ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 серпня 2026 року м. Львів Справа № 380/2631/26 пров. № А/857/31890/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року (головуючий суддя Братичак У.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Львів, у справі № 380/2631/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
16.02.2026 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила: визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03 вересня 2025 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 неправомірним; зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду (50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб) та із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня 2021 року 2270,00 грн, 01 січня 2022 року 2481,00 грн, 01 січня 2023 року 2684,00 грн та 01 січня 2024 року 3028,00 грн відповідно, беручи до уваги її стаж роботи на посаді судді та провести нарахування і виплату заборгованості, яка виникла з 01 січня 2021 року по даний час.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на відповідний календарний рік на підставі поданої довідки. Крім того, суд зазначив, що Пенсійний фонд України та/або його органи повинні проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого судді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 гривні. Відповідно до статті 7 Законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 01 січня 2021-2024 років залишається незмінним та становить 2102,00 грн. Тож підстави для перерахунку довічного утримання позивача відсутні. Відзначає, що позивач не додала до заяви про перерахунок довічного утримання документів, визначених Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України (Порядок № 3-1), зокрема довідки про суддівську винагороду судді у відставці, що є порушенням встановленого порядку звернення за перерахунком довічного утримання. Також вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач з 02.09.2020 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує довічне грошове утримання як суддя апеляційного суду у відставці, що підтверджується протоколом №134950008947 від 11.02.2022.
Розмір довічного грошового утримання судді у відставці обчислений позивачу відповідно до довідки Львівського апеляційного суду №07.20/475/2020 від 01.09.2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої станом на 01.09.2020.
27.08.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із запитом, в якому просила здійснити перерахунок їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду та із застосуванням розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Листом від 03.09.2025 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовило позивачу у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з огляду на те, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Однак, після 01.01.2020 перерахунок грошового утримання суддям, які працюють на відповідних посадах (діючим суддям) не проводився, тому підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні.
Одночасно повідомлено, що підставою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (за відповідною формою). Однак, така довідка позивачем не надавалася.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Також, статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Водночас, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), частиною 3 статті 142 якого встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина 4 статті 142 Закону №1402-VIII).
Відтак, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до вимог чинного законодавства. І при цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
За змістом частини 1 статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина 2 статті 4 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VI передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб (частина 4 статті 135 Закону №1402-VI).
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 за №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV) у статті 1 якого визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, Законом №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум, а приписами статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Водночас статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 у розмірі 2 270,00 гривень. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 гривень. В статті 7 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено в розмірі 2 684 гривень. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що в 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3 028,00 гривень.
Проте, в Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 гривень, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 гривень. Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022, 2023 та 2024 роки.
Таким чином, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.
Згідно постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25 Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Крім того, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», а судді цим законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Відтак, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, а тому відсутні законні підстави застосування при розрахунку суддівської винагороди такої вартісної величин «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», яка відмінна (менша) від «прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно положень законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки.
Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) звернув увагу на аспект законодавчого регулювання певних правовідносин Законами України про Державний бюджет України зазначивши, що такі Закони України не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а тому, як це правильно зазначив суд першої інстанції, аргументи відповідача є безпідставними.
Правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22, від 24 липня 2023 року в справі №280/9563/21 та від 13.09.2023 у справі №240/44080/21.
Так, Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі №240/44080/21 сформулював такі правові висновки:
- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Отже, зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено: на 01 січня 2021 року 2 270,00 гривень; на 01 січня 2022 року 2 481,00 гривень; 01 січня 2023 року 2 684,00 гривень; 01 січня 2024 року 3 028,00 гривень, - на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена, а саме на прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 гривень згідно з положенням статті 7 Закону №1082-ІХ, статті 7 Закону №1928-ІХ, статті 7 Закону №2710-ІХ, не є правомірною.
Водночас, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, отже законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, не було, а відтак до спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати на безпідставність посилань скаржника в обґрунтування правомірності цього рішення на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 24 квітня 2025 у справі № 240/9028/24 з огляду на таке.
Так, у справі № 240/9028/24 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, у якій суд апеляційної інстанції посилався на підтвердження своєї позиції щодо застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді.
Отже, відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі №240/9028/24 та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 24 квітня 2025 року під час розгляду цього спору.
Суд також звертає увагу на юридичну позицію Конституційного Суду України, висловлену у Рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020 (частина 6 пункту 16) про «автоматичне» здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру такої винагороди.
Судом першої інстанції правильно враховано приписи постанов правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України (далі Порядок № 3-1) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, у пунктах 6-9 розділу IV Порядку № 3-1 вказано, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України. Документи про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання розглядає орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
Орган, що приймає рішення про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, не пізніше 10 днів після винесення рішення інформує особу про перегляд щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням його розміру або про відмову в перегляді щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.
У разі якщо внаслідок перерахунку розмір щомісячного довічного грошового утримання зменшується, щомісячне довічне грошове утримання виплачується в раніше встановленому розмірі, про що орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, повідомляє суддю.
Отже, підставою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є зміна розміру складових суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у постановах Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №640/10564/21, від 12.09.2023 у справі №540/7777/21, від 28.11.2023 у справі №640/16655/21 зазначено, що приписи пунктів 1, 3 Розділу II та пункту 2 Розділу III Порядку №3-1, які передбачають необхідність звернення судді та надання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, не узгоджуються з принципом «автоматичності» перерахунку, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020.
Отже, Пенсійний фонд України та/або його органи повинен проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого судді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17, згідно з якими у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, яке кореспондує обов`язку відповідача такий перерахунок провести та здійснити виплату недоплачених сум, а відтак ефективним способом захисту прав позивача, як це правильно виснував суд першої інстанції, буде визнання протиправним та скасування рішення пенсійного фонду про відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового розміру посадового окладу судді у відставці (50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року) із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року - 2270,00 грн, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн та Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн, з урахуванням наявного у неї стажу роботи на посаді судді та вже виплачених сум.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності рішення відповідача у відмові у перерахунку довічного грошового утримання, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 380/2631/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний