Постанова № 139205269 у справі № 904/1078/26 від 25.08.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/1078/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А. М., Віннікова С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 (суддя Юзіков С. Г.)

у справі № 904/1078/26

за позовом керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Солонянської селищної ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Солонянської селищної ради з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 159 499,20 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у зв`язку з незаконною порубкою дерев.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що під час проведення працівниками Департаменту безпеки Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» контрольного заходу щодо додержання філією «Східний лісовий офіс» вимог нормативно-правових актів з ведення лісового господарства та електронного обліку деревини в межах кварталу 50 виділу 2 Микільського лісництва Запорізького надлісництва, розташованого в адміністративних межах Солонянської селищної ради, виявлено факт незаконної порубки 15 дерев порід акація, ясен та в`яз. За результатами контрольного заходу 22.08.2025 складено відповідний акт.

За фактом незаконної порубки Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра 28.10.2025 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025042020000078 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 246 Кримінального кодексу України. Під час досудового розслідування з метою перевірки розміру завданої державі шкоди призначено судову інженерно-екологічну експертизу.

Згідно з висновком експерта від 22.12.2025 № СЕ-19/104-25/47250-ФХЕД, з урахуванням установлених вихідних даних щодо кількості, порід і діаметрів незаконно зрубаних дерев та правильного застосування індексації спеціальних такс, розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки 15 дерев у кварталі 50 виділі 2 природно-заповідного фонду Микільського лісництва Запорізького надлісництва, становить 159 499,20 грн.

Прокурор зазначав, що філія «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» є постійним лісокористувачем відповідної лісової ділянки, а тому саме на відповідача покладено передбачений лісовим законодавством обов`язок щодо забезпечення охорони та збереження лісів, у тому числі від незаконних рубок. На думку прокурора, заподіяння шкоди стало наслідком неналежного виконання постійним лісокористувачем покладених на нього обов`язків із забезпечення охорони лісового фонду та невжиття належного комплексу заходів, спрямованих на запобігання незаконним рубкам.

Оскільки у добровільному порядку шкоду в розмірі 159 499,20 грн відповідачем не відшкодовано, прокурор просив стягнути зазначену суму з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Солонянської селищної ради.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурор посилався на те, що Солонянська селищна рада, будучи уповноваженим органом у спірних правовідносинах, самостійно заходів претензійно-позовного характеру щодо відшкодування зазначеної шкоди не вживала, про що повідомила прокуратуру листом від 30.12.2025 № 02-14-2494/0/2-25, у зв`язку з чим прокурор вважав наявними передбачені статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстави для представництва інтересів держави в суді.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/1078/26 позов керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Солонянської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, задоволено у повному обсязі.

Суд першої інстанції стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Солонянської селищної ради 159 499,20 грн шкоди, а також на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 2 662,40 грн судових витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджено факт незаконної порубки 15 дерев порід акація, ясен та в`яз у межах кварталу 50 виділу 2 Микільського лісництва Запорізького надлісництва, який перебуває у постійному користуванні філії «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України». Суд зазначив, що саме на постійного лісокористувача законодавством покладено обов`язок забезпечувати охорону та захист лісів, у тому числі від незаконних рубок.

Посилаючись на положення статей 19, 63, 64, 86, 89, 90, 105, 107 Лісового кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства у частині забезпечення охорони та захисту лісів є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому суд зауважив, що для вирішення питання про відповідальність постійного лісокористувача не має визначального значення встановлення конкретної особи, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку, оскільки відповідальність лісокористувача пов`язується з неналежним виконанням ним власних обов`язків щодо забезпечення охорони і збереження лісових насаджень.

Місцевий господарський суд урахував правові висновки Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо відповідальності постійних лісокористувачів за шкоду, спричинену незаконними рубками на підвідомчих їм територіях, та зазначив, що цивільно-правову відповідальність можуть нести не лише безпосередні виконавці незаконної рубки, а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності щодо забезпечення належної охорони лісу.

Судом також установлено, що факт незаконної порубки підтверджується актом огляду місця вчинення правопорушення, матеріалами контрольного заходу, польовою переліковою відомістю незаконно зрубаних дерев та іншими документами, складеними за участю працівників відповідача. Доказів того, що спірні дерева були відведені у рубку в установленому законом порядку, матеріали справи не містять.

Щодо розміру заявленої до стягнення шкоди суд першої інстанції врахував висновок експерта від 22.12.2025 № СЕ-19/104-25/47250-ФХЕД, яким перевірено проведений розрахунок та встановлено належний розмір шкоди. Суд зазначив, що відповідач не надав доказів, які б спростовували правильність експертного розрахунку, а висновок експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, може оцінюватися господарським судом як доказ на загальних підставах.

Заперечення відповідача про відсутність конкретизації порушених ним обов`язків місцевий господарський суд відхилив, пославшись, зокрема, на Положення про філію «Східний лісовий офіс» та норми Лісового кодексу України, якими на відповідача покладено обов`язок щодо забезпечення охорони лісів від незаконних рубок. Суд також дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем комплексу заходів, спрямованих на забезпечення охорони та збереження лісу на підвідомчій йому території.

За таких обставин суд першої інстанції визнав доведеними правові підстави для покладення на ДСГП «Ліси України» обов`язку з відшкодування заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди та задовольнив позов у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/1078/26, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ДСГП «Ліси України» просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/1078/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, поданого в інтересах держави в особі Солонянської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 159 499,20 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення апелянт зазначає неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав установленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 є незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, за недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. На переконання апелянта, судом також неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Апелянт не заперечує факту виявлення незаконної порубки 15 дерев на території Микільського лісництва, водночас наголошує, що зазначений факт був виявлений саме працівниками ДСГП «Ліси України» під час проведення контрольного заходу, після чого філією «Східний лісовий офіс» вжито заходів реагування та направлено до органу Національної поліції повідомлення про кримінальне правопорушення. На думку скаржника, зазначені обставини свідчать не про неналежне виконання ним обов`язків щодо охорони лісу, а, навпаки, про здійснення відповідного контролю та реагування на виявлене порушення.

ДСГП «Ліси України» не погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для покладення на нього цивільно-правової відповідальності лише у зв`язку з тим, що незаконну порубку вчинено на лісовій ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні. Скаржник акцентує увагу на положеннях статті 105 Лісового кодексу України, якою встановлено перелік порушень лісового законодавства, за вчинення яких особи несуть відповідальність, та стверджує, що прокурором у позовній заяві не визначено, яке саме з передбачених цією нормою порушень допущено відповідачем.

За твердженням апелянта, сам по собі статус ДСГП «Ліси України» як постійного лісокористувача та покладення на нього загального обов`язку із забезпечення охорони і захисту лісів не є достатньою підставою для автоматичного покладення відповідальності за будь-яку незаконну порубку, вчинену невстановленими третіми особами. На думку скаржника, для застосування цивільно-правової відповідальності необхідно встановити конкретне порушення відповідачем установлених правил ведення лісового господарства та довести, що саме таке порушення спричинило заподіяння відповідної шкоди.

Скаржник посилається на загальні положення статей 15, 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України, статей 41, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, є деліктною відповідальністю, для застосування якої необхідна сукупна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини. За відсутності хоча б одного із зазначених елементів, на думку скаржника, підстави для цивільно-правової відповідальності відсутні.

ДСГП «Ліси України» стверджує, що саме на прокурора як особу, яка звернулася з позовом в інтересах держави, покладено обов`язок довести протиправність поведінки відповідача, наявність шкоди та прямий причинно-наслідковий зв`язок між конкретною протиправною поведінкою відповідача і заподіяною шкодою. Водночас, на переконання апелянта, таких доказів у матеріалах справи немає.

Зокрема, скаржник наполягає, що протиправна бездіяльність, покладена в основу заявлених вимог, повинна мати конкретне вираження. На його думку, прокурор повинен був визначити, які саме передбачені законом дії ДСГП «Ліси України» було зобов`язане вчинити для запобігання незаконній порубці, але не вчинило, та довести, що невчинення саме цих дій стало причиною незаконної рубки і виникнення шкоди. Ні прокурор, ні суд першої інстанції, як стверджує апелянт, такої конкретної дії або комплексу невиконаних заходів не визначили.

Посилаючись на положення статей 19, 63, 64 та 86 Лісового кодексу України, апелянт визнає наявність у постійного лісокористувача обов`язку забезпечувати охорону лісів, у тому числі від незаконних рубок, однак вважає, що для притягнення його до відповідальності необхідно встановити конкретний перелік заходів з охорони лісових ресурсів, яких ним не було дотримано. До таких превентивних заходів скаржник відносить, зокрема, патрулювання місцевості, її огляд та охорону, а також дії, спрямовані на ускладнення або унеможливлення вільного доступу до території лісового фонду.

При цьому ДСГП «Ліси України» стверджує, що наведені прокурором обставини фактично стосуються не незадовільного здійснення охорони лісових ресурсів, а питань організації перевірки лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні підприємства, реагування на вже виявлений факт незаконної рубки та документального оформлення результатів такого виявлення. З огляду на це апелянт вважає, що прокурор не довів невиконання відповідачем саме тих превентивних дій, які могли б запобігти незаконній порубці.

Скаржник також вважає абстрактним посилання прокурора на невжиття відповідачем «усіх можливих» заходів із забезпечення охорони лісу, оскільки, на його думку, таке формулювання не дає можливості встановити конкретний обсяг обов`язків, які начебто не були виконані, а відтак унеможливлює належне спростування таких тверджень відповідачем.

В апеляційній скарзі ДСГП «Ліси України» наполягає на тому, що ним були вжиті всі залежні від нього заходи, спрямовані на організацію належної охорони лісу та недопущення самовільних і незаконних рубок. Скаржник зазначає, що матеріали справи, на його переконання, не підтверджують недотримання ним установленої процедури перевірки лісових ресурсів або невжиття заходів реагування на факт незаконної рубки. У зв`язку з цим апелянт вважає відсутніми у своїй поведінці такі елементи цивільного правопорушення, як протиправність і вина, а також причинно-наслідковий зв`язок між його діями чи бездіяльністю та заподіяною шкодою.

Окремо скаржник заперечує наявність причинного зв`язку між поведінкою відповідача та незаконною порубкою. На думку апелянта, шкода повинна бути безпосереднім та об`єктивним наслідком конкретної протиправної поведінки особи, до якої заявлено вимоги. Натомість у цій справі незаконну рубку здійснили невстановлені особи, а прокурором не доведено, що вона стала наслідком конкретного невиконання ДСГП «Ліси України» покладеного на нього обов`язку. Тому скаржник вважає, що причинно-наслідковий зв`язок як обов`язковий елемент деліктної відповідальності відсутній.

Крім того, апелянт посилається на обставини дії воєнного стану. ДСГП «Ліси України» зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану» на період воєнного стану припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю), крім передбачених цією постановою випадків. На переконання скаржника, зазначене обмежувало можливість підприємства здійснювати заходи державного контролю у сфері охорони лісу та є незалежною від його волі обставиною, яка має враховуватися під час вирішення питання про наявність вини.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» також пов`язує неможливість у повному обсязі здійснювати заходи щодо охорони лісів із дією воєнного стану та встановленням комендантської години, характеризуючи такі обставини як форс-мажорні та такі, що, на його думку, виключають вину відповідача у заподіянні спірної шкоди.

Апелянт посилаючись на статті 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, наголошує, що кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а належними можуть бути лише докази, які стосуються обставин, що входять до предмета доказування. На думку апелянта, прокурором не надано належних доказів на підтвердження конкретних порушень відповідачем вимог щодо охорони лісу, які безпосередньо призвели до незаконної рубки.

ДСГП «Ліси України» також посилається на сформований Верховним Судом підхід щодо стандарту доказування «вірогідності доказів» та зазначає, що принцип змагальності не означає автоматичного визнання встановленою обставини лише тому, що про неї стверджує одна зі сторін. За твердженням апелянта, висновок про існування певної обставини має ґрунтуватися на таких доказах, які роблять її існування більш вірогідним, ніж протилежний висновок. На підтвердження цього скаржник посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 та від 18.11.2019 у справі № 902/761/18.

Крім того, скаржник наголошує на принципах змагальності та диспозитивності господарського процесу і зазначає, що збір та подання фактичного матеріалу для вирішення спору покладаються на сторони, тоді як суд має оцінювати надані ними докази, а не підміняти сторону у доказуванні обставин, якими обґрунтовуються її вимоги.

Посилаючись на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Краска проти Швейцарії», апелянт зазначає, що судове рішення повинно містити належні мотиви, а основні доводи та докази сторін мають бути ретельно досліджені та оцінені. У зв`язку з цим скаржник стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його запереченням щодо недоведеності протиправної поведінки, вини та причинного зв`язку, чим, на переконання апелянта, порушив вимоги щодо всебічного та повного дослідження доказів.

Таким чином, узагальнюючи наведені в апеляційній скарзі доводи, ДСГП «Ліси України» вважає, що прокурором доведено лише сам факт незаконної порубки дерев невстановленими особами та наявність відповідної шкоди, однак не доведено конкретної протиправної поведінки чи бездіяльності відповідача, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою та вини ДСГП «Ліси України», у зв`язку з чим відсутній повний склад цивільного правопорушення, необхідний для покладення на підприємство обов`язку з відшкодування спірної шкоди. Саме з цих підстав апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 про відкриття апеляційного провадження учасникам справи встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань і додаткових доказів із дотриманням вимог частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Одночасно учасникам справи роз`яснено, що неподання відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У наданих матеріалах апеляційного провадження відзив Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра на апеляційну скаргу ДСГП «Ліси України» відсутній. Окремої письмової позиції прокурора щодо викладених в апеляційній скарзі доводів матеріали справи, надані суду апеляційної інстанції, не містять.

Солонянська селищна рада відзиву на апеляційну скаргу не подала, а окремих письмових заперечень щодо вимог та доводів апеляційної скарги у наданих матеріалах апеляційного провадження не міститься.

Таким чином, інші учасники справи не скористалися процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Водночас відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 для розгляду справи № 904/1078/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В., Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/1078/26 та витребувано матеріали цієї справи у суду першої інстанції.

Враховуючи, що ціна позову у справі становить 159 499,20 грн, що є меншою за сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2026, та з огляду на приписи частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції визначив здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний перегляд справи здійснюється за наявними в матеріалах справи доказами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом обставини справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом установлено такі обставини.

