УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
24 серпня 2026 року
м. Київ
справа №160/26442/25
адміністративне провадження № К/990/37361/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року
у справі №160/26442/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перебування ОСОБА_1 - представника дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, - у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області усунути виявлену дискримінацію шляхом скасування всіх змін, внесених до електронної пенсійної справи ОСОБА_1 в режимі «макетної обробки», відновлення попередніх значень та скасування результатів протиправних розрахунків пенсії, зокрема протоколу розрахунку №045750007568 від 12 січня 2024 року;
- застосувати до ОСОБА_1 загальний, передбачений законом порядок поновлення, нарахування та розрахунку пенсії з використанням стандартних алгоритмів програмного забезпечення ІКІС ПФУ, без ручного або «макетного» втручання в електронну пенсійну справу;
включити ОСОБА_1 до кола осіб, яким проводяться індексація, автоматичні масові перерахунки, доплати та надбавки до пенсії відповідно до пенсійного законодавства в редакції, чинній на момент здійснення перерахунку пенсії для фактичної виплати;
- зобов`язати відповідача розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон;
- здійснити перерахунок поточної пенсії ОСОБА_1 та виплатити починаючи з 05 лютого 2019 року пенсію з урахуванням даних її заробітної плати відповідно до довідок Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» від 25 березня 2019 року №33 та Публічного акціонерного товариства «Дніпрополімермаш» від 18 березня 2019 року №95, у розмірі відповідно до статей 27, 28, частин другої, третьої статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), постанов Кабінету Міністрів України «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» від 01 квітня 2020 року №251 (далі - постанова КМУ №251) та «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» від 20 лютого 2019 року №124 (далі - постанова КМУ №124), з виплатою нарахованої пенсії за винятком виплачених відповідачем сум та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
- здійснити виплату на визначений ОСОБА_1 банківський рахунок;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непроведення ОСОБА_1 перерахунків пенсії, у тому числі невстановлення індексацій, доплат та надбавок до пенсії, та непроведення масових перерахунків відповідно до Закону №1058-IV.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату поточної пенсії ОСОБА_1 за період з 05 лютого 2019 року з урахуванням її осучаснення та даних заробітної плати відповідно до довідок Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» від 25 березня 2019 року №33 та Публічного акціонерного товариства «Дніпрополімермаш» від 18 березня 2019 року №95, у розмірі відповідно до статей 27, 28 та частин другої, третьої статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, постанов КМУ №251 та №124 на особистий банківський рахунок ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Меламед Вадим Борисович, 07 серпня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в цьому випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування; на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Скаржницею наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №160/26442/25, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 08 липня 2015 року у справі №732/48/15 та постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, від 23 липня 2024 року у справі №280/3308/23, від 25 березня 2025 року у справі №400/8389/21; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивачки.
Так, посилаючись на постанову Верховного Суду від 25 березня 2025 року у справі №400/8389/21, скаржниця зазначає, що Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого зобов`язання поновити пенсію не означає її виплату в тому самому розмірі, у якому таку виплату було припинено у минулому чи у мінімальному розмірі, а особі, незалежно від її місця проживання в Ізраїлі, розмір пенсії, її перерахунок, осучаснення та індексація мають проводитися у тому самому порядку, що й громадянам, які проживають в Україні.
Колегія суддів враховує, що правовідносини у справі №400/8389/21 у відповідній частині є подібними до правовідносин у справі, рішення в якій пропонується переглянути, оскільки стосуються визначення належного розміру пенсії за віком, призначеної (поновленої) особі, яка проживає за межами України, та необхідності проведення її подальших перерахунків, осучаснення й індексації відповідно до Закону №1058-IV.
Водночас наведений висновок Верховного Суду не свідчить про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права у цій справі.
Як установлено судами, відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12 січня 2024 року №045750007568 у графі «Вид перерахунку» зазначено «Макетна обробка», у графі «Особливості» - «Не підлягають МП, признач. за ріш. суду в тверд. розм.», розмір пенсії з 05 лютого 2019 року з надбавками визначено у сумі 1497,00 грн.
Суди також установили, що відповідачем не надано судового рішення, яким ОСОБА_1 було призначено пенсію у твердому розмірі, а після поновлення виплати пенсії їй не здійснювалися передбачені пунктом 4-3 Прикінцевих положень Закону №1058-IV перерахунки та щорічна індексація, передбачена статтею 42 цього Закону.
Крім того, судами враховано встановлені судовим рішенням у справі №160/5852/20 обставини щодо наявності у пенсійній справі ОСОБА_1 відомостей про її заробітну плату, страховий стаж та відповідних довідок про заробітну плату, які підлягали врахуванню при визначенні розміру пенсії відповідно до статей 27 та 40 Закону №1058-IV.
Саме з огляду на ці обставини суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непроведення ОСОБА_1 перерахунків пенсії, у тому числі нездійснення індексацій, невиплати доплат та надбавок до пенсії і непроведення масових перерахунків відповідно до Закону №1058-IV, та зобов`язав відповідача здійснити перерахунок і виплату її пенсії з 05 лютого 2019 року з урахуванням осучаснення, відомостей про заробітну плату та положень статей 27, 28, частин другої, третьої статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону №1058-IV і відповідних постанов Кабінету Міністрів України.
Отже, висновки судів у справі №160/26442/25 не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 березня 2025 року у справі №400/8389/21, а, навпаки, відповідають їй у частині необхідності здійснення після призначення (поновлення) пенсії особі, яка проживає за межами України, передбачених законом перерахунків, осучаснення та індексації на загальних підставах.
За таких обставин посилання скаржниці на постанову Верховного Суду від 25 березня 2025 року у справі №400/8389/21 не підтверджує наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржниці на постанову Верховного Суду України від 08 липня 2015 року у справі №732/48/15, відповідно до якої право на призначення пенсії та право на її перерахунок є різними за змістом правами, реалізація кожного з яких має здійснюватися відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення відповідного права, колегія суддів зазначає наступне.
Висновок Верховного Суду України у справі №732/48/15 сформовано у правовідносинах щодо перерахунку пенсії державного службовця, призначеної відповідно до спеціального правового регулювання Закону України «Про державну службу», зокрема щодо визначення відсоткового розміру заробітної плати, який підлягав застосуванню при такому перерахунку.
Натомість у справі, що розглядається, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, а спір виник щодо непроведення встановлених цим Законом перерахунків та індексації, неврахування відомостей про заробітну плату та визначення пенсії у розмірі, який не відповідає загальному механізму її обчислення.
Отже, правовідносини у наведених справах не є подібними за видом пенсійного забезпечення, предметом правового регулювання та нормативно-правовою основою.
Водночас загальний правовий підхід Верховного Суду України про самостійність права на перерахунок пенсії також не суперечить висновкам судів у цій справі, оскільки суди не обмежили розмір пенсії позивачки показниками, визначеними на момент її первинного призначення, а, навпаки, зобов`язали відповідача здійснити її подальший перерахунок, осучаснення та індексацію відповідно до законодавства, яким регулюються відповідні правовідносини.
Тому посилання скаржниці на постанову Верховного Суду України від 08 липня 2015 року у справі №732/48/15 також не підтверджує неправильного застосування судами норм матеріального права.
Щодо посилання позивачки на постанову Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі №280/3308/23 колегія суддів зазначає, що правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі №160/26442/25.
У справі №280/3308/23 предметом судового розгляду було питання правомірності здійснення виплати одноразової грошової допомоги члену сім`ї загиблого військовослужбовця частинами та можливості застосування до вже розпочатої адміністративної процедури нормативного регулювання, яке набрало чинності після прийняття рішення про призначення такої допомоги. Спірні відносини у тій справі регулювалися Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 та нормативними актами, що визначали порядок призначення й виплати одноразової грошової допомоги.
Натомість у справі, що розглядається, спір виник щодо обчислення та подальшого перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, зокрема застосування статей 27, 28, 40 та 42 цього Закону та нормативних актів, прийнятих з метою здійснення індексації пенсій.
