П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/5617/25
Категорія: 112010201 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В.
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Дата складання повного тексту:18.06.2026р.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук`янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України в Миколаївській області про:
- визнання протиправними дій ГУПФ України в Миколаївській області щодо непроведення перерахунку призначення пенсії з 01 грудня 2019 року ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення;
- зобов`язання ГУПФ України в Миколаївській області провести перерахунок та виплачувати з 01 грудня 2019 року пенсію ОСОБА_1 з врахуванням індексації грошового забезпечення згідно довідки-розрахунку військової частини (далі - в/ч) НОМЕР_1 від 20 лютого 2025 року №437 фіксованого розміру індексації грошового забезпечення згідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі №400/13131/23 ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 09 листопада 2018 року та довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_2 від 12 лютого 2025 року №317/ФЕС фіксованої індексації ОСОБА_1 згідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі №400/13132/23 у в/ч НОМЕР_2 за період з 12 листопада 2018 року по 30 листопада 2019 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Миколаївській області задоволено повністю.
Визнано протиправними дії ГУПФ України в Миколаївській області щодо непроведення перерахунку призначення пенсії з 01 грудня 2019 року ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Зобов`язано ГУПФ України в Миколаївській області провести перерахунок та виплачувати з 01 грудня 2019 року пенсію ОСОБА_1 з врахуванням індексації грошового забезпечення згідно довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_1 від 20 лютого 2025 року №437 фіксованого розміру індексації грошового забезпечення та довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_2 від 12 лютого 2025 року №317/ФЕС фіксованої індексації.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада апеляційну скаргу ГУПФ України в Миколаївській області залишено без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року залишено без змін.
На виконання вказаного судового рішення 28 листопада 2025 року видано виконавчий лист. 30 січня 2026 року від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року по справі №400/5617/25.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року призначено розгляд заяви про встановлення судового контролю в порядку письмового провадження, з наданням часу для ГУПФ України в Миколаївській області строку для висловлення своєї позиції.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задоволено, зобов`язано ГУПФ України в Миколаївській області подати до суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі №400/5617/25 протягом трьох місяців з моменту отримання ухвали.
11 травня 2026 року відповідачем подано звіт про виконання рішення суду від 08 серпня 2025 року по справі №400/5617/25.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року звіт ГУПФ України в Миколаївській області про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року по справі №400/5617/25 - прийнято.
Встановлено ГУПФ України в Миколаївській області новий строк для подання звіту про виконання у повному обсязі рішення від 08 серпня 2025 року по справі №400/5617/25 у тримісячний строк з моменту набрання законної сили цією ухвалою суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення (ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року) в зв`язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідачем ГУПФ України в Миколаївській області 223 дні (07 місяців 11 днів), протиправно та без наявності правових підстав не проводиться перерахунок та виплату з 01 грудня 2019 року пенсії ОСОБА_1 з врахуванням індексації грошового забезпечення згідно довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_1 від 20 лютого 2025 року №437 фіксованого розміру індексації грошового забезпечення та довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_2 від 12 лютого 2025 року №317/ФЕС фіксованої індексації, чим не виконується рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі №400/5617/25. Відповідно ГУПФ України в Миколаївській області повинне провести перерахунок та виплачувати з 01 грудня 2019 року пенсію ОСОБА_1 з врахуванням індексації грошового забезпечення згідно довідки-розрахунку військової частини НОМЕР_1 від 20 лютого 2025 року №437 фіксованого розміру індексації грошового забезпечення та довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_2 від 12 лютого 2025 року №317/ФЕС фіксованої індексації. Оскільки боржник - ГУПФ України в Миколаївській області згідно рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі №400/5617/25 223 дні 107 місяців 11 днів) не проводить перерахунок та не виплачує пенсію в розмірі 24 534,96 грн. з 01 грудня 2019 року пенсію ОСОБА_1 з врахуванням індексації грошового забезпечення згідно довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_1 від 20 лютого 2025 року №437 фіксованого розміру індексації грошового забезпечення та довідки-розрахунку військової частини НОМЕР_2 від 12 лютого 2025 року №317/ФЕС Фіксованої індексації, і така поведінка ГУПФ України в Миколаївській області є протиправною, а тому є необхідність встановити судовий контроль за виконанням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі №400/5617/25. В поданому до суду першої інстанції звіті про виконання судового рішення по справі №400/5617/25 ГУПФ України в Миколаївській області зазначило, що на виконання рішення суду від 01 грудня 2019 року здійснено перерахунок розміру пенсії позивача відповідно до покладених судом зобов`язань. Після перерахунку розмір пенсії склав 20 807,07 грн. Окрім того, згідно протоколу перерахунку з 01 квітня 2026 року підсумок пенсії позивача склав 24 534,96 грн., а до виплати фактично - 20 807,07 грн. Різниця між нарахованою сумою 24 534,96 гри, та фактично виплачуваною пенсією 20 807,07 гри, становить 3 727,89 грн.
