Справа № 344/2260/26
Провадження № 22-ц/4808/1586/26
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.,
суддів: Девляшевського В.А., Максюти І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Скромної Ірини Миколаївни та представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Атаманюка Б.М.. у м. Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини,
у с т а н о в и в:
ОСОБА_2 05.02.2026 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання своє утримання до досягнення їх дитиною трирічного віку.
Позов обґрунтовано тим, що 08 листопада 2024 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_1 .. У шлюбі народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з січня 2025 року між заявником та боржником відбулося погіршення подружніх відносин, батько дитини не виявляв бажання проживати однією сім`єю з заявником та дочкою у майбутньому, не зацікавлений у веденні спільного господарства з заявником. Дочка заявника - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю. Адреса реєстрації місця проживання позивачки ОСОБА_2 знаходиться на тимчасово окупованій території міста Донецьк. Вона стала на облік як внутрішньо переміщена особа у зв`язку з ескалацією бойових дій у регіоні, та разом з дитиною переїхала на більш безпечну територію, де орендувала житло для проживання разом з дочкою у м. Одеса.
09 січня 2026 року ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області по справі № 344/323/26 (провадження № 2/344/2795/26) за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу відкрито провадження.
Судовим наказом Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року по справі № 344/408/26 (провадження № 2-н/344/130/26) постановлено: стягувати з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
На даний час позивачка ОСОБА_2 перебуває у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тому не має офіційного доходу. Вік дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить один рік і один місяць, відповідно мати ОСОБА_2 , має право на отримання аліментів з моменту подання даної позовної заяви до суду до досягнення дитиною трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі зазначеного просила суд стягувати з ОСОБА_1 аліменти на своє утримання у вигляді 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дати подачі даного позову і до досягнення дитиною трирічного віку.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 17 червня 2026 року позов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/8 заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 05 лютого 2026 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , трирічного віку.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допустив до негайного виконання.
Стягнув з ОСОБА_1 судовий збір у дохід державного бюджету в розмірі 1331 грн 20 коп.
Не погоджуючись із таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Скромна І.М. звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою. Вважає зазначене рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при невідповідності висновків суду фактичним обставинам та з порушенням норм матеріального права.
Вказує, що суд не з`ясував і не врахував реальну спроможність платника надавати утримання, що є обов`язковою умовою виникнення права на аліменти за статтею 84 СК України. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач має реальну фінансову спроможність нести ще й додаткове аліментне навантаження на утримання позивачки, понад уже наявні зобов`язання, адже на момент ухвалення рішення відповідач уже сплачує аліменти на двох дітей у сукупному розмірі 1/2 (50 %) доходу за двома чинними судовими наказами, що повністю вичерпує встановлений законом ліміт. Додаткове стягнення на утримання позивачки у розмірі 1/8 заробітку призводить до того, що сукупний розмір відрахувань становитиме 1/4 + 1/4 + 1/8 = 5/8, тобто 62,5 відсотка доходу відповідача, що на 12,5 відсотка перевищує гранично допустимий законом рівень. Отже, оскаржене рішення є завідомо невиконуваним у законний спосіб. Воно не може бути реалізоване без порушення імперативної заборони, встановленої статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції не врахував наявності інших виконавчих документів про стягнення з відповідача аліментів і не дослідив питання про можливість його фактичного виконання, чим допустив неповне з`ясування обставин справи.
Стверджує, що відповідач не має власного житла, придатного для проживання, у зв`язку з чим змушений орендувати житлове приміщення у м. Миколаївка Краматорського району, сплачуючи орендну плату у розмірі 10 500 грн щомісяця та додатково комунальні платежі, що підтверджується договором оренди, наявним у матеріалах справи. Зазначені витрати на житло є для відповідача обов`язковими та постійними, що створює додаткове фінансове навантаження. Крім того, відповідач нещодавно переніс тяжку операцію, у зв`язку з чим несе значні додаткові витрати на лікування, відновлення та медичне забезпечення, а також очікує на направлення для проходження експертизи та встановлення інвалідності. Ці обставини безпосередньо впливають на реальну платоспроможність відповідача та його здатність надавати утримання і свідчать про те, що відповідач сам перебуває у складному матеріальному становищі та потребує коштів на задоволення власних базових і медичних потреб. Сукупність наведених обставин, два чинні судові накази на 50 % доходу, витрати на оренду житла за відсутності власного помешкання, витрати на лікування після тяжкої операції та очікуване встановлення інвалідності, свідчить про відсутність у відповідача тієї спроможності надавати додаткову матеріальну допомогу, яка є обов`язковою умовою стягнення аліментів на дружину за частиною четвертою статті 84 СК України. Суд першої інстанції цих обставин не дослідив та не врахував, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
Просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини відмовити повністю.
Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2026 року, вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини справи, докази, що призвело до помилкового задоволення вимог лише частково.
Як встановлено судом відповідач добровільно сплачує на користь своєї старшої дитини аліменти у розмірі 20 000 грн, що підтверджується, зокрема, платіжними квитанціями про здійснення безготівкового перерахунку, свідоцтвом про народження дитини та листом від колишньої дружини. Таким чином, вищевказана обставина навпаки вказує на його достатній фінансовий стан. Тобто, відповідач незалежно від різних обставин, більш ніж півроку (ще до подання позовної заяви у цій справі) сплачує на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дитини у розмірі 20 000 грн, що не викликає у нього труднощів, затримок у сплаті аліментів, без здійснення заходів примусового характеру.
Крім того, представник апелянта заявляє, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається покращення матеріального стану відповідача, більш ніж удвічі збільшення доходів порівняно з 2025 роком. Стверджує, що стягнення з відповідача на користь дружини аліментів у розмірі 1/6 частки від усіх доходів, з урахуванням середнього доходу не буде сягати вище за 19 800 грн - 22 275 грн. Фактично стягнення аліментів відбувається залежно від реального доходу відповідача, отже у разі його істотного зменшення, стягнення аліментів також автоматично зменшується, на відміну від аліментів на користь ОСОБА_6 , які за словами відповідача, сплачуються у фактично твердій грошовій сумі. Отже, посилання відповідача на те, що при стягнені аліментів на рівні 1/6 від усіх доходів на утримання матері дитини, буде досягнуто законодавчого обмеження 50% стягнення від доходів спростовано наявними доказами в матеріалах справи та наданими саме відповідачем документами. Навіть за умови стягнення аліментів на утримання обох дітей та позивача, не буде досягнуто законодавчого обмеження 50% від усіх видів доходів та не буде створювати скрутного фінансового положення для відповідача. Просить також врахувати те, що утримання матері дитини до досягнення дитиною трирічного віку пов`язано не з особистим бажанням позивача, законодавець передбачив таке право для того з батьків, з яким мешкає дитина.
Серед доводів апеляційної скарги представник апелянта заявляє, що відповідач намагається зменшити аліменти за рахунок утримання іншої родини. Вказує, що питання аліментів на утримання матері дитини врегульовано СК України, а саме відповідно до ст. 84 Сімейного Кодексу України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Тобто, по-перше, відповідач має довести те, що для нього сплата аліментів на утримання матері дитини буде надмірним тягарем, по-друге, аліменти на утримання дитини та на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку мають різну правову природу та не мають бути ототожнені, отримання аліментів на дитину жодним чином не має впливати на аліменти на утримання матері дитини. Отже, суд має встановити чи має можливість відповідач сплачувати аліменти на утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку. Відповідач не навів будь-яких переконливих доказів щодо неможливості сплати аліментів, натомість надав достатньо доказів, що підтверджують його спроможність сплачувати аліменти у заявленому розмірі. Посилання відповідача на те, що позивач отримує аліменти на дитину не заслуговують на увагу, оскільки зазначені аліменти мають різну правову (юридичну) природу, виходять з різних обставин, мають різну тривалість у часі, різну мету.
Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2026 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яку вважає необґрунтованою, а її доводи не спростовують законності та обґрунтованості рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2026 року.
Основним аргументом апеляційної скарги є твердження про те, що відповідач вже сплачує аліменти на двох дітей у розмірі 50 % доходу, а тому не має можливості сплачувати аліменти на утримання дружини, оскільки це нібито суперечить вимогам статті 70 Закону України "Про виконавче провадження". Такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства. Відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що підлягає виплаті працівнику. Водночас цією ж нормою прямо передбачено виняток із зазначеного правила. Законодавець встановив, що обмеження у розмірі 50 відсотків не поширюється на випадки стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, а у таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати може становити до 70 відсотків. Отже, саме по собі існування двох виконавчих документів про стягнення аліментів на дітей не свідчить про неможливість виконання рішення суду щодо стягнення аліментів на утримання дружини.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача можливості надавати матеріальну допомогу. Сам факт існування інших аліментних зобов`язань не свідчить автоматично про відсутність у відповідача такої можливості. Навпаки, відповідач є працездатною особою, проходить військову службу, отримує стабільне грошове забезпечення, що підтверджено матеріалами справи, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у нього можливості надавати утримання матері спільної малолітньої дитини. Посилання апелянта на витрати, пов`язані з орендою житла, лікуванням та іншими особистими потребами, також не можуть бути підставою для скасування рішення. Такі обставини самі по собі не звільняють батька від виконання сімейних обов`язків та не свідчать про відсутність у нього можливості надавати утримання дружині, з якою проживає його малолітня дитина. Жодного належного та допустимого доказу того, що після здійснення необхідних відрахувань відповідач фактично позбавлений можливості забезпечувати власне існування, матеріали справи не містять. Необґрунтованими є і твердження апелянта про порушення принципу рівності дітей. Предметом розгляду у даній справі є не визначення розміру аліментів на дітей, а право матері малолітньої дитини на утримання відповідно до статті 84 Сімейного кодексу України. При цьому стягнення аліментів на утримання дружини жодним чином не змінює розмір аліментів, присуджених дітям, не порушує їхніх прав та не впливає на обсяг уже встановлених судовими рішеннями аліментних зобов`язань.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Пунктом 1 частини 4 статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім, зокрема, спорів про стягнення аліментів.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд прийшов до такого висновку.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд встановив, що 08 листопада 2024 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклала шлюб з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що складено відповідний актовий запис № 559 (а.с.8).