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 11.03.2024 № 346 створено філію «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

Відповідно до Положення про філію «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 20.10.2025 № 1688, філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України», не має статусу юридичної особи, діє від імені та в інтересах підприємства і здійснює делеговані підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмета його діяльності. Пунктом 7.8 цього Положення передбачено, що філія здійснює діяльність на земельних ділянках, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України».

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується, що філія «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок Микільського лісництва Запорізького надлісництва.

Квартал 50 виділ 2 Микільського лісництва Запорізького надлісництва розташований у межах Солонянської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області. Дану обставину філія «Східний лісовий офіс» безпосередньо підтвердила у відповіді на запит Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра.

Спірна лісова ділянка у кварталі 50 виділі 2 належить до території природно-заповідного фонду, що відображено як у матеріалах контрольного заходу ДСГП «Ліси України», так і в матеріалах проведеної у кримінальному провадженні судової інженерно-екологічної експертизи.

У серпні 2025 року працівниками Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДСГП «Ліси України» проведено контрольний захід щодо додержання філією «Східний лісовий офіс» вимог нормативно-правових актів з ведення лісового господарства та електронного обліку деревини.

Контрольний захід проводився працівниками відділу № 5 сектору № 2 управління безпеки Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДСГП «Ліси України» завідувачем сектору П.С. Семенютою та інспектором С.П. Красномовцем, з відома директора філії «Східний лісовий офіс» С.М. Дмитренка, у присутності відповідних спеціалістів філії, лісничих та матеріально відповідальних осіб.

За результатами натурального обстеження кварталу 50 виділу 2 Микільського лісництва виявлено незаконну порубку 15 дерев порід акація, ясен та в`яз невстановленими особами. У матеріалах контрольного заходу ця ділянка прямо позначена як об`єкт природно-заповідного фонду. Первинно розмір заподіяної шкоди за результатами контрольного заходу визначено у сумі 137 121,60 грн.

22.08.2025 Департаментом внутрішньої та економічної безпеки ДСГП «Ліси України» за результатами проведеного контрольного заходу складено відповідний акт. Факт незаконної порубки також зафіксовано у польовій переліковій відомості незаконно зрубаних дерев та у відомості обчислення розміру шкоди; відповідні документи підписано працівниками філії «Східний лісовий офіс».

З актом контрольного заходу ознайомлено директора філії «Східний лісовий офіс» С.М. Дмитренка, який отримав один його примірник. В акті також зазначено про необхідність вжиття заходів реагування на виявлені контрольним заходом порушення та подання письмових пояснень.

Окрім матеріалів внутрішнього контрольного заходу, у справі міститься акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 20.08.2025, складений за участю представника відповідача. Цим актом зафіксовано незаконну порубку дерев у кварталі 50 виділі 2 Микільського лісництва. Матеріали цього огляду надалі були використані під час досудового розслідування та проведення судової інженерно-екологічної експертизи.

Судом також встановлено, що зазначений акт огляду складено за участю представника відповідача та підписано ним без заперечень, а за результатами огляду зафіксовано незаконну порубку дерев порід акація, ясен та в`яз загальною кількістю 15 штук. Доказів відведення цих дерев у рубку у встановленому законодавством порядку матеріали справи не містять.

При цьому у матеріалах справи відсутні відомості про встановлення осіб, які безпосередньо здійснили спірну незаконну порубку.

З метою встановлення осіб, причетних до незаконної порубки, філією «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» до правоохоронних органів направлено повідомлення про кримінальне правопорушення від 29.09.2025 № 2309/32.7.2-2025 з відомостями щодо незаконної порубки дерев у кварталі 50 виділі 2 Микільського лісництва Запорізького надлісництва.

28.10.2025 за фактом незаконної порубки Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025042020000078 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 246 Кримінального кодексу України.

У межах зазначеного кримінального провадження постановою слідчого від 02.12.2025 призначено судову інженерно-екологічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

На вирішення експертизи було поставлено питання щодо документального підтвердження розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев у кварталі 50 виділі 2 природно-заповідного фонду Микільського лісництва Запорізького надлісництва.

При проведенні експертизи досліджено матеріали кримінального провадження, зокрема акт контрольного заходу, акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 20.08.2025, вихідні дані щодо кількості незаконно зрубаних дерев, діаметрів їх пнів, якісного стану дерев, місця та часу виявлення рубки.

За результатами експертного дослідження встановлено, що незаконно зрубано 15 дерев, з яких 12 дерев віднесено до сироростучих, а 3 до сухостійних. За діаметрами біля шийки кореня експертом враховано: щодо сироростучих дерев 6 пнів діаметром від 10,1 до 14 см, 5 пнів від 14,1 до 18 см та 1 пень від 22,1 до 26 см; щодо сухостійних по одному пню в діапазонах 10,1- 14 см, 14,1- 18 см та 18,1- 22 см. Загальна кількість 15 пнів.

Експерт визначав розмір шкоди відповідно до спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575.

При індексації такс експертом застосовано індекс споживчих цін за попередній, 2024 рік 112,0 %, а також коефіцієнт, яким враховується особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 22.12.2025 № СЕ-19/104-25/47250-ФХЕД установлено, що розмір шкоди, заподіяної незаконною порубкою 15 дерев порід акація, ясен та в`яз до ступеня припинення росту у кварталі 50 виділі 2 природно-заповідного фонду Микільського лісництва Запорізького надлісництва філії «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», становить 159 499,20 грн.

Водночас матеріали справи містять декілька послідовно складених розрахунків розміру шкоди. Так, у матеріалах первинного контрольного заходу зазначено суму 137 121,60 грн. Надалі лісничим Микільського лісництва був складений розрахунок у розмірі 212 224,19 грн. Перевіряючи останній розрахунок, судовий експерт установив його завищення на 52 724,99 грн. Причиною розбіжності стало те, що при індексації такс було використано добуток індексів споживчих цін за 2022- 2024 роки замість індексу споживчих цін лише за попередній 2024 рік.

Таким чином, з урахуванням висновку експерта прокурором остаточно визначено заявлений до стягнення розмір шкоди за формулою: 212 224,19 грн - 52 724,99 грн = 159 499,20 грн.

22.12.2025 Правобережна окружна прокуратура міста Дніпра звернулася до філії «Східний лісовий офіс» із запитом № 53-7997ВИХ-25 щодо надання документів, пов`язаних із незаконною порубкою дерев у кварталі 50 виділі 2 Микільського лісництва, зокрема розрахунку шкоди, акта натурного обстеження та планово-картографічних матеріалів.

На зазначений запит філією «Східний лісовий офіс» прокуратурі надано розрахунок шкоди, акт огляду місця вчинення правопорушення від 20.08.2025 та планово-картографічні матеріали із зазначенням місця незаконної порубки; одночасно повідомлено, що квартал 50 виділ 2 знаходиться в межах Солонянської селищної територіальної громади та що про виявлену порубку філією було повідомлено правоохоронні органи.

З метою з`ясування питання щодо самостійного вжиття уповноваженим органом заходів на захист інтересів держави Правобережна окружна прокуратура міста Дніпра листом від 26.12.2025 № 53-8180ВИХ-25 звернулася до Солонянської селищної ради із запитом про те, чи вживалися радою заходи щодо відшкодування заподіяної незаконною порубкою шкоди.

Листом від 30.12.2025 № 02-14-2494/0/2-25 Солонянська селищна рада повідомила прокуратуру, що претензійно-позовна робота щодо відшкодування шкоди у спірних правовідносинах не проводилася.

07.01.2026 прокуратура також звернулася безпосередньо до ДСГП «Ліси України» із запитом щодо розрахунку шкоди та стану її відшкодування.

У відповідь листом від 19.01.2026 № 357/17.1-2026 ДСГП «Ліси України» надало копію відповідного розрахунку та повідомило, що, за інформацією філії «Східний лісовий офіс», шкода, спричинена незаконною порубкою дерев у кварталі 50 виділі 2 Микільського лісництва Запорізького надлісництва, не відшкодовувалася.

Після встановлення наведених обставин Правобережна окружна прокуратура міста Дніпра листом від 20.01.2026 № 53-411ВИХ-26 повідомила Солонянську селищну раду про намір звернутися до суду в її інтересах з позовом до ДСГП «Ліси України» про стягнення 159 499,20 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.

04.03.2026 керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Солонянської селищної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з відповідним позовом про стягнення з ДСГП «Ліси України» 159 499,20 грн шкоди.

Таким чином, до фактичних обставин, які мають значення для вирішення спору, належать: перебування спірної лісової ділянки у постійному користуванні відповідача; її розташування в межах Солонянської селищної територіальної громади та на території природно-заповідного фонду; факт незаконної порубки невстановленими особами 15 дерев порід акація, ясен та в`яз; документування цієї порубки працівниками самого відповідача; звернення філії до правоохоронних органів; здійснення досудового розслідування; визначення експертним шляхом розміру заподіяної шкоди у сумі 159 499,20 грн; невідшкодування цієї шкоди та невжиття Солонянською селищною радою самостійних претензійно-позовних заходів щодо її стягнення.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частина четверта цієї статті передбачає, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги у випадку встановлення неправильного застосування норм матеріального права або такого порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги, ДСГП «Ліси України», вимагаючи скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові в повному обсязі, основну увагу зосереджує на недоведеності передумов цивільно-правової відповідальності саме відповідача. Скаржник стверджує, що прокурором не встановлено конкретної протиправної поведінки чи бездіяльності постійного лісокористувача, не визначено конкретних заходів, яких він не вжив, не доведено причинного зв`язку між поведінкою ДСГП «Ліси України» та незаконною порубкою, здійсненою невстановленими особами, а також не доведено вини підприємства.

Таким чином, при апеляційному перегляді суду належить перевірити не лише факт незаконної порубки і розмір заподіяної нею шкоди, але насамперед те, чи встановлена у цій справі передбачена законом сукупність юридичних фактів, яка дозволяє покласти обов`язок із відшкодування шкоди на постійного лісокористувача, який не був безпосереднім виконавцем незаконної рубки.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Частинами першою та другою цієї статті передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; водночас така особа звільняється від відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. Такий зміст статті 1166 ЦК України послідовно застосовується Верховним Судом при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, у тому числі екологічної.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність у сукупності таких елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки особи у формі дії або бездіяльності; шкоди та її розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

За відсутності хоча б одного із зазначених елементів загальні підстави для покладення деліктної відповідальності відсутні.

Саме такий підхід безпосередньо сформульований Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25, яка стосувалася відшкодування шкоди, заподіяної незаконною рубкою лісу, та відповідальності постійного лісокористувача. Верховний Суд зазначив, що суд, вирішуючи такий спір, має встановити всі складові правопорушення у їх сукупності: протиправну поведінку, шкоду, причинний зв`язок і вину.

Зазначений висновок узгоджується і з усталеним загальним підходом до застосування статті 1166 ЦК України. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду вказувала, що підставою для відшкодування шкоди є наявність шкоди, протиправної поведінки заподіювача, причинного зв`язку між такою поведінкою та шкодою і вини, а відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Разом із тим при визначенні того, яка саме сторона повинна доводити кожен із названих елементів, необхідно враховувати спеціальну конструкцію деліктної відповідальності, закріплену частиною другою статті 1166 ЦК України.

У постанові КГС ВС від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 Верховний Суд чітко розмежував обов`язок доказування: на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача та причинний зв`язок між такою поведінкою і заподіяною шкодою; відповідач, зі свого боку, має довести відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Таким чином, довід апелянта про те, що саме прокурор повинен довести протиправність поведінки відповідача, факт та розмір шкоди і причинний зв`язок, сам по собі відповідає загальним правилам деліктної відповідальності. Однак із цього не випливає правильність подальшого твердження скаржника про те, що прокурор повинен додатково доводити і вину відповідача як окрему позитивну обставину. В силу частини другої статті 1166 ЦК України після встановлення позивачем інших елементів складу правопорушення відсутність вини має доводити саме особа, до якої заявлена вимога про відшкодування шкоди. Такий розподіл обов`язку доказування не є перекладенням на відповідача обов`язку довести відсутність самого правопорушення, а є прямим наслідком установленої законом презумпції вини у деліктних правовідносинах.

Водночас ця презумпція не звільняє прокурора від необхідності довести протиправну поведінку відповідача та причинний зв`язок. Тому при перевірці правильності оскаржуваного рішення колегія суддів не може виходити лише з того, що відповідач не довів належного виконання своїх обов`язків або не спростував своєї вини. Спочатку на підставі сукупності наявних доказів має бути встановлено, чи доведено прокурором факт шкоди, неправомірність поведінки постійного лісокористувача та причинний зв`язок між цією поведінкою і заподіяною шкодою, і лише після цього підлягає застосуванню правило частини другої статті 1166 ЦК України щодо доказування відповідачем відсутності вини.

Цей підхід набуває особливого значення з огляду на постанову КГС ВС від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, на яку за змістом своєї правової позиції орієнтується відповідач. У тій справі Верховний Суд визнав неправильним фактичне застосування апеляційним судом концепції «негативного доказу», коли висновок про відповідальність був побудований насамперед на тому, що відповідач не довів відсутності своєї вини, без належної попередньої оцінки достовірності доказів позивача щодо факту та розміру шкоди.

Проте правовий висновок у справі № 907/449/22 не означає, що постійний лісокористувач звільняється від відповідальності у всіх випадках, коли незаконну рубку здійснили невстановлені треті особи, і не скасовує презумпції вини, установленої частиною другою статті 1166 ЦК України. Він вимагає від суду правильної послідовності доказування: спочатку встановити на підставі належних і достовірних доказів шкоду, протиправність поведінки та причинний зв`язок, після чого оцінити, чи спростував відповідач свою вину.

Більше того, у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 Верховний Суд, розглядаючи аналогічний спір за касаційною скаргою ДП «Ліси України», безпосередньо врахував правовий підхід справи № 907/449/22, але залишив у силі рішення про стягнення шкоди з постійного лісокористувача, оскільки у тій справі факт незаконної рубки, характеристики зрубаних дерев і розмір шкоди були належним чином підтверджені сукупністю доказів та висновком інженерно-екологічної експертизи.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції визнав установленими факт незаконної порубки 15 дерев на ділянці, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, наявність шкоди, її розмір у сумі 159 499,20 грн та неналежне виконання постійним лісокористувачем обов`язків щодо охорони і збереження лісу.

Щодо нормативного обсягу обов`язків постійного лісокористувача. Оцінка доводу апелянта про невизначення конкретного порушення статті 105 Лісового кодексу України

Вирішуючи питання про те, чи могла поведінка ДСГП «Ліси України» становити протиправну бездіяльність, колегія суддів виходить із того, що обсяг обов`язків відповідача не може визначатися лише окремо взятою статтею 105 Лісового кодексу України. Зміст обов`язку постійного лісокористувача щодо охорони та збереження лісу встановлюється системою взаємопов`язаних положень статей 19, 63, 64, 86, 89, 90, 105, 107 цього Кодексу, а також установчими документами самого лісокористувача.