Крім того, апелянт зазначає, що судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду. Приписами ст.ст. 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Вирішуючи спірне питання, суд виходив з того, що відповідач не забезпечив виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/5617/25 в повному обсязі, оскільки рішення виконано лише в частині виплати пенсії у перерахованому розмірі з 01 лютого 2026 року в розмірі 21 961,02 гривень, нарахуванні 22 3369,49 гривень доплати, але не в частині її виплати.
Тому, в цьому випадку відсутні підстави вважати, що рішення суду по справі №400/5617/25 виконано в повному обсязі.
Щодо питання накладення штрафу на керівника пенсійного органу, суд першої інстанції виходив з правової позиції висловленої в постановах Верховного Суду. Повноважень для відходу від правових висновків Верховного Суду, діючий КАС України та Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не містить.
Суд першої інстанції вказував, що необхідно розуміти, що накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, можливо лише у тому випадку, коли невиконання судового рішення відбулося саме з вини цієї посадовою особи. Натомість у цьому випадку, суд вбачає, що невиконання судового рішення в частині виплати нарахованої виплати ОСОБА_1 , відбулося не у зв`язку з небажанням керівника ГУ ПФУ у Миколаївській області виконувати судове рішення, а у зв`язку з відсутності фінансування з державного бюджету на цю виплату. Тобто, відсутня вина особиста керівника ГУ ПФУ в Миколаївський області у невиконанні судового рішення, а відсутність бюджетного фінансування для виконання рішення суду, є поважною причиною його невиконання з боку боржника у цьому випадку.
Враховуючи відсутність в нього цих коштів, на переконання суду, відсутні підстави для застосування штрафу до керівника ГУ ПФУ у Миколаївській області.
Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, суд позбавлений можливості накласти штраф на відповідача.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, про прийняття звіту та необхідність встановлення відповідачу нового строку для подання звіту про виконання судового рішення.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 14, 77, 382, 381-1, 382-1, 382-2, 382-3, 383 КАС України, Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно ч.ч.2, 3 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Відповідно ч.ч.2, 3 ст. 14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться в ст. 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 №4094-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" (далі - Закон №4094-ІХ), яким ст. 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено ст.ст. 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно п.2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Відповідно ч.1 ст. 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно ч.ч.1-5 ст. 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Відповідно ч.11 ст. 382-3 КАС України якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п.40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п.43).
У справі Сорінг проти Об`єднаного Королівства від 07 липня 1989 року Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Так, ГУПФ України в Миколаївській області на виконання рішення суду від 08 серпня 2025 року здійснено перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 відповідно до покладених судом зобов`язань. Розмір пенсії позивача з 01 лютого 2026 року склав 21 961,02 грн. При цьому, відповідач зазначив, що загальна сума доплати пенсії, що виникла на виконання рішення суду за період з 01 грудня 2019 року по 31 січня 2026 року склала 22 3369,49 грн. Разом з цим, ця сума позивачу не виплачена, оскільки згідно ст. 8 Закону №2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. З метою погашення заборгованості ГУПФ України в Миколаївській області на протязі лютого, березня та квітня 2026 року виплачено кошти в сумі 3 163 гривень. В подальшому заборгованість буде виплачуватись після відповідного фінансування з Державного бюджету.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач не забезпечив виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/5617/25 в повному обсязі, оскільки рішення виконано лише в частині виплати пенсії у перерахованому розмірі з 01 лютого 2026 року в розмірі 21 961,02 грн., нарахуванні 22 3369,49 грн. доплати, але не в частині її виплати.
Таким чином, судом першої інстанції розглянуто звіт ГУПФ України в Миколаївській області та зроблено висновок, що рішення виконане частково, а саме лише в частині здійснення перерахунку пенсії позивача.
Щодо вимог позивача про накладення на керівника ГУПФ України в Миколаївській області штрафу за невиконання рішення суду, то колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів враховує, що ст. 382 КАС України надає суду право накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, штраф за власною ініціативою.
Приписи процесуального законодавства щодо накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу на невиконання рішення або неподання звіту не є імперативними, а дозволяють суду діяти на власний розсуд в питанні накладення штрафу.
Колегія суддів наголошує, що підставою для накладення штрафу є саме достовірно встановлене судом в ході судового засідання порушення законності та правопорядку, та лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. При цьому, визначальною ознакою є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.
Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Між тим, колегія суддів роз`яснює, що накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, можливе або у разі ненадання звіту на виконання ухвали суду, або ненадання доказів, які свідчать про невжиття заходів, спрямованих на виконання рішення суду з моменту останнього встановлення строку надання звіту суб`єкта владних повноважень.
Колегія суддів враховує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі№160/13013/19.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстави для застосування штрафу до керівника ГУ ПФУ у Миколаївській області.
Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для встановлення ГУПФ України в Миколаївській області нового строку для подання звіту про виконання рішення суду у справі №400/5617/25, що складає тримісячний строк з дня отримання ГУПФ України в Миколаївській області вказаної ухвали суду.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини спірного питання та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328, 382 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 24 серпня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук`янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.