П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/26165/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
25 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Державного нагляду (контролю) у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,
В С Т А Н О В И В :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Державного нагляду (контролю) у Житомирській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову виконуючого обов`язки заступника начальника управління - начальника відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті за № 015442 від 04.11.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.
Аргументуючи позовні вимоги до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області, позивач зазначив, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки неправильно визначений суб`єкт відповідальності. Позивач наголошує, що не використовував водіїв за наймом, а при керуванні транспортним засобом з повною масою до 3,5 тонн включно ведення індивідуальної контрольної книжки покладено на водія. Крім того посилається на недотримання встановленої процедури розгляду справи про порушення, зафіксоване в акті проведення перевірки дотримання вимог чинного законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень. При цьому, зауважує, що у постанові не наведено жодного конкретного доказу (акта перевірки, фотофіксації, пояснень пасажирів чи водія), які б свідчили про факт здійснення перевезення без відповідних документів.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
23.09.2025 посадовою особою відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки "Оpel Моvano", реєстраційний номер НОМЕР_1 . за результатами якої складено акт № 068393 від 23.09.2025 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (далі - акт).
Під час перевірки встановлено, що водієм транспортного засобу був ОСОБА_2 . Власником транспортного засобу, який підлягав перевірці - ОСОБА_1 (позивач).
За змістом складеного акту, у ході перевірки виявлено відсутність індивідуальної контрольної книги водія або копії графіку змінності водіїв. Від надання пояснень водій відмовився, про що свідчить відповідний запис у акті.
На підставі вищезазначеного акту, посадовою особою відповідача запропоновано позивачу взяти участь у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, про що надіслано на його адресу лист № 89285/27.2/24-25 від 14.10.2025.
Позивач не приймав участі у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, однак надіслав на адресу Управління письмові заперечення від 30.10.2025, в яких наголошував про неправильно визначений суб`єкт відповідальності.
04.11.2025 відповідач прийняв постанову № 015442 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 грн внаслідок допущених позивачем порушень вимог ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 такого Закону.
Прийняту постанову надіслано позивачу, про що свідчить супровідний лист № 95321/27.1/24-25 від 05.11.2025, яку відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № R067032378622 отримав 12.11.2025.
Не погоджуючись з винесеною відповідачем постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу № 015442 від 04.11.2025 та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до реєстраційних документів, що були надані водієм ОСОБА_2 під час перевірки, власником транспортного засобу який перевірявся є ОСОБА_1 та будь-яких інших документів, які б підтверджували факт здійснення перевезення особою відмінною від позивача, водієм ОСОБА_2 надано не було.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстагції дійшов помилкового висновку, що він є автомобільним перевізником та суб`єктом відповідальності за ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Сам по собі факт реєстрації транспортного засобу не означає автоматичного набуття нею статусу автомобільного перевізника.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" № 2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон № 2344-ІІІ), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).
Згідно зі статтею 18 Закону № 2344-ІІІ, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до ч.1 ст. 34 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Отже, відповідно до вказаних норм, контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися автомобільним перевізником та такий контроль не залежить ані від протяжності маршрутів, ані від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.
Статтею 48 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Зміст статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте вказано на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17.
Отже, положеннями статті 48 Закону № 2344-ІІІ покладено на автомобільного перевізника обов`язок з забезпечення, а на водія пред`явлення для перевірки документів, безпосередньо зазначених у статті 48 Закону № 2344-ІІІ, в тому числі інших документів, передбачених законодавством.
Абзацом 3 частини першої статі 60 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2344-III, автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Таким чином, статтею 60 Закону № 2344-III встановлена відповідальність автомобільного перевізника за відсутність на момент проведення перевірки документів, що перелічені у статті 48 Закону № 2344-ІІІ, а також інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та надати особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, під час здійснення самої перевірки (а не після її закінчення).
Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником транспортного засобу марки Opel Movano, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який 23.09.2025 був предметом рейдової перевірки посадовими особами Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області.
Відповідно до пункту 6.3 розділу VI Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340), водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Із системного аналізу наведених норм законодавства вбачається, що у разі здійснення перевезень транспортними засобами, які не обладнані тахографом, законодавством встановлено обов`язок ведення водієм індивідуальної контрольної книжки або наявності копії графіка змінності водіїв.
Такі документи належать до документів, передбачених законодавством, які відповідно до статті 48 Закону № 2344-ІІІ повинні бути наявними під час здійснення перевезення та пред`являтися уповноваженим особам під час проведення перевірки.