Частина друга статті 19 Лісового кодексу України покладає безпосередньо на постійних лісокористувачів обов`язок, зокрема, забезпечувати охорону, захист та відтворення лісових насаджень, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, а також вести лісове господарство способами, що створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів. Таким чином, охорона лісу є не факультативним напрямом господарської діяльності лісокористувача, а прямо визначеним законом його обов`язком.

Відповідно до статті 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Пунктом 5 частини першої статті 64 цього Кодексу встановлено обов`язок під час ведення лісового господарства здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень. Таким чином, законодавець не зводить обов`язок лісокористувача до реагування на вже вчинене правопорушення, а вимагає організації такого комплексу охоронних заходів, який спрямований саме на збереження лісового фонду від відповідних посягань.

Ще більш конкретно зміст цього обов`язку розкрито у статті 86 Лісового кодексу України, за якою організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Власники лісів та постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти і проводити комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів.

Водночас стаття 89 Лісового кодексу України визначає суб`єктів, які безпосередньо здійснюють охорону і захист лісів, серед яких є державна лісова охорона та лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Стаття 90 цього Кодексу серед основних завдань державної лісової охорони визначає, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж та незаконних рубок, захист від шкідників, хвороб та іншого шкідливого впливу.

Таким чином, системне тлумачення наведених положень свідчить, що закон визначає не лише загальну мету збереження лісу, а й конкретний юридичний результат, забезпечення якого покладається на постійного лісокористувача, охорону лісових насаджень від незаконної рубки.

Цей законодавчий обов`язок у спірних правовідносинах додатково конкретизований внутрішніми актами самого ДСГП «Ліси України».

Так, філія «Східний лісовий офіс» є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України», не має статусу окремої юридичної особи, діє від імені та в інтересах підприємства та здійснює делеговані підприємством функції. Відповідно до пункту 7.8 Положення філія здійснює діяльність на земельних ділянках, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України».

Пунктом 2.1 Положення прямо передбачено, що філію створено з метою ведення на закріплених за нею землях лісового господарства, охорони, захисту, невиснажливого раціонального використання та відтворення лісів.

Більше того, сам апелянт у своїй апеляційній скарзі визнає, що до основних напрямів та предмета діяльності філії належать забезпечення охорони лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, пошкоджень унаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, а також протидія порушенням у сфері лісового господарства.

Тому у цій справі немає спору ані щодо статусу відповідача як постійного лісокористувача спірної ділянки, ані щодо самого існування в нього обов`язку із забезпечення її охорони. Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не заперечується, що філія «Східний лісовий офіс» є постійним лісокористувачем відповідних ділянок Микільського лісництва Запорізького надлісництва.

За таких обставин основний довід апелянта зводиться не до заперечення наявності самого обов`язку охороняти ліс, а до твердження, що прокурор повинен був назвати конкретний пункт статті 105 Лісового кодексу України та конкретну не вчинену відповідачем дію.

Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням статті 105 Лісового кодексу України.

Згідно з частиною першою цієї статті порушення лісового законодавства тягне за собою, зокрема, цивільно-правову відповідальність. При цьому пунктом 5 частини другої статті 105 прямо передбачено відповідальність осіб, винних у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. У такий спосіб, стаття 105 не обмежує відповідальність лише випадком, коли особа власноруч незаконно зрубала дерево, передбаченим пунктом 1 частини другої цієї статті. Вона окремо охоплює порушення інших законодавчо встановлених вимог щодо ведення лісового господарства, до яких належать і вимоги статей 19, 63, 64 та 86 щодо забезпечення охорони лісу від незаконних рубок.

Саме тому аргумент апелянта про те, що прокурор не визначив передбаченого статтею 105 Лісового кодексу України порушення, не відповідає змісту матеріалів справи. Прокурор поставив відповідачу у вину не безпосереднє здійснення рубки, а незабезпечення належної охорони та збереження лісів, нездійснення ефективного комплексу заходів щодо їх охорони та невжиття належних заходів із протидії незаконним рубкам. Саме так сформульовані фактична і правова підстави заявленого позову.

Тобто у контексті статті 105 Лісового кодексу України спір стосується не пункту 1 частини другої цієї статті відповідальності безпосереднього виконавця незаконної порубки, а передусім пункту 5 частини другої статті 105 у системному зв`язку зі статтями 19, 63, 64 та 86 Кодексу відповідальності за порушення вимог щодо ведення лісового господарства у сфері охорони і захисту лісу.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи та організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством. При цьому частина друга цієї статті окремо встановлює правило для ситуації, коли шкода заподіяна лісу, не наданому в користування, а винних осіб не встановлено: у такому випадку шкода відшкодовується відповідним органом місцевого самоврядування. Ця норма додатково демонструє, що законодавець розмежував правовий режим лісу, переданого конкретному постійному лісокористувачу, та лісу, не наданого у користування. У цій справі спірна ділянка перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», тому передбачене частиною другою статті 107 правило до спірних правовідносин не застосовується.

Такий підхід не є новим та послідовно підтримується Верховним Судом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, здійснивши системний аналіз статей 19, 63, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України, сформулювала висновок, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, зокрема від незаконних рубок, покладається саме на постійних лісокористувачів. Порушення встановлених у сфері охорони та захисту лісу вимог може бути підставою для цивільно-правової відповідальності постійного лісокористувача; при цьому саме по собі те, що безпосередню незаконну порубку здійснила інша, у тому числі невстановлена особа, не виключає відповідальності лісокористувача за його власне неналежне виконання обов`язку з охорони лісу.

Цей правовий висновок неодноразово підтверджувався Верховним Судом надалі.

У постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23 КГС ВС окремо розглянув довід, практично тотожний доводу апелянта у цій справі, що законодавством не встановлено чіткого переліку конкретних дій, які лісокористувач повинен здійснювати для недопущення незаконної рубки. Верховний Суд зазначив, що відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє постійного лісокористувача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Аналогічний підхід застосував КГС ВС у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, у якій відповідачем також було ДП «Ліси України». Верховний Суд залишив у силі рішення про стягнення екологічної шкоди, погодившись із тим, що охорона і захист лісів є складовою діяльності постійного лісокористувача, а неналежне виконання цього обов`язку може утворювати протиправну бездіяльність, що є підставою для відшкодування шкоди.

Особливого значення для цієї справи має постанова КГС ВС від 11.02.2026 у справі № 907/278/25, оскільки у ній Верховний Суд розглядав спір за участю ДСГП «Ліси України» з аналогічною правовою проблемою. Верховний Суд підтвердив, що за статтями 19, 64, 86 Лісового кодексу України обов`язок охороняти ліс від незаконних рубок лежить на постійному лісокористувачі, а цивільно-правова відповідальність може наставати не лише для особи, яка безпосередньо зрубала дерева, але й для постійного лісокористувача у разі неналежного виконання ним обов`язку із забезпечення охорони лісу. В офіційному огляді практики КГС ВС за лютий 2026 року цей висновок виокремлено саме як правову позицію «щодо відповідальності постійного лісокористувача за незабезпечення охорони лісу від незаконної рубки третіми особами».

При цьому КГС ВС у справі № 907/278/25 прямо врахував правову позицію зі справи № 927/32/23 щодо відсутності необхідності нормативного закріплення вичерпного переліку кожного можливого охоронного заходу: нормативно встановлений обов`язок полягає у досягненні визначеного законом результату забезпеченні належної охорони лісу, а конкретна організація достатнього комплексу заходів покладається на професійного постійного лісокористувача.

Так само у постанові від 19.02.2026 у справі № 918/612/25 Верховний Суд узагальнив уже сформовану практику та навів постанови від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 20.01.2025 у справі № 907/48/24, від 12.03.2025 у справі № 909/131/24 та постанову об`єднаної палати від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 як послідовну судову практику щодо відповідальності постійного лісокористувача за неналежне забезпечення охорони лісу. Верховний Суд знову наголосив, що відсутність нормативно визначеного вичерпного переліку заходів не звільняє лісокористувача від виконання комплексу необхідних і достатніх дій з охорони лісу.

Цей підхід застосовується і судами апеляційної інстанції. Зокрема, Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 02.11.2023 у справі № 908/65/23, розглядаючи спір, пов`язаний з відповідальністю правонаступника державного лісогосподарського підприємства - ДСГП «Ліси України», послався на постанову КГС ВС у справі № 927/32/23 та виходив із того, що відсутність чітко визначеного переліку охоронних заходів не звільняє постійного лісокористувача від необхідності здійснювати комплекс заходів, достатній для виконання обов`язку із захисту лісу.

Отже, твердження апелянта про необхідність обов`язкового наведення прокурором наперед установленого нормативного переліку таких конкретних дій, як кількість патрулювань, періодичність обходів, встановлення шлагбаумів, обмеження доступу тощо, не відповідає змісту Лісового кодексу України та усталеній практиці Верховного Суду.

Закон установлює для професійного постійного лісокористувача обов`язок організувати та забезпечити комплекс заходів, достатніх для охорони і збереження лісу від незаконних рубок, але не може передбачити вичерпний універсальний алгоритм таких заходів для кожної лісової ділянки незалежно від її площі, розташування, природних особливостей, транспортної доступності, рівня ризику незаконних рубок, штатної чисельності охорони та інших конкретних умов.

Саме тому відсутність у законі норми на кшталт «патрулювати квартал певну кількість разів на добу» не означає відсутності юридичного обов`язку із забезпечення охорони. Інакше передбачений статтями 19, 64 та 86 Лісового кодексу України обов`язок постійного лісокористувача був би фактично позбавлений нормативного змісту.

Водночас із наведеного не випливає автоматична відповідальність постійного лісокористувача за будь-яку незаконну рубку лише через сам факт її вчинення на переданій йому території. Як уже зазначено у першому блоці цього розділу, для покладення цивільно-правової відповідальності суд повинен установити у конкретній справі всі елементи складу делікту та оцінити поведінку лісокористувача з огляду на весь комплекс доказів. Такий підхід узгоджується і з актуальною позицією КГС ВС від 11.02.2026 у справі № 907/278/25.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що нормативний обов`язок ДСГП «Ліси України» щодо забезпечення охорони спірної лісової ділянки від незаконних рубок визначений законом достатньо чітко, а довід апелянта про відсутність у позові посилання на конкретне порушення статті 105 Лісового кодексу України відхиляється. Правовою підставою відповідальності у спірних правовідносинах є не твердження про безпосереднє здійснення відповідачем незаконної рубки, а можливе порушення ним як постійним лісокористувачем установлених статтями 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України вимог щодо охорони та захисту лісу, яке охоплюється пунктом 5 частини другої статті 105 цього Кодексу і за наявності решти елементів складу правопорушення тягне передбачений статтею 107 обов`язок з відшкодування шкоди.

Щодо доведеності факту незаконної порубки, місця її вчинення, кількості та характеристик зрубаних дерев.

Визначивши нормативний обсяг обов`язків постійного лісокористувача, колегія суддів переходить до перевірки того, чи доведена належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами сама подія незаконної порубки, її місце, кількість і характеристики зрубаних дерев.

Відповідно до статей 73, 74, 76- 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює обставини, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи; кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається; належними є докази, які дають змогу встановити обставини, що входять до предмета доказування, а наявність відповідної обставини вважається доведеною, якщо надані на її підтвердження докази є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює кожний доказ окремо та їх взаємний зв`язок у сукупності; жодний доказ не має наперед установленої сили.

У цій справі факт незаконної порубки не ґрунтується на одному документі або виключно на твердженнях прокурора. Він підтверджується сукупністю взаємопов`язаних документів, значна частина яких створена самим відповідачем або його працівниками під час фіксації виявленого лісопорушення.

Більше того, зі змісту самої апеляційної скарги вбачається, що ДСГП «Ліси України» не заперечує факту виявлення незаконної порубки. Навпаки, апелянт посилається саме на те, що незаконну рубку виявили працівники філії, після чого було складено відповідні документи та направлено повідомлення до правоохоронного органу.

Таким чином, фактичний спір між сторонами стосується передусім не того, чи мала місце незаконна порубка, а того, чи можна за встановлених обставин покласти відповідальність за спричинену нею шкоду на постійного лісокористувача.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДСГП «Ліси України» під час проведення контрольного заходу щодо додержання філією «Східний лісовий офіс» вимог нормативно-правових актів з ведення лісового господарства та електронного обліку деревини проведено натуральне обстеження кварталу 50 виділу 2 Микільського лісництва Запорізького надлісництва.

За результатами такого обстеження виявлено факт незаконної порубки невстановленими особами 15 дерев порід акація, ясен та в`яз. Спірна ділянка у відповідних документах визначена як територія природно-заповідного фонду. За результатами контрольного заходу 22.08.2025 складено акт.

Ці відомості відтворені й у висновку судової інженерно-екологічної експертизи: експерт при дослідженні матеріалів кримінального провадження виходив з акта ДСГП «Ліси України» від 22.08.2025, згідно з яким у кварталі 50 виділі 2 природно-заповідного фонду виявлена незаконна порубка невстановленими особами 15 дерев порід акація, ясен та в`яз.

Крім внутрішнього акта контрольного заходу від 22.08.2025, матеріали справи містять акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 20.08.2025. Саме цей документ філія «Східний лісовий офіс» у відповідь на запит прокуратури надала серед документів щодо незаконної порубки у кварталі 50 виділі 2 поряд із розрахунком шкоди та планово-картографічними матеріалами із зазначенням місця рубки. Одночасно філія підтвердила, що відповідна ділянка розташована в межах Солонянської селищної територіальної громади.

Суд першої інстанції встановив, що акт огляду від 20.08.2025 складено за участю представника відповідача та підписано ним без заперечень. У ньому зафіксовано незаконну порубку дерев порід акація, ясен та в`яз загальною кількістю 15 штук у кварталі 50 виділі 2 природно-заповідного фонду Микільського лісництва. Доказів того, що ці дерева були у встановленому порядку відведені в рубку, матеріали справи не містять.

При цьому кількість у 15 дерев підтверджується не лише текстовим описом порушення. В акті огляду та матеріалах його розрахункової частини відображено конкретні групи пнів за діаметрами, а у використаному експертом розрахунку зазначено 12 сироростучих і 3 сухостійних дерева, тобто загалом 15 дерев. Експерт при проведенні власного розрахунку врахував 6 пнів діаметром 10,1- 14 см, 5 пнів діаметром 14,1- 18 см і 1 пень діаметром 22,1- 26 см серед сироростучих дерев, а також по одному сухостійному дереву у трьох відповідних діапазонах діаметрів. Загальна кількість становить 15 пнів.

Таким чином, кількість зрубаних дерев не визначена приблизно або розрахунковим методом, а базується на результатах натурального огляду пнів, їх переліку та вимірювання.

Також достатньо індивідуалізовано саме місце вчинення порушення: квартал 50, виділ 2, Микільське лісництво Запорізького надлісництва, природно-заповідний фонд, адміністративні межі Солонянської селищної територіальної громади. Вказані характеристики місця послідовно повторюються у документах самого відповідача, у листуванні філії з прокуратурою, матеріалах кримінального провадження та експертному висновку.

При цьому приналежність відповідної лісової ділянки до постійного користування ДСГП «Ліси України» учасниками справи не заперечується.

Важливо також правильно розмежувати хронологію складення доказів.

Акт огляду місця вчинення правопорушення та внутрішні матеріали ДСГП «Ліси України» були складені до внесення 28.10.2025 відомостей до ЄРДР. Тому саме по собі те, що ці документи пізніше були долучені та використані під час досудового розслідування кримінального провадження № 42025042020000078, не означає, що вони виникли внаслідок проведення слідчих дій у кримінальному провадженні. Вони існували раніше та згодом стали складовою доказового матеріалу кримінального провадження. Відомості до ЄРДР за фактом незаконної порубки внесені 28.10.2025.

Це уточнення має значення, оскільки в мотивувальній частині оскаржуваного рішення окремі формулювання створюють враження, ніби акт від 20.08.2025 було складено вже «в рамках» кримінального провадження від 28.10.2025. Така хронологічна неточність місцевого суду не впливає на правильність встановленої ним самої фактичної обставини незаконної порубки, оскільки походження, зміст і час створення відповідних первинних документів установлюються безпосередньо з матеріалів справи.

Окремої уваги потребує допустимість матеріалів кримінального провадження як доказів у господарському процесі.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 04.06.2026 у справі № 906/1325/25 зазначив, що процесуальне законодавство не містить загальної заборони на використання у господарській справі доказів, отриманих у межах кримінального провадження, якщо вони стосуються предмета доказування; такі докази мають оцінюватися господарським судом на загальних підставах щодо належності, допустимості, достовірності та вірогідності поряд з усіма іншими матеріалами справи.

Водночас Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у справі № 910/7638/24 звернув увагу на вимоги статті 222 Кримінального процесуального кодексу України: матеріали досудового розслідування, використані без письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відповідних відомостей, не можуть визнаватися допустимими доказами. При цьому Верховний Суд наголосив на необхідності оцінювати інші незалежні докази у сукупності.

У справі № 904/1078/26 зазначеної проблеми не встановлено, оскільки до матеріалів, поданих прокурором разом із позовом, включено окремий дозвіл прокурора на розголошення відомостей кримінального провадження № 42025042020000078.

Крім того, навіть незалежно від матеріалів кримінального провадження, сам факт незаконної рубки підтверджується первинними документами ДСГП «Ліси України»: актом огляду, актом власного контрольного заходу, переліком незаконно зрубаних дерев, документами щодо їх діаметрів та повідомленням самого лісокористувача правоохоронному органу. Тому висновок про факт порубки не поставлений у залежність виключно від доказів, походженням із кримінального провадження.

Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією КГС ВС у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25. У тій справі Верховний Суд погодився з установленням факту незаконної рубки на підставі протоколу огляду місця події, акта огляду лісопорушення, переліку діаметрів пнів, фотоматеріалів та документів самого лісогосподарського підприємства, окремо звернувши увагу на те, що відповідні документи були складені за участю представників підприємства та підписані ними без зауважень.

Ця правова позиція є особливо релевантною для цієї справи, оскільки і тут доказування побудовано не на припущенні про факт рубки, а на фактичному огляді місця, виявленні та обліку конкретних пнів, їх вимірюванні, документах самого постійного лісокористувача та подальшій перевірці цих вихідних даних судовим експертом.

Щодо наявної в окремих процесуальних документах розбіжності в зазначенні дати акта колегія суддів зауважує таке. В апеляційній скарзі апелянт посилається на акт огляду від 18.07.2025. Водночас філія «Східний лісовий офіс», надаючи прокуратурі первинні документи, прямо зазначає про акт огляду місця вчинення правопорушення від 20.08.2025, а експерт під час дослідження також використовував акт огляду від 20.08.2025; окремо існує акт внутрішнього контрольного заходу від 22.08.2025.

Сама по собі така розбіжність у зазначенні дати в окремих процесуальних документах не спростовує встановленої обставини незаконної рубки, оскільки незмінними та взаємоузгодженими залишаються істотні характеристики події: місце квартал 50 виділ 2 Микільського лісництва; належність ділянки до природно-заповідного фонду; кількість 15 дерев; породи акація, ясен та в`яз; наявність пнів та їх конкретних діаметрів. Крім того, факт рубки визнається самим апелянтом як вихідна обставина його доводів про належне реагування після її виявлення.

Таким чином, оцінюючи відповідно до статей 76- 79 та 86 ГПК України наведені докази не ізольовано, а в їх взаємному зв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт незаконної порубки невстановленими особами 15 дерев порід акація, ясен та в`яз у кварталі 50 виділі 2 природно-заповідного фонду Микільського лісництва Запорізького надлісництва на території, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, є належно доведеним.

При цьому встановлення особи, яка фізично здійснила спилювання дерев, не є необхідним для констатації самого факту незаконної порубки і не є предметом цього блоку оцінки. Питання про те, чи існує причинний зв`язок між неналежним виконанням відповідачем обов`язків з охорони лісу та цією рубкою і чи довів відповідач відсутність своєї вини, підлягає окремій оцінці далі і не повинно змішуватися з доказуванням самої події.

Щодо доведеності розміру шкоди. Оцінка висновку судової інженерно-екологічної експертизи та розбіжностей між проведеними розрахунками

Окремою складовою цивільного правопорушення, яка підлягає встановленню у цій справі, є наявність майнової шкоди та її належний розмір.

Згідно зі статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів.

Ураховуючи, що незаконна порубка у цій справі здійснена в межах території природно-заповідного фонду, для визначення розміру шкоди підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд», а не загальні такси, установлені для лісів, що не мають статусу території чи об`єкта природно-заповідного фонду.

Додатком 1 до постанови № 575 встановлено спеціальні такси для обчислення шкоди внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев і рослин, що мають здерев`яніле стебло, до ступеня припинення росту. Розмір такси диференціюється залежно від діаметра дерева у корі біля шийки кореня та природної зони. Для степової зони, зокрема, передбачено таксу 442 грн для дерева діаметром 10,1- 14 см, 1 124 грн 14,1- 18 см, 2 292 грн 18,1- 22 см та 4 040 грн 22,1- 26 см.

Крім того, пунктом 6 примітки до додатка 1 постанови № 575 передбачено, що у разі самовільного вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за відповідною таксою, зменшеною у два рази.

Постанова № 575 також містить окремий Порядок проведення індексації такс, пунктом 1 якого передбачено обчислення розміру шкоди за формулою: Ні = (Нп Ч І / 100) Ч 10, де Ні розмір шкоди у поточному році за одну одиницю; Нп установлена постановою такса; І індекс споживчих цін за попередній рік; 10 коефіцієнт, яким ураховується особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Таким чином, нормативна конструкція постанови № 575 передбачає застосування саме індексу споживчих цін за попередній рік, а не накопиченого добутку індексів за всі роки, що минули від моменту прийняття постанови.

У матеріалах цієї справи наявні три різні числові значення розміру шкоди 137 121,60 грн, 212 224,19 грн та 159 499,20 грн. Проте сама по собі наявність цих сум не свідчить про недостовірність остаточного розміру шкоди, оскільки матеріали справи дають змогу встановити походження кожного розрахунку та причину виникнення розбіжностей між ними.

Так, у первинному акті ДСГП «Ліси України» за результатами контрольного заходу від 22.08.2025 розмір шкоди від незаконної порубки 15 дерев було попередньо визначено у сумі 137 121,60 грн. Водночас цей розрахунок не був покладений прокурором в основу остаточно заявленого до стягнення розміру шкоди.

Надалі лісничим Микільського лісництва Євгеном Пальчиком проведено інший розрахунок шкоди відповідно до постанови № 575, за яким її розмір становив 212 224,19 грн. З розрахунку вбачається, що при його проведенні враховано 15 дерев 12 сироростучих та 3 сухостійних, однак під час індексації застосовано індекси споживчих цін за 2022, 2023 та 2024 роки сукупно. Сам цей документ містить зазначення коефіцієнтів 126,60 %, 105,10 % та 112,00 %.

Саме правильність цього розрахунку була перевірена в межах кримінального провадження шляхом проведення судової інженерно-екологічної експертизи.

Постановою слідчого від 02.12.2025 призначено судову інженерно-екологічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському НДЕКЦ МВС України. На вирішення експерта поставлено питання щодо документального підтвердження розміру шкоди внаслідок порубки дерев у кварталі 50 виділі 2 природно-заповідного фонду Микільського лісництва.

Під час проведення експертизи досліджено матеріали кримінального провадження, серед яких були первинні матеріали огляду місця порушення, дані щодо кількості дерев, діаметрів пнів, їх якісного стану та місця виявлення. Експерт безпосередньо зазначив, що вихідними даними для розрахунку слугували кількість зрубаних дерев, діаметри пнів, ознаки їх стану та локалізація порубки.

За результатами дослідження експерт визначив таку структуру незаконно зрубаних дерев.

До сироростучих віднесено 12 дерев: 6 дерев із діаметром 10,1- 14 см, 5 дерев 14,1- 18 см та 1 дерево 22,1- 26 см.

До сухостійних віднесено 3 дерева: по одному дереву з діаметром 10,1- 14 см, 14,1- 18 см та 18,1- 22 см. Загальна кількість 15 дерев.

Застосувавши передбачені постановою № 575 такси, індекс споживчих цін за попередній 2024 рік у розмірі 112,0 % та коефіцієнт 10, який ураховує особливу природоохоронну цінність територій природно-заповідного фонду, експерт отримав такі значення: для 6 сироростучих дерев діаметром 10,1- 14 см - 29 702,40 грн; для 5 сироростучих дерев діаметром 14,1- 18 см 62 944,00 грн; для 1 сироростучого дерева діаметром 22,1- 26 см 45 248,00 грн; для 1 сухостійного дерева діаметром 10,1- 14 см 2 475,20 грн; для 1 сухостійного дерева діаметром 14,1- 18 см 6 294,40 грн; для 1 сухостійного дерева діаметром 18,1- 22 см 12 835,20 грн. Сума наведених значень становить 159 499,20 грн.

Тобто остаточний розмір шкоди є результатом не довільного коригування прокурором первинних розрахунків, а проведеного спеціалістом експертної установи дослідження із застосуванням конкретних вихідних даних та нормативно визначеної формули.

Особливе значення має те, що експерт не просто підтвердив розрахунок працівників відповідача у сумі 212 224,19 грн, а виявив помилку в ньому. У висновку від 22.12.2025 № СЕ-19/104-25/47250-ФХЕД зазначено, що сума 212 224,19 грн не підтверджується на 52 724,99 грн, оскільки при її визначенні було взято добуток індексів споживчих цін за 2022- 2024 роки, тоді як Порядок, затверджений постановою № 575, передбачає використання індексу споживчих цін лише за попередній рік у цьому випадку за 2024 рік.

Відтак арифметичний зв`язок між розрахунком лісничого та експертним висновком є прозорим: 212 224,19 грн - 52 724,99 грн = 159 499,20 грн.

Саме останню суму прокурор і заявив до стягнення.

За змістом статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта не має для суду заздалегідь установленої сили та оцінюється разом з іншими доказами за правилами статті 86 цього Кодексу. Відтак наявність експертного висновку сама по собі не звільняє суд від перевірки його вихідних даних, логіки дослідження та узгодженості з іншими матеріалами справи.

У цій справі така перевірка можлива.

По-перше, вихідні дані про кількість пнів, їх діаметри та якісний стан не сформовані самим експертом довільно і не ґрунтуються виключно на припущеннях прокурора. Вони походять із первинних документів, складених за участю працівників самого постійного лісокористувача.

По-друге, кількість 15 дерев та їх розподіл на 12 сироростучих і 3 сухостійних відтворені у документах, що містяться в матеріалах справи, а діаметри пнів конкретизовані за відповідними діапазонами.

По-третє, нормативні такси, застосовані експертом, безпосередньо відповідають додатку 1 до постанови № 575, а щодо сухостійних дерев застосовано передбачене цією ж постановою зменшення такси вдвічі.

По-четверте, застосований експертом індекс 112,0 % відповідає самому механізму Порядку, за яким використовується індекс споживчих цін саме за попередній рік, а не накопичений індекс за декілька років.

По-п`яте, кожен етап розрахунку може бути арифметично перевірений на підставі наведеної у висновку таблиці, що усуває невизначеність стосовно способу формування остаточної суми.

Саме в цьому аспекті обставини справи № 904/1078/26 принципово відрізняються від обставин, установлених Верховним Судом у постанові від 24.01.2024 у справі № 907/449/22.

У справі № 907/449/22 КГС ВС залишив у силі рішення про відмову в позові, оскільки матеріали тієї справи не містили належних та достовірних доказів точної кількості пнів, їх ознак і діаметрів, а тому було неможливо перевірити достовірність вихідних даних, на яких ґрунтувався розрахунок шкоди. Верховний Суд звернув увагу і на те, що висновок експерта не містив відомостей про натурне обстеження та перевірку фактичних даних, покладених в основу розрахунку.

Водночас подальша практика КГС ВС свідчить, що наведений висновок не означає обов`язковості особистого натурного обстеження місця порубки експертом у кожній справі.

Так, у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 Верховний Суд спеціально повернувся до правової позиції зі справи № 907/449/22 та роз`яснив, що вона була зумовлена саме відсутністю інших доказів, які дозволяли б перевірити вихідні дані розрахунку. Якщо ж іншими належними доказами підтверджені точна кількість пнів, їх ознаки та діаметри, відсутність особистого натурного обстеження експертом не перешкоджає врахуванню експертного висновку у сукупності з іншими матеріалами.

Більше того, офіційний огляд практики КГС ВС за лютий 2026 року щодо постанови у справі № 907/278/25 окремо акцентує, що розбіжність між первинним розрахунком лісгоспу та висновком інженерно-екологічної експертизи сама по собі не свідчить про недоведеність шкоди, якщо така розбіжність має нормативно та арифметично пояснювану причину, зокрема правильне застосування індексу споживчих цін відповідно до постанови № 575.

Ця правова ситуація є близькою до обставин справи, що переглядається: тут також первинний розрахунок лісокористувача був уточнений у результаті експертної перевірки, причому експерт указав конкретну помилку в порядку індексації та здійснив новий розрахунок за вихідними даними, зафіксованими самим відповідачем.

Крім того, у постанові КГС ВС від 12.03.2025 у справі № 909/131/24 Верховний Суд підтвердив можливість установлення факту і розміру екологічної шкоди на підставі сукупності матеріалів кримінального провадження, відповідних протоколів та експертних досліджень, якщо суди перевірили належність, допустимість, достовірність та взаємний зв`язок таких доказів за правилами статті 86 ГПК України.

Таким чином, наявність у матеріалах справи різних попередніх сум 137 121,60 грн та 212 224,19 грн не спростовує остаточного розміру шкоди 159 499,20 грн, оскільки: первинна сума 137 121,60 грн була попереднім розрахунком; сума 212 224,19 грн була отримана працівником лісництва із неправильним застосуванням механізму індексації; помилка в сумі 52 724,99 грн конкретно встановлена та пояснена судовим експертом; правильний розрахунок виконано за тими самими фактичними характеристиками 15 пнів із застосуванням спеціальних такс постанови № 575, індексу споживчих цін за 2024 рік та коефіцієнта особливої природоохоронної цінності; остаточна сума 159 499,20 грн арифметично перевіряється за даними експертного висновку.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наявність шкоди та її розмір у сумі 159 499,20 грн підтверджені належними та взаємоузгодженими доказами.

При цьому сам факт коригування первинного розрахунку не зменшує доказового значення експертного висновку, а навпаки свідчить про проведення експертом самостійної перевірки правильності застосування нормативної методики, а не про механічне відтворення суми, визначеної однією зі сторін.

Щодо протиправної бездіяльності постійного лісокористувача та причинний зв`язок між неналежним виконанням обов`язків з охорони лісу і заподіяною шкодою. Оцінка доводів про невизначення конкретних невжитих заходів та належне виконання відповідачем своїх обов`язків

Апелянт стверджує, що прокурор мав визначити конкретний перелік превентивних дій, невиконання яких безпосередньо спричинило незаконну рубку. До таких дій ДСГП «Ліси України» самостійно відносить патрулювання місцевості, її огляд та охорону, здійснення заходів щодо унеможливлення вільного доступу до території лісового фонду тощо. За твердженням скаржника, прокурор не назвав жодної конкретної такої дії, а посилання на невжиття «всіх можливих заходів» є абстрактним. Одночасно відповідач заявляє, що ним було вжито всі залежні від нього дії щодо організації належної охорони лісу та недопущення незаконних рубок.

Колегія суддів вважає наведені доводи такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні характеру встановленого Лісовим кодексом України обов`язку постійного лісокористувача.

Як зазначалося вище, статті 19, 63, 64 та 86 Лісового кодексу України покладають на постійного лісокористувача не обов`язок виконати одну наперед визначену формальну дію, а обов`язок організувати та забезпечити комплекс заходів, необхідних і достатніх для охорони та збереження лісу від незаконних рубок.

Тому встановлення протиправної бездіяльності у таких правовідносинах не потребує обов`язкового доведення прокурором того, що, наприклад, у конкретний день працівник лісової охорони не здійснив певне патрулювання або що відповідач не встановив певний шлагбаум. Законодавець не визначив такого вичерпного універсального алгоритму, натомість поклав саме на професійного лісокористувача обов`язок організувати охорону ввіреної йому території таким чином, щоб забезпечити її належне збереження.

Такий підхід безпосередньо підтверджений КГС ВС у постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23: відсутність чіткого нормативного переліку конкретних охоронних заходів не звільняє постійного лісокористувача від необхідності виконувати комплекс дій, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Цей висновок Верховний Суд спеціально повторив у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25, пославшись саме на справу № 927/32/23 та зазначивши, що відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє лісокористувача від необхідності і не спростовує можливості здійснення ним достатнього комплексу заходів з охорони лісу.

Таким чином, довід апелянта про те, що позов міг бути задоволений лише за умови, якщо прокурор указав конкретну невиконану дію певне патрулювання, огляд, встановлення фізичного обмеження доступу тощо, прямо суперечить сформованому Верховним Судом підходу до застосування статей 19, 64 та 86 Лісового кодексу України.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що у справі йдеться не про покладення на відповідача відповідальності за сам факт існування лісу в його користуванні і не про презумпцію того, що кожна незаконна рубка автоматично тягне відповідальність постійного лісокористувача незалежно від будь-яких інших обставин.

Для висновку про протиправну бездіяльність у цій справі має значення сукупність установлених обставин: спірний квартал 50 виділ 2 перебував у постійному лісокористуванні відповідача; на нього законом і Положенням про філію покладено функцію забезпечення охорони лісу; ділянка належить до природно-заповідного фонду; на ній без законних підстав було зрубано 15 дерев; доказів відведення цих дерев у законну рубку немає; порубку здійснили невстановлені особи; внаслідок порубки державі завдано документально підтвердженої шкоди у сумі 159 499,20 грн. Факт незаконної рубки 15 дерев на підвідомчій відповідачу території підтверджується, зокрема, документами, складеними самими працівниками ДСГП «Ліси України».

Актуальна практика Верховного Суду виходить саме з такого підходу до оцінки протиправної бездіяльності постійного лісокористувача.

У постанові від 19.02.2026 у справі № 918/612/25 КГС ВС, залишаючи без змін рішення про стягнення екологічної шкоди з ДСГП «Ліси України», констатував, що охорона і захист лісів є складовою діяльності відповідача, а встановлений факт незаконної рубки на підвідомчій території за відповідних обставин свідчить про неналежне виконання обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів. Верховний Суд визнав доведеними протиправну бездіяльність та причинно-наслідковий зв`язок, оскільки заподіяння збитків було зумовлено невиконанням обов`язку щодо забезпечення охорони лісу від незаконних рубок.

Особливо показовим є те, що у справі № 918/612/25 ДСГП «Ліси України» висувало практично тотожний довід: сама незаконна рубка нібито не може свідчити про протиправність бездіяльності, а статті 19, 63, 64 та 86 Лісового кодексу України не містять достатньо конкретизованого переліку охоронних заходів. Верховний Суд ці доводи відхилив і наголосив, що відсутність такого переліку не звільняє відповідача від необхідності здійснити заходи, необхідні і достатні для виконання покладеного на нього обов`язку.

Аналогічний висновок міститься у постанові КГС ВС від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, в якій відповідачем також було ДСГП «Ліси України». Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що постійний лісокористувач, не забезпечивши збереження дерев, не призначених для порубки, та допустивши їх незаконне вирубування на підпорядкованій території, не виконав покладений на нього обов`язок щодо охорони лісу. Встановлена у такому разі протиправність полягає саме у неналежному здійсненні охоронної функції, а не у фізичному здійсненні рубки працівниками самого підприємства.

Це узгоджується і з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19: лісокористувач у таких правовідносинах не є потерпілим від незаконної порубки перед державою; його відповідальність може випливати з власної протиправної бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту та охорони лісових насаджень.

Таким чином, у цьому спорі необхідно чітко розмежовувати фізичну причину спилювання дерев і юридично значущу причину виникнення відповідальності відповідача.

Безпосередню механічну дію, спилювання дерев, здійснили невстановлені треті особи. Відповідачеві не інкримінується здійснення такої рубки його працівниками.

Натомість підставою відповідальності ДСГП «Ліси України» є його власна поведінка як суб`єкта, на якого законом покладено спеціальний обов`язок забезпечити охорону саме цієї території від незаконних рубок.

Тому причинний зв`язок у цій категорії спорів полягає в тому, що шкода від незаконної порубки виникла на тій території і щодо тих лісових насаджень, належну охорону та збереження яких відповідач зобов`язаний був забезпечити, але такого результату належного виконання охоронного обов`язку не забезпечив.

Саме так конструкцію причинного зв`язку послідовно застосовує КГС ВС. У постанові від 23.01.2025 у справі № 914/669/22 Верховний Суд визнав доведеним причинний зв`язок між бездіяльністю постійного лісокористувача та шкодою, оскільки збитки були зумовлені невиконанням ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісу від незаконних рубок.

А у постанові від 19.02.2026 у справі № 918/612/25 Верховний Суд прямо сформулював, що причинно-наслідковий зв`язок існує тоді, коли заподіяння збитків зумовлене невиконанням постійним лісокористувачем покладеного на нього обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісу від незаконних рубок.

Водночас наведений підхід не означає, що постійному лісокористувачеві неможливо довести належне виконання обов`язків або відсутність своєї вини. За наявності доказів того, що ним до події було організовано і фактично здійснювався необхідний та достатній з урахуванням конкретних умов комплекс охоронних заходів, а незаконна рубка сталася попри належне виконання цих обов`язків унаслідок обставин, які об`єктивно не могли бути відвернуті, такі докази підлягали б оцінці судом у сукупності з іншими матеріалами справи.

Однак у поданій апеляційній скарзі твердження ДСГП «Ліси України» про те, що ним «було вжито всіх залежних від нього дій», фактично має загальний характер.

Так, на сторінці 8 апеляційної скарги відповідач спочатку сам називає як можливі заходи охорони патрулювання місцевості, її огляд та охорону, ускладнення вільного доступу до лісового фонду, після чого стверджує про вжиття всіх залежних від нього заходів. Проте в цій частині скарги не конкретизовано, які саме превентивні заходи були фактично здійснені щодо кварталу 50 виділу 2 до виявлення спірної порубки, коли саме вони здійснювалися, ким із працівників, з якою періодичністю та якими конкретними доказами це підтверджується.

Натомість документально підтверджені матеріалами справи дії відповідача стосуються переважно виявлення вже вчиненої незаконної порубки, її фіксації, розрахунку шкоди та подальшого повідомлення правоохоронних органів. Зокрема, філія повідомила прокуратуру, що після встановлення незаконної порубки направила до правоохоронних органів повідомлення про кримінальне правопорушення від 29.09.2025 № 2309/32.7.2-2025.

Колегія суддів не применшує значення зазначених дій та погоджується, що виявлення порушення, його належне документування і повідомлення правоохоронного органу є складовими належного реагування лісокористувача на вже встановлене порушення.

Однак такі післяподієві заходи реагування за своєю правовою природою не є тотожними превентивному виконанню обов`язку щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконної рубки.

Саме ця обставина має принципове значення для оцінки доводу апелянта про те, що самостійне виявлення порубки нібито свідчить про відсутність протиправної бездіяльності.

КГС ВС у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 розглянув фактично ідентичний аргумент ДСГП «Ліси України». Верховний Суд зазначив, що доводи про здійснення організаційних заходів, виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів не спростовують встановленого неналежного виконання обов`язку із забезпечення охорони і збереження лісу. Сам по собі факт ужиття окремих заходів після чи у зв`язку з виявленням порушення не доводить належного виконання всього покладеного на лісокористувача охоронного обов`язку.

Тому із самого факту, що незаконну порубку виявили працівники ДСГП «Ліси України», не можна зробити зворотного висновку, що до моменту рубки відповідач належним чином виконав увесь комплекс покладених на нього обов`язків.

Так само не є переконливим довід апелянта про те, що прокурор фактично поставив у вину лише недоліки «процедури перевірки лісових ресурсів» і документального оформлення результатів перевірки.

Предметом заявленого позову є не неналежне оформлення актів після виявлення порушення, а незабезпечення постійним лісокористувачем охорони і збереження насаджень від незаконного вирубування, внаслідок чого 15 дерев, які не були відведені у законну рубку, фактично були знищені невстановленими особами. Саме так сформульована фактична підстава позову і саме такі обставини були покладені судом першої інстанції в основу висновку про відповідальність.

У цьому аспекті висновки місцевого господарського суду узгоджуються не з припущенням про «автоматичну» відповідальність лісокористувача, а з усталеною лінією практики Верховного Суду, сформованою об`єднаною палатою КГС ВС у справі № 909/976/17, надалі підтриманою, зокрема, у справах № 927/32/23, № 907/181/22, № 914/669/22, № 907/278/25 та № 918/612/25. За цією практикою відповідальність постійного лісокористувача ґрунтується на його власній протиправній бездіяльності щодо незабезпечення охорони лісу, а не на приписуванні йому фізичних дій невстановлених рубачів.

Таким чином, за встановлених у цій справі обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у неналежному виконанні покладеного на нього як на постійного лісокористувача обов`язку із забезпечення охорони та збереження лісу від незаконної порубки.

Так само доведеним є причинний зв`язок між зазначеною бездіяльністю і заподіяною шкодою, оскільки предметом спеціального охоронного обов`язку відповідача було саме недопущення незаконного знищення лісових насаджень на ввіреній йому території, натомість 15 дерев, не призначених для рубки, були незаконно зрубані невстановленими особами, у результаті чого навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду в сумі 159 499,20 грн.

При цьому колегія суддів не покладає відповідальність на відповідача виключно через те, що він не довів протилежного, а виходить із позитивно встановлених у справі обставин: спеціального законодавчого обов`язку відповідача; його статусу постійного лісокористувача саме спірної ділянки; доведеного факту незаконної порубки на цій ділянці; відсутності законних підстав для вирубування відповідних дерев; характеру покладеної на лісокористувача функції із забезпечення їх охорони та збереження; фактичного настання саме того шкідливого наслідку, запобігання якому становить зміст зазначеного обов`язку; а також відсутності в доводах апеляційної скарги конкретних доказів здійснення до події достатнього комплексу охоронних заходів, які б спростовували встановлений взаємозв`язок.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність протиправної бездіяльності та причинного зв`язку, про необхідність визначення прокурором конкретного невиконаного патрулювання чи іншої окремої дії, а також про належне виконання відповідачем усіх залежних від нього заходів не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта щодо воєнного стану, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303, комендантської години та форс-мажорних обставин

Окремою підставою для заперечення своєї відповідальності ДСГП «Ліси України» визначає обставини, пов`язані з дією в Україні правового режиму воєнного стану.

Апелянт посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану», зазначаючи, що на період воєнного стану було припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю). На думку скаржника, внаслідок дії зазначеної постанови відповідач був позбавлений можливості здійснювати заходи державного контролю у сфері охорони лісу, що є незалежною від його волі обставиною і виключає вину. Крім того, ДСГП «Ліси України» посилається на запровадження воєнного стану та комендантської години як на форс-мажорні обставини, що нібито унеможливлювали здійснення в повному обсязі заходів з охорони лісів.

