Провадження № 2/447/1946/26
Справа № 447/3000/26
У Х В А Л А
про передачу позовної заяви за підсудністю
24.08.2026 р. м. Миколаїв
Суддя Миколаївського районного суду Львівської області Джус Р.В.,
вивчивши матеріали позовної заяви
за позовом: ОСОБА_1 ,
до відповідача: Акціонерного товариства «Універсал Банк»,
третя особа: Акціонерне товариство «ОТП Банк»,
про: визнання кредитного договору недійсним,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського районного суду Львівської області з позовом до Акціонерного товариства «Універсал Банк», за участю третьої особи: Акціонерного товариства «ОТП Банк» в якому просить суд визнати недійсним кредитний правочин (включно з договором про відкриття кредитного ліміту, активацією «розстрочки на карту» та кредитування на загальну суму 28 359,97грн) оформлений 30 квітня 2026 року в системі інтернетбанкінгу АТ «Універсал Банк» на ім`я ОСОБА_1 внаслідок шахрайських дій третіх осіб.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2026, для розгляду даної справи визначено суддю Джуса Р.В.
Статтями 2,3,4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховою радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (п.24 рішення від 20.07.2006; заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Параграфом 3 глави 2 ЦПК України визначено територіальну юрисдикцію (підсудність) та регламентовано правила подання позову до суду у відповідності до підсудності.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду (ст.19 ЦПК України).
Територіальна підсудність (юрисдикція) - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Згідно положень ч.1 ст.378 ЦПК України, прийняття судом рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), є підставою для скасування відповідного рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Відповідно до норм ЦПК України існує загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача /ст.27ЦПК/, альтернативна підсудність за вибором позивача /ст.28ЦПК/та виключна підсудність /ст.30ЦПК/.
Так, відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч.5 ст.28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Звертаючись до суду з даним позовом до Миколаївського районного суду Львівської області, позивач посилається на те, що даний позов стосується захисту прав споживачів, а тому пред`являється за зареєстрованим місцем проживання позивача, як споживача послуг.
З цього приводу суд зазначає, що відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з п.22 ч.1ст.1Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Як дійшов висновку Пленум Верховного Суду України в п.6 постанові №5 від 12.04.1996 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_1 звернулась із позовом до Акціонерного товариства «Універсал Банк», в якому просить суд визнати недійсним кредитний правочин (включно з договором про відкриття кредитного ліміту, активацією «розстрочки на карту» та кредитування на загальну суму 28 359,97грн) оформлений 30 квітня 2026 року в системі інтернетбанкінгу АТ «Універсал Банк» на її ім`я, оскільки вона таких послуг не замовляла, жодного волевиявлення на укладення такого договору не виражала, та такий було укладено внаслідок шахрайських дій третіх осіб всупереч її волевиявлення.
Однак суд зазначає, що позивачкою не обґрунтовані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право її, як споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
Натомість позивачка посилається на те, що укладення такого правочину не відповідало її волевиявленню, що суперечить ч.3 ст.203 ЦК України.
Застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
З огляду на викладене, дія Закону України «Про захист прав споживачів», на думку суду, не регулює дані правовідносини, так як у даному випадку позивачка зазначає, що не отримувала кредитних послуг відповідача та в добровільному порядку жодних договорів не укладала, а отже існує спір з приводу визнання правочину недійсним з підстав недодержання в момент його вчинення вимог встановлених ст. 203 ЦК України, зокрема щодо наявності волевиявлення учасника правочину. Таким чином, з урахуванням предмету спору та визначеного позивачем відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що спір має розглядатися з урахуванням Закону України «Про захист прав споживачів», тому підсудність справи за правилами ч. 5 ст. 28 ЦПК України не застосовується.
Як убачається із матеріалів позовної заяви, позивач звертається до суду із позовом до відповідача АТ«УНІВЕРСАЛ БАНК», адресу місця знаходження якого вказує: м. Київ, вул..Оленівська, 23, що територіально не відноситься до Миколаївського районного суду Львівської області.
Таким чином, вказана справа підсудна Подільському районному суду міста Києва.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
З а вимогами ч.3 ст.31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід направити до Подільського районного суду міста Києва, за місцем знаходження відповідача, оскільки справа не відноситься до територіальної юрисдикції Миколаївського районного суду Львівської області.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.12, 27, 28, 31, 32, 260,261,354 ЦПК України, суд,
постановив :
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», за участю третьої особи: Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного правочину (включно з договором про відкриття кредитного ліміту, активацією «розстрочки на карту» та кредитування на загальну суму 28 359,97грн) оформлений 30 квітня 2026 року в системі інтернетбанкінгу АТ «Універсал Банк» на ім`я ОСОБА_1 внаслідок шахрайських дій третіх осіб, передати на розгляд до Подільського районного суду міста Києва.
Роз`яснити учасникам справи, що передача справи, з підстав зазначених вище в ухвалі, здійснюється не пізніше п`яти днів після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання скарги не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Роман ДЖУС