Справа № 127/8833/26
Провадження № 22-ц/801/1953/2026
Категорія: 48
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Сало Т. Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 серпня 2026 року Справа № 127/8833/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Міхасішина І.В., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року, ухвалене суддею Романюк Л.Ф., повне рішення складено 25 травня 2026 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
встановив:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М. І. Пирогова Вінницької обласної ради» (далі - КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР») на її користь грошові кошти за завдані їй матеріальні збитки у зв`язку із знищенням її собачих будок на суму 21 000 гривень та за завдану їй моральну шкоду у зв`язку із знищенням її майна в сумі 50 000 гривень.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона раніше орендувала приміщення під кафе на території Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова по вул. Пирогова, 46, в м. Вінниці. Біля чотирьох років тому вона приютила бездомних собак і встановила для них будочки, які придбала за свої кошти. Будочки виготовила ОСОБА_2 і їх вартість разом з доставкою становить 21 000 гривень.
16 вересня 2025 року всі собаки були виявлені отруєними невідомими особами. По даному факту відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 299 КК України і внесено до ЄРДР за №9202502[телефон приховано].
Після цього, наказом виконуючого обов`язки директора лікарні Василя Стойко від 14 жовтня 2025 року зобов`язано заступника директора з технічних питань демонтувати будки для безпритульних тварин та звернутись до комунального господарства та благоустрою Вінницької міської Ради щодо розміщення безпритульних тварин з території лікарні до спеціального закладу.
Позивач вказує, що після отруєння собак, її не повідомили, що будки будуть демонтовані і щоб вона забрала їх, так як вони належать їй. На її неодноразові вимагання повернути собачі будки, які вона купила за свій рахунок і які є її власністю, керівництво КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» не реагує і не бажає повернути її майно.
У зв`язку із тим, що собачі будки, які належать позивачу, демонтували і знищили, останній було нанесено матеріальні збитки на суму 21 000 грн.
Крім того, позивач зазначає, що вона зазнала душевних страждань в результаті отруєння бездомних собак, яких вона приютила, а також у зв`язку із знищенням її майна. Моральну шкоду вона оцінює в 50 000 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У скарзі зазначає, що подаючи позов вона вважала, що суд викличе її до суду і вона пояснить свою позицію. Також вона хотіла надати додаткові докази, які підтверджують її правомірність розташування собачих будок під стінами приміщення, яке вона орендувала. КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» немає ніякого відношення до території, яку вона орендувала і орендований будинок не є власністю відповідача. Суд розглянув справу в спрощеному порядку без виклику сторін, повністю погодившись із відзивом відповідача і в порушення ст. 276 ЦПК України, без клопотання позивача про можливість розглянути дану справу в спрощеному порядку. Суд не встановив, кому належать собачі будки, і вона не надала жодних документів на них, оскільки наявність таких не вимагається законом. Висновок суду з приводу того, що собачі будки є спірним майном, є неправильним. Оскільки відповідач визнав, що знищив (демонтував) собачі будки, які належать позивачу, вказане підтверджує, що заподіяна їй моральна шкода є результатом знищення її майна.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що за змістом Акту форми Н-1/П розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), що стався (сталося/сталася) 03 жовтня 2025 року, під час виконання посадових обов`язків з працівницею Лікарні ОСОБА_3 стався нещасний випадок, який за наслідками розслідування нещасного випадку визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, а особа зазнала ушкодження внаслідок нападу на неї безпритульної собаки, що перебувала на території Лікарні. Крім того, було зазначено, що на території КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» невідомими особами були встановлені будки для безпритульних тварин в кількості 5 штук, громадяни дають їжу безпритульним собакам, які вільно пересуваються на території лікарні (а.с.24-25).
Відповідно до Наказу КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» №1137 від 17 жовтня 2025 року, за результатами розслідування нещасного випадку, а саме, що стався 03 жовтня 2025 року з лікарем - терапевтом ОСОБА_3 на підставі акту розслідування нещасного випадку, за формою Н-1 від 13 жовтня 2025 року, зазнала ушкодження внаслідок контакту з тваринами - напад собаки. Пунктом 3 даного наказу було передбачено демонтувати будки для безпритульних тварин з території КНП «ВОКЛ ім. М.І Пирогова ВОР».
У пункті 4 Наказу передбачено звернення до КНП «ВОКЛ ім. М.І Пирогова ВОР» комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради щодо розміщення безпритульних тварин з території лікарні до спеціалізованого закладу (а.с.4).
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2 від 06 березня 2026 року, повідомлялось, що нею були виготовлені будки для ОСОБА_1 , а саме 4 будки на суму: 4 000,00 грн; 6 000,00 грн; 5 000,00 грн; 4 000,00 грн. А також, було здійснено доставку будок транспортом (бус) на суму 2 000,00 грн. Загальна вартість виготовлених будок становить 21 000,00 грн (а.с.5).
Відповідно до Вимоги про повернення майна, що знаходиться у чужому незаконному володінні від 27 листопада 2025 року, адресованій директору КНП «ВОКЛ ім. М.І Пирогова ВОР», Скрипник Л.Є. вказувала, що КНП «ВОКЛ ім. М.І Пирогова ВОР» незаконно заволоділо її майном (будиночками для тварин) без її відома та згоди, і просила повернути їй вказане майно та припинити протиправні дії щодо цього майна, а також порушення прав безпритульних тварин (а.с.29).
На зазначену вище вимогу, листом №01.01-25/6241 від 19 грудня 2025 року було надано відповідь на електронну адресу ОСОБА_1 , у якій відповідач просив надати документи, які б підтверджували право користування земельною ділянкою (а.с.30).
КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» не було надано жодних документів на вказані ним вимоги у листі, доказів протилежного в матеріалах справи не міститься.
ОСОБА_1 , вважаючи, що у зв`язку із демонтуванням КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» собачих будок, які належать їй на праві власності, їй було завдано матеріальної та моральної шкоди, звернулася до суду із вказаним позовом.
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню під час вирішення спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).
Розглядаючи спори про стягнення збитків, суди мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження набуття нею права власності на собачі будки, які були розміщені на території КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» та в подальшому демонтовані відповідачем.
Крім того, судом встановлено, що земельна ділянка, на якій були розміщені спірні будки, перебуває у комунальній власності територіальних громад Вінницької області та надана КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» на праві постійного користування.
Жодних доказів погодження із власником чи користувачем земельної ділянки питання розміщення на території лікарні будок для тварин позивачем не надано, як і не надано доказів існування договору користування частиною земельної ділянки, дозволу на встановлення відповідних об`єктів або будь-яких інших правових підстав для їх розміщення.
Таким чином суд вважав, що матеріали справи не містять належних доказів законності розміщення позивачем спірного майна на території відповідача.
Судом також установлено, що демонтаж будок здійснювався відповідачем на виконання наказу №1137 від 17 жовтня 2025 року «Про заходи за результатами розслідування нещасного випадку», прийнятого за результатами спеціального розслідування нещасного випадку, пов`язаного із нападом безпритульних собак на працівника лікарні. Відповідно до акта спеціального розслідування та вказаного наказу, відповідача було зобов`язано усунути причини виникнення небезпечної ситуації та демонтувати будки для безпритульних тварин із території лікарні. Отже, дії відповідача були спрямовані на забезпечення безпечних умов праці працівників та безпечного перебування пацієнтів і відвідувачів медичного закладу.
У даному випадку позивачем не доведено протиправності дій відповідача, оскільки демонтаж будок здійснювався в межах виконання обов`язкових заходів за результатами спеціального розслідування нещасного випадку та в межах повноважень користувача земельної ділянки.
Окрім цього, позивачем не доведено самого факту заподіяння їй майнової шкоди у заявленому розмірі. Матеріали справи не містять доказів того, що спірне майно було знищено, втрачено або що відповідач відмовився його повернути після належного підтвердження позивачем права власності на нього.
Враховуючи, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами ані факту порушення її прав відповідачем, ані наявності у неї права власності на спірне майно, ані складу цивільного правопорушення, необхідного для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд погодужється із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з урахуванням обставин даної справи та грунтуються на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що подаючи позов вона вважала, що суд викличе її до суду і вона пояснить свою позицію. Також вона хотіла надати додаткові докази, які підтверджують її правомірність розташування собачих будок під стінами приміщення, яке вона орендувала. Суд розглянув справу в спрощеному порядку без виклику сторін, повністю погодившись із відзивом відповідача і, в порушення ст. 276 ЦПК України, без клопотання позивача про можливість розглянути дану справу в спрощеному порядку.
Разом з тим, вказана позиція не заслуговує на увагу.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом майнового характеру. Ціна даного позову становить 71 000 гривень.
За змістом п. 4, 6 ч. 2 ст. 187 ЦПК України, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа; дата, час і місце проведення судового засідання для розгляду справи по суті, якщо справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи . Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 1 ст.274 ЦПК України, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Відповідно до 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відкриваючи провадження у справі суд першої інстанції вирішив розгляд справи провести в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) осіб, що узгоджується із наведеними вище нормами (ціна даного позову становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, про можливість подання якого було зазначено судом першої інстанції у пункті 6 резолютивної частини ухвали, від ОСОБА_1 не надходило.
А тому підстав розглядати справу з повідомленням (викликом) сторін у суду першої інстанції не було.
Також варто зазначити, що відповідно до частин першої, п`ятої статті 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові.
За наведених вище вимог, ОСОБА_1 повинна була надати усі наявні у неї докази разом із позовною заявою. Які саме були перешкоди у поданні доказів разом із позовною заявою позивачем не зазначено та які саме додаткові докази мала намір подати позивач, остання в апеляційній скарзі не зазначила.
ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції не встановив, кому належать собачі будки. Жодних документів на них вона не могла надати, оскільки наявність таких не вимагається законом.
Апеляційний суд зауважує, що саме позивач повинна була довести факт належності їй чотирьох собачих будок, про які йде мова у позовній заяві для того, щоб суд міг встановити, чи порушенні права позивача внаслідок демонтажу вказаного майна.
На підтвердження факту належності собачих будок позивачем до позовної заяви було додано письмові пояснення ОСОБА_4 , які судом першої інстанції визнано неналежним доказом, оскільки цей доказ не містить відомостей про укладення будь-якого договору між позивачем та особою, яка нібито виготовляла будки, не підтверджує передачу майна позивачу, оплату його вартості, не містить індивідуальних ознак майна, які б дозволяли його ідентифікувати, а також не підтверджує фактичного існування саме тих будок, щодо яких заявлено позов.
Жодних первинних бухгалтерських документів, товарних чеків, квитанцій, розписок, договорів купівлі-продажу чи виготовлення майна, фотоматеріалів із можливістю ідентифікації спірного майна, доказів передачі будок у володіння позивача або інших належних доказів, які б беззаперечно підтверджували виникнення у позивача права власності на спірне майно, суду не подано.
Вказаний висновок суду першої інстанції жодним чином не спростований ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що будки були розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності територіальних громад Вінницької області та надана КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» на праві постійного користування, відтак питання розміщення будь-яких об`єктів на території лікарні вирішуються підприємством та органом управління майном у межах їх компетенції.
Додані до апеляційної скарги докази не приймаються апеляційним судом, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі №279/11692/15-ц зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги за своїм змістом не впливають на висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді І.В. Міхасішин
О.С. Панасюк