ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року справа №200/1367/26
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 200/1367/26 (головуючий суддя І інстанції - Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у невключені до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;
- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки (42 дні), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції;
- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки (42 дні), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, з включенням до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації, щомісячної додаткової винагороди, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017;
- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
В обгрунтування позову зазначив, що має статус учасника бойових дій, з 07.11.2015 по 08.12.2025 проходив службу в органах Національної поліції України.
Вказує, що при звільненні йому протиправно не виплачено компенсацію за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки у кількості 42 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Також зазначає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, а також протиправно не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення у період з 07.11.2015 по 31.10.2017, право на яку передбачено положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року.
Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, врахував висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 та виснував, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-XII, отже позивач має право на грошову компенсацію невикористаних додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки.
Задовольняючи позовні вимоги щодо виплати позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період, суд першої інстанції врахував положення Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 та зауважив, що у відповідача були відсутні законні підстави для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 07.11.2015 по 31.10.2017, адже в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила 103 відсотка, індексація обов`язково мала бути проведена з першого числа наступного місяця.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги щодо включення до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, суд першої інстанції, з посиланням на постанову Верховного Суду від 12.02.2026 у справі № 420/77/25, виснував, що вищевказана додаткова грошова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, в залежності від виконання завдань, її розмір не є сталим, тобто вона має тимчасовий характер, тому не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації позивача за невикористані ним дні відпустки.
Присуджуючи позивачу відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн, суд виходив з їх співмірності із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), витраченим на їх виконання часом, обсягом наданих послуг тощо.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Апелянт зауважує, що станом на 01.06.2016 Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 не було передбачено проведення індексації грошового забезпечення поліцейських. Лише з листопада 2017 року згідно зі змінами до Порядку № 1078, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 18.10.2017 № 782, грошове забезпечення поліцейських включено до переліку доходів осіб, чиї грошові доходи підлягають індексації та які одержані в гривнях на території України, і не мають разового характеру.
Таким чином, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, апелянт зазначає, що нормами спеціального законодавства встановлено перелік видів відпусток за невикористання яких виплачується грошова компенсація при звільненні зі служби. Перелік є вичерпним і будь-яким іншим законом не передбачено право поліцейського на компенсацію інших видів додаткових відпусток.
Таким чином, законодавством не передбачено можливості заміни додаткової відпустки, як учасника бойових дій грошовою компенсацією, а відтак, позовні вимоги в цій частині щодо стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
В іншій частині рішення суду першої інстанції апелянт не оскаржує.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 справу передано судді-доповідачу - Пивовар І.В.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 02.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, у період з 07 листопада 2015 року по 08 грудня 2025 року проходив службу в Національній поліції України.
Наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 05 грудня 2025 року № 548 o/с «По особовому складу» капітана поліції ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 08 грудня 2025 року, встановивши йому у грудні 2025 року премію у розмірі 212,106%. Вислуга років на 08 грудня 2025 року складає: у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги - 26 років 09 місяців 07 днів, у пільговому обчисленні - 37 років 01 місяць 10 днів. Вважати невикористаними відпустки: за 2015 рік - у кількості 03 діб, за 2016 рік у кількості 02 діб, за 2017 рік - у кількості 02 діб, за 2022 рік - у кількості 17 діб, за 2023 рік - у кількості 17 діб, за 2024 рік - у кількості 03 діб, за фактично відпрацьований час 2025 року - у кількості 13 діб.
Відповідно до повідомлення про нараховані суми при звільненні ОСОБА_1 нараховано компенсацію за 57 діб невикористаної щорічної відпустки в сумі 52302,73 грн. (із розрахунку: посадовий оклад 2400,00 грн. + оклад за спеціальне звання 1800,00 грн. + надбавка за стаж служби 2100,00 грн. (50%) - надбавка за специфічні умови проходження служби 2520,00 грн. (40%) + премія 18707,75 грн. (212,106%) = 27527,75 грн./30 днів *57 діб). При звільненні нараховано одноразову грошову допомогу в сумі 178930,39 грн. (із розрахунку: посадовий оклад 2400,00 грн. + оклад за спеціальне звання 1800,00 грн. + надбавка за стаж служби 2100,00 грн. (40%) + надбавка за специфічні умови проходження служби 2520,00 грн. (40%)+ премія 18707,75 грн. (212,106%)= 27527,75 грн. *25% *26 років).
18 лютого 2026 року представник позивача звернувся до Головного управління Національної поліції в Донецькій області із адвокатським запитом в якому просив повідомити:
- чи надавались ОСОБА_1 під час проходження служби в органах Національної поліції в Донецькій області в період з 2017 по 2025 роки додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій. якщо надавались, вказати кількість використаних діб;
- чи нараховувалась ОСОБА_1 грошова компенсація при звільненні за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2025 роки;
- чи виплачувалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби з 2015 по 2025 роки. Якщо ні, прошу зазначити коли саме та причини невиплати. Також прошу зазначити, який базовий місяць використовувався при розрахунку та виплаті індексації за вказаний період, та прошу надати помісячні розрахунки нарахованих та/або виплачених сум індексації з 2015 по 2025 роки;
- чи враховувались при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені та грошової компенсації за невикористані відпустки суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінетів Міністрів України від 24 лютого 2022 року № 168.
21 лютого 2026 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області листом вих. № 24аз/12/01-2026 надало відповідь на адвокатський запит, в якому, зокрема, повідомлено наступне.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 05 грудня 2025 року № 548 о/с ОСОБА_1 було звільнено за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) з 08 грудня 2025 року, з встановленим розміром премії у грудні 2025 року у розмірі 212,106%. Вислуга років станом на 08 грудня 2025 року складає: у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги - 26 років 09 місяців 07 днів, у пільговому обчисленні - 37 років 01 місяць 10 днів. Вважати невикористаними відпустки: за 2015 рік у кількості 03 доби, за 2016 рік у кількості 02 доби, за 2017 рік у кількості 02 доби, за 2022 рік у кількості 17 діб, за 2023 рік у кількості 17 діб, за 2024 рік у кількості 03 доби, за фактично відпрацьований час 2025 року у кількості 13 діб.
При звільненні ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за невикористані відпустки: за 2015 рік у кількості 03 доби, за 2016 рік у кількості 02 доби, за 2017 рік у кількості 02 доби, за 2022 рік у кількості 17 діб, за 2023 рік у кількості 17 діб, за 2024 рік у кількості 03 доби, за фактично відпрацьований час 2025 року у кількості 13 діб в сумі 52302,73 грн (із розрахунку: посадовий оклад 2400,00 грн + оклад за спеціальне звання 1800,00 грн + надбавка за стаж служби 2100,00 грн (50%) + надбавка за специфічні умови проходження служби 2520,00 грн (40%)+ премія 18707,75 грн (212,106%)= 27527,75 грн / 30 календарних днів х 57 діб). Після надходження відповідного фінансування з Державного бюджету України, із відрахуванням обов`язкових податків та зборів (військовий збір 5%), на особистий картковий рахунок, відкритий в AT «Ощадбанк», перераховано кошти в сумі 49687,59 грн.
Також при звільненні ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в сумі 178 930,39 грн (із розрахунку: посадовий оклад 2400,00 грн + оклад за спеціальним званням 1800,00 грн + надбавка за стаж служби 2100,00 грн (50%) + надбавка за специфічні умови проходження служби 2520,00 грн (40%) + премія 18707,75 (212,106%) = 27527,75 х 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби х 26 повних календарних років, визначених для виплати одноразової грошової допомоги. Після надходження відповідного фінансування з Державного бюджету України, із відрахуванням обов`язкових податків та зборів (військовий збір 5%), на особистий картковий рахунок, відкритий в AT «Ощадбанк», перераховано кошти в сумі 169 983,87 грн.
Згідно з обліками УКЗ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 використав додаткову відпустку як учасник бойових дій у кількості 14 діб: за 2020 рік з 06 травня 2020 року до 19 червня 2020 року (наказ ГУНП в Донецькій області від 17 квітня 2020 року №153о/с); за 2021 рік з 05 травня 2021 року до 18 квітня 2021 року (наказ ГУНП в Донецькій області від 01 квітня 2021 року №209 о/с); за 2022 рік з 05 вересня 2022 року до 18 вересня 2022 року (наказ ГУНП в Донецькій області від 05 вересня 2022 року №391 о/с); за 2023 рік з 15 березня 2023 року до 28 березня 2023 року (наказ ГУНП в Донецькій області від 13 березня 2023 року №107 о/с); за 2024 рік з 15 березня 2024 року до 28 березня 2024 року (наказ ГУНП в Донецькій області від 11 березня 2024 року №120 о/с); за 2025 рік з 15 березня 2025 року до 28 березня 2025 року (наказ ГУНП в Донецькій області від 10 березня 2025 року №121 о/с). Додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки ОСОБА_1 не використав, відповідні рапорти до УКЗ ГУНП в Донецькій області не надходили. Інформація надана на підставі Інформаційно-пошукової системи регіонального рівня.
Також, за змістом відповіді, позивачу повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у спірний період та виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.
Статтею 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII), особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
На підставі пункту 12 статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги (серед іншого) з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно пункту 2 статті 92 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Пунктом 10 статті 93 цього ж Закону встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 (далі Порядок № 260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Суд зауважує, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права.
Відповідно до статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, припиняється.
Разом з тим, норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Крім того, на позивача поширюється дія Закону № 580-VIII, який містить в собі аналогічні норми законодавства щодо виплати грошової компенсації у разі звільнення від проходження служби у Національної поліції.
Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII за 2017-2019 роки.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18-а, залишеному в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, а також Верховним Судом в постанові від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації позивачу за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
Щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, суд зазначає таке.
Згідно частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до частини п`ятої статті 94 Закону № 580-VII грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі Закон № 1282-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Як визначено у статті 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами частини першої статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 9 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Отже, безпосередньо законом визначено, що грошове забезпечення, як грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, підлягають індексації в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
До вказаної постанови внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 782 «Про внесення змін до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення» та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення.
Відповідач посилається на те, що саме не включення поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення, було підставою для не проведення індексації позивачу.
Проте, суд зазначає, що саме частиною п`ятою статті 94 Закону № 580-VIII визначено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Змін до зазначеної статті у спірному періоді не вносилося, ця норма закону була дійсною.
В силу положень частини другої статті 8 Закону № 1282-ХІІ за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Як вказано вище, критерії виплати грошового забезпечення, зокрема, поліцейським Національної поліції, визначають Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260.
Відповідно до пункту 2 наказу МВС України № 260 цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто з 07.11.2015.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 11 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Суд зазначає, що не включення поліцейських до переліку осіб, грошове забезпечення яких підлягає індексації не позбавляють відповідача обов`язку провести індексацію грошового забезпечення, оскільки право позивача на індексацію його грошового забезпечення передбачено статтею 94 Закону № 580-VIII, тобто нормативно-правовим актом, що має вищу юридичну силу.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Інших доводів апеляційна скарга відповідача не містить, тому судом, відповідно до статті 308 КАС України, не надається оцінка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржується.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду відсутні.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно частково задоволено позов.
Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 200/1367/26 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 200/1367/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 25 серпня 2026 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статтею 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 25 серпня 2026 року.
Головуючий суддя І.В. Пивовар
Судді А.В. Гайдар
І.В. Геращенко