Справа №591/10508/24
Номер провадження 22-ц/816/2593/26
Категорія - 53
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Черних О.М.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
у присутності представників позивачів - адвокатів Смирнової О.Л., Сенчі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Дерези Микити Едуардовича, подану в інтересах Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»,
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 червня 2026 року в складі судді Клименко А.Я., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 22 червня 2026 року)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», треті особи: Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_4 , про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,
в с т а н о в и в :
18.10.2024 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися з позовом до ДСГП «Ліси України», в якому вказували, що 30.06.2022 близько 15:00 на автодорозі «Київ - Суми - Юнаківка», неподалік с. Терешківка, Сумського району, сталася ДТП, під час якої ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «SKODA Octavia», реєстр. номер НОМЕР_1 , рухаючись у напрямку м. Суми, здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 , який доводиться їм чоловіком і батьком відповідно. Внаслідок ДТП останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, з якими був госпіталізований до Сумської обласної клінічної лікарні, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Відомості про дану подію були внесені 30.06.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №6202217[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
На момент ДТП автомобіль «SKODA Octavia», реєстр. номер НОМЕР_1 , перебував у власності ДП «Сумське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», а водій ОСОБА_4 перебував з цим підприємством у трудових відносинах та працював на посаді заступника директора, тому шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки під час виконання працівником службових обов`язків, підлягає відшкодуванню володільцем транспортного засобу.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», у зв`язку з чим 09.10.2024 страхова компанія в добровільному порядку виплатила їм по 26000 грн кожному.
Посилаючись на те, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 їм завдана моральна шкода, просили стягнути з ДСГП «Ліси України» на користь ОСОБА_1 474000 грн моральної шкоди та на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 224000 грн кожному.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12.06.2026 позов задоволено: стягнуто з ДСГП «Ліси України» на користь ОСОБА_1 474000 грн моральної шкоди та на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 224000 грн кожному.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Дереза М.Е. в інтересах ДСГП «Ліси України» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в діях водія ОСОБА_4 відсутня вина у вчиненні ДТП, а тому стягнення коштів з ДСГП «Ліси України» є неправомірним.
18.08.2026 третя особа ОСОБА_4 подав пояснення в справі, в яких посилаючись на те, що в його діях відсутня вина в настанні ДТП, а страховою компанією здійснено виплати позивачам, просить задовольнити апеляційну скаргу ДСГП «Ліси України».
19.08.2026 адвокат Смирнова О.Л. в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судове засідання представники відповідача ДСГП «Ліси України», третьої особи - ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», третя особа ОСОБА_4 не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (том 1 а. с. 258, 259, 260, том 2 а. с. 49). Про причини неявки суд не повідомили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників позивачів - адвокатів ОСОБА_6 , Сенчі О.О., які проти задоволення апеляційної скарги заперечували, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 11.06.1982 ОСОБА_5 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, від якого мають двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 14 - 16).
Зазначені особи зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 1, 6 зв., 9, 12).
30.06.2022 приблизно о 15:00 на автодорозі «Київ - Суми - Юнаківка», неподалік від с. Терешківка, Сумського району, сталася ДТП, під час якої ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «SKODA Octavia», реєстр. номер НОМЕР_1 , рухаючись у напрямку м. Суми, здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 , який рухався попереду в попутному напрямку. Внаслідок ДТП останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, а саме: важку закриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку, гемопневмоторакс, шок, численні переломи ребер, переломи обох лопаток, ключиць, лівої нижньої кінцівки та інші ушкодження, у зв`язку з чим був госпіталізований до Сумської обласної клінічної лікарні, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Відомості про дану подію були внесені 30.06.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №6202217[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Постановою слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією в м. Суми) ТУ ДБР, розташованого в м. Полтава, від 16.09.2023 кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням в діянні складу кримінального правопорушення (том 1 а. с. 18 - 21).
Згідно з висновком автотехнічної експертизи від 12.12.2022 у діях водія автомобіля «SKODA Octavia» ОСОБА_4 у даній дорожньо-транспортній ситуації не вбачається невідповідностей вимогам ПДР, які б знаходилися з технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП (а. с. 20).
На момент ДТП автомобіль «SKODA Octavia», реєстр. номер НОМЕР_1 , належав ДП «Сумське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», а водій ОСОБА_4 перебував з цим підприємством у трудових відносинах та працював на посаді заступника директора (а. с. 18 - 21, 24 - 25, 26, 27 - 30).
Також судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», у зв`язку з чим страхова компанія в добровільному порядку виплатила кожному позивачу по 26000 грн (а. с. 32).
Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що смерть чоловіка та батька є непоправною втратою для позивачів, яка змінила їх звичний уклад життя, позбавила підтримки, спільного побуту, спілкування та моральної опори, спричинила душевні страждання, порушила нормальні життєві зв`язки, не може бути усунута в майбутньому, у зв`язку з чим останнім завдано моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогами закону.
У даній справі рішення районного суду оскаржується виключно в частині стягнення моральної шкоди з ДСГП «Ліси України», тому в іншій частині судове рішення, у тому числі й частині визначення розміру моральної шкоди, в цьому апеляційному провадженні не переглядається.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Предметом спору є відшкодування моральної шкоди ДСГП «Ліси України», завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
В абзаці 1 пункту 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 №4 судам роз`яснено, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України).
Згідно з ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №439/1218/18, від 17.06.2020 у справі №439/1213/18-ц, від 14.02.2023 у справі №944/1122/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає в її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.
Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок, що аналізуючи норми статей 1172 та 1187 ЦК України можна дійти висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) (ст. 1194 ЦК України).
У справі встановлено, що ОСОБА_4 , який керував автомобілем «SKODA Octavia», реєстр. номер НОМЕР_1 , перебував у трудових відносинах з ДП «Сумське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України».
Встановивши, що причиною загибелі ОСОБА_7 стали травми, завдані внаслідок наїзду автомобіля, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням його експлуатації (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець джерела підвищеної небезпеки) відповідає за шкоду без урахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Доводи апеляційної скарги про те, що стягнення моральної шкоди з ДСГП «Ліси України» є неправомірним, оскільки в діях ОСОБА_4 відсутня вина, є необґрунтованими, оскільки моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
У постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №552/4440/16-ц зроблено висновок, що відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України 2004 року.
Суд першої інстанції вірно застосував частину першу статті 1172 ЦК України, згідно з якою юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Указане свідчить про те, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду», і «особа, яка відповідає за шкоду» (змішана система деліктів).
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 01.11.2021 у справі №920/343/20, від 15.06.2018 у справі №911/3511/16, від 15.07.2026 у справі №199/9026/23 та інших.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2026 у справі №211/3773/24, 20.11.2025 у справі №216/1337/24, від 22.10.2025 у справі №212/3749/24 та інші).
Проаналізувавши наведені вище норми закону та виходячи з встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме на відповідача, як володільця джерела підвищеної небезпеки та роботодавця ОСОБА_4 , покладено обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, під час виконання водієм своїх трудових обов`язків. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, законодавець чітко окреслив межі апеляційного перегляду, дозволивши перегляд справи лише у межах тих доводів і вимог, які обґрунтовані в чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
Враховуючи підставу апеляційного оскарження (стягнення моральної шкоди з ДСГП «Ліси України»), в іншій частині судове рішення, у тому числі в частині визначення розміру моральної шкоди, у цьому апеляційному провадженні не переглядається.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу адвоката Дерези Микити Едуардовича, подану в інтересах Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 серпня 2026 року.
Головуючий - А.О. Замченко
Судді: Д.В. Сізов
О.М. Черних