Матеріалами справи підтверджується, що під час проведення рейдової перевірки 23.09.2025 водій ОСОБА_2 , який керував зазначеним транспортним засобом, здійснював внутрішнє перевезення вантажу на підставі видаткової накладної від 22.09.2025 № 153237. При цьому на момент проведення перевірки у водія була відсутня індивідуальна контрольна книжка водія або копія графіка змінності водіїв, що зафіксовано в акті перевірки № 068393 від 23.09.2025.
Колегія суддів звертає увагу, що ані під час проведення перевірки, ані під час судового розгляду позивачем не спростовано факт відсутності зазначених документів. В акті перевірки відсутні будь-які зауваження чи пояснення водія щодо наявності індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіка змінності водіїв та їх неврахування посадовими особами відповідача. Відтак відсутні підстави вважати, що зафіксовані в акті перевірки обставини не відповідають фактичним даним.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені під час рейдової перевірки обставини або свідчили про неправомірність висновків посадових осіб Укртрансбезпеки щодо допущеного порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Основним доводом апеляційної скарги є те, що позивач не є автомобільним перевізником у спірних правовідносинах, а тому не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів виходить із такого.
Дійсно, як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 13.10.2023 у справі № 120/554/23, сам по собі факт реєстрації транспортного засобу за певною особою не є безумовною підставою для висновку про те, що саме ця особа є автомобільним перевізником, оскільки власник транспортного засобу та автомобільний перевізник не завжди є тотожними особами.
Разом із тим наведений правовий висновок не свідчить про те, що власник транспортного засобу у кожному випадку звільняється від відповідальності. Визначальним є встановлення фактичного перевізника на підставі сукупності доказів, які існували на момент здійснення перевезення та проведення перевірки.
Як убачається з матеріалів справи, під час проведення рейдової перевірки водієм було пред`явлено лише реєстраційний документ на транспортний засіб, відповідно до якого його власником є ОСОБА_1 . Будь-яких документів, які б підтверджували, що перевезення здійснюється іншим автомобільним перевізником або що транспортний засіб використовується іншою особою на законних підставах, під час перевірки надано не було.
При цьому перевезення вантажу здійснювалося на підставі видаткової накладної від 22.09.2025 № 153237, з якої вбачається, що постачальником товару є ТОВ «М`ЯСОВИТА», покупцем - ТОВ «БІЛРОЗ». Водночас будь-які відомості про іншого автомобільного перевізника у документах, наявних під час перевірки, відсутні.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 48 Закону № 2344-ІІІ документ, який засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, є одним із документів, які автомобільний перевізник повинен мати при здійсненні внутрішніх перевезень вантажів.
Отже, у випадку передачі транспортного засобу іншій особі для здійснення перевезень саме документи, що підтверджують правомірність такого використання (договір оренди, тимчасовий реєстраційний талон чи інші документи), є належними доказами того, що автомобільним перевізником є інша особа.
Однак ані під час проведення перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем, ані під час судового розгляду таких документів позивач не надав.
Більше того, скориставшись своїм правом на подання письмових заперечень до Управління державного нагляду (контролю), позивач обмежився лише твердженням про неправильне визначення суб`єкта відповідальності, однак не зазначив про передачу транспортного засобу іншій особі та не долучив жодного документа, який би підтверджував існування відповідних правовідносин або здійснення перевезення іншим автомобільним перевізником.
Таким чином, доводи позивача про те, що він не є автомобільним перевізником, ґрунтуються виключно на власному тлумаченні норм права та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.
Відповідно до статті 77 КАС України саме особа, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог чи заперечень, повинна довести їх існування. У цій справі позивач не довів факту здійснення перевезення іншою особою та не надав доказів, які б спростовували висновки відповідача щодо належності йому статусу автомобільного перевізника у спірних правовідносинах.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Матеріалами справи підтверджується, що листом від 14.10.2025 № 89285/27.2/24-25 позивача було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи. Вказане повідомлення отримано ним 24.10.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Крім того, позивач фактично реалізував своє право на участь у розгляді справи, подавши письмові заперечення, які були розглянуті відповідачем до прийняття постанови. Отже, твердження апелянта про недотримання відповідачем процедури розгляду справи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, однак не містять посилань на обставини чи докази, які б спростовували встановлені судом фактичні обставини справи або свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме позивач у спірних правовідносинах є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону № 2344-ІІІ, а відтак є суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 цього Закону.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, досліджені докази та наведене правове регулювання, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 04.11.2025 № 015442 прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, із дотриманням критеріїв, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.