П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/40555/25
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. Дата і місце ухвалення: 03.07.2026 р., м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук`янчук О.В.
-
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 09.02.1982 по 01.11.1988 роки на підприємстві «Одеська птахофабрика»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 09.02.1982 по 01.11.1988 роки на підприємстві «Одеська птахофабрика та здійснити перерахунок пенсії з 10.10.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення, оскільки на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 09.02.1982 року по 01.11.1988 року на підприємстві «Одеська птахофабрика».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 09.02.1982 по 01.11.1988 року на підприємстві «Одеська птахофабрика та здійснити перерахунок пенсії з 10.10.2025 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 03.07.2026 р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт заперечує проти заявлених позовних вимог та просить відмовити в повному обсязі з огляду на те, що документами, які підтверджують наявність у особи трудового (в тому числі пільгового) стажу, є трудова книжка та/або інші документи (документи, що видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників тощо). Водночас, пріоритетними у такому випадку є записи трудової книжки особи.
Апелянт звертає увагу, що за результатами розгляду доданих до заяви документі про призначене пенсії до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 09.02.1982 по 01.11.1988 на підприємстві «Одеська птахофабрика», згідно з записами трудової книжки від 14.08.1978 серії НОМЕР_1 , оскільки в записі про початок роботи відсутнє посилання на номер та дату наказу, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.
Отже, апелянт погоджується, що чинним законодавством України передбачено можливість підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці. Проте, наголошує, що жодних допустимих доказів, передбачених п. 3 Порядку № 637 позивачем до Головного управління під час звернення за призначенням пенсії надано не було, які б в сукупності дали змогу зарахування його до страхового стажу позивача
На думку апелянта, суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується його паспортом (а.с.8).
Позивач з 2021 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Одеській області.
Згідно записів трудової книжки від 14.08.1978 року серії НОМЕР_1 (а.с. 14-18) позивач у період роботи з 09.02.1982 по 11.11.1996 року (Записи №№ 7-12) працював на підприємстві «Одеська птахофабрика», однак при призначенні пенсії позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 09.02.1982 по 01 11.1988 з тих підстав, що запис про прийняття позивача на роботу не містить посилання на дату та номер наказу.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано період роботи з 09.02.1982 по 01.11.1988 року, а тому 10.10.2025 року він звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії, зарахувавши до страхового стажу вказаний період роботи (а.с.9).
Відповідач листом від 12.11.2025 року відмовив у зарахуванні до страхового стажу позивача зазначеного у заяві періоду роботи, оскільки в записі про початок роботи відсутнє посилання на номер та дату наказу.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та зазначив, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За змістом частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1).
В силу приписів частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До впровадження системи персоніфікованого обліку порядок обчислення страхового стажу визначався Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітника. Трудові книжки ведуться на всіх робітників, які працюють на підприємстві, в установі, організації понад п`ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників.
Слід зазначити, що відповідно до п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби або навчання, а також архівними установами.
Пунктами 3 та 20 зазначеного Порядку регламентовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або ж неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток №5). У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, системний аналіз вказаних правових норм беззаперечно вказує на те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018р. у справі №234/13910/17, від 07.03.2018р. у справі №233/2084/17, від 04.03.2020р. у справі №367/945/17, від 27.04.2020р. у справі №367/4230/17 та від 23.09.2021р. у справі №227/4273/16-а.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 14.08.1978 року встановлено, що період роботи з 09.02.1982 по 11.11.1996 року (Записи №№ 7-12) працював на підприємстві «Одеська птахофабрика», однак при призначенні пенсії позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 09.02.1982 по 01 11.1988 з тих підстав, що запис про прийняття позивача на роботу не містить посилання на дату та номер наказу.
Розглядаючи справу суд першої інстанції та колегія суддів встановили, що трудова книжка позивача містить запис № 7, який дозволяє встановити дату початку роботи позивача на підприємстві «Одеська птахофабрика» (09.02.1982), що підтверджується відомостями графи 2.
Наступний запис № 8 підтверджує присвоєння позивачу 4 розряду покрівельника (мовою оригіналу - «кровельщика») з 21.02.1987, з посиланням на наказ № 42 від 21.02.1987.
Наступний запис № 9 трудової книжки містить відомості про переведення позивача на посаду вантажника в яйцесклад з 02.11.1988 на підставі наказу № 251 від 02.11.1988.
Записи №№ 10, 11 містять відомості про реорганізацію підприємства.
Запис № 12 трудової книжки містить відомості про звільнення позивача з 11.11.1996 на підставі наказу № 197 від 11.11.1996.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені вище відомості трудової книжки позивача у їх сукупності підтверджують факт роботи позивача на підприємстві «Одеська птахофабрика» у період з 09.02.1982 по 11.11.1996.
При цьому, призначаючи позивачу пенсію, відповідач не врахував перші два записи (№№ 7, 8) про роботу позивача, та зарахував позивачу до страхового стражу період роботи, починаючи з дати переведення позивача з однієї посади на іншу в межах одного й того ж підприємства, проте колегія суддів наголошує, що особа не може бути переведена з однієї посади на іншу, не будучи попередньо прийнятою на роботу на першу посаду.
З огляду на викладене, відомості трудової книжки позивача у їх сукупності (записи №№ 7-12) підтверджують факт роботи позивача на підприємстві «Одеська птахофабрика» у період з 09.02.1982 по 11.11.1996.
При цьому слід зазначити, що такі обставини як наявність допущених роботодавцем недоліків під час заповнення трудової книжки є формальними та не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
В свою чергу, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, однак, матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем таких дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не може бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії. Підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що трудова книжка позивача містить дані про періоди трудової діяльності, а сумніви апелянта щодо можливості зарахування цих періодів до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження.
В свою чергу, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду, а також доказів того, що позивач не виконував трудові обов`язки у спірний період або що вказаний період не відповідає дійсності.
У зв`язку із чим, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування спірного періоду роботи позивачки до страхового стажу є необґрунтованими та не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини.
Колегія суддів враховує, що судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки, а тому на переконання суду її належить розглядати як належні та допустимі докази у справі.
Стосовно доводів апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Окремо слід зазначити, що дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом , адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
В даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов`язати вчинити певні дії.
Слід звернути увагу, що функції органів Пенсійного фонду щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії за віком відносяться до виключної компетенції відповідача.
Таким чином, вбачається, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини щодо зарахування до страхового стажу позивача у спірні періоди роботи та надав належну оцінку усім доказам у справі та правильно застосував норми матеріального права. Суд обґрунтовано виходив із того, що орган Пенсійного фонду не скористався наданими йому законом повноваженнями щодо витребування та перевірки необхідних документів, а також не надав належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності неврахування спірних періодів до страхового стажу позивача.
Щодо доводів апелянта про відсутність правових підстав для відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору за подачу позову, колегія суддів зазначає наступне.
Як визначено п.п. 7 та 9 ч. 1 ст. 4 КАС України:
- відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;
- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
В той же час, ч. 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що всі судові витрати, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
В даному випадку, позов було визнано обґрунтованим та задоволено, з яким погодилась колегія суддів, тому за таких обставин, сплачений судовий збір за подачу цього позову, внаслідок його задоволення, підлягає компенсації за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
До того ж, колегія суддів зазначає, що метою стягнення витрат є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про часткове задоволення позову, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 серпня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук`янчук