ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/2201/26
17 серпня 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за підставою підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російсько Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану з долученим належним чином завіреними додатками.
За результатами розгляду рапорту було прийняте рішення про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 .
Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 13.04.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 27.04.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
З доданих до рапорту документів вбачалося, що брат ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), відповідно до сповіщення сім`ї про зниклого безвісти від 16.12.2025 №101 з 08.12.2025 вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання.
Надалі, з метою перевірки актуального статусу ОСОБА_2 , військовою частиною НОМЕР_1 був надісланий запит до військової частини НОМЕР_2 , де брат ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) проходив військову службу.
Згідно відповіді військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2026 №642/6492 станом на 06.03.2026 ОСОБА_2 перебуває в полоні, що підтверджується витягом №2025-43-9964 з інформаційної системи з питань поводження з військовополоненими на військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 солдата ОСОБА_2 . Факт перебування у полоні підтверджено країною - агресором через МКЧХ.
Оскільки брат ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) перебуває в полоні і не вважається зниклим безвісти, у військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для звільнення Позивача із військової служби в запас за вказаними сімейними обставинами.
Крім того, Відповідачем з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а також перевірки актуального статусу ОСОБА_2 , було додатково направлено запит від 16.04.2026 № 1634/10654 до військової частини НОМЕР_3 , у якій останній проходив військову службу. У зазначеному запиті Відповідач просив підтвердити або спростувати факт направлення родині солдата ОСОБА_2 офіційного сповіщення про зміну його статусу з «зниклого безвісти» на «перебування в полоні», а також надати копію відповідного сповіщення із зазначенням усіх реквізитів документа.
З відповіді на запит військової частини НОМЕР_3 від 19.04.2026 № 642/10326 вбачається, що солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 , був перекваліфікований зі статусу «безвісти зниклий» у статус «полонений» на підставі листа Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, а саме витягу №2025-81-6396 .
При цьому військова частина НОМЕР_3 прямо повідомила, що про зазначену зміну статусу було поінформовано ІНФОРМАЦІЯ_2 сповіщенням від 26.12.2025 №642/30085.
Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки свідчать, що зміна статусу ОСОБА_2 відбулася не після звернення Позивача до суду і не внаслідок розгляду цього спору, а значно раніше - ще у грудні 2025 року. Натомість рапорт Позивача про звільнення з військової служби був поданий лише 06.03.2026, а позов у цій справі подано ще пізніше.
Отже, на момент звернення із рапортом та на момент звернення до суду обставина, на яку Позивач посилається як на підставу для звільнення, а саме перебування його брата у статусі «зниклого безвісти», вже не відповідала актуальному документально підтвердженому статусу останнього.
На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 15.06.2026 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходить військову службу на посаді номера обслуги 2 мінометного взводу мінометної батареї 3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану з долученими належним чином завіреними додатками.
Факт родинних зв`язків з ОСОБА_2 підтверджується: свідоцтвом про народження ОСОБА_1 та свідоцтвом про народження ОСОБА_2 .
Факт зникнення безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану підтверджується: сповіщенням сім`ї про зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 №101 від 16.12.2025 р. та витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження №12025211050000325) від 19.12.2025.
03.04.2026 року ОСОБА_1 надійшов лист від Військової частини НОМЕР_1 , в якому зазначалося, що підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами у Вашому рапорті вказано: «якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
З доданих до рапорту документів вбачається, що брат ( ОСОБА_2 ), відповідно до сповіщення сім`ї про зниклого безвісти від 16.12.2026 №101 з 08.12.2025 вважається зниклим безвісти під час виконання бойового завдання.
З метою перевірки актуального статусу брата позивача, військова частина НОМЕР_1 зробила запит до військової частини НОМЕР_3 , де брат проходив військову службу.
Згідно відповіді військової частини НОМЕР_3 від 11.03.2026 №642/6492 станом на 06.03.2026 ОСОБА_2 перебуває в полоні, що підтверджується витягом №2025-43-9964 з інформаційної системи з питань поводження з військовополоненими на військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 солдата ОСОБА_2 . Факт перебування у полоні підтверджено країною - агресором через МКЧХ.
З врахуванням викладеного, оскільки брат позивача перебуває в полоні і не вважається зниклим безвісти, у військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для звільнення його із військової служби в запас за вказаними сімейними обставинами.
Позивач вважає, що відмова військової частини у звільненні його з військової служби за сімейними обставинами є безпідставною, необґрунтованою та такою, що прийнята без належного підтвердження фактичних обставин справи. Зокрема, у рапорті позивачем було зазначено підставу для звільнення, передбачену законодавством, а саме - факт зникнення безвісти його рідного брата ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання, що підтверджується офіційним сповіщенням сім`ї про зниклого безвісти від 16.12.2025 №101, відповідно до якого з 08.12.2025 він вважається зниклим безвісти під час безпосередньої участі у бойових діях.
Водночас військова частина, обґрунтовуючи відмову, послалася на наявну інформацію про перебування брата позивача у полоні, отриману з відповіді іншої військової частини.