Таким чином, незважаючи на те, що у постанові від 23 липня 2024 року у справі №280/3308/23 Верховний Суд висловив загальний правовий підхід щодо дії нормативно-правових актів у часі та необхідності застосування суб`єктом владних повноважень законодавства, чинного у відповідний момент, відмінність предмета правового регулювання, фактичних обставин, що зумовили виникнення спірних відносин, та нормативно-правового регулювання виключає можливість висновку про подібність правовідносин у зазначених справах у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, скаржниця посилається на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 щодо відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
Однак предметом спору у справі №464/3789/17 були правомірність дій органу державного архітектурно-будівельного контролю та відшкодування завданої такими діями моральної шкоди, а у справі №750/6330/17 - протиправна бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо розгляду заяв про відведення земельних ділянок і відшкодування моральної шкоди, спричиненої такою бездіяльністю.
Водночас з установленого судами змісту уточнених позовних вимог у справі №160/26442/25 вбачається, що ОСОБА_1 вимоги про стягнення моральної шкоди не заявляла, а тому питання щодо наявності підстав для її відшкодування та визначення розміру такої шкоди не становило предмета розгляду судів першої та апеляційної інстанцій.
Наведення скаржницею у касаційній скарзі міркувань щодо завдання їй моральної шкоди та її розміру не змінює предмета судового розгляду, визначеного заявленими у суді першої інстанції позовними вимогами, та не може свідчити про неправильне застосування судами норм права щодо правовідносин, які ними не вирішувалися.
Отже, постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 сформовані у правовідносинах, які за предметом спору, нормативним регулюванням та фактичними обставинами не є подібними до правовідносин у справі №160/26442/25.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і того, який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) обґрунтування подібності правовідносин у справі, в якій викладено висновок Верховного Суду, та у справі, в якій подається касаційна скарга.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність їх змісту, суб`єктного складу, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування відповідних норм права. Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Таким чином, із наведених скаржницею постанов лише постанова Верховного Суду від 25 березня 2025 року у справі №400/8389/21 ухвалена у подібних правовідносинах, однак її правовий висновок судами фактично був врахований під час вирішення спору по суті. Інші постанови сформульовані у правовідносинах, які за предметом спору, нормативним регулюванням та фактичними обставинами не є подібними до правовідносин у цій справі.
Водночас скаржниця вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо допустимості застосування органами Пенсійного фонду України механізму так званої «макетної обробки», використання службових позначок, які фактично виключають пенсійну справу з масових перерахунків, та співвідношення такого внутрішнього механізму з положеннями статей 27, 28, 40, 42 та 44 Закону №1058-IV.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення конкретної норми права, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, обґрунтування помилки судів при застосуванні цієї норми та зазначення того, який саме висновок, на думку скаржника, має бути сформульований Верховним Судом.
Колегія суддів ураховує, що скаржниця визначила норми Закону №1058-IV, з якими вона пов`язує необхідність формування відповідного висновку, та сформулювала питання щодо допустимості застосування «макетної обробки» як внутрішнього способу опрацювання пенсійної справи.
Разом з тим саме по собі використання органом Пенсійного фонду України певного внутрішнього технічного механізму опрацювання пенсійної справи не становить самостійного питання застосування норми матеріального права, якщо юридичні наслідки такого механізму підлягають оцінці безпосередньо відповідно до положень Закону №1058-IV.
У цій справі суди встановили, що застосування відповідачем відповідної позначки та способу опрацювання пенсійної справи призвело до неврахування відомостей про заробітну плату позивачки, непроведення передбачених законом перерахунків та індексації і фактичного визначення її пенсії у твердому розмірі без належної правової підстави.
Надавши оцінку таким наслідкам, суди визнали відповідні дії відповідача протиправними та зобов`язали здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статей 27, 28, 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, з урахуванням відомостей про заробітну плату, осучаснення та індексації.