У шлюбі народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , дата видачі 25 грудня 2024 року (а.с.9).
09 січня 2026 року ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області по справі № 344/323/26 (провадження № 2/344/2795/26) за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - відкрито провадження (а.с.12-13).
Відповідно до судового наказу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року по справі № 344/408/26 (провадження № 2-н/344/130/26) постановлено стягувати з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття (а.с.14-15).
Згідно копії судового наказу Івано-Франківського міського суду №344/4697/26 із ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі частки заробітку (а.с.113).
Згідно відпускного квитка Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 перебуває у соціальній відпустці для догляду за дитиною досягнення нею трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.16).
Відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду від 04.09.2024 (справа №12885/24) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.41-42).
Згідно довідки позивач ОСОБА_2 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з м. Донецьк (а.с.10).
Визначаючи розмір аліментів на утримання дружини, суд першої інтонації із врахуванням всіх наявних доказів, дійшов висновку, що відповідач може надавати своїй колишній дружині, яка перебуває у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку матеріальну допомогу, так як він має працездатний вік, даний вид аліментних зобов`язань є недовготривалим, і призначається лише до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/8 заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 05 лютого 2026 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , трирічного віку, що буде достатнім і відповідатиме інтересам обох сторін.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дійшов такого висновку.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення аліментів на утримання дружини-матері дитини.
Згідно з положеннями ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Частиною 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) передбачено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Згідно з положеннями ст. 75 Сімейного кодексу України (далі - СК України), дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму встановленого законом.
За змістом ч. 1 ст. 79 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Відповідно до ч. 2, ч. 4, ч. 6 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Дружина з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Частина 4 ст. 84 СК України регламентує умову виникнення права дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини - чоловік може надавати матеріальну допомогу. Принципове положення законодавця полягає у тому, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, і в разі розірвання шлюбу. Не перешкоджатиме виникненню цього права і застосуванню інституту недійсності шлюбу у випадках, коли дружина не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.
Згідно з вимогами ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно з ч. 2 ст. 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої-четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.
Таким чином, сімейним законодавством України передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання до суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.
У Сімейному кодексі України не встановлено максимального розміру аліментів, які можуть бути стягнені судом на утримання одного з подружжя. Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у результаті їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. При цьому, суд у першу чергу виходить з прожиткового мінімуму й життєвих потреб особи. Аліменти мають бути достатніми й співрозмірними з огляду на цілі зобов`язання по утриманню. Критерії, якими має керуватися суд при визначенні розміру аліментів, в законі значно розширені. Як і раніше, в першу чергу суд виходить з матеріального і сімейного стану платника та одержувача аліментів.
Матеріальне становище платника оцінюється, виходячи з вартості належного йому майна, розміру заробітку (доходу). Про матеріальне становище також свідчить розмір витрат, що здійснюються платником на утримання себе й членів своєї сім`ї.
Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану (ст. 80 Сімейного Кодексу України).
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.
У постанові Верховного Суду по справі №750/9224/16-ц, провадження №61-16837св18, від 13 червня 2018 року суд звернув увагу на те, що відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка-батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу. Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України, право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Аналіз норм чинного сімейного законодавства дає суду підстави для висновку про те, що для одержання утримання (аліментів) від чоловіка-батька необхідно декілька умов: 1) зареєстрований шлюб, або тривалий час проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою; 2) вагітність від чоловіка, з яким зареєстровано шлюб, та/або проживання спільної дитини з матір`ю; 3) спроможність чоловіка надавати утримання.