Проте, згідно з офіційними роз`ясненнями на сайті Міністерства внутрішніх справ України, статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, припиняється виключно у двох чітко визначених випадках. Перший випадок - встановлення місцезнаходження особи, яка є живою та вільною у своїх діях, зокрема, коли військовослужбовець повернувся з полону або коли особа самостійно виїхала до третьої країни та підтверджено, що вона перебуває на свободі. Другий випадок - ідентифікація особи у тілі (останках), коли за результатами проведення досудового розслідування та відповідних експертних досліджень слідчим або прокурором приймається процесуальне рішення про встановлення особи загиблого.
Таким чином, до моменту настання однієї з наведених обставин статус особи як такої, що зникла безвісти за особливих обставин, продовжує діяти, а тому і правові наслідки, пов`язані з таким статусом, не можуть бути припинені чи проігноровані. Відтак, ігнорування військовою частиною зазначених правових підстав та відмова у звільненні позивача фактично суперечить офіційним роз`ясненням уповноваженого органу та свідчить про необґрунтованість і протиправність прийнятого рішення.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу".
Згідно із частинами 1, 2 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Так, підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
Зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статтею 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) серед іншого:
- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
Позивач вказував своє право на звільнення з військової служби, у зв`язку з тим, що його брат солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зник безвісти 08 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання, в районі виконання завдань за призначенням в ході ведення бойових дій у обороні міста Мирноград, Покровського району, Донецької області, про що у січні 2026 року звернувся до відповідача з відповідним рапортом.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Стосовно порядку звільнення п.233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 пункт 241 Положення №1153/2008).
Згідно із пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 р. за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
За змістом частини 1 розділу І статті 14 Закон України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 р. №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Отже, подання рапорту, зокрема про звільнення з військової служби, до свого безпосереднього начальника є складовою військової дисципліни, дотримання якої є обов`язком військовослужбовця.
Лише у разі відмови щодо прийняття чи розгляду рапорту безпосереднім керівником у військовослужбовця виникає право подати такий рапорт одразу старшому командиру із поясненням причин такої подачі.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби у встановленому законом порядку.
Іншими словами, він подав вказаний рапорт "по команді".
Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Вказане підтверджується відповідною резолюцією на рапорті позивача. Однак, відповідачем відмовлено у задоволені рапорту позивача щодо звільнення з військової служби.
Як видно з матеріалів справи, командир Військової частини НОМЕР_1 розглянув рапорт Позивача від 06.03.2026 за вх. № 1634/7096, що підтверджує відповідь на рапорт від 03.04.2026 № 1634/9402, яка додається до відзиву.
Отже, Позивач подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за підставою підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російсько Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану з долученим належним чином завіреними додатками.
За результатами розгляду рапорту було прийняте рішення про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 .
З доданих до рапорту документів вбачалося, що брат ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), відповідно до сповіщення сім`ї про зниклого безвісти від 16.12.2026 № 101 з 08.12.2025 вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання.
Надалі, з метою перевірки актуального статусу ОСОБА_2 , військовою частиною НОМЕР_1 був надісланий запит до військової частини НОМЕР_2 , де брат ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) проходив військову службу.
Згідно відповіді військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2026 № 642/6492 станом на 06.03.2026 ОСОБА_2 перебуває в полоні, що підтверджується витягом №2025-43-9964 з інформаційної системи з питань поводження з військовополоненими на військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 солдата ОСОБА_2 . Факт перебування у полоні підтверджено країною - агресором через МКЧХ.
Оскільки брат ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) перебуває в полоні і не вважається зниклим безвісти, у військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для звільнення Позивача із військової служби в запас за вказаними сімейними обставинами.
Крім того, Відповідачем з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а також перевірки актуального статусу ОСОБА_2 , було додатково направлено запит від 16.04.2026 № 1634/10654 до військової частини НОМЕР_3 , у якій останній проходив військову службу. У зазначеному запиті Відповідач просив підтвердити або спростувати факт направлення родині солдата ОСОБА_2 офіційного сповіщення про зміну його статусу з «зниклого безвісти» на «перебування в полоні», а також надати копію відповідного сповіщення із зазначенням усіх реквізитів документа.
З відповіді на запит військової частини НОМЕР_3 від 19.04.2026 № 642/10326 вбачається, що солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 , був перекваліфікований зі статусу «безвісти зниклий» у статус «полонений» на підставі листа Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, а саме витягу №2025-81-6396. При цьому військова частина НОМЕР_3 прямо повідомила, що про зазначену зміну статусу було поінформовано ІНФОРМАЦІЯ_2 сповіщенням від 26.12.2025 №642/30085.
Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки свідчать, що зміна статусу ОСОБА_2 відбулася не після звернення Позивача до суду і не внаслідок розгляду цього спору, а значно раніше - ще у грудні 2025 року. Натомість рапорт Позивача про звільнення з військової служби був поданий лише 06.03.2026, а позов у цій справі подано ще пізніше.
Отже, на момент звернення із рапортом та на момент звернення до суду обставина, на яку Позивач посилається як на підставу для звільнення, а саме перебування його брата у статусі «зниклого безвісти», вже не відповідала актуальному документально підтвердженому статусу останнього.