Тобто судами не визнано допустимим звуження встановлених Законом №1058-IV пенсійних прав шляхом застосування внутрішньої технічної процедури Пенсійного фонду України, а негативні наслідки такої процедури для пенсійних прав позивачки усунуто обраним судами способом захисту.
Крім того, питання, сформульоване скаржницею, фактично зводиться до оцінки законності конкретних дій відповідача щодо виконання вимог Закону №1058-IV, тоді як суди вже застосували статті 27, 28, 40, 42 цього Закону та усунули наслідки їх порушення шляхом зобов`язання провести належний перерахунок. Тому необхідність формування нового висновку щодо застосування зазначених норм права у цій справі відсутня.
За таких обставин скаржницею не обґрунтовано, що у цій справі існує невирішене питання застосування конкретної норми матеріального права, яка потребує формування нового висновку Верховного Суду, а тому наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не доведено.
У касаційній скарзі скаржниця також посилається на існування обставини, визначеної підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, та вказує, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме питання щодо допустимості застосування органами Пенсійного фонду України механізму «макетної обробки», внесення службових позначок, які обмежують пенсійні права, неврахування документів про заробітну плату та відмови у здійсненні перерахунку та індексації пенсії з підстав, не передбачених Законом №1058-IV.
Колегія суддів не може прийняти до уваги такі доводи як належне обґрунтування наявності обставини, визначеної підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд зазначає, що фундаментальне значення питання права передбачає наявність нового, проблемного, засадничого, раніше ґрунтовно не досліджуваного питання права, відповідь на яке мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування відповідної норми права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Натомість сформульовані скаржницею питання значною мірою пов`язані з оцінкою конкретного способу опрацювання її пенсійної справи та наслідків такого опрацювання, які судами попередніх інстанцій уже визнано неправомірними в частині непроведення передбачених законом перерахунків, індексації та неврахування заробітної плати, а порушене право позивачки у цій частині поновлено шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок.
Саме по собі твердження про можливість застосування аналогічного способу опрацювання інших пенсійних справ не підтверджує існування нової, проблемної чи неоднаково вирішуваної судами проблеми застосування конкретної норми права. Наведені скаржницею доводи стосуються переважно оцінки правомірності дій відповідача у її конкретній пенсійній справі.
Отже, скаржницею не доведено, що вирішення саме цієї справи в касаційному порядку є необхідним для формування нової правової позиції Верховного Суду, без якої неможливим є забезпечення єдності правозастосовчої практики.
Разом з тим колегія суддів відхиляє посилання скаржниці на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для неї виняткове значення.
Оцінка судом «винятковості» справи для її учасника може бути зроблена виключно на підставі мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Відтак особа, яка подає касаційну скаргу, має належним чином обґрунтувати наявність відповідних обставин.
Посилання скаржниці на її вік, тривалість спору з органом Пенсійного фонду України, необхідність неодноразового звернення до суду та значення правильного визначення розміру пенсії для подальших перерахунків характеризують особисту важливість спору для позивачки, однак самі по собі не свідчать про наявність тієї винятковості, з якою законодавець пов`язує можливість касаційного перегляду судових рішень у справі незначної складності.
Щодо тверджень скаржниці про те, що справа становить значний суспільний інтерес, Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Наведені у касаційній скарзі міркування про можливе застосування аналогічного способу опрацювання пенсійних справ до інших громадян України, які проживають за кордоном, самі по собі не підтверджують наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи та не виділяють її в особливу категорію спорів.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики» або «суспільний інтерес», не повинно призводити до фактичного нівелювання встановленого законодавцем обмеження касаційного оскарження справ незначної складності, оскільки розгляд касаційним судом покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення повторного судового розгляду кожної справи.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи, вказували на те, що її розгляд матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або підтверджували виняткове значення справи для скаржниці у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України, скаржницею у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 20 лютого 2024 року у справі №300/3210/23, від 01 грудня 2025 року у справі №420/32849/23, від 09 березня 2026 року у справі №200/5021/25, від 02 квітня 2026 року у справі №200/8003/25.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі №160/26442/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа