ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року справа №200/781/26
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року (головуючий суддя І інстанції - Буряк І.В.), складене у повному обсязі 04 березня 2026 року у справі № 200/781/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) у якій просить:
визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) з 29.01.2020 по 10.04.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020;
зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020 по 10.04.2020 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 (з урахуванням вже виплачених сум).
визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС, за постановою КМУ №889 від 22.09.2010;
зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС, за постановою КМУ №889 від 22.09.2010;
визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки учасника бойових дій за 2015-2020 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та з урахуванням винагороди АТО/ООС;
зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошової компенсацію за невикористані щорічні відпустки учасника бойових дій за 2015-2020 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та з урахуванням винагороди АТО/ООС;
зобов`язати відповідача нарахувати і виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) з 29.01.2020 по 10.04.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020 по 10.04.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 (з урахуванням вже виплачених сум).
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС та виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС та виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (з урахуванням вже виплачених сум).
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, як учасника бойових дій за 2015-2020 роки, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та з урахуванням винагороди АТО/ООС.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_2 грошової компенсацію за невикористані щорічні відпустки учасника бойових дій за 2015-2020 роки, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та з урахуванням винагороди АТО/ООС (та вже виплачених сум).
У решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове рішення та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно з Постановою КМУ №704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.
Вважає, що строк звернення до суду пропущений позивачем.
Зазначив, що ненарахування і невиплати ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС та виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 є правомірним.
При цьому, вказано, що додаткові види винагород не є регулярними та не мають постійного характеру, що свідчить про неможливість обрахунку відпусток з їх урахуванням.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановлено наступне
ОСОБА_1 громадянин України паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є учасником бойових дій про що йому 23.12.2025 видано посвідчення серія НОМЕР_4 .
Відомості військового квитка НОМЕР_5 свідчать, що ОСОБА_1 з 11.03.2015 призваний у Збройні Сили України за мобілізацією та з 10.04.2020 звільнений (демобілізований) у запас. 14 липня 2020 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_6 № 117-РС призваний у Збройні Сили України за контрактом.
Військову службу з 11.03.2015 по 10.04.2020 проходив у ВЧ НОМЕР_1 .
Листом Галузевого державного архіву Державної прикордонної служби України від 18.08.2025 № 04.4.1/1632-25-Вих позивачу надано архівні відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2015 по 31.12.2018.
Листом ВЧ НОМЕР_1 від 21.08.2025 № 09/14081-Вих, у відповідь на адвокатський запит представника позивача від 18.08.2025, надано довідку про проходження. військової служби ОСОБА_1 у ВЧ НОМЕР_1 та особисті картки, архівні відомості за 2019 - 2020 роки.
Так, згідно архівної відомості з січня 2020 року по грудень 2020 року позивачу у квітні 2020 року нараховано грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 34 557,60 грн, допомогу на оздоровлення у розмірі 12 342,00 грн, матеріальну допомогу для вирішення СПП у розмірі 1320,00 грн.
Факт застосовування прожиткового мінімуму, установленого законом на 01.01.2018 - 1762,00 грн, при обрахунку грошового забезпечення позивача за спірний період підтверджується вказаною архівної відомістю.
Крім того, архівними відомостями за період з січня 2015 року по квітень 2020 року підтверджується отримання позивачем винагороди за участь в АТО (з квітня 2015 року по квітень 2020 року) та винагороди за ПКМУ № 889 з лютого 2016 року по лютий 2018 року.
Суд погоджує висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та зазначає наступне.
Стосовно строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах щодо оскаржень питань належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що у випадку позивача, яким заявлені позовні вимоги за 2015-2020 роки строк звернення до суду не застосовується.
Щодо суті позовних вимог.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
24.02.2018 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" визнано протиправним та скасовано.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діє п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме:
1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
З 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 у справі № 440/6017/21 (на яку є посилання у постанові від 12 вересня 2022 у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 у справі № 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 по 6 листопада 2020 відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв`язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 у справі № 826/6453/18.
Верховним Судом зроблено правовий висновок про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Отже, з 29.01.2020 року суб`єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов`язаний обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Згідно статті 6 Закону №2017 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 2102 грн.
Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зазначено, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Отже зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
З огляду на вищезазначене, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зазначив, що враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Законів №294-ІХ та №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Водночас Верховний Суд вказав, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №380/7813/22, від 05.07.2023 у справі № 160/24227/21 та від 25.04.2024 у справі № 240/16735/21.
Відповідно до ч.5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, з огляду на те, що з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відтак, позивач має право на перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 10.04.2020, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.
При цьому, суд звертає увагу, що перерахунку підлягають усі види грошового забезпечення, розмір яких визначається із посадового окладу, у тому числі матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, та які фактично були нараховані й виплачені позивачу за період з 29.01.2020 до 10.04.2020.
З огляду на наведене порушені права позивача в цій частині підлягають захисту шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС, та за постановою КМУ №889 від 22.09.2010.
Архівні відомості за період 2015-2020 років свідчать, що позивачу нараховувалася й виплачувалася допомога на оздоровлення у червні 2015 року у розмірі 2 895,50 грн, у квітні 2016 року у розмірі 4 488,50 грн, у лютому 2017 року у розмірі 4 760,25 грн, у травні 2018 року у розмірі 8 176,25 грн, у листопаді 2019 року у розмірі 10 439,00 грн, у квітні 2020 року у розмірі 12 342,00 грн.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 25.06.2018 № 558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558, з урахуванням змін та доповнень).
У цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія) (п. 2 Інструкції № 558).
Відповідно до п. 7 Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України N889 від 22.09.2010 з подальшими змінами (далі - Постанова №889) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:
5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 Постанови №889).
На виконання постанови КМУ №889, 02 лютого 2016 року Міністерством внутрішніх справ України видано наказ, яким затверджено Інструкцію №73 про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.
Пунктом 3 Інструкції №73 встановлено, що до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений).
Пунктом 8 Інструкції №73 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Верховним Судом розглядалася справа з подібними правовідносинами й у постанові від 20.01.2022 у справі №520/15971/2020 суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
«Аналізуючи вказані правові норми Суд наголошує, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Зміст Постанови №889 свідчить, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Отже, виключивши піднормативним актом щомісячну додаткову грошову винагороду зі складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат Міністерство внутрішніх справ України вийшло за межі наданого предмету регулювання порядку виплати такої винагороди.
Крім того, ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.».
Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене правове регулювання та обставини справи, суд уважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода має враховуватися при нарахуванні грошової допомоги на оздоровлення, оскільки є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та, відповідно, складовою місячного грошового забезпечення позивача, як військовослужбовця, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, що прямо передбачено у п.1, та п. 5 ч. 7 Інструкції № 558.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 18.03.2016 № 188 затверджено Інструкцію про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі - Інструкція № 188)
Винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем проходження служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів начальників вищого рівня (п. 3).
Винагорода виплачується пропорційно часу участі в АТО, заходах із забезпечення НБО чи у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах начальників органів Держприкордонслужби (п. 9).
Архівними відомостями за період з січня 2015 року по квітень 2020 року (наявні у матеріалах справи) підтверджується отримання позивачем винагороди за участь в АТО (з квітня 2015 року по квітень 2020 року)
Отже, надбавка за участь в АТО/ООС виплачувалася позивачу щомісяця та мала постійний (систематичний) характер, а тому має враховуватись при визначенні розміру грошової допомоги на оздоровлення.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 26.04.2024 у справі № 380/1169/20.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошової компенсацію за невикористані щорічні відпустки учасника бойових дій за 2015-2020 роки, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та з урахуванням винагороди АТО/ООС.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів (п. 6 Інструкції № 558).
Матеріали справи свідчать, що позивачу у квітні 2020 року нараховано грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 34 557,00 грн.
Суд звертає увагу, та вказане стосується й попередньо аналізованих епізодів спірних правовідносин, що в адміністративний справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідачем вказаний обов`язок не виконано та не спростовано покликання позивача на обставини, які стали підставою для звернення із цим позовом до суду.
Відтак, оскільки відповідачем не доведено, що при нарахуванні компенсації за невикористані дні відпусток ним ураховано, сплачувану позивачу винагороду за участь в АТО/ООС, а судами відповідне право позивача установлено, то таке порушено право підлягає захисту у судовому порядку шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошової компенсацію за невикористані щорічні відпустки учасника бойових дій за 2015-2020 роки з урахуванням винагороди АТО/ООС.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 200/781/26- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 серпня 2026 року.
Судді А.В. Гайдар
Т.Г.Гаврищук
Е.Г. Казначеєв