Окремо слід звернути увагу на те, що військова частина НОМЕР_3 у своїй відповіді також повідомила, що ОСОБА_2 у анкеті серед близьких родичів зазначив брата - ОСОБА_1 , 1999 р.н., який є військовослужбовцем Збройних Сил України. Тобто Позивач не є сторонньою особою щодо відповідних обставин, а належить до кола близьких родичів військовослужбовця, щодо якого здійснювалося офіційне інформування через відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
За таких умов суд вважає, що Позивач на момент подання рапорту та звернення до суду мав об`єктивну можливість знати про зміну статусу свого брата або принаймні перевірити актуальність обставин, на які він посилається як на підставу для звільнення з військової служби. Проте, у позовній заяві Позивач продовжує обґрунтовувати свої вимоги саме попереднім статусом ОСОБА_2 як такого, що зник безвісти, не враховуючи подальшу офіційну зміну цього статусу на «полонений».
Вказане має бути оцінено не лише з точки зору наявності чи відсутності правових підстав для звільнення Позивача з військової служби, але й з точки зору добросовісності реалізації ним процесуальних прав. Адже звернення до суду з вимогами, заснованими на обставинах, які на момент такого звернення вже не відповідали актуальному офіційно підтвердженому стану, не може вважатися належним підтвердженням протиправності дій чи бездіяльності Відповідача .
Відповідно, докази долучені до матеріалів справи підтверджують, що Відповідач діяв обґрунтовано, добросовісно та в межах наданих повноважень, здійснивши перевірку актуального статусу ОСОБА_2 . Натомість доводи Позивача ґрунтуються на попередньому статусі його брата, який станом на дату подання рапорту та звернення до суду вже був змінений, у зв`язку з чим такі доводи не можуть бути покладені в основу задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності у вигляді не звільнення Позивача з військової служби, натомість Відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та чинного законодавства, виконав свій обов`язок щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, та надання відповіді на рапорт, а отже підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Разом з тим, заявлена Позивачем вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 безпосередньо звільнити його з військової служби є такою, що суперечить правовій природі повноважень командування та фактично спрямована на втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 990/46/22, дискреційні повноваження означають наявність у суб`єкта владних повноважень свободи розсуду при прийнятті управлінського рішення, зокрема можливість обирати між кількома юридично допустимими варіантами поведінки залежно від конкретних обставин справи. Такий підхід також узгоджується з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, відповідно до якої адміністративний орган має право здійснювати свої повноваження з певною свободою оцінки фактичних обставин.
Правове регулювання звільнення з військової служби, передбачене статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не встановлює автоматичного обов`язку звільнення військовослужбовця виключно на підставі подання ним рапорту, навіть за наявності формально визначених підстав. Натомість реалізація такого права передбачає здійснення уповноваженим командуванням комплексу управлінських дій, що включає перевірку достовірності та належності поданих документів, оцінку обставин, які обґрунтовують підставу звільнення, з`ясування фактичної необхідності та можливості звільнення з урахуванням потреб військової служби, а також прийняття відповідного рішення, яке оформлюється наказом уповноваженої посадової особи.
Таким чином, прийняття рішення про звільнення військовослужбовця є результатом реалізації дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), який діє в межах і спосіб, визначених законом, та на підставі оцінки всієї сукупності фактичних обставин. Саме тому суд не може підміняти собою відповідний орган військового управління та приймати рішення замість нього, зокрема зобов`язувати до прийняття конкретного рішення у вигляді звільнення з військової служби .
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди здійснюють перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень виключно на предмет їх відповідності критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості, пропорційності та своєчасності, однак не наділені повноваженнями втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень шляхом визначення наперед змісту управлінського рішення.
Більше того, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання звільнити його з військової служби не відповідає характеру спірних правовідносин, оскільки фактично спрямований не на усунення можливих порушень, а на отримання конкретного управлінського результату, що виходить за межі судового контролю. У подібних правовідносинах належним способом судового захисту, навіть за умови встановлення порушень з боку Відповідача, може бути виключно зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути поданий рапорт у встановленому законом порядку з урахуванням правової оцінки суду, а не прийняття судом рішення про звільнення особи з військової служби.
Крім того, суд зауважує, що звільнення військовослужбовця є завершальним етапом складної адміністративної процедури, яка включає видання відповідного наказу, проведення необхідних кадрових, фінансових та організаційних заходів, і не може бути зведена до формального задоволення рапорту. Втручання суду у цю процедуру шляхом покладення обов`язку на Відповідача звільнити Позивача з військової служби означало б фактичне перебрання на себе функцій органу військового управління, що суперечить принципу розподілу влад та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Отже, вимога Позивача про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити його з військової служби є необґрунтованою, та такою, що порушує дискреційні повноваження Відповідача, та не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені в судовому засіданні докази, норми законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, доказів, які б спростовували правомірність дій відповідача позивачем не представлено, а судом таких доказів не здобуто, в зв`язку з чим суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: с. Вівся,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,47673, код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 ).
Головуючий суддя Подлісна І.М.