Дата документу 25.08.2026 Справа № 314/3904/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 314/3904/25
Провадження №22-ц/807/1529/26
Головуючий в 1-й інстанції - Швець О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Кухаря С.В.,
суддів: Гончар М.С., Подліянової Г.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 квітня 2026 року, ухвалене у м. Вільнянськ у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (далі ТОВ «Діджи фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 вказавши, що 05.12.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський», далі Банк, та ОСОБА_1 , укладено угоду № 200161558 щодо кредитування. Відповідно до умов Кредитного договору Банк надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 13000,00 грн, з встановленим строком користування з 05.12.2014 р. по 05.12.2019 р., а Відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20 липня 2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7 БМ від 20.07.2020р, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020. Станом на 13.08.2025 загальний розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором становить 33785,94 грн, з яких: 11076,26 грн. заборгованість за кредитом; 22709,68 грн заборгованість за відсотками. Заборгованість розрахована станом на дату укладання до договору факторингу №7_БМ від 20.07.2020 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» та зафіксована у додатку до договору - реєстрі кредитних договорів. Позивач у позові просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 200161558 від 05.12.2014 року у загальному розмірі 44211,68 грн., яка складається з: суми заборгованості - 33785,94 грн., суми інфляційних втрат - 7387,78 грн., суми 3% річних - 3037,96 грн., а також стягнути судові витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 квітня 2026 року в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та безпідставно не врахував надані позивачем докази, зокрема виписки по рахунку, які є належними первинними бухгалтерськими документами, сформованими уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб після запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський». Апелянт вказує, що після ліквідації банку отримання виписок за попередній період та формування детального розрахунку заборгованості є об`єктивно неможливим, оскільки відповідні документи знищені після закінчення строків зберігання, а програмне забезпечення для розрахунку заборгованості не передавалося при відступленні права вимоги. З огляду на це позивач посилається на те, що розмір заборгованості підтверджується даними, визначеними банком та відображеними у реєстрі до договору відступлення права вимоги, а надані виписки є достатніми доказами існування та розміру боргу.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Шелудько О.О.зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що 05.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200161558 щодо кредитування - кредитний договір, відповідно до умов якого (повернення, платності, строковості) банк надав відповідачу у користування кредитні кошти, з встановленим строком користування 12 місяців з 05.12.2014 року, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
На підтвердження факту укладення кредитного договору між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 представником позивача надано підписані відповідачем копії письмових доказів, зокрема: заяву (оферта) №200161558 від 05.12.2014 року, анкету №200161558 від 05.12.2014 року, довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 05.12.2014 року.
20.07.2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено договір №7_БМ про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк ПАТ «Банк Михайлівський» відступає новому кредитору ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, що підтверджується копією вказаного договору.
Як вбачається з постанови Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року, 19.05.2016 між ПАТ "Банк Михайлівський" (клієнт) і ТОВ "ФК "Плеяда" (фактор) укладено договір факторингу № 1905, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ "ФК "Плеяда" право вимоги до третіх осіб (боржників).
20 липня 2020 року підписано договір №7_БМ відступлення ПАТ «Банк Михайлівський» (за договором - Банк) прав вимоги ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" (за договором - Новий кредитор) за результатами проведення вищезгаданих торгів (аукціону).
Згідно п. 2. вказаного договору Новий кредитор в день настання відкладальної обставини відповідно до пункту 16 цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс» у цій частині.
Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов`язано ТОВ «ФК «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2.
Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу.
Визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор». Зобов`язано ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і №2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 № 1 та додатках до нього.
20.07.2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір №7_БМ про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк ПАТ «Банк Михайлівський» відступає новому кредитору ТОВ «Діджи Фінанс» належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, що підтверджується копією вказаного договору. Отже, враховуючи висновки, які наведені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16, ТОВ «Діджи Фінанс» є належним правонаступником ПАТ «Банк Михайлівський».
Згідно витягу з реєстру боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до Договору №7_БМ про відступленням прав вимоги від 20.07.2020 року до нового кредитора ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 200161558, укладеним 05.12.2014 з ОСОБА_1 .
Згідно з наданим позивачем розрахунком, сума заборгованості за кредитним договором № 200161558 від 05.12.2014 становить 44211,68 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту надання відповідачу кредитних коштів, а також розміру заявленої до стягнення заборгованості. Суд зазначив, що поданий розрахунок не містить відомостей про порядок формування заборгованості, нарахування та сплату платежів, а надані виписки не підтверджують рух коштів саме за спірним кредитним договором і не дають можливості перевірити факт видачі кредиту, здійснені відповідачем платежі та правильність нарахування процентів. За відсутності первинних документів, які підтверджують видачу кредитних коштів та формування заборгованості, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим відмовив у їх задоволенні. Оскільки підстав для задоволення позову суд не встановив, заяву відповідача про застосування позовної давності не розглядав по суті.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Стаття 1048 ЦК України визначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з вимогамист.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, зокрема заяву (оферту) № 200161558 від 05.12.2014, анкету № 200161558 від 05.12.2014, а також довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 05.12.2014, тарифи по продукту «Прибуткова картка + Кредитка», які підписані ОСОБА_1 , колегія суддів вважає доведеним факт укладення між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 кредитного договору № 200161558.
Як убачається зі змісту заяви (оферти) № 200161558 від 05.12.2014, відповідач своїм підписом підтвердила прийняття запропонованих Банком умов кредитування та погодження з умовами відповідного договору. При цьому із заяви вбачається, що прийняття (акцепт) Банком пропозиції позичальника щодо укладення договору про кредитування пов`язувалося із вчиненням Банком відповідних дій на виконання заяви, зокрема відкриттям рахунку та наданням кредитних коштів.
Таким чином, з урахуванням змісту підписаних сторонами документів, які містять істотні умови кредитування, а також волевиявлення відповідача на укладення відповідного договору, колегія суддів доходить висновку, що між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 виникли договірні кредитні правовідносини, а посилання суду першої інстанції на недоведеність укладення кредитного договору є помилковими.
Крім того, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Позивачем разом з позовом подано виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» сформованими за даними з Єдиної операційно-інформаційної системи Фонду, через підсистему «Електронний суд».
Виписка банку замінює собою реєстр аналітичного обліку, а тому обов`язково повинна мати дату, номер документа, короткий зміст операцій і суми записів за дебетом і кредитом, а також залишок коштів на початок і кінець звітного періоду (дня). За дебетом у виписці банку буде показана сума коштів, яка списана з поточного рахунка, а за кредитом - зарахована на нього; відповідно сальдо у виписці буде за кредитом рахунка.
Надані суду виписки з особових рахунків відповідача мають всі необхідні реквізити. Ці виписки з особових рахунків є основним доказом, який підтверджує наявність заборгованості та її розмір за кредитним договором № 200161558 від 05.12.2014.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14- ц».
Відповідно до ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з п. 2 Договору №7_БМ 20.07.2020 новий кредитор у день настання відкладальної обставини відповідно до п. 16 цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами.
ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги за усіма правами кредитора за основними договорами, що існували на момент переходу цих прав в порядку, передбаченому ст. 514 ЦК України та п. 2 договору №7_БМ 20.07.2020. Відповідно, у ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» виникло і право на стягнення заборгованості за відступленими кредитними договорами.
Договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 укладено за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-06-09-000032-b від 15.06.2020 р. - є загальнодоступною інформацію.
Більше того, перехід прав вимоги за Договором №7_БМ 20.07.2020 було встановлено рішенням суду та підтверджено оплату за договором, а саме: постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі 910/11298/16 (а.с. 24-54).
Зокрема, у постанові зазначено, що переможцем вказаних торгів (аукціону) стало ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». 20.07.2020 відбулося підписання договору № 7_БМ відступлення ПАТ «Банк Михайлівський» (за договором - банк) прав вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (за договором - новий кредитор) за результатами проведення вищезгаданих торгів (аукціону)… Укладення договору купівлі-продажу майнових вимог проводилося після оплати кредитного портфелю за домовленою ціною, що підтверджується платіжним дорученням №25 від 09.07.2020. Представник ПАТ «Банк Михайлівський» у суді першої інстанції підтвердив факт отримання коштів від ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС»».
Витяг з реєстру боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до договору № 7_БМ (а.с. 75-78) є доказом переходу права вимоги від ПАТ «Банк Михайлівський» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за кредитним договором № 200161558 від 05.12.2014 та розміру заборгованості на момент переходу прав вимоги за таким договором до позивача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги про стягнення ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 33785,94 грн.
Між тим, відповідач в ході розгляду справи у суді першої інстанції заявила клопотання про застосування строку позовної давності (а.с. 106-108).
Встановивши факт порушення права позивача, та дійшовши до висновку, що вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими, колегія суддів вбачає підстави для перевірки строків позовної давності у даній цивільній справі.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
У спірному зобов`язанні відбулася заміна кредитора, за якою ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором № 200161558 від 05.12.2014. Як убачається з умов договору № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020, ПАТ «Банк Михайлівський» відступило новому кредитору належні йому права вимоги до позичальників, зазначених у Додатку № 1 до цього договору, а ТОВ «Діджи Фінанс» набуло відповідні права кредитора. При цьому згідно з витягом із реєстру боржників до вказаного договору до ТОВ «Діджи Фінанс» безпосередньо перейшло право вимоги за кредитним договором № 200161558, укладеним 05.12.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 . Таким чином, матеріалами справи підтверджується як факт переходу до позивача права вимоги, так і належність цього права саме щодо спірного кредитного зобов`язання та відповідача. Отже, ТОВ «Діджи Фінанс» є належним кредитором у спірних правовідносинах та має право звертатися до суду з вимогою про захист відповідного права.
Водночас набуття позивачем права вимоги не означає виникнення нового зобов`язання або початку нового перебігу позовної давності. Новий кредитор набуває право вимоги у тому обсязі та на тих умовах, які існували у первісного кредитора на момент переходу такого права. Заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, що прямо передбачено статтею 262 ЦК України.
Відтак доводи апеляційної скарги в частині того, що позивач набув право вимоги за спірним кредитним договором та має статус належного кредитора, є обґрунтованими. Разом із тим такі обставини не є підставою для задоволення позову, оскільки підлягає перевірці питання дотримання позивачем строку позовної давності.
Згідно зі статтями ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Згідно частини четвертої статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Виходячи із положень ст. 262 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, у зв`язку з чим твердження про те, що для позивача строки позовної давності відраховуються з дати отримання права вимоги до відповідача, а саме з 20.07.2020 є помилковими.
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до Довідки про умови кредитування від 05.12.2014, строк кредиту становить 12 місяців. Дата остаточного повернення кредиту 05.12.2015 року, тобто строк позовної давності розпочався з 06 грудня 2015 року та закінчився 06 грудня 2018 року. Таким чином, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо відмови у задоволенні вимог позову, між тим помилився з мотивами такої відмови, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині викладення мотивів відмови у задоволенні позовних вимог в редакції цієї постанови.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» задовольнити частково.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 квітня 2026 року у цій справі змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Постанова складена 25 серпня 2026 року.
Головуючий С.В. Кухар
Судді: М.С. Гончар
Г.С. Подліянова