Отже, право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення народженою дитиною трирічного віку має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини (постанова ВС від 13.06.2018 по справі №750/9224/16-ц, провадження №61-16837св18).
Право на аліменти у дружини-матері може виникнути лише у разі достатнього матеріального забезпечення чоловіка, наявності у чоловіка достатніх коштів для надання дружині-матері спільної дитини матеріальної допомоги та стягуються за умови, що чоловік, до якого пред`явлено вимоги про надання утримання, спроможний надавати матеріальну допомогу (постанова Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №712/4702/19).
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що стягнення аліментів у розмірі 1/8 частки доходу призведе до перевищення 50-відсоткового обмеження відрахувань, встановленого ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Зазначені норми регулюють граничний розмір відрахувань безпосередньо при виконанні рішень виконавчою службою чи роботодавцем, проте не обмежують право суду присудити аліменти у розмірі, визначеному з урахуванням вимог ст. 80, 84 СК України. У разі наявності декількох виконавчих документів та недостатності заробітку боржника для покриття всіх утримань, розподіл стягнутих сум здійснюється виконавцем у порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження (ст. 46 Закону).
Твердження відповідача про наявність витрат на оренду житла та понесені витрати на лікування колегія суддів не бере до уваги як підставу для повного звільнення від обов`язку з утримання дружини, яка здійснює догляд за спільною дитиною до досягнення нею трирічного віку. Визначаючи розмір аліментів саме у 1/8 частки, суд першої інстанції врахував майновий стан відповідача та наявність у нього інших утриманців (двох дітей).
Щодо встановлення відповідачу третьої групи інвалідності, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що признані поважними. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (17 червня 2026 року) зазначених обставин не існувало, а отже, суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до наданих сторонами доказів і фактичних обставин справи на той час. До того ж разі істотної зміни стану здоров`я чи майнового стану відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України.
У зв`язку з наведеним вище апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для відмови у позові.
Колегія суддів також не приймає доводи апеляційної скарги представника позивача щодо необхідності збільшення розміру аліментів з 1/8 до 1/6 частки від заробітку відповідача з огляду на таке.
За змістом статей 75, 80, 84 СК України право одного з подружжя на утримання гарантується законом, однак визначення конкретного розміру аліментів здійснюється судом з урахуванням матеріального та сімейного стану обох сторін, а також наявності у платника аліментів інших утриманців.
Посилання апелянта на те, що аліменти на утримання дитини та аліменти на утримання дружини мають різну правову природу, не спростовують того факту, що витрати відповідача на утримання двох дітей безпосередньо впливають на його загальну фінансову спроможність. Суд першої інстанції правильно врахував як позитивну динаміку доходів відповідача, так і факт здійснення ним регулярних виплат на утримання дітей, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення аліментів саме у розмірі 1/8 частки доходу.
Визначений судом розмір аліментів у 1/8 частці від доходу відповідача забезпечує дотримання розумного балансу між правом позивачки на отримання матеріальної допомоги до досягнення дитиною трирічного віку та фінансовими можливостями відповідача. Докази того, що розмір 1/8 частки доходу не забезпечує належних умов для проживання позивача або є явно несправедливим, в матеріалах справи відсутні.
Доводи скарги позивачки фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну процесуальну оцінку.
Отже, на підставі ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають залишенню без задоволення.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів на утримання дружини, правильно виходив з загальних принципів, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів, а також принципів справедливості та розумності, враховуючи потреби дружини та фінансові можливості відповідача, те, що у зв`язку з доглядом за дитиною, якій менше трьох років, позивач не має змоги працювати і утримувати себе самостійно. Відповідач є особою працездатного віку, має можливості надавати допомогу дружині-матері дитини, не довів суду того факту, що він не працює та не має змоги утримувати дружину.
Матеріалами справи не спростовано факт спроможності відповідачем надавати утримання дружині, яка проживає зі спільною дитиною, якій не виповнилось три роки, тому чоловік має їй компенсувати втрату можливості повноцінно себе реалізувати у громадському житті та надавати визначену законодавством допомогу дружині.
Таким чином, встановивши, що дитина, яка не досягла трьох років, проживає разом із позивачкою, яка у свою чергу має право на утримання від батька дитини, а будь яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість відповідача надавати матеріальну допомогу у визначеному судом розмірі, матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на її утримання до досягнення їх дитиною трьох років.
Ураховуючи наведене, установивши всі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про спроможність ОСОБА_1 сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_2 у розмірі 1/8 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно до досягнення їх дитиною - донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , трирічного віку.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційних скарг немає.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Скромної Ірини Миколаївни та представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 серпня 2026 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.А. Девляшевський
І.О. Максюта