Колегія суддів не погоджується з наведеними доводами з огляду на таке.

Насамперед апелянт ототожнює заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності із власним установленим Лісовим кодексом України обов`язком постійного лісокористувача щодо організації та забезпечення охорони і захисту лісу.

Таке ототожнення є помилковим.

За визначенням статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень щодо виявлення і запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства.

Тобто за своєю правовою природою йдеться про здійснення компетентними державними та іншими уповноваженими органами публічного зовнішнього контролю за діяльністю суб`єктів господарювання.

Саме такі планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю) були предметом регулювання постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303. Постанова є чинною і регулює особливості здійснення державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану.

Натомість обов`язок ДСГП «Ліси України», який є предметом оцінки у цій справі, має іншу правову природу.

Він безпосередньо випливає зі статей 19, 63, 64 та 86 Лісового кодексу України і полягає у здійсненні постійним лісокористувачем комплексу власних організаційних, охоронних та інших необхідних заходів, спрямованих на забезпечення збереження лісових насаджень, у тому числі від незаконних рубок.

Таким чином, припинення або обмеження зовнішніх заходів державного нагляду за суб`єктами господарювання не є тотожним припиненню виконання самим постійним лісокористувачем його спеціальних обов`язків із ведення лісового господарства та охорони ввіреного йому лісового фонду.

Постанова № 303 не містить положення про зупинення дії статей 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України, не припиняє статусу постійного лісокористувача та не звільняє його на період воєнного стану від обов`язку забезпечувати охорону і захист лісів.

Відтак із самого факту дії постанови № 303 не випливає юридичний висновок про звільнення ДСГП «Ліси України» від відповідальності за неналежне виконання власного обов`язку щодо охорони лісового фонду.

Такий висновок знаходить безпосереднє підтвердження у практиці Верховного Суду.

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 909/131/24 предметом розгляду також було стягнення шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев, із постійного лісокористувача.

У зазначеній справі Верховний Суд безпосередньо врахував дію постанови Кабінету Міністрів України № 303 і зазначив, що у зв`язку з припиненням проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) факт незаконної рубки та розмір шкоди можуть установлюватися іншими належними доказами, зокрема матеріалами кримінального провадження та експертними дослідженнями. Водночас Верховний Суд не визнав постанову № 303 підставою для звільнення постійного лісокористувача від обов`язків щодо охорони лісу та залишив у силі висновки про його відповідальність за неналежне забезпечення охорони і захисту лісу від незаконної порубки.

У цій постанові КГС ВС підтвердив, що стаття 64 та частина п`ята статті 86 Лісового кодексу України покладають обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень саме на постійного лісокористувача, а його цивільно-правова відповідальність може наставати у разі незабезпечення охорони та захисту лісу від незаконних рубок незалежно від того, що безпосередню рубку здійснили інші особи.

Таким чином, правова позиція Верховного Суду у справі № 909/131/24 фактично підтверджує необхідність розмежування двох правових явищ: першого державного нагляду (контролю), здійснюваного відповідними контролюючими органами стосовно суб`єктів господарювання; другого власного обов`язку постійного лісокористувача забезпечувати охорону та збереження лісу.

Постанова № 303 стосується першого, але не скасовує другого.

Не підтверджує доводів апелянта й фактична поведінка самого ДСГП «Ліси України» у спірний період.

Як убачається з матеріалів справи, у серпні 2025 року працівниками Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДСГП «Ліси України» фактично був проведений контрольний захід щодо додержання філією «Східний лісовий офіс» вимог нормативно-правових актів з ведення лісового господарства та електронного обліку деревини, у межах якого здійснено натуральне обстеження кварталу 50 виділу 2 та виявлено незаконну порубку 15 дерев. За результатами контрольного заходу 22.08.2025 складено акт.

Ця обставина сама по собі не доводить, що відповідач мав необмежену можливість здійснювати будь-які заходи охорони в будь-який час, однак вона спростовує категоричне твердження апелянта про те, що постанова № 303 взагалі позбавила його можливості здійснювати контрольні чи охоронні дії на відповідній території.

Більше того, сама філія після виявлення рубки провела її документальну фіксацію, підготувала розрахунки, планово-картографічні матеріали та 29.09.2025 направила до правоохоронного органу повідомлення про кримінальне правопорушення.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що структура ДСГП «Ліси України» у спірний період функціонувала, її працівники мали можливість виїжджати на відповідну територію, проводити натуральні обстеження лісових кварталів, фіксувати порушення та здійснювати заходи реагування.

Тому для звільнення від відповідальності відповідач мав би довести не загальне існування в Україні правового режиму воєнного стану, а конкретні фактичні обставини, які об`єктивно унеможливлювали належне виконання ним саме щодо кварталу 50 виділу 2 Микільського лісництва покладеного законом обов`язку із забезпечення охорони лісу.

Такі обставини в апеляційній скарзі не наведені та відповідними доказами не підтверджені.

Зокрема, апелянт не зазначає, що спірна територія була закритою для доступу працівників лісової охорони; що існувала встановлена компетентним органом заборона перебування працівників на цій ділянці; що територія була замінована або перебувала безпосередньо в районі таких бойових дій, які об`єктивно виключали здійснення будь-яких охоронних заходів; що діяльність відповідного лісництва була припинена; що персонал евакуйовано; або що існували інші конкретні обставини, через які охорона саме цього лісового кварталу була фактично неможливою.

До апеляційної скарги долучено довіреність представника, наказ про призначення на посаду, положення про відділ, докази сплати судового збору та направлення скарги іншим учасникам справи. Документів на підтвердження конкретної неможливості здійснювати охорону кварталу 50 виділу 2 через воєнний стан чи комендантську годину в переліку додатків до апеляційної скарги немає.

Щодо посилання апелянта на форс-мажорні обставини колегія суддів також зазначає таке.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами є надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань або обов`язків, установлених законом чи іншими нормативними актами. До переліку таких обставин закон дійсно відносить, зокрема, військові дії та введення комендантської години.

Проте сама належність певної обставини до категорії потенційного форс-мажору ще не означає автоматичного звільнення особи від відповідальності.

Юридичне значення має не абстрактне існування війни чи комендантської години, а те, чи зробили саме ці обставини об`єктивно неможливим виконання конкретного обов`язку конкретною особою у конкретний період.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що форс-мажорні обставини не мають автоматичного, преюдиційного характеру: особа, яка посилається на них, повинна довести не лише існування відповідної надзвичайної обставини, а й причинний зв`язок між нею та неможливістю виконання конкретного обов`язку. Сам факт збройної агресії Російської Федерації проти України або запровадження воєнного стану сам по собі не означає неможливості виконання будь-якою особою будь-якого обов`язку. Такий підхід відображений, зокрема, у практиці КГС ВС у справах № 922/999/22, № 912/750/22, № 910/8580/22, № 908/1620/22 та узагальнений Верховним Судом у дайджесті практики щодо спорів, пов`язаних із війною.

Хоча відповідні висновки Верховного Суду переважно сформульовані у спорах про виконання договірних зобов`язань, закладений у них критерій необхідність установлення об`єктивної неможливості виконання конкретного обов`язку та причинного зв`язку з надзвичайною обставиною безпосередньо відповідає законодавчому визначенню форс-мажорних обставин у статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

У цій же справі апелянт фактично обмежився посиланням на загальновідомі обставини існування воєнного стану та комендантської години і не встановив причинно-наслідкового зв`язку між ними та неможливістю забезпечити належну охорону конкретного кварталу 50 виділу 2.

Не зазначено, яким саме чином комендантська година унеможливила здійснення охоронних заходів; протягом якого періоду такі заходи не могли проводитися; які саме види охорони стали неможливими; чи змінювався у зв`язку з цим порядок роботи лісової охорони; які альтернативні заходи відповідач намагався застосувати з урахуванням воєнних обмежень.

Саме лише існування комендантської години не доводить, що належна охорона лісу була неможлива упродовж усього часу, а Лісовий кодекс України не зводить забезпечення охорони лісу виключно до цілодобового фізичного патрулювання працівником кожної конкретної ділянки.

Крім того, твердження апелянта про форс-мажор необхідно оцінювати з урахуванням частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої саме особа, що заподіяла шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе відсутність своєї вини.

Тобто після встановлення у справі шкоди, протиправної бездіяльності та причинного зв`язку посилання відповідача на воєнний стан як обставину, що нібито виключає його вину, повинно бути підтверджене доказами, які дозволяють установити об`єктивну неможливість належного виконання покладених на нього обов`язків.

Таких доказів суду не надано.

Водночас колегія суддів не виходить із того, що воєнний стан за жодних обставин не може вплинути на обсяг фактично можливих заходів із охорони лісів. Навпаки, у разі доведення конкретних обставин активних бойових дій, мінування території, законодавчо встановленої заборони доступу, примусової евакуації працівників чи інших об`єктивних перешкод такі обставини підлягали б оцінці при вирішенні питання про вину постійного лісокористувача.

Однак застосування такого підходу потребує індивідуалізованих доказів, а не лише загального посилання на існування в державі воєнного стану.

За обставин цієї справи встановлено протилежне: у період воєнного стану відповідні структурні підрозділи ДСГП «Ліси України» фактично проводили контрольні заходи та натуральне обстеження саме спірної території, що підтверджується актом від 22.08.2025.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що постанова Кабінету Міністрів України № 303 не припинила та не скасувала обов`язку ДСГП «Ліси України» як постійного лісокористувача забезпечувати охорону і захист лісу від незаконних рубок, а наведені апелянтом посилання на воєнний стан та комендантську годину не підтверджують відсутності його вини, оскільки не доведено, що саме ці обставини об`єктивно унеможливили виконання покладеного законом обов`язку щодо охорони спірної лісової ділянки.

Щодо самостійного виявлення незаконної порубки та повідомлення правоохоронних органів свідчать про належне виконання обов`язків постійного лісокористувача

Встановивши у попередніх блоках наявність шкоди, протиправної бездіяльності відповідача та причинного зв`язку між неналежним виконанням ним обов`язку з охорони лісу і заподіяною шкодою, колегія суддів переходить до оцінки останнього елемента складу цивільного правопорушення вини ДСГП «Ліси України».

Відповідно до частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, законодавцем установлено спростовну презумпцію вини заподіювача шкоди. Водночас, як уже зазначалося вище, застосування цієї презумпції не звільняє позивача від доказування інших елементів складу делікту шкоди, протиправності поведінки та причинного зв`язку. Лише після встановлення цих елементів обов`язок доведення відсутності вини покладається на відповідача.

Саме такий розподіл обов`язку доказування підтверджено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2026 у справі № 918/612/25: позивач має довести шкоду, протиправність поведінки та причинний зв`язок, тоді як відповідач повинен довести відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

З огляду на встановлені у попередніх блоках обставини цієї справи колегія суддів виходить із того, що прокурором доведено факт незаконної порубки 15 дерев, розмір шкоди 159 499,20 грн, спеціальний законодавчий обов`язок відповідача щодо охорони спірної лісової ділянки, неналежне виконання цього обов`язку та причинний зв`язок між таким невиконанням і настанням шкоди. Відтак саме відповідачеві належить довести обставини, які виключають його вину.

Одним із головних аргументів ДСГП «Ліси України» на підтвердження відсутності вини є те, що незаконну порубку було виявлено працівниками самого відповідача, після чого складено відповідні документи та повідомлено орган Національної поліції.

У своїй апеляційній скарзі ДСГП «Ліси України» наголошує, що ним були вжиті всі залежні заходи щодо організації належної охорони лісу, а матеріали справи не підтверджують недотримання процедури перевірки лісових ресурсів або невжиття заходів реагування після встановлення незаконної порубки.

Фактична складова цього доводу матеріалами справи підтверджується. Незаконна порубка була зафіксована під час контрольного заходу Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДСГП «Ліси України», а згодом філія «Східний лісовий офіс» направила до правоохоронних органів повідомлення про кримінальне правопорушення від 29.09.2025 № 2309/32.7.2-2025.

Однак правове значення цих обставин апелянтом визначено неправильно.

Самостійне виявлення незаконної рубки та належне реагування після її виявлення свідчать про виконання відповідачем окремої частини його функцій, пов`язаних із виявленням, документуванням та повідомленням про вже вчинене лісопорушення.

Проте це не є тотожним доказу того, що до моменту незаконної рубки відповідач належним чином виконав увесь комплекс передбачених статтями 19, 63, 64 та 86 Лісового кодексу України обов`язків, спрямованих на охорону і збереження лісу від незаконного вирубування.

Інакше кажучи, необхідно розрізняти: заходи з охорони і збереження лісу, спрямовані на попередження незаконної рубки; заходи з виявлення та фіксації правопорушення; заходи реагування після його виявлення, зокрема звернення до правоохоронних органів.

Вчинення другої та третьої групи дій не доводить автоматично належного виконання першої.

Саме така правова ситуація була предметом безпосередньої оцінки КГС ВС у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25, тобто постанові, ухваленій уже після формування значного масиву попередньої практики щодо відповідальності постійних лісокористувачів.

У пункті 5.25 цієї постанови Верховний Суд установив, що доводи ДСГП «Ліси України» про вжиті ним організаційні заходи та заходи реагування не спростовують висновків про неналежне забезпечення охорони лісу. Суд прямо зазначив, що сам по собі факт ужиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує неналежного виконання обов`язку постійного лісокористувача забезпечити охорону і збереження лісу.

У пункті 5.26 тієї ж постанови Верховний Суд дійшов висновку, що такими доводами відповідач не спростував установлених апеляційним судом неправомірності його поведінки та вини, яка проявилася у неналежному виконанні обов`язку з охорони лісів від незаконних рубок.

Для справи № 904/1078/26 цей висновок має особливу релевантність, оскільки аргументація апелянта фактично аналогічна: ДСГП «Ліси України» також ставить знак рівності між виявленням порубки, подальшим реагуванням на неї та належним виконанням усього охоронного обов`язку.

З актуальної позиції Верховного Суду випливає протилежне: факт виявлення порушення є доказом виявлення порушення, але сам по собі не є доказом належної охорони лісу до моменту його вчинення.

У цьому контексті заслуговує на увагу і постанова КГС ВС від 24.02.2021 у справі № 906/366/20.

У тій справі незаконну порубку 31 дерева також виявили саме працівники постійного лісокористувача. Після її виявлення було зареєстровано кримінальне провадження. Крім того, наказом директора підприємства лісничому, старшому майстру та майстру лісу оголошено догани за послаблення контролю за охороною лісових насаджень та допущену самовільну порубку. Верховний Суд залишив рішення про стягнення шкоди з постійного лісокористувача без змін.

Таким чином, сама фактична конструкція справи № 906/366/20 спростовує можливість трактувати виявлення рубки працівниками лісокористувача як безумовну обставину, що виключає його вину.

Дійсно, у постанові № 906/366/20 Верховний Суд зазначив, що відсутність у постійного лісокористувача інформації про незаконну порубку та несвоєчасність її виявлення можуть свідчити про неналежну охорону лісу. При цьому Суд підтвердив загальне правило: позивач доводить шкоду та протиправність поведінки, а відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України доводить відповідач.

Проте з цього правового висновку не випливає зворотне твердження, що будь-яке виявлення порубки самим лісокористувачем автоматично свідчить про відсутність його вини.

Несвоєчасне виявлення може бути однією з обставин, що підтверджують неналежне виконання охоронних обов`язків, однак своєчасне виявлення є лише однією з обставин, що підлягає оцінці в сукупності з усією поведінкою лісокористувача, і саме по собі не доводить, що до події було здійснено достатній комплекс заходів для охорони лісу.

Саме таке розуміння попередньої практики фактично закріплене найновішою постановою КГС ВС від 11.02.2026 у справі № 907/278/25, де Верховний Суд уже прямо відхилив аргумент про виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів як достатню підставу для спростування вини постійного лісокористувача.

Таким чином, практика у справах № 906/366/20 та № 907/278/25 не є суперечливою. Вона послідовно виходить із необхідності оцінювати не один ізольований факт реагування, а належність виконання постійним лісокористувачем охоронного обов`язку в цілому.

Відповідний підхід узгоджується й із постановою КГС ВС від 19.02.2026 у справі № 918/612/25, де Верховний Суд повторно підтвердив, що цивільно-правову відповідальність несуть не лише безпосередні рубачі, але й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності щодо незабезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок. При цьому Верховний Суд навів як послідовну практику постанови у справах № 914/669/22, № 907/181/22, № 907/48/24, № 909/131/24, № 927/32/23 та постанову об`єднаної палати КГС ВС у справі № 909/976/17.

Оцінюючи з цих позицій обставини справи № 904/1078/26, колегія суддів враховує, що апелянт не подав доказів, які б дозволяли встановити, що до вчинення незаконної порубки у кварталі 50 виділі 2 фактично здійснювався необхідний та достатній з урахуванням особливостей цієї ділянки комплекс охоронних заходів.

В апеляційній скарзі ДСГП «Ліси України» обмежується твердженням про вжиття «всіх залежних» від нього заходів, однак не конкретизує, які саме превентивні заходи фактично здійснювалися щодо спірної ділянки, коли, ким і з якою періодичністю.

Натомість безспірно підтверджені дії відповідача стосуються переважно вже післяподієвого етапу: виявлення 15 зрубаних дерев, складення акта та перелікових документів, здійснення розрахунку шкоди і звернення до правоохоронних органів.

Саме тому такі дії колегія суддів ураховує як належне реагування на виявлене лісопорушення, однак не визнає достатніми для спростування вини у неналежному забезпеченні охорони лісу.

Не спростовують вини відповідача й обставини воєнного стану, постанови Кабінету Міністрів України № 303 та комендантської години, оскільки, як установлено в попередньому блоці, апелянт не довів об`єктивної неможливості здійснення охоронних заходів саме щодо спірного кварталу.

Таким чином, після встановлення прокурором інших елементів складу цивільного правопорушення ДСГП «Ліси України» не спростувало передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України презумпції своєї вини.

При цьому такий висновок не ґрунтується лише на відсутності з боку відповідача доказів протилежного. Він є результатом оцінки всієї сукупності встановлених обставин: спеціального охоронного обов`язку постійного лісокористувача; факту незаконного знищення на ввіреній йому території 15 дерев; установленої протиправної бездіяльності та причинного зв`язку; характеру фактично підтверджених відповідачем заходів, переважна частина яких стосувалася реагування на вже вчинене правопорушення; відсутності конкретних доказів об`єктивної неможливості належної охорони; а також актуальної практики Верховного Суду, яка прямо відхиляє самостійне виявлення рубки та повідомлення правоохоронців як достатні обставини для спростування вини.

За таких обставин доводи ДСГП «Ліси України» про відсутність його вини та про те, що самостійне виявлення незаконної порубки підтверджує належне виконання ним охоронних функцій, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів.

Таким чином, у справі встановлена сукупність усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення шкода, протиправна бездіяльність відповідача, причинний зв`язок та вина.

Щодо правил доказування, стандарту вірогідності доказів, принципів змагальності та диспозитивності, а також дотримання вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Апелянт посилається на статті 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а суд не вправі вважати певну обставину встановленою лише з огляду на твердження сторони про її існування. Крім того, скаржник посилається на сформований Верховним Судом стандарт «переваги більш вагомих доказів» та стверджує, що прокурор не надав доказів, достатніх для встановлення протиправної поведінки відповідача, його вини та причинного зв`язку.

Наведені апелянтом загальні положення процесуального законодавства колегія суддів не заперечує, проте не погоджується з висновком ДСГП «Ліси України» щодо їх застосування до фактичних обставин цієї справи.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76 та 77 ГПК України визначено критерії належності та допустимості доказів, а статтею 79 цього Кодексу закріплено стандарт вірогідності доказів: наявність обставини, на яку сторона посилається, вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Аналогічний зміст статті 79 ГПК України підтверджений, зокрема, об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 18.11.2022 у справі № 914/993/21.

Верховний Суд послідовно роз`яснює, що принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не означає обов`язку суду автоматично вважати встановленою будь-яку обставину, про яку сторона стверджує. Висновок про існування певної обставини має бути більш вірогідним, ніж протилежний висновок з урахуванням усієї сукупності поданих доказів. Такий підхід сформульовано, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, а надалі неодноразово підтверджено Верховним Судом, у тому числі об`єднаною палатою КГС ВС.

Таким чином, сам по собі наведений апелянтом стандарт доказування є правильним. Однак цей стандарт не передбачає оцінки кожного доказу ізольовано та не вимагає, щоб кожна фактична обставина підтверджувалася лише одним спеціально призначеним для цього документом.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У такий спосіб, процесуальний закон орієнтує суд не на механічний підрахунок кількості доказів і не на пошук одного «вирішального» документа, а на оцінку того, яка версія фактичних обставин є більш переконливою з огляду на всю сукупність доказового матеріалу.

У цій справі висновок про наявність підстав для відповідальності ДСГП «Ліси України» не ґрунтується на одному твердженні прокурора або виключно на тому, що відповідач не спростував позов.

Як установлено та детально проаналізовано вище, матеріалами справи підтверджуються: факт незаконної порубки 15 дерев у кварталі 50 виділі 2 Микільського лісництва; перебування цієї лісової ділянки у постійному користуванні відповідача; належність спірної території до природно-заповідного фонду; кількість, породи, стан та діаметри незаконно зрубаних дерев; відсутність доказів законного відведення цих дерев у рубку; встановлений законом обов`язок постійного лісокористувача забезпечувати охорону цієї території від незаконних рубок; документальне підтвердження самої порубки актами та іншими матеріалами, значна частина яких складена працівниками самого відповідача; розмір шкоди 159 499,20 грн, підтверджений судовою інженерно-екологічною експертизою; а також відсутність доказів конкретних обставин, які б об`єктивно виключали можливість належного виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку.

Зокрема, факт незаконної порубки 15 дерев підтверджений актом огляду, актом контрольного заходу від 22.08.2025, польовою переліковою відомістю, розрахунковими матеріалами та документами, підписаними працівниками філії.

Судова інженерно-екологічна експертиза, у свою чергу, підтвердила остаточний розмір шкоди 159 499,20 грн та встановила конкретну причину розбіжності з попереднім розрахунком - неправильне застосування індексації такс.

За цих обставин колегія суддів не вбачає застосування судом першої інстанції так званої концепції «негативного доказу», за якою певна обставина визнавалася б доведеною лише через те, що інша сторона її не спростувала.

Як уже зазначалося, прокурор повинен був позитивно довести шкоду, протиправність поведінки та причинний зв`язок, і саме ці обставини в цій справі підтверджені сукупністю належних доказів.

Лише після встановлення зазначених елементів застосовується частина друга статті 1166 ЦК України, яка покладає на відповідача обов`язок доведення відсутності своєї вини.

Тому покладення на ДСГП «Ліси України» обов`язку довести обставини, які спростовують його вину, не є перекладенням на відповідача загального обов`язку доказування позовних вимог, а прямо випливає з матеріально-правової конструкції статті 1166 ЦК України.

Саме з цієї причини наведений у справі № 907/449/22 підхід щодо неприпустимості побудови висновку суду лише на тому, що відповідач не надав доказів протилежного, не суперечить висновкам у справі, що переглядається. У цій справі позитивні докази факту порубки, місця її вчинення, кількості та характеристик пнів, розміру шкоди та спеціального охоронного обов`язку постійного лісокористувача існують і були оцінені у сукупності, про що вже детально зазначено вище.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 та від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 також не свідчать про неправильність оскаржуваного рішення.

Наведені постанови формулюють загальний стандарт доказування щодо переваги більш вагомих доказів, який колегія суддів застосовує й у цій справі. Водночас сам Верховний Суд наголошує, що застосування однакового стандарту доказування не означає однакового результату у справах із різними фактичними обставинами та доказовою базою. Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 05.04.2024 у справі № 916/101/23 прямо звернула увагу, що посилання на вказані справи не може бути вирішальним за неподібності правовідносин, підстав позову та доказової бази; саме лише цитування загального правила не визначає результат вирішення іншого спору.

У справі № 904/1078/26 застосування стандарту вірогідності приводить до висновку, що версія про доведеність незаконної порубки, її наслідків та неналежного виконання постійним лісокористувачем покладеного на нього охоронного обов`язку підтверджена більш переконливою та взаємоузгодженою сукупністю доказів, ніж протилежне твердження апелянта про належне виконання ним усіх необхідних заходів.

При цьому останнє твердження апелянта фактично не підкріплене доказами конкретного комплексу превентивних заходів щодо спірного кварталу, натомість документально підтвердженими є переважно заходи реагування після виявлення вже вчиненої порубки. Саме правове значення цієї обставини вже було оцінено у попередніх блоках і повторного аналізу не потребує.

Колегія суддів також не погоджується з доводом апелянта про порушення принципів змагальності та диспозитивності через те, що суд першої інстанції нібито самостійно заповнив прогалини у доказуванні прокурора.

Матеріали справи не свідчать, що місцевий господарський суд збирав докази замість позивача або виходив за межі фактичних підстав позову.

Факт порубки, акти її фіксації, документи постійного лісокористувача, висновок експерта, матеріали щодо статусу лісової ділянки та інші документи були подані учасниками справи і становили предмет судової оцінки.

Натомість застосування судом до встановлених сторонами фактичних обставин належних норм Лісового кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» є реалізацією функції правосуддя, а не збиранням доказів замість сторони.

Принцип jura novit curia передбачає, що правильна юридична кваліфікація встановлених обставин належить до компетенції суду. Сторони визначають фактичні підстави своїх вимог і заперечень та подають докази, а суд встановлює правову природу відповідних правовідносин і застосовує до них належні норми права.

Тому сам факт того, що суд, оцінивши подані сторонами докази, дійшов правового висновку, відмінного від запропонованого відповідачем, не свідчить про порушення принципів змагальності чи диспозитивності.

Щодо посилання ДСГП «Ліси України» на рішення Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «J.K. та інші проти Швеції», колегія суддів зазначає, що апелянт використовує це рішення для підтвердження загальної тези про застосування у цивільних справах стандарту «балансу вірогідностей». Таке загальне положення дійсно міститься в матеріалах цієї справи ЄСПЛ, хоча сама справа стосувалася зовсім іншої категорії правовідносин - оцінки ризику поводження, забороненого статтею 3 Конвенції, у контексті вислання шукачів притулку.

Отже, наведене рішення ЄСПЛ не встановлює спеціального правила щодо відповідальності постійного лісокористувача та не змінює передбаченого статтею 79 ГПК України стандарту вірогідності доказів. Воно лише підтверджує загальний підхід, за яким у некримінальних правовідносинах не застосовується стандарт «поза розумним сумнівом».

Тому це посилання апелянта також не спростовує оскаржуваного рішення.

Окремо ДСГП «Ліси України» посилається на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії», наголошуючи на обов`язку суду належним чином розглянути аргументи та докази сторін.

Наведене апелянтом розуміння загального процесуального стандарту відповідає практиці ЄСПЛ. У справі «Краска проти Швейцарії» Європейський суд наголосив на необхідності належного судового розгляду подань, аргументів і доказів, представлених сторонами, безвідносно до подальшої оцінки їх значення для вирішення справи.

Водночас із практики ЄСПЛ не випливає обов`язку суду погоджуватися з кожним аргументом сторони або надавати окрему детальну відповідь на кожне її формулювання.

Так, у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні містити належне обґрунтування, однак пункт 1 статті 6 Конвенції не можна тлумачити як вимогу детально відповідати на кожен аргумент сторони. Обсяг обов`язку з мотивування залежить від характеру конкретного рішення. Цей підхід неодноразово застосовувався і Верховним Судом, зокрема об`єднаною палатою КГС ВС.

Таким чином, визначальним є те, чи надано судом відповідь на істотні та вирішальні для результату спору аргументи, а не буквальна кількість абзаців, присвячених кожному окремому формулюванню сторони.

Зі змісту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 убачається, що суд першої інстанції дослідив правовий статус відповідача, положення Лісового кодексу України щодо обов`язків постійного лісокористувача, факт незаконної порубки, докази її фіксації, висновок експерта щодо розміру шкоди, доводи відповідача про відсутність складу цивільного правопорушення та застосував практику Верховного Суду щодо відповідальності постійного лісокористувача. Зокрема, суд прямо виклав висновок про відповідальність постійного лісокористувача за неналежне забезпечення охорони лісу від незаконних рубок третіми особами.

Разом із тим колегія суддів ураховує, що окремі формулювання мотивувальної частини рішення суду першої інстанції могли бути викладені більш точно, зокрема щодо розподілу обов`язку доказування та хронології окремих документів.

Проте такі неточності не є свідченням порушення права відповідача на справедливий суд та не вплинули на правильність результату вирішення спору, оскільки судом встановлено істотні фактичні обставини, досліджено відповідні докази, наведено правову підставу відповідальності, а в апеляційному провадженні всі істотні доводи скаржника отримали додаткову повну правову оцінку.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що посилання апелянта на статті 73, 74, 76, 77, 79, 86 ГПК України, стандарт вірогідності доказів, принципи змагальності та диспозитивності, статтю 6 Конвенції та практику ЄСПЛ не спростовують встановлених у справі обставин та висновку про наявність правових підстав для покладення на ДСГП «Ліси України» обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Навпаки, застосування передбаченого статтею 79 ГПК України стандарту доказування до сукупності матеріалів цієї справи підтверджує, що доводи прокурора щодо факту незаконної порубки, її наслідків та відповідальності постійного лісокористувача є більш вірогідними й переконливими, ніж протилежні твердження апелянта.

Підсумовуючи результати перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Зміст апеляційної скарги свідчить, що ДСГП «Ліси України» фактично не спростовує сам факт незаконної порубки дерев у кварталі 50 виділі 2 Микільського лісництва та зосереджує заперечення передусім на відсутності, на його думку, правових підстав для покладення відповідальності саме на постійного лісокористувача. Основні аргументи скаржника зводяться до того, що прокурором не визначено конкретного порушення статті 105 Лісового кодексу України; не зазначено конкретної превентивної дії, яку відповідач повинен був, але не вчинив; не доведено протиправності, причинного зв`язку та вини; натомість сам відповідач виявив порубку та повідомив правоохоронні органи; можливості здійснення охорони були обмежені воєнним станом, комендантською годиною та постановою Кабінету Міністрів України № 303; а судом першої інстанції нібито порушено правила розподілу тягаря доказування та стандарт вірогідності доказів.

Кожна із зазначених груп доводів перевірена колегією суддів у їх взаємному зв`язку з матеріалами справи, нормами матеріального і процесуального права та актуальною практикою Верховного Суду.

За результатами такої перевірки колегія суддів установила, що правовідносини сторін мають характер деліктних, а тому відповідальність відповідача не може ґрунтуватися виключно на факті його статусу постійного лісокористувача або на самому факті незаконної рубки. Для покладення обов`язку з відшкодування шкоди необхідною є наявність установленої статтею 1166 Цивільного кодексу України сукупності елементів цивільного правопорушення.

Водночас саме така сукупність у справі № 904/1078/26 підтверджена належними та взаємоузгодженими доказами.

Так, матеріалами справи встановлено, що квартал 50 виділ 2 Микільського лісництва Запорізького надлісництва перебував у постійному лісокористуванні ДСГП «Ліси України» та належить до території природно-заповідного фонду.

На цій території невстановленими особами незаконно зрубано 15 дерев порід акація, ясен та в`яз, що підтверджено не лише матеріалами кримінального провадження, а й первинними документами самого відповідача, зокрема актом контрольного заходу від 22.08.2025, польовою переліковою відомістю та іншими документами, складеними за участю працівників філії.

Вихідні дані щодо кількості дерев, характеристик пнів, їх діаметрів та якісного стану стали предметом подальшої експертної перевірки. За висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 22.12.2025 № СЕ-19/104-25/47250-ФХЕД розмір шкоди становить 159 499,20 грн. При цьому експертом не механічно відтворено розрахунок працівників відповідача, а встановлено конкретну помилку в індексації та зменшено попередньо розраховану суму 212 224,19 грн на 52 724,99 грн.

Таким чином, на відміну від обставин справи № 907/449/22, у цій справі фактична база, необхідна для визначення розміру шкоди, дозволяє перевірити як кількість і характеристики незаконно зрубаних дерев, так і арифметичний та нормативний механізм формування остаточної суми. Тому посилання на зазначену постанову Верховного Суду не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Так само матеріалами справи та нормами Лісового кодексу України підтверджено існування у відповідача спеціального юридичного обов`язку щодо забезпечення охорони спірної лісової ділянки від незаконних рубок.

Цей обов`язок випливає не з абстрактного статусу підприємства, а безпосередньо зі статей 19, 63, 64 та 86 Лісового кодексу України та конкретизується статтями 105 і 107 цього Кодексу. Саме тому аргумент про відсутність у прокурора посилання на конкретну дію на кшталт певного патрулювання, огляду або встановлення засобу фізичного обмеження доступу не спростовує існування та порушення загального обов`язку забезпечити комплекс необхідних і достатніх заходів щодо охорони лісу.

Такий підхід узгоджується з актуальною практикою КГС ВС. Зокрема, в офіційному огляді практики за лютий 2026 року щодо постанови від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 Верховний Суд підтвердив обґрунтованість висновку про покладення саме на постійного лісокористувача обов`язку охороняти ліс від незаконних рубок і погодився з доказуванням факту незаконної рубки протоколом огляду, актом правопорушення, переліком діаметрів пнів, фотоматеріалами та документами самого лісогосподарського підприємства.

Колегія суддів також встановила, що протиправність поведінки відповідача в цій справі полягає не у безпосередньому здійсненні ним або його працівниками незаконної рубки, а у неналежному виконанні власного спеціального обов`язку щодо забезпечення охорони та збереження лісових насаджень.

У цьому аспекті довід апелянта про те, що дерева фізично зрубано невстановленими третіми особами, не заперечується, проте не усуває правової відповідальності постійного лісокористувача за його власну протиправну бездіяльність.

Причинний зв`язок полягає у тому, що внаслідок неналежного забезпечення охорони тієї території та тих лісових насаджень, збереження яких законом покладено на відповідача, настав саме той негативний наслідок, запобігання якому становить зміст відповідного охоронного обов`язку, незаконне знищення лісових насаджень і заподіяння державі екологічної шкоди.

При цьому колегія суддів не виходить із моделі безумовної або об`єктивної відповідальності постійного лісокористувача за будь-яку незаконну рубку. Відповідач мав можливість доводити належне виконання всього комплексу охоронних заходів та відсутність своєї вини. Проте наведене в апеляційній скарзі загальне твердження про вжиття «всіх залежних заходів» не підкріплено конкретними доказами того, який саме превентивний комплекс охорони здійснювався щодо кварталу 50 виділу 2 до виявлення порубки.

Самостійне виявлення незаконно зрубаних дерев, їх документування та звернення до правоохоронних органів колегія суддів оцінює як належні дії відповідача після виявлення правопорушення, однак ці обставини самі по собі не доводять належного здійснення всього комплексу превентивних заходів щодо охорони та збереження лісу.

Саме такий аргумент був окремо перевірений Верховним Судом у справі № 907/278/25, у якій виявлення порушення та подальше реагування постійного лісокористувача не були визнані самодостатньою підставою для спростування неналежного виконання ним охоронного обов`язку.

Не підтверджено матеріалами справи і твердження апелянта про відсутність вини внаслідок дії воєнного стану, постанови Кабінету Міністрів України № 303 та комендантської години.

Як установлено вище, постанова № 303 регулювала здійснення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) та не припинила дію встановлених Лісовим кодексом України власних обов`язків постійного лісокористувача щодо охорони лісу. Водночас апелянтом не доведено конкретної об`єктивної неможливості здійснювати охоронні заходи саме щодо спірної лісової ділянки.

Навпаки, матеріали справи свідчать, що у серпні 2025 року працівники ДСГП «Ліси України» фактично мали можливість здійснити натуральне обстеження цієї території та провести відповідний контрольний захід.

Таким чином, загальне посилання на воєнний стан без доведення конкретного причинного зв`язку між відповідними обмеженнями та об`єктивною неможливістю виконати обов`язок із забезпечення охорони саме кварталу 50 виділу 2 не спростовує передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України презумпції вини відповідача.

Не знайшли підтвердження і процесуальні доводи апелянта.

Колегія суддів погоджується з тим, що відповідно до статей 73, 74, 76, 77, 79 та 86 ГПК України факт протиправної поведінки, шкоди та причинного зв`язку не може вважатися встановленим лише через відсутність доказів протилежного від відповідача. Проте саме такої ситуації у цій справі немає.

Прокурором надана позитивна сукупність доказів, яка підтверджує факт рубки, її місце, кількість і характеристики зрубаних дерев, статус відповідача, розмір шкоди та обставини неналежного забезпечення охорони лісу. Лише після встановлення цих елементів застосовується встановлене частиною другою статті 1166 ЦК України правило щодо доказування відповідачем відсутності його вини.

Таким чином, судове рішення не ґрунтується на концепції «негативного доказу», а висновки суду відповідають стандарту вірогідності доказів.

Посилання апелянта на статтю 6 Конвенції та практику Європейського суду з прав людини також не дає підстав для іншого висновку. Істотні аргументи відповідача були предметом оцінки суду першої інстанції, а під час апеляційного перегляду колегією суддів перевірено кожен самостійний довід апеляційної скарги.

Колегія суддів при цьому враховує, що в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції наявні окремі неточності викладення фактичної хронології, зокрема формулювання щодо співвідношення акта огляду від 20.08.2025 та кримінального провадження, відомості до ЄРДР у якому внесено 28.10.2025. Водночас ці неточності не змінюють змісту відповідних доказів та не впливають на встановлені судом юридично значущі обставини: акт існував до внесення відомостей до ЄРДР і надалі був використаний у матеріалах кримінального провадження.

Тому така неточність не є порушенням, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише тоді, коли воно призвело до неправильного вирішення справи. Такий самий підхід застосований об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22: процесуальне порушення саме по собі не є достатньою підставою для скасування рішення, якщо воно не спричинило неправильного результату вирішення спору.

Водночас колегія суддів окремо уточнює правову основу визначення розміру шкоди: оскільки незаконну порубку здійснено на території природно-заповідного фонду, застосуванню підлягають спеціальні такси, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, що й було покладено в основу експертного розрахунку. Сам висновок експерта прямо містить посилання на постанову № 575 та відповідний Порядок індексації.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що: факт незаконної порубки 15 дерев на підвідомчій відповідачу території належно підтверджений; розмір шкоди 159 499,20 грн доведений; обов`язок відповідача забезпечувати охорону цієї лісової ділянки від незаконних рубок прямо встановлений законом; протиправна бездіяльність відповідача полягає в неналежному виконанні зазначеного обов`язку; причинний зв`язок між неналежним забезпеченням охорони та заподіяною шкодою встановлений; відсутність вини відповідачем не доведена; самостійне виявлення рубки та повідомлення правоохоронного органу не спростовують неналежного виконання превентивного охоронного обов`язку; постанова Кабінету Міністрів України № 303, воєнний стан і комендантська година за відсутності доказів конкретної об`єктивної неможливості здійснення охорони не виключають відповідальності; порушень правил доказування, принципів змагальності й диспозитивності або гарантій статті 6 Конвенції, які могли б бути підставою для скасування рішення, не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильного по суті висновку Господарського суду Дніпропетровської області про наявність правових підстав для стягнення з ДСГП «Ліси України» 159 499,20 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною порубкою дерев.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Стаття 276 ГПК України передбачає саме такий результат, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що рішення першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Натомість передбачених частиною першою статті 277 ГПК України підстав для скасування або зміни рішення нез`ясування істотних обставин, недоведеності встановлених обставин, невідповідності висновків обставинам справи, порушення процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, чи неправильного застосування матеріального права за результатами апеляційного перегляду не встановлено.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За результатами перегляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідження наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» задоволенню не підлягає.

Матеріалами справи належним чином підтверджено факт незаконної порубки невстановленими особами 15 дерев порід акація, ясен та в`яз у кварталі 50 виділі 2 природно-заповідного фонду Микільського лісництва Запорізького надлісництва на території, яка перебуває у постійному користуванні відповідача. Факт незаконної порубки зафіксовано, зокрема, документами, складеними за участю працівників ДСГП «Ліси України».

Розмір заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди у сумі 159 499,20 грн підтверджений висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 22.12.2025 № СЕ-19/104-25/47250-ФХЕД. Експертом встановлено та усунуто помилку попереднього розрахунку щодо порядку індексації спеціальних такс, унаслідок чого сума 212 224,19 грн зменшена на 52 724,99 грн до належного розміру 159 499,20 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що на ДСГП «Ліси України» як постійного лісокористувача відповідно до положень Лісового кодексу України покладено обов`язок із забезпечення охорони та збереження лісів, у тому числі від незаконних рубок, а неналежне виконання такого обов`язку є підставою для покладення цивільно-правової відповідальності за наявності інших елементів складу правопорушення. Саме такий підхід був покладений судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення.

Доводи апелянта про те, що прокурором не визначено конкретної дії, яку відповідач повинен був, але не вчинив, не спростовують правильності рішення суду першої інстанції, оскільки передбачений законом обов`язок постійного лісокористувача полягає у забезпеченні комплексу необхідних і достатніх заходів з охорони та захисту лісу, а не у виконанні одного наперед визначеного заходу.

Самостійне виявлення відповідачем незаконної порубки, її документування та повідомлення правоохоронних органів свідчать про вжиття заходів реагування після встановлення правопорушення, однак самі по собі не підтверджують належного виконання всього комплексу обов`язків із превентивної охорони та збереження лісових насаджень до вчинення незаконної рубки.

Посилання ДСГП «Ліси України» на дію воєнного стану, комендантської години та постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 також не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності. Апелянтом не доведено конкретних обставин, які б об`єктивно унеможливлювали здійснення заходів з охорони саме спірної лісової ділянки. Водночас матеріали справи підтверджують, що у серпні 2025 року відповідними структурними підрозділами ДСГП «Ліси України» фактично проводилося натуральне обстеження спірної території.

З урахуванням положень частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України відповідачем не спростовано презумпцію його вини. Наявна у справі сукупність доказів підтверджує шкоду, протиправну бездіяльність постійного лісокористувача, причинний зв`язок між неналежним виконанням ним охоронного обов`язку та заподіяною шкодою, а також вину відповідача.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції правил доказування, принципів змагальності та диспозитивності, неправильного застосування стандарту вірогідності доказів, а також недотримання вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Окремі неточності, допущені місцевим господарським судом при викладенні хронології складення акта огляду та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не вплинули на встановлення юридично значущих обставин справи та не призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/1078/26 колегією суддів не встановлено.

За таких обставин апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/1078/26 залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами залежно від результатів вирішення спору.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, підстав для зміни здійсненого місцевим господарським судом розподілу судових витрат також не вбачається.

З огляду на те, що апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишається без задоволення, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Інших судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з її переглядом у суді апеляційної інстанції та заявлених до розподілу, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/1078/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/1078/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційне оскарження цієї постанови допускається лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя С.В. Вінніков