - 15).
Відповідно до п. 6.2.3 вказаного договору права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей.
Зазначений договір був підписаний його сторонами у встановленому законом порядку.
Також суду були надані підписані сторонами та скріплені їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників, який підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості, витяг з реєстру прав вимоги від 26.02.2021 до договору відступлення прав вимоги, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.04.2020 №2298570 становить 39260 грн, платіжну інструкцію, яка підтверджує повну оплату за договором відступлення прав вимоги від 26.02.2021 №ККАУ-26022021.
Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 03.11.2021 у справі №301/2368/14-ц, від 18.10.2023 у справі №905/306/17, від 02.11.2021 у справі №905/306/17, від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.
Оскаржуване судове рішення не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду від 11.03.2015 у справі №6-16цс15, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, оскільки фактичні обставини в цих справах є різними.
Для визначення подібності правовідносин апеляційний суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, від 08.02.2022 у справі №2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке з вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Верховний Суд висловлює правові висновки в справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків поза межами строку кредитування, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.
Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 1.4 договору про надання споживчого кредиту від 21.04.2020 №2298570 строк кредиту становить 30 днів.
У п. 4.1 - 4.3 договору були передбачені наступні умови пролонгації строку кредитування.
Строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження в порядку, визначеному п.п. 4.2 - 4.5 договору.
Споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн, може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п. 4.3 договору.
Пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства в розмірі не менше суми нарахованих на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем.
Станом на 21.05.2020, тобто на дату повернення кредиту, ОСОБА_1 жодних платежів не здійснювала. Платіж було здійснено лише 15.06.2020 і в сумі, яка була значно меншою від суми нарахованих відсотків (а. с. 9 зв. - 12).
Тобто в даній справі відсутні правові підстави для нарахування та стягнення відсотків після закінчення строку користування кредитом, а саме: після 21.05.2020.
З матеріалів справи вбачається, що за 30 днів користування кредитом ОСОБА_1 повинна була заплатити 6840 грн відсотків, 15.06.2020 остання сплатила 100 грн на погашення відсотків, тому загальна сума заборгованості за відсотками становить 6740 грн.
Такі умови нарахування відсотків колегія суддів вважає справедливими та законними з огляду на наступні мотиви. У справі, що переглядається, відсоткова ставка становить 1,9% на день. Це повністю відповідає статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка діяла на час укладення кредитного договору. Умови кредитного договору не є несправедливими та відповідають вимогам чинного законодавства. Вони не ставлять позичальника в невигідне становище і не порушують балансу інтересів сторін. Відповідачка ознайомилася з розміром відсоткової ставки та конкретними сумами до сплати, засвідчивши це власним підписом. Ба більше, умови договору не оскаржувалися нею доти, доки кредитор не звернувся з позовом до суду. Таким чином, відсутні правові підстави вважати умови нарахування відсотків несправедливими чи такими, що порушують права боржника.
Колегія суддів також відхиляє посилання заявниці на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові від 07.10.2020 у справі №132/1006/19. У зазначеній справі вирішувалося питання щодо стягнення пені при порушенні позичальником зобов`язань за договором, у тому числі в разі прострочення строку повернення кредиту та сплати процентів. У справі, що переглядається в апеляційному порядку, було стягнуто лише тіло кредиту та відсотки.
А тому, враховуючи, що в наведеній відповідачкою для порівняння справі №132/1006/19 встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку є посилання в апеляційній скарзі, зроблено висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Тобто вказаний висновок є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки в даній справі відсотки нараховувалися на підставі кредитного договору, а не у вигляді неустойки, штрафу чи процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки районний суд не врахував, що сторони погодили строк користування кредитом 30 днів, та що строк користування кредитом не було продовжено в установленому договором порядку, тому рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з відповідачки на користь позивача 18740 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 21.04.2020 №2298570, яка складається з наступного: 12000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6740 грн - заборгованість за відсотками за період з 21.04.2020 по 20.05.2020 включно.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення стягнуто загальну суму за кредитним договором, а тому рішення підлягає зміні в цілому.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.
На підтвердження розміру понесених у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025, укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» і адвокатським об`єднанням «Апологет» (а. с. 16 зв.), акт наданих послуг від 12.01.2026 №798, відповідно до якого сторони підтвердили факт надання правничої допомоги в справі до боржника ОСОБА_1 (а. с. 17), детальний опис наданих послуг до акту №798 (а. с. 17).
Вказані докази є належними і допустимими та підтверджують факт надання професійної правничої допомоги в даній справі.
З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн, понесені позивачем в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.
Тому доводи апеляційної скарги в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1, 13 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (48%) необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача 1277 грн 95 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції, та 1440 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 2717 грн 95 коп. (а. с. 17, 21).
Крім того, пропорційно відмовленим позовним вимогам (48%) з позивача на користь відповідачки потрібно стягнути 2076 грн судового збору, який підлягав сплаті при зверненні до апеляційного суду (а. с. 63 зв., 66).
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 березня 2026 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 18740 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 21 квітня 2020 року №2298570, 2717 грн 95 коп. судових витрат.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 2076 грн 67 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.О. Замченко
Судді: О.М. Черних
А.М